Олена Карпенко народилася 16 вересня 1981 р. в Києві. У 1996 р. стала дипломантом конкурсу “Таланти твої, Україно” і представляла Україну на міжнародному вокальному фестивалі “Сладкопойна чучулига” (“Солодкозвучний соловей”) у Бургасі (Болгарія). У 1998 р. вийшла у світ її поетична збірка російською мовою “Прикосновение”, про яку тепло відгукнулася Ліна Костенко. У 1998 р. вступила на факультет гуманітарних і суспільних наук Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, який з відзнакою закінчила у 2002 р. Зараз паралельно навчається на маґістерській програмі “Журналістика” у Києво-Могилянській Академії та на вокальному факультеті Київської Консерваторії (клас проф. Г.С.Сухорукової), куди вступила у 2003 році. У травні 2004 р. стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу видавництва "Смолоскип" за дослідницьку роботу - "Двовірність як феномен релігійної свідомості. Дослідження взаємовпливів язичництва і християнства на теренах України". У вересні 2004 р. стала лауреатом Всеукраїнського радіофестивалю сучасного романсу “Осіннє рандеву”. Пише вірші та пісні, друкується у періодичних виданнях.

Диванна подушечка
(п'єса на одну дію)

Дійові особи:
Жінка
Подруга

Ліворуч від глядача – телевізор. За ним – шафа із дзеркальними дверцятами. Праворуч – м'який куточок, на журнальному столику серед купи жіночих журналів – телефон. Посередині сцени – зачинені двері.

Жінка сидить на дивані у розгубленій позі, підпилює нігті та дивиться телевізор. На ній напівпрозорий пенюарчик, тапочки з бомбончиками, на голові – фарбовані кучерики, губи – яскраво-червоні.

З телевізора лунає: "О Ізабелль, любов моя! Який же я дурень, що повірив Хосе! Як же я відразу не зрозумів його злого наміру розлучити нас! – О Педро! Яка я щаслива бути з тобою". Лунає повільна мелодія, чути звуки поцілунків. Раптом мелодія змінюється на більш ритмічну. Густий баритон виголошує: "Ізабелль – Марія Кастільос, Педро – Домінік Мауренос, Матильда – …" Жінка бере дистанційний пульт і переключає канали. До глядача доносяться уривки фраз: "US President suggested to… “Орбіт” без цукру – це міцний… вихід з глибокої економічної кризи. Я відстоюю реформи … Я, я є Кокоджамбо… и новый закон, защищающий… статеві органи дикобразів вкриті… зморшками? Новий крем французької фірми… Подлец! (звук сильного ляпасу)… І не тільки це – у новому серіалі… Вибори 2004! Правдивість і законність… of terrorist organization… дивіться на нашому каналі… (звук кулеметної черги і верещання жінки)".

Дзвонить телефон. Жінка бере слухавку.

Жінка: (у слухавку) Алло! (пауза) Танька! Привіт! (пауза) Так забігай, це ж два кроки. Ну? (пауза) Зараз, зараз забігай. Знаю я твої півгодини! (пауза, Жінка посміхається). Щоб була у мене за п'ять хвилин. Чуєш? (пауза) Ага, чекаю. Ну давай…(Кладе слухавку, вимикає телевізор. З півхвилини сидить і дивиться у порожнечу. Потім починає гортати сторінки журналів. Підводиться, підходить до дзеркала і починає розглядати себе. Підправляє помаду на губах, потім – пенюарчик на плечах. Стає у профіль, підбирає живіт, потім випинає його знов. Бере з дивана маленьку подушечку і підкладає її на живіт під пенюарчик. Крутиться перед дзеркалом, оглядаючи себе.

Лунає дзвоник вхідної двері. Жінка ще якусь хвилинку стоїть перед дзеркалом, потім виймає подушку з-під пенюарчика, кидає її на диван і йде відчиняти. З'являється Подруга у довгому чорному пальті, з сумочкою через плече і зі старанно зробленою зачіскою. У руках – білий пакет із супермаркету.)

Подруга: Привіт! Як справи? (цілується з Жінкою у щічку).
Жінка: Привіт! Гарно виглядаєш.
Подруга: (іронічно) Та що ти кажеш? От, тримай. Спочатку хотіла тортика купити. А потім думаю: навіщо поправлятися? (дістає з пакета пляшку)
Жінка: О, мартіні! Танька, скільки я можу тебе прости…
Подруга: Облиш! (знімає пальто і кидає його на одне з крісел, потім скидає черевики).
Жінка: Та не роззувайся!
Подруга: У мене так ноги втомилися, просто жах! Ходити не можу (кульгає до крісла і падає у нього). Фу-у-х.
Жінка: (несе бокали та пляшку) Де це ти вже встигла находитися зранку?
Подруга: Зранку? (дивиться на годинник) Нічого собі ранок, четверта година!
Жінка: Для мене – ранок.
Подруга: Це ж до нас МХАТ приїжджав. Так я ходила на всі їх спектаклі. І так цікаво стало дізнатися, як вони без сценарію розмовляють. Зараз була на їхній прес-конференції.
Жінка: (сідає на диван напроти Подруги і наливає мартіні) Слухай, як оце ти все встигаєш? І активне культурне життя. І Юлька у тебе, і Паша теж кадр – будь здоров. За таким не те, що з ложкою, зі шкарпетками ходити треба. Інакше і не поїсть, і не вдягнеться.
Подруга: (посміхається) Це точно. Його мама няньчила, а тепер я няньчу. Вдома не знає, де сірники лежать. Проте голова варить – ого-го! Нещодавно одному банкіру проект банка робив. Ти б подивилася! Оце так лялечка! Підземні гаражі, зовнішні ліфти, у фойє – скляні колонни, всередині яких рибки плавають… Задивитися та й годі!
Жінка: Він у тебе молодець. Талановитий.
Подруга: Ну, твій також не нездара. На одному тільки кахлі який капітал сколотив.
Жінка: А що від того капіталу?
Подруга: (розгублено) Що ти маєш на увазі?
Жінка: Ну, його ж удома ніколи нема. Телефонує раз на день по мобільному: "Привіт, кіска, – каже. – Все О'кей?" – Все нормально. "Ну давай", – і кладе слухавку. Поспілкувались.
Подруга: А-а-а… (відпиває вина) А чому б тобі на роботу не піти? Тобі ж усе одно нічого робити. Цілий день вдома. Твоя Ніна – вправна жіночка. І прибере, і наготує. А у тебе тільки й справ, що манікюрчик зробити… Хіба це життя?
Жінка: (зітхає) Ой, не кажи. Нудно – не те слово.
Подруга: Так піди на роботу. У тебе ж освіта. Інженер-технолог. Чи як там?
Жінка: Програміст.
Подруга: Ну. Я й кажу. Гарні програмісти зараз усюди потрібні. У фірмах, у банках, навіть у магазинах. Дивись. Повна ставка тобі ні до чого. Ти ж не гроші підеш заробляти. Просто потрібно, щоб у тебе була якась ніша. Раніше люди у світ виходили чи там що. А ти – на роботу. Там – нові люди, спілкування. Нові інтереси. А головне – ти почуватимешся потрібною. Ну? Як тобі?
Жінка: (розглядаючи мартіні на світло) Навіть не знаю… Це мені переучуватися треба буде. Я ж бозна коли інститут закінчила.
Подруга: Не роби із себе бабусю. Ти ж розумна жінка.
Жінка: Яка там розумна… Кіска не може бути розумною жінкою.
Подруга: Жанна, тобі потрібно мати власне життя. Ти від такого існування скоро цвіллю візьмешся. З глузду з'їдеш. Крім того, ким бути – кіскою чи жінкою – обирати тобі. Яка роль тобі ближча? Яка?
Жінка: (ставить бокал і рвучко підводиться) Досить. Я ж просила тебе більше не порушувати це питання. Ми з Юрієм усе це давно обговорили. Жінка – це хранителька домашнього вогнища. Робота – це не жіноча справа…
Подруга: (перебиває) Тоді жіноча справа – це сидіти цілими днями на самоті й тупішати біля телевізора? Читати дешеві романчики у кольорових обкладинках (підводиться, говорить голосно, з іронією): "Пристрасті літа", "Земля обіймів", "Гарячі вуста" що там іще?
Жінка: (з утомою в голосі) О Господи! Знов те саме. Далися тобі ці романи…
Подруга: Носити пенюарчики з рюшками і годинами говорити по телефону?!
Жінка: Облиш!
Подруга: Знати усе про сусідів і нічого – про себе?!
Жінка: (зривається на крик) Досить!!! (затуляє обличчя руками).

Пауза. Жінка стоїть, опустивши голову, обличчям до глядачів. Подруга сидить в профіль, лікті – на колінах, підборіддя – на кулаках. Дивиться в одну точку.

Жінка: (тихо, зі слізьми у голосі, не віднімаючи рук від обличчя) Ти вважаєш мене дурепою?
Подруга: Жанна…
Жінка: Звичайною балуваною дурепою…
Подруга: (рвучко підводиться, підходить до Жінки і бере її ззаду за плечі, говорить тихо і швидко) Жанна, послухай… Жанночка, ну... Послухай мене...
Жінка: … яка не здатна більше ні на що…
Подруга: Ну що ти таке кажеш…
Жінка: … крім нічого-не-роблення…
Подруга: (починає погладжувати її плечі) Ну чекай. Чого ти… Тільки не плач. Терпіти не можу, коли інші плачуть. Ну? Припини. Припини, чуєш?
Жінка: (мовчки знімає руки подруги зі своїх плеч, з ногами залазить на диван, бере подушечку, притуляє її стегнами до живота. Підводить голову на стелю і починає повільно розгойдуватися зі сторони у сторону) Я уже припинила… Я повністю спокійна… У мене все О'кей. О'кей…
Подруга: Слухай, не ображайся на мене. Я ж допомогти тобі хочу.
Жінка: Я зрозуміла… Все О'кей.
Подруга: Хочеш я піду чайник поставлю? Що ти будеш: чай чи каву?
Жінка: (дивиться на годинник) Я ще до приходу Юри хотіла до магазину сходити. Те да се…
Подруга: Так давай я сходжу. Юльку мені забирати іще через півгодини…
Жінка: Ні-ні, не треба. Я сама.
Подруга: То, може, мені піти? (Пауза) Ну тоді пока. Я зателефоную завтра… І, знаєш, сама подумай про роботу. Ато я знаю, як ти приймаєш рішення. Він сказав – і ви вирішили. Пообіцяй мені, що подумаєш… Обіцяєш?
Жінка: (після паузи) О'кей.
Подруга: (вдягаючи пальто і черевики) Я пішла. Зайду іще на тижні. Добре? (дивиться на Жінку, очікуючи на відповідь).
Жінка: (після паузи) Заходь.

Подруга виходить, міцно зачинивши за собою двері.

Жінка: (деякий час сидить, не рухаючись. Потім падає спиною на диван. Підіймає подушку вгору і дивиться на неї) Якщо чоловік не хоче дітей – … хіба це чоловік? (Відпускає подушку, вона падає їй на живіт. Жінка повертається на бік, скручується калачиком, обіймаючи подушку) Якщо жінка не має дітей – … хіба це жінка?.. Якщо в сім'ї немає дітей, то хіба це – сім'я? (Пауза. Дзвонить мобільний телефон) А-а, ти уже тут? Почув? Згадав, що кіска – теж істота? Чудово. Чудово! (істерично сміється. Телефон замовкає. Жінка різко припиняє сміятися і рвучко сідає. Кілька секунд дивиться в одну точку) А якщо вона померла? Загубилася?.. Поїхала?.. (пауза) Так, поїхала! (швидко підводиться, відчиняє шафу і починає викидати звідти свої речі) Хіба хтось помітить це? Помітить?.. Наші рішення – це його рішення, наші дії – це його дії. Мене у цій сім'ї немає. Я – порожнє місце. Диванна подушечка… Ні волі у мене, ні бажань. Навіть слів – і тих нема. Живу, очікуючи на нього. А коли він приходить – хіба щось змінюється? Ох-х-х. (зупиняється, взявшись за голову. Стоїть так кілька секунд. Потім оглядається на двері) Котра зараз? (дивиться на годинник) О, скоро має повернутися. Швидше. Швидше! (цілими шухлядами витрушує речі з шафи) Не треба, щоб він мене застав. Не хочу я ніяких пояснень. Сцен. Скандалів. Ні-чо-го. Просто короткий лист. (оглядається навколо себе) Коротка записка. Дорогий Юра… Ні. Не так… Милий, я втомилася від цього життя… Так, ніби я покінчити з собою збираюся. Ні. Не піде… (шукає очима папір) Я вірила у наше щастя, коли виходила за тебе… Десь я вже чула це … Тільки де?.. Папір. Де папір? (обшукує кімнату і, не знаходячи, вириває сторінку з журналу)… Ручка… (оглядається) Тьху, де поділися всі ручки? (хапає червону помаду з журнального столика, дивиться на шафу. Підходить до шафи і підносить помаду до дзеркала, наміряючись писати на ньому помадою).

У двері дзвонять. Розгублена Жінка стоїть біля дзеркала. Дзвонять знову і знову. Жінка оглядає кімнату. Двері починають відчиняти ключами. Жінка напружується і якось стискається. Потім дивиться прямо у своє віддзеркалення і починає фарбувати губи.

Завіса.