Ярослава Шекера народилася 1982-го року. За гороскопом телець і собака. Захоплення у шкільні літа – малювання й слово. У 13 років – майстер традиційного народного мистецтва; в 16 – перша поетична збірка “Кольорова тиша”; в 19 – член НСПУ; у 20 – викладач ВНЗу. Інші збірки: “А небо журавками вишите” (Київ, 2000), “Танське небо” (переклади з давньокитайської, Київ, 2003), “Межи двома стінами жита” (Київ, 2004). Невиправна мрійниця і романтик. Життєве кредо – китаїстика і Україна.

З китайської

Із “Книги пісень” (народні пісні ХІ-VI ст.ст. до н.е.)

МОЛОДИЙ ОЧЕРЕТ (з розділу “Пісні царства Цінь”)

Ген очерет пишніє,
Біла роса, наче іній.
Людина, яку кохаю,
На тім боці річки видніє.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, далеко сіріє.
А я проти течії йду:
Здається, коханий мій серед води бовваніє.

Росте очеретяна пишна коса,
Не висохла ще сніжно-біла роса.
Людина, яку кохаю,
На березі річки стоїть.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, угору немов провиса.
А я проти течії йду:
Здається, на острові милий – весела я вся!

Буяє стрункий очерет,
Роса ще не згинула біла.
Людина, яку кохаю,
Стоїть край води оніміло.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, до того ж в’юнка.
А я проти течії йду:
Здається, коханий на острові жде-дожидає несміло.

ПОДОРОЖНИК (з розділу “Пісні царства Чжоу та царств, розташованих на південь від нього”)

Ми рвемо подорожник, хутенько збираємо.
Все рвемо подорожник, руками щипаємо.
Ми рвемо подорожник, та й зерна з землі підіймаємо.
Все рвемо подорожник, та й пригорщами обриваємо.
Ми рвемо подорожник, у сукні поділ висипаємо.
Все рвемо подорожник, за пояс поділ загортаємо.

Цюй Юань (339-278 до н.е.)

ПОЖЕРТВА ДУХАМ

Вже закінчується ритуал, в барабани давно заходилися бити;
Всі танцюють по черзі, кладуть на жертовники квіти.
А красуні так вільно співають пісні голосні!
Навесні орхідеї кладем, хризантеми п’янкі – восени;
Без упину ті пахощі линуть далеко по світу!

ВОЛОДАР ХМАР

Миюсь водою з п'янких орхідей,
-------- та й полощу в ароматах волосся;
Сукню барвисту вдягаю для духа -
--------мов пелюстини та й пещених квітів.
Хмар божество ген ширяє у небі,
--------землю мовчазно собі оглядає;
Я його німбом яскравим милуюсь -
--------він в усі боки та й безміром світить.

Де ж спочиває той хмаряний дух?
-------- Мешкає у голубім та й палаці;
З Сонцем і Місяцем в небі разом
-------- всюди та й світло ясне розливають.
Він у кареті правує драконом,
-------- вшитий барвисто та й плащ зодягнув;
Мчить в усі боки в прозорому небі,
--------знай безтурботно та й легко кружляє.

Сяєво німба хитке, неспокійне,
--------м'яко, безмовно та й пада донизу.
Раптом підстрибнуло тіло у шатах -
--------вмить потонуло та й в пінявих хмарах.
Нас бачить дух на рівнині Янцзи -
--------ген з висоти, краєвид та й розкішний...
Він подолав уже безліч морів -
-------- ще не скінчив та й напружених мандрів!

О, всемогутній мій дух, як за Вами нудьгую,
--------як повсякчас та й зітхаю я тяжко!
Хмаряний дух мій, на серці печально!..
--------Спокій коли ж Ви та й будете мати?

ХЕБО (1)

Ми мандруємо разом з тобою
--------та й на світлій стрімкій Хуанхе,
Підіймає вали за валами
--------та й роз'ятрений вітер шалений.
Сидимо ми на возі - як в човні,
--------та й покритий він лотоса листям,
Два дракони запряжені в нього,
та й безрогі дракони з двох боків.
Ми на гору Куньлунь (2) піднялися,
-------- та й довкіл краєвид споглядаєм;
В нас душа широчіє весела,
--------та й думками просторо літаєм.
Як шкода: опускається сутінь -
--------та й домів повертатися треба.
Ми далекий той берег згадаємо -
--------та й печаляться думи без ліку.
А покій твій з луски прудких рибок,
--------та й дракона - палац покриває,
Із перлин твою спальню на вежі
--------та й встелили фіалкові мушлі;
То ж скажи, мій коханий, чому ти
--------та й в глибокій воді жити мусиш?
Осідлавши рибину велику,
--------та й плямисту малу здоженемо;
Ми з тобою побавимось вкупі
--------та й на острові синьо-зеленім!
А ріка супроводить нас разом
--------та й бурхливими хвилями швидко.
Пощебечемо, взявшись за руки -
--------та й подамся у далеч, на схід я,
Проведу тебе, красеня, спершу
--------та й під тихий південний наш берег.
Щоб зустріти мене, грізні хвилі
--------та й простеляться пінистим пір'ям,
З дна підіймуться рибки у парах,
--------та й човенцем пов'ються під мене.

______________

(1) За легендами, Хебо - дух ріки Хуанхе (у перекладі "річковий дядько"), який прославляється у вірші; це пісня-діалог, яку виконують жрець, одягнений самим Хебо, та жриця, що "грає" його кохану. Щодо ролі жінки в цій пісні, думки дослідників розійшлися. Одні вважають, що жінка - то дух річки Ло (вона протікає в провінції Хенань і впадає в Хуанхе); вірш оспівує кохання двох духів. На думку інших духи в пісні зумисне граються, і врешті Хебо одружується з жінкою.

(2) Легендарна гора. У давнину вважалося, що з цієї гори витікає Хуанхе. Тао Юань-мін (365-427)

ХАТИНУ ЗВІВ СОБІ МЕЖИ ЛЮДЕЙ

Хатину звів собі межи людей,
Проте возів, іржання коней тут немає.
Себе питаю, як же можна так?
Безлюдне місце тут, від метушні серденько спочиває.
Під огорожею південною я хризантеми рву,
Без поспіху Південну гору споглядаю.
У горах гарно, коли сонечко сіда,
Птахів гурти додому вже вертають.
Я бачу істину у краєвиді цім,
Кортить її словами описать, та мову одібрало.

З циклу “ПОВЕРТАЮТЬСЯ ПТАХИ”

IV

Птахи вертаються, махаючи крильми,
Згорнули крила на холодних гілочках рясних.
Не долетіти їм до лісу величавого –
Заночували на деревах самітних.
Прозоро, чисто повіва ранковий легіт,
Птахи загомоніли – свіжі звуки, голосні.
Чи можна пташку вцілити із лука?
Даремна праця – поховалися вони!

З “ДЕВ’ЯТИ ВІРШІВ, ЯКІ ІМІТУЮТЬ ДАВНИНУ”

VII

Удень і увечері жодної хмарки на небі,
А ніжний весняний вітрець повіває помалу.
Красуня милується ніччю прозорою, тихо зітхає.
Сиділа; вже й сонце зійшло: попивала вино і співала.
Аж раптом замовкла і тяжко зітхає без ліку:
Розчулено дума про речі звичайні,
Ясний місяченько між хмарами сяє,
Між листя квітки вогневіють яскраво.
Та лиш тимчасово навколо так гарно,
Недовго буятиме цей краєвид – що ж робити зосталось?!

Із поезії доби Тан (618-907)

Ван Вей (701-761)

ПРОЩАННЯ В ГОРАХ

Ми з другом розійшлися, попрощавшись;
Вже сутеніє – зачинив з лози я двері.
За рік трава весняна знов зазеленіє,
А мій товариш – чи повернеться?

ОЗЕРЦЕ З ЛОТОСАМИ

Щодня ходжу на острів лотоси збирати;
Він довгий; повертаюся додому – сутеніє.
Орудую багром – і не летить водиця навсібіч,
Боюсь забризкати пелюстки лотосів,
--------що як багаття червоніють.

АЛЬТАНКА КОЛО ОЗЕРА

Запросило човенце до себе та й божих гостей.
Воно гордо й велично пливе до самотнього озера.
У човні наливаємо в келихи світле вино,
А навкруг розкриваються лотоси.

ГРЕБІНЬ ГОРИ ХУАЦЗИ

Відлітають птахи, відлітають та й безперестанку.
Безперервні вершини навколо ізнову осінні.
Я гуляю по гребеню вгору і вниз –
О, який же печальний мій настрій!

Бо Цзюй-і (772-846)

НА ОЗЕРІ

Хлопчик човенцем правує:
Лотоси білі збира крадькома – і додому верта.
Не розуміє, що треба сліди замітати:
В рясці дорога за човником – всі теє бачать!

САМ-ОДИН УНОЧІ РАННЬОЇ ОСЕНІ

Листки фірміани холодні ворушаться коло криниці.
Це осінь, і чути: сусіди одежу перуть…
Я сплю в самотині, і стріха звиса наді мною;
Прокинувсь – аж поруч залив місяченько півліжка.

Лі І (748-829)

ПЛИВУ ЧОВНОМ

У човен мій вербовий цвіт влітає навесні;
Горіха водяного квіти рву, лежу в човні.
Почув, що вітер всю Янцзи наповнив;
Прозоре небо, я зійду на вежу – споглядать Вітчизну вдалині.

ПИШУ ПРО ПОЧУТТЯ

Підстилка бамбукова витончена,
-------- і далеко блукають десь думи безмежні.
Як мучивсь всю ніч – я даремно чекав на кохану!
Не можу тепер полюбити цю нічку чудовну,
Не можу дивитись, як місяць сідає на західну вежу.

ВЕСНЯНОЇ НОЧІ СЛУХАЮ ДУДКУ

В горах коло застави на дудочки грають – весну закликають.
У засланні колишні чиновники слухають – й одяг в сльозах.
Уночі на озерці Дунтін безліч диких гусей –
Всі на північ полинули, раночку не дочекавшись.

Із поезії доби Сун (960-1279)

Оу Ян-сю (1007-1072)

ШЕН ЧА ЦЗИ (1)

Минулого року на свято Юаньсяо (2) увечері
На ринку кольорових ліхтарів було видно, як уранці.
Над верхівками лип місяць танув…
Я домовився пізнього вечора стріти кохану.

Цього року на свято Юаньсяо увечері
Ліхтарі сяють, як і торік, і місяць уповні…
Не бачуся з коханою –
Рукава мого весняного одягу сльози наповнили.

_______________

(1) "Шен Ча Цзи" – назва мелодії поезії в жанрі ци, звичайно не перекладається.

(2) Юаньсяо (свято Ліхтарів) – 15 січня за місячним календарем.

Лі Цін-чжао (1084-1155?)

ДЯНЬ ЦЗЯН ЧУНЬ

Погойдалась на гойдалці,
Встала ліниво, поправила одяг руками тонкими.
Так багато роси, а квіти дрібні, мов зернини;
Піт слабкий промочив їй легку одежину.
Бачить – прийшов хтось;
Шкарпетки вдягла лиш, а шпилька ізсунулася з голови,
Миттю пішла соромливо.
Повернула голівку (в кімнату не йшла!), до дверей притулилась,
Пригорнула до себе гіллячку –
Наче дихає пахощами
Зеленої сливи.

ЖУ МЕН ЛІН

Минулої ночі – рвучкий вітрюган і дощик дрібний;
Не пила залишки вина – і сон був міцний.
Спитала служницю, яка відгортала фіранки:
“Як яблуня?” – “Як і раніше.”
Так чи ні? Так чи ні?
Певно, квіти опали – зеленіють листочки рясні.

ЦЗУЙ ХУА ІНЬ

Слабкий туманець і хмари густі – сумую весь день;
Із печі димиться камфол – мов здичавілий звір іде.
Яке нині свято чудове – ізнову Чун’ян (1),
Подушка моя намагнічена, фіранки собі шелестять,
Крізь них прохолода опівночі тихо гряде.
Від огорожі східної (2) вино я приношу – як вечір спаде;
А пахощі залляли рукава – надворі темно.
Не описать, як гірко – мов душа побігла геть від тіла;
Із заходу вітрець подув – фіранки скручує.
Від хризантеми тонша я – створіннячко худе.

____________

(1) Традиційне свято Чун'ян у Китаї відзначають 9 вересня за місячним календарем. Оскільки цифра "9" символізує сонце і в цей день "сходяться" дві дев'ятки, то "Чун'ян" буквально перекладається як "подвоєння сонця". Цього дня звичайно піднімаються на священні вершини.

(2) Ця огорожа є межею квітника з хризантемами.

Су Ши (1037-1101)

ВЕСНЯНА НІЧ

Мить весняної ночі
--------багацько грошей таки варта!
Ніжно квіти пахтять, а на місяці
--------хмаряні тіні лапаті.
Долинають з балкону тонкі голоси
--------пісні й дудки;
У дворі, де висить легка гойдалка,
--------нічка глибока-глибока...

МІСЯЦЬ В СЕРЕДИНІ ОСЕНІ (1)

Хмари вечірні розвіялись,
--------небо ясне прохолодою повне;
Яшмову мисочку - місяць - закручує десь
--------Шлях Чумацький безмовно.
Ніч цю стрічаю щоразу не там,
--------де хотілось би бути;
Року наступного місяць ясний
--------споглядатиму в місці якому?

___________________

(1) Йдеться про традиційне китайське свято Середини Осені (15 серпня за місячним календарем), коли повний місяць найпрекрасніший у році; в цю ніч усі ним милуються.

Із поезії ХХ ст.

Дай Ван-шу (1905-1950)

УРИВКИ

Листки дідуганам-деревам
--------квітневі тонкі черешки принесли,
Мені – лиш неспокій років.
О море, за вітром у даль
--------відпливло моє біле вітрило!

БІЛИЙ МЕТЕЛИК

Що ж мені дав ти мудрого нині,
Білокрилий метелику крихітний;
Розгортаючи чисту сторінку,
Закриваючи чисту сторінку?

Розгортаєш сторінку –
Одна самота;
Закриваєш сторінку –
Ізнов самота…

В ГОРАХ

Вгледів колір незнаний твоєї ранкової зірки -
Враз відчув я на заході місяця тиху печаль.
Ніби плине хмарина у небі ота світанкова,
Прилетіла журба до серденька мого причалу.

Я не слухаю птаства твого переливчасті співи,
Хочу, наче вода клекотлива, невпинно кричать.
Лише мовби краплинки роси на уранішніх квітах,
Мимоволі в очах сльози-перли зрадливо бринять.

Ми ступаєм поволі ледь видною стежкою в горах -
А на нашу одежу навіялись пахощі сну!
Ми йдемо разом з зіркою ранньою й щебетом птаства;
Несемо твою думку безмежну, міцну.

ЗАМКНЕНИЙ САД

Травневий садок
наповнивсь квітками,
у тіні густій безгомінно, пташина не піє.
Стежина прослалася мохом,
на хвіртці замок поржавів -
господар блукає під сонцем далеким.
Чи й там теж під сонцем далеким
розкинувсь яскравий садок?
За тин просувають чужі люди голови -
господар ввижається; він в чужині і далеко.

ОСІННІЙ СОН

У пастушки баранячий дзвоник далекий
обірвав невагомі листки.
Сон осінній, легкий і грайливий, -
то стрункої пастушки любов.
Так прийшло тихо-тихо моє сновидіння -
та обтяжила ноша минулих блукань.
Ох, німий тепер холод плекаю,
холод і крихту печалі.

Чжан Хун-бо

ГІРСЬКИЙ СТРУМОК

На папері твоєму
він бачить написані гори
без угаву хвилюється і гомонить
звивається через глибоку межу сну
чекає
поки виспіваєш вологу прекрасну поезію
у ній живе цей єдиний щасливий випадок
а в краплинах хвиль
зосталося місце для рими
знов народились
безмежні почуття і стосунки нерозлийвода
без виру струмка ані пісні ні пастки нема
і лиш струнка любов
приходить супроводжувана тінню
коли відходить залишає слід

ГОЛОС ДУДИ

Увечері
самотня людина гра на дуду
мелодія мов думка вмить летить
ще далі степ її розносить
аж сам дудар не може чути
в далекому краї почули
і люди ту музику знають
летить від єдиного майстра
то дудка свій голос приносить
не лиш слухачеві одному
дудар зараз чує і знає
в степу він сьогодні єдиний
його бачать люди душею

ДАЛЕКИЙ МАЯК

Стоїмо на морському березі
споглядаємо там десь маяк
ніби пара очей найщиріших
він ген далеко і ми
в тому доброму-доброму промені
заховатись людині незмога
нас освітили й ведуть
свердлять думку примарні бажання
верховодити іншими влад
далекий-далекий маяк
довгий-предовгий погляд
один-єдиний напрямок

ПОВІТРЯНИЙ ЗМІЙ НА БЕРЕЗІ

У днину дужого вітру
він розкручується з мілкого озерця
легкими брижами-хвильками
розцвітає в небі безмежним усміхом
завдяки йому
озерце прихилило до себе сонце
стало жвавим щирим красивим
коли в сутінках
повітряний змій повертає назад
колорит берега набуває магічності
нитка змія
поволі затягує вечірні хмари й туман
у село
на озерці безвітряно грають м'які хвилі
берег здається винятково поважним
глибиннодумним
таємничим

СЛУХАЮЧИ СТРУНИ

Ранній ранок
сонячні промені встеляють підвіконня
свіжими квітами
відкрите піаніно
руки гладять його
і творять гладеньку чисту музику
мелодія прохолодно
заливає всю кімнату
сонячні промені
пересувають свіжі квіти
на чорні й білі клавіші
кимсь кероване життя
потопає в численних круговертях
вирватися ніяк
сонячні промені
вішають свіжі квіти на стінку
раптом задзвонив телефон
маленька інтерлюдія поспішна
сонячні промені перемістили свіжі квіти за стінку
зійшов місяць
поволі підкотивсь до телефону
уважно дивиться на того хто подзвонив
десять пальців видобули останню ноту
і лише тоді мимоволі відчули
що вся кімната це старе піаніно.

Шу Тін

МІСЯЧНИЙ СОН ОМЕЛИ З ПЛЮЩЕМ

Якщо мені дощу даси -
За мить лиш розростуся;
Якщо зумієш дать підтримку -
Увись злечу-пов'юся.
Якщо не швидко ти відійдеш,
То стрічі у раю діждуся.

СУТІНКИ

Кажу я - за спиною вчула легеньку ходу.
Ти мовиш: вітрець прохолодний
--------цілує стеблину, якою іду.
Кажу: вогні урочисті рояться,
-------- зірки незліченні.
Ти мовиш: повіки мої то
--------пилок назбирали квітневий.
Кажу: затуманені очка ромашки
-------- стулили - як ті дітлахи.
Ти мовиш: то нічка прийшла запашна
--------та й розкрила серденька шари.
Кажу на завершення: йде вже
--------весела весна повносило.
Ти мовиш: то сутінь сп'яніла
--------людей спокусила.

ПУТА ДУШІ

Швидко біжать всі дороги до тебе
жодна проте не сягає тебе
з мови твоєї словник укладають
той хто нотатки твої мовчазні зберігає
тексту переклад у серці він має
двері замкнув ти
ключик закинув
з часу як вулицею не чвалаєш сією очиці здіймаєш щоразу
бачиш розчинене зяє вікно
звуки зітхання і оплесків
ніжними скелями красними
перш ніж живицею стати
в плетиві листя й гілок
та твоя мила цикада
голос зродила