Iсторичними  стежками краю

Корецький район займає пiвденно-схiдну частину областi i межує на заходi та пiвночi з Гощанським та Березнiвським районами Рiвненщини, на сходi - з Новоград-Волинським районом Житомирщини, на пiвднi - Славутським районом Хмельниччини.

Територiєю краю протiкає кiлька невеликих рiчок, якi впадають у рiчку Случ. Великi лiсовi масиви та болота вкривають пiвнiчну частину району. Адмiнiстративним центром району є м.Корець (лiтописний Корчеськ), перша згадка про який датується у лiтописi Руському пiд 1150 р. Край має багату i славну iсторiю. До перiоду Київської Русi належать древнi городища та могильники поблизу сiл Сапожин, Стовпин, Устя, м.Корець. А "харалужнi мечi", про якi згадується у "Словi о полку Iгоревiм", були, як вважають дослiдники, виготовленi у зброярнi с.Харалуг з металу, виплавленого в домницях сусiднiх сiл Залiзниця та Даничiв з болотних руд.

Пiд час князiвських мiжусобиць населення Корця та навколишнiх сiл допомагало волинським князям у їх боротьбi за великокняжий стiл у золотоверхому Києвi. Коли в 1151 р. Iзяслав Мстиславович повторно розпочав вiйну проти Юрiя Долгорукого та його суздальцiв i йшов з Волинi на Київ, корецькi жителi "вийшовши, з радiстю поклонялися йому". Саме ця пiдтримка наших землякiв з погоринських та корецьких сiл допомогла Iзяславу Мстиславовичу прогнати Юрiя i остаточно утвердитися у стольному градi.

Надавали допомогу краяни також i сину Iзяслава - Мстиславу в його боротьбi за стольний Київ.

У 1157 р. вокняжився у Києвi ще один волинський князь - Iзяслав Давидович (до цього титулувався князем Корчеським). Як бачимо, Корець з околицями був надiйною опорою волинських князiв у їх протистояннi з пiвнiчно-схiдними прибульцями.

Древнiй Корець 1239 року бачив славного державобудiвника Данила Галицького. Вдруге Данило (тепер уже як король) прийшов в околицi Корчеська з вiйськом у 1258 р., щоб надати допомогу своєму синовi Шварну у каральному походi проти так званих "татарських людей". Так називали жителiв Возвягля (пiзнiше Звягеля, тепер Новоград-Волинського на Житомирщинi) та iнших мiст на схiд вiд Корчеська, якi добровiльно пiддалися татаро-монголам i пiшли в услужiння загарбникам. Пам'ятає Корець князя Федора Острозького (володаря мiста з 1386 р.) - одного з героїв битви пiд Грюнвальдом (1410 р.) та ватажка загону волинякiв у вiйнi чехiв з нiмцями в 1422-1430 рр. (гуситськi вiйни).

Корець був родовою колискою князiв Корецьких, серед яких були першi органiзатори запорiзького козацтва, героїчнi й вiдомi особистостi, що прославились у боротьбi з турками й татарами. Зокрема, три сини князя Iвана - Василь, Лев i Олександр ще молодими загинули в 1519 р. у кривавiй битвi з татарами пiд Сокалем (Львiвщина). Бував у Корцi i митрополит київський Петро Могила, сестра якого Катерина була дружиною легендарного Самiйла Корецького, що прославився на всю Європу своєю самовiдданою боротьбою з турками i загинув у 1622 р. у Стамбулi лютою смертю, пiдвiшеним на гаку за ребра.

Селяни й мiщани краю брали активну участь у повстаннi Северина Наливайка. Зокрема, мешканцi Межирiч жваво вiдгукнулися на заклик одного iз сподвижникiв Наливайка - Григорiя Лободи, що розсилав своїх людей "з Овруча на рiзнi мiсця" (у т.ч. й до Корця та Межирiч), i створили в 1596 р. в селi та околицях двi повстанськi сотнi пiд проводом межирiцького вiйта Охрiма Гуменицького. Сам Северин проходив з повстанським вiйськом через це славне село, прямуючи наприкiнцi лютого 1596 р. iз Степаня до Корця, який протягом мiсяця був пiд опiкою повстанцiв.

А пiд час Хмельниччини козаки Максима Кривоноса наприкiнцi липня 1648 р. здобули Корець, пiднiмали поспiльство навколишнiх сiл на боротьбу з гнобителями. Мiсто ввiйшло до складу козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолi з полковником Iваном Донцем. Повстанськi загони Максима Кривоноса поповнилися багатьма жителями Крилова, Межирiч, Щекичина та iнших сiл. А в другiй половинi 1649 р. в Корцi спалахнуло народне повстання, ватажками якого були мiсцевi жителi Васько Качановський, Федько Возниця, Ясько Коритар, Тимко Рудковський. Було створено великий загiн, що пiзнiше брав участь у битвi пiд Берестечком.

У 1654 р. у Корцi з вiйськом перебував Б.Хмельницький. Дух волi надихнув мешканцiв Межирiч на захист рiдного мiстечка в червнi 1660 р., коли пiд його стiни пiдiйшло двотисячне польське вiйсько. Опiр волинян був такий мужнiй, що ворог вiдступив.

На Волинi iдея козацького патронату не згасала впродовж тривалого часу i пiсля смертi славного Богдана. У 1658 р. козацькi загони стояли в Корцi, Межирiчах, Гощi та iнших волинських мiстах. На чолi новоорганiзованого волинського полку був Тарнавський, який мав резиденцiю в Межирiчах.

Пiд час Пiвнiчної вiйни мiж Росiєю та Швецiєю у Межирiчах та околицях у 1774 р. побували козацькi полки гетьмана Iвана Мазепи.

У 1920-21 рр. у Корцi дiяв один з трьох розвiдувальних пунктiв генерала Юрка Тютюнника, воєначальника армiї УНР, що готувався до Другого Зимового Походу в пiдрадянську Україну. У цьому походi брали участь i кореччани. Зокрема, серед 360 повстанцiв, що потрапили в полон до бiльшовикiв i були розстрiлянi 22 листопада 1921 р. в м.Базар на Житомирщинi, був житель с.Гвiздiв Бронiслав Бiлевич.

Наприкiнцi вересня 1921 р. з околиць Корця у рейд на схiдноукраїнськi землi вiдбув загiн у 30 шабель пiд орудою Василя Нельговського.

У 20-тi роки Корець опинився на самому радянсько-польському кордонi. Вогнi у вiкнах його будинкiв у темнi ночi були маяками для тих, хто втiкав з бiльшовицького "раю". Саме тут, в околицях Корця, перейшов кордон один з органiзаторiв Вiльного Козацтва, керiвник повстанського руху в Гайсинському повiтi на Вiнниччинi отаман Ананiй Волинець, якого пiзнiше совєти розстрiляють.

У роки вiйни (1941-1945) на теренах району активно дiяли загони УПА та пiдпiльники. У лiсах поблизу сiл Даничiв i Головниця дiяла школа новобранцiв УПА. А на плодоовочевому заводi в Корцi для повстанцiв нелегально виготовлялися консерви.

У груднi 1945 р. вiйська НКВД почали здiйснювати посилену блокаду мiсць базування повстанських вiддiлiв у трикутнику Гоща-Межирiчi-Корець. Тодi ж вкотре було використано провокацiйний метод, коли енкаведисти у формi воякiв УПА чинили розбiй i грабунки в селах та на хуторах краю.

Проте боротьба продовжувалася. Про звитяги i втрати цiєї нерiвної боротьби, про її героїв i рядових учасникiв, про живих i мертвих, про тих, хто вклав у фундамент незалежностi України своє здоров'я, кров або й саме життя, ви, шановнi читачi, дiзнаєтеся з цiєї книги.

П.ДОМАЩУК.