Доктрина Святого Письма в Лютеранських віросповіданнях

«Бо пророцтва ніколи не були з волі людської, а звіщали його святі мужі, проваджені Духом Святим» (II Пет. 1:21). Без зовнішнього слова, одначе, вони не були святими, і тим більше Святий Дух не спонукав би їх говорити, коли вони не були ще святими [або опоганені]. І вони були святі, -- промовляє він, -- оскільки Святий Дух говорив через них. (Шмалькальдські Статті III, VIII:13)

Усяке Писання Богом надхненне, і повинне служити не для безпечності і нерозкаянності, проте бути корисним «для навчання, до докору, до направи...» (ІІ Тим. 3:16). Окрім того, все в Слові Божім написане для нас, на задля того, щоб ми впали у відчай, проте «щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію» (Рим. 15:4). (Формула Злагоди, Тверде Проголошення XI:12)

Без сумніву дивно, що наших опонентів не зворушує множина уривків із Письма, які чітко приписують виправдання вірі і особливим чином заперечують виправдання ділами. Чи то вони думають, що таке часте повторення не має під собою на те підстав? Чи вони припускають, що ці слова виходять із Святого Письма несвідомо? (Апологія Аугсбугзького Віросповідання IV:107-08)

Якщо єпископи мають право обтяжувати церкви незліченними вимогами і таким чином ловлять в пастку сумління, чому ж тоді Святе Письмо так часто забороняє створення та дотримування людських правил? Чому ж тоді воно називає їх вченнями диявола? Чи може бути, що Святий Дух попереджав їх просто так? (Аугсбургзьке Віросповідання XXVIII:49)

Бо написано: «Христос для волі нас визволив, тож стійте в ній та не піддaвайтесь знову у ярмо рабства!» (Гал. 5:1). І знову: «А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддались були, щоб тривала в вас правда Євангелія» (Гал. 2:4,5). ...Тож тут ми первинно маємо справу із головною статтею Християнськї віри; так що згідно з апостольським свідченням євангельська правда повинна зберігатися... Водночас, це також стосується і статті про Християнську Свободу; статті, яку Святий Дух наказав церкві вустами святого апостола настільки серйозно дотримуватись; так, як ми це щойно почули. (Тверде Проголошення X:11,14-15)

Св. Августин також пише у відповіді на листи Петіліана, що не слід слухатися навіть законно обраних єпископів, якщо вони помиляються чи навчають або наказують щось протилежне до Божественного Святого Письма. (Аугсбургзьке Віросповідання XXVIII:28)

І більш того, варто надіятися, що коли їх навчать у цій доктрині, вони під керівництвом Святого Духа повернуться до непомильної правди Божественного Слова і об’єднаються з нами і нашим церквами і школами. (Вступ до Книги Злагоди)

...увіруйте в Письмо. Воно вам не брехатиме, бо воно знає вашу плоть краще від вас самих. (Великий Катехизис V:76)

В особливості повинні ми проживати в об’явленому Слові, яке не може і не буде нас обманювати. (Формула Злагоди, Коротке Викладення ХІ:14)

...Слово Боже не бреше і не обманює. (Коротке Викладення VІІ:13)

...Слово Боже небрехливе і неоманливе. (Тверде Проголошення VII:96)

...ми знаємо, що Бог не бреше. Мій ближній і я відпали, всі люди помиляються і обманюють, проте Боже Слово не може помилятися. (Великий Катехизис IV:57)

...Слово Боже повинно встановлювати статті віри і ніхто інший, навіть ангол не має права цього робити. (Шмалькальдські Статті ІІ, ІІ:15)

...ми також знаємо, що «Цьогосвітня бо мудрість -- у Бога глупота» [І Кор. 3:19] і що лише зі Слова Божого може проголошуватися суд по статті віри. (Тверде Проголошення ІІ:8)

Ми віддаємо себе пророцьким і апостольським писанням Нового і Старого Заповітів, як чистому джерелу Ізраїлевому, яке є єдиною і правдивою нормою, згідно якої всі вчителі і вчення повинні оцінюватись. (Тверде Проголошення, Правило та Норма: 3)

Ми віримо, навчаємо і сповідаємо, що пророцькі і апостольські писання Нового і Старого Заповітів -- це єдине правило і норма, в світлі якої всі доктрини і вчителі повинні розглядатися і оцінюватися, бо написано в Пс. 119:105: «для моєї ноги Твоє слово -- світильник, то світло для стежки моєї». І Св. Павло каже в Гал. 1:8: «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, -- нехай буде проклятий!» Інші твори стародавніх і сучасних вчителів не повинні бути рівновагомими Святому Письму. Кожне із них повинне підпорядковуватися Письму і не повинні прийматися ніяким іншим чином і не далі як свідчення для збереження доктрини порроків і апостолів у пост-апостольські часи. (Коротке Викладення, Правило і Норма: 1-2)

...розрізнення між Святим Письмом Старого і Нового Заповітів і всіма іншими творами повинно зберігатись; і Святе Письмо залишається єдиним суддею, правилом і нормою; на якій, як на єдиному наріжному камені, всі доктрини повинні розумітись і судитись як добрі чи злі, вірні чи невірні. Інші символи та інші писання не є суддями як Святе Писання, -- але лише є свідченнями і викладеннями віровчення, а також пояснюють як Святе Письмо розумілося в різні часи їх сучасниками в Церкві Божій, звертаючись до суперечливих [важких для розуміння] статтей, і [пояснюють] те, як супротивні [Святому Письму] вчення відкидались і засуджувались. (Коротке Викладення: Правило і Норма: 7-8)

...ми пропонуємо та представляємо віросповідання Наших пастирів та вчення наших проповідників, та нашої власної віри, викладаючи як і яким чином, на основі Святого Письма, це проповідується, навчається, дотримується і викладається... (Передмова до Аугсбургзького Віросповідання: 8)

Звичайно, нам не слід бажати піддавати смертельній небезпеці перед Богом власні душі та сумління, зловживаючи Його Ім’ям чи Словом, як і не слід нам передавати нашим дітям і нащадкам іншого вчення окрім того, що узгоджується із чистим Словом Божим і християнською правдою. Оскільки це вчення ясно грунтується на святому Письмі, і не суперечить та не противиться всесвітній Християнській Церкві, і навіть Римській Церкві (наскільки це зазначено в писаннях святих отців), то ми гадаємо також, що наші опоненти не можуть не погодитися з нами у статтях, викладених вище. Отже ті, що насмілюються відкидати, уникати та відділятися від наших церков наче від єретиків, діють недобре і квапливо проти всієї християнської єдності та любові, і роблять так без жодної грунтовної основи Божої заповіді чи Святого Письма. (Аугсбургзьке Віросповідання, епілог до ст. ХХІ,1)

І зараз, дорогий читачу, ви маєте нашу Апологію. Вона покаже вам, що засудили наші оппоненти, так як ми це правдиво передали, що і близько не спростувало наші твердження Письмом, а натомість вони засудили декілька статтей всупереч чистому вченню Святого Духа в Письмі. (Апологія, Вступ: 9)

...в наступному, ми мали наміри повністю і винятково впокоритися чистій, непомильній і незмінній правді Слова Божого, якому підпорядковується Аугсбурське Віросповідання... підписане в 1530 р. (Вступ до Книги Злагоди)

Др. Лютер, вічна йому пам’ять, чітко стверджує розрізняючи Слово Боже як те, що є і повинне залишатись єдиним правилом і нормою усякої доктрини, і жодна людина не може насмілитися бути рівною йому, проте усе повинне упокорюватися перед ним. Звичайно ж, це не значить, що інші добрі, корисні і чисті книги, такі як тлумачення Святого Письма, спростування помилок і викладення доктринальних статей, повинні відкидатися. Якщо вони у злагоді із попередньо-зазначеним зразком доктрини -- вони повинні прийматися і використовуватися як корисне викладення і пояснення. (Тверде Проголошення, Правило та Норма: 9-10)

...хоча людському глузду чи природньому інтелекту все ще властивий тьмяний спалах знання про Бога, так само як і вчення про закон (Рим. 1:19-21,28,32); незважаючи на це, він [людський глузд], настільки нетямущий, сліпий і збочений, що навіть коли найбільш обдаровані і освічені особистості на землі читають чи чують Євангеліє Сина Божого і обітницю вічного спасіння, вони не можуть своїми власними силами це сприймати, осягати, розуміти чи повірити і прийняти почуте як правду. І чим ревніше і ретельніше вони намагаються осягнути ці духовні питання своїм глуздом, тим менше вони розуміють, чи вірять, і так триває, доки Святий Дух не просвітить і не навчить їх. Вони це все рахують простою глупотою і байками. Так бо воно є як каже Св. Павло в І Кор. 2:14: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.» (Тверде Проголошення ІІ:9-10)

Христос, пророки та апостоли давали визначення церкві по різному, проте аж ніяк не визначали її як папське царство. Тож і ми не повинні передавати папам те, що належить правдивій церкві, а саме [ми не повинні рахувати] що вони [папи] -- це правдиві стовпи віри, що не можуть помилятися. Скільки ж з них хоч якось переймаються Євангелієм, рахуючи, що воно варте читання? Багато ж відкрито осміюють всі релігії і якщо вони щось і приймають, то лише те, що узгоджується з людським глуздом, ставлячись до всього іншого як до міфології, чи як до трагедій поетів. У відповідності з Писанням, ми таким чином, притримуємося думки, що церква, в належному її розумінні, -- це зібрання [спільнота] святих, які правдиво вірять в Христове Євангеліє і мають Святого Духа. (Апологія VII/VIII:26-28)

Оскільки Святі Писання називають Христа таємницею через яку всі єретики ламають свої голови [Кол. 1:27], ми застерігаємо усіх християн не втручатися зухвало в цю таємницю своїм розумом, але посто вірити із святими апостолами, заплющити очі розуму, віддати свій інтелект у полон Христовому послуху, втішитися в ньому, і постійно радіти, що наша плоть і кров в Ісусі призначена була посісти на висоті по правицю величної і всемогутньої Божої влади. Таким чином, вони будуть певні, що знайдуть постійну втіху в усіх нещастях і будуть захищені від згубних помилок. (Тверде Проголошення VII:96)

В певній мірі розум вільний і здатний привести до зовнішньо чеснотного життя. Проте народитися знову і отримати внутрішньо -- оновлене серце, розум і дух -- це винятково робота Святого Духа. Він відкриває розум і серце на розуміння Письма і навчає зважати на Слово, як ми це читаємо в Луки 24:45: «Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання». Подібним же чином: «Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, що Бога вона шанувала, Господь же їй серце відкрив, щоб уважити на те, що Павло говорив» (Дії 26:14). (Тверде Проголошення ІІ:26)

У Пс. 118, наприклад, Давид просить Бога більше ніж 10 раз, щоб той подав йому розуміння для належного оволодіння і вивчення божественної доктрини. Ми знаходимо подібні молитви в листах Св. Павла (Еф. 1:17,18; Кол. 1:9,11; Фил. 1:9,10). Звичай но ж, такі молитви і уривки про наше невігластво і нездатність не були написані для того, щоб ми стали недбайливими і лінивими в читанні, слуханні і молитовних роздумах над Божим Словом; радше, це було написано задля того, щоб ми складали подяку Господеві із глибини наших сердець, за те що Він, за допомогою Свого Сина, звільнив нас від темряви і невігластва, і полону гріха та смерті, і просвітив та відродив нас Святим Духом у Хрищенні. І після того, як Бог Святим Духом при Хрищенні запалив і подав нам початок правдивого знання про Бога і віру, ми повинні невпинно Йому молитися, щоб Він тим же самим Духом та благодаттю у щоденному читанні і практичному використанні Слова Його, зберігав нашу віру і Його небесні дари в нас, покріпляючи нас щоденно аж до нашої смерті. І якщо наш вчитель не сам Бог, тоді ми не здатні вивчити нічого путнього і корисного для нас і для інших. (Тверде Проголошення ІІ:15-16)