КАЗКА ПРО ОСЛИКА

Жив-собі, був-собі ослик Осел.
Мав, що для ослика треба, усе:
голову, вуха, всі ноги і хвостик -
Як бачимо, звичайнісінький ослик.

Мав отой ослик рідні небагато:
як то годиться, мама і тато,
дванадцять братів і сестричок зо сім,
бабусь одинадцять (на завидки всім),
стільки ж у нього було дідусів
(тіток і дядьків не рахуєм зовсім,
хіба найсуворішу тітку Горпину) -
словом, мав ослик звичайну родину.

Щоранку цей ослик з’їдав на сніданок
сім порцій спагеті, п’ять літрів сметани,
борщу так з відерце, товчеників з перцем,
цукерок лиш жменьку (хоча й не маленьку)
і соку морквяного дзбанок -
як видно з усього, звичайний сніданок.

Потім наш ослик збирався до школи.
Зайвого в сумку не клав він ніколи,
хіба що: машинку, бінокля, меча,
свисток, пістолет, що "в десятку" влуча,
для класних забав надувного м’яча,
маленьке біленьке пухнасте зайча...
А зошит не влазився, як не крути.
Як бачите, зайвого тут не знайти.

У школі наш ослик учився на "п’ять"
бігати, битись, з рогатки стрілять,
гратися в лови, в сліпого кота,
в гумки стрибати (то гра не проста),
в піджмурки, в "смикни-чужого-хвоста"
(аж нападала на всіх сміхота) -
лиш біля дошки не видав ні звуку...
Словом, звичайна осляча наука.

Та якось поміж галасливих забав
наш звичайнісінький ослик... пропав.
Знайти його дуже і дуже непросто:
приблизно одного з тобою він зросту,
мав голову, вуха, всі ноги і хвостик...
Поглянь: а в тобі не ховається ослик?!.

КАЗКА ПРО МИШУ

Шепочуть ночі таємниці.
Вслухаюся у чорну тишу,
мов намагаюсь вчути мишу,
яка гризе мої думки,
мов сир, забутий на полиці.

Тим часом місяць срібнолиций
в небесному сувої пише,
як називаються зірки.
І діла їм нема до тиші,
і навіть до малої миші,
яка гризе мої думки,
мов сир, забутий на полиці.

Великий всесвіт всіх колише:
мене, і ніч, і чорну тишу,
кругленький місяць і зірки,
і навіть зголоднілу мишу,
яка гризе мої думки,
мов сир, забутий на полиці.

Все добре, лиш бракує киці,
яка прийде тихіше тиші,
тихіше місяця, що пише,
і Всесвіту, що всіх колише,
яка зуміє з’їсти мишу,
яка гризе мої думки,
мов сир, забутий на полиці.

* * *
Розлігся наш кіт серед двору,
очима пасе комору:
пильнує з самого ранку,
щоб мишки не їли сметанку.
- Чому ж у сметані вуса? -
питає кота бабуся.
- Бо це для мишей приманка -
смач-нень-ка така сметанка!

П’ЯТИНІЖКИ

У Надійки на стіні
біля ліжка
поселилися смішні
П’ятиніжки:
ні не їли, ні не пили,
а на всіх п’ятьох ходили.
Як Надієчку малу
клали спати,
П’ятиніжки ті -
ану бунтувати!..
А як світло вимикали -
П’ятиніжки замовкали
і ставали враз рукою
у Надійки під щокою.

ДИВА

- От дива - так дива:
- на нозі - голова! -
дивувались дині
капустині.