ОСТАННІ ВЕРШНИКИ

По кому там вже знову плаче пісня,
Хто знов помер, хто випав із сідла? -
Все менше нас на конях, а опісля,
Останній як впаде - прийде імла.

Настане тьма - ні проблиску, ні звуку,
Лиш день у день - мов ніч, лиш тінь у тінь -
І надаремне ти простягнеш руку -
То все примари вимерлих створінь.

І ти затиснеш пустку у долонях
І будеш мовчки плакати без сліз,
Коли вночі присниться, що на конях
Ще хтось летить, мов поїзд під укіс.

Та вже нема, нема кому летіти -
В порожніх сідлах вороння сидить...
Яка ж, яка заморська аква віта
Ще хоч би сотню здатна воскресить?!.

Нема, нема... Пусті конячі спини,
Лиш десь із кузні все ще чути клеп:
Якийсь коваль - напевне, що причинний, -
Кує коней і знов пускає в степ...
1974

РОЗДОРІЖЖЯ

"Стинаються в герці скажені сини України..."
В.Стус

Ґазет не читай. Бережи потурбовані нерви.
Закрий телевізор картиною Клода Моне.
Піди в ґастроном, закупи там останні консерви,
І ляж на диван. І чекай, доки все це мине.

Не змити дощам всі нітрати, нукліди і гасла,
Не вийняти мозок цілим із одвічних лещат -
Бо навіть у небі одна тільки зірка не згасла,
Одна ще горить, а всі інші давно вже - блищать.

Цей світ збожеволів. Саперні лопатки і ґума,
І дурень, що кличе святити ножі та серпи...
А ти не вставай. Ти дивися у стелю і думай,
Дивися і думай - та тільки, на Бога, не спи!..

Під вікнами кличуть: "За нами!.. За нами!.. За нами!.." -
Нове покоління месій випускає тюрма.
"За нами, за нами!.." - і точиться бійка з млинами,
І списи, і ребра тріщать - а звитяги нема.

Та й бути не може, допоки в скаженому герці
Стинаються з привидом привид, з марою мара,
І зло полином проростає у кожному серці -
Родючий то ґрунт від зотлілого в ньому добра!..

Змарновані села до стріх заросли бур`янами,
Скалічені долі розносяться вітром, як дим...
Куди ж ти схопився? - "За нами, за нами, за нами!.." -
Що ж, дай тобі Боже вгадати - куди і за ким.
17.04.90

НІЧ
(з диптиху "Ґефсиманський сад")

Не спиш, мій синочку. А ніч, мов картинка, в саду...
Про що ти сумуєш, якими мандруєш світами?
Кого все рятуєш? Чому ти не слухаєш мами,
Коли моє серце так гостро віщує біду!..

Не спиш, мій синочку. А хлопці поснули давно,
Хоч ти так просив, щоб самого тебе не кидали.
Хтось каже крізь сон, що з води вийшло добре вино,
І скиглить всю ніч за кущем те дівча із Маґдали.

O так, пречудове вино ти зробив із води! -
Та нині воно стало кров`ю твоєю, месіє!
Доба не мине, третій півень іще не пропіє,
Як тричі найперший твій учень зіб`ється з ходи!

Чого ж ти навчив їх? Що далі вони понесуть -
Чужі в цьому світі, зіщулені привиди часу...
За кого ти вип`єш оту нелюдську свою чашу,
Для кого назавше закреслиш людську свою суть?!.

Не спиш, мій синочку... Я в думу твою не ввійду -
Ти виріс, ти вище твоєї печальної мами.
Лиш серце моє за тобою блукає світами
Крізь ніч, що, мов казка, стоїть в Ґефсиманськім саду...
08.10.91

ЗОРЯНИЙ НОКТЮРН III

Цієї ночі небеса такі прозорі -
Господь їх звечора ще хмаркою протер,
Щоб нам обом одні і ті ж світили зорі,
Іще вологі після дощику в четвер.

Поволі згасли ліхтарі вечірніх вулиць;
То вже наш час - чи відчуваєш ти, чи ні,
Як наші погляди легенько доторкнулись
Один до одного у темній глибині?..

Такі натомлені шаленою добою,
Такі туманності між зоряних прикрас,
Вони напевно щось там шепчуть між собою,
Вже незалежні і від неба, і від нас.

Прийдуть удосвіта, - навшпиньки, обережно,
Щоби й не скрипнула найменша із дощок… -
А нам присниться щось високе, щось безмежне -
І знов, прокинувшись, не знатимемо, що.
20.08.99

МОЙСЕЙ

Запиши, мій історику, в згорток свого манускрипту:
Починається шлях до свободи з оцього візка...
То не штука - ще завтра я виведу вас із Єгипту, -
Але вийти нам з рабства - дорога така не близька!

То не страшно, що в рабстві змарніли і спали з лиця ми,
То не горе, що спини побито, посічено вщерть;
Але в тому єгипетськім сні ми здрібніли серцями -
І ото вже недуга, яку виліковує смерть.

Всім нам хочеться волі, та ба - не стрибнеш вище стелі;
Стільки літ жити бидлом - таке не минає дарма.
Ми покинемо рабські пропащі тіла у пустелі,
Бо вони вже самі мимоволі шукають ярма.

Запиши, мій історику, десь у таємному місці, -
Хто знайде, не осудить нехитре лукавство моє, -
Має шанси лиш той, що сьогодні іще у колисці,
А для решти - візок і спасінням, і карою є.

Ягве дбає про нас! - розійдеться вода перед нами,
Ягве дбає про нас! - будуть манна, закони, пісні.
Ягве дбає про нас! - називає своїми синами, -
Але що ж, коли внуків ми любимо більш за синів...

Запиши, мій історику, десь, - можеш навіть без дати;
Так було, і так є, і цього вже не виправить час, -
Волю можна здобути, та волю безглуздо давати;
Бог нас вибрав, щоб світові це показати на нас.
12.07.00