Цикл "Шість прощань зі словами"

* * *
Літнє кафе на розі у місті без назви.
Не годуй голубів, бо звикають, а будеш - іншим.
Гіркуватий джин-тонік. Ніколи не вір у справжнє.
Остаточне. Краще - надламуй солоні вірші.

Любиш те, що триває: літнє кафе на розі,
пару самотніх людей за столиком справа...
Стільки часу, аж чуєшся птахом чи з бронзи
божичем літа із поглядом зеленкавим.

Пий джин-тонік. Кажуть, проходить вічне.
Важать тільки слова ненаписаних текстів. Може.
Вечір - твій. І місто - твоє. І свідчень
проти тебе не буде: тут кожен до тебе схожий.

Але - пий! Прохолодне і згіркле - єдиний вихід.
Забувати слова, наче руки старих коханок...
І коли в цьому місті, у місті без назви, стихне,
спити краплю останню і зважитися на ранок.

* * *
Назавтра чекалося лiта.
Псалмом пташиним - прелюдiя лiта сьогоднi.
То були бiлi тюльпани i пасували кiмнатi.
У притулку на трьох я шукала самотньої нiшi.
Лiто ближчало. У нав'язливих хриплих хоралах
хтось щоразу не мiг зупинитись на вибранiй нотi.
Смакувало незвичне i гостре - скажiмо, цикута.
У бокальцi тюльпанiв вливалися пiннi тумани
бiло, в'язко.
Хотiлося нiч пригубити, згубити, забути...
А назавтра чекалося лiта з птахами i дзвоном,
з розiмлiлим асфальтовим духом, важким i пекучим.
Нинi, а нинi ще можна було просто бути
у притулку у вежах тюльпанiв, останнiм притулку.
Тут мене не зумiє нiколи нiхто вiдшукати.
Назавтра чекалося лiта.

* * *
I тодi в твоїх снах росте феєрично зелене листя.
Чи ж невинне заняття ночi - читання вiршiв ?..
Листя вростає в долонi i млосно пахне.
Добре бачити прожилки наскрiзь.
Добре бачити наскрiзь слова i пестити їх язиками.
Танцює жiнка в червоному по зеленiм єдвабi.
I так справжньо довкола, аж страшно за колiр пальцiв.
Прийде той, що приходить лиш двiчi,
i скаже, що вже - по всьому.
Пальцi витечуть, залишаючи згустки обiймiв.
Жiнка в червоному матиме кастаньєти з рук твоїх.
Обiцяйся забути на ранок декорацiї ночi:
окрiм них, нiчого не сталось.
Жiнка в червоному хрипко станцює i струсить
з плiч твої сни феєрично зеленого листя.
Справжнi слова не спиватимеш -
лунко розiб'єш об сутiнь.
I ще буде багато чого на твоєму листку вiдчитати,
але входу не буде.

* * *
В цьому мiстi всi жiнки тобi заздрили:
тобi очi приносило трiйко (о, трiйко!) коханцiв.
I було у вiтрах стiльки просинi - аж до хрускоту пальцiв.
Поїзди йшли на захiд, прощаннями не обслиненi.
Вiд'їжджаючi тоншали,
проводжаючi - залишались i сивiли.
А тобi небувалою тугою очi бiльшали.
Говорилось округло i вогко снiгами талими.
Легко давалися станцiї, вiдстанi, вiдрухи
пальцiв назустрiч. Дала б обидвi руки,
але ж - трiйко коханцiв !..
Тобi заздрили зустрiчнi. Спинитись би, поки солодко,
i стояти лицем до вiтрiв, вiдгомiння прагнучи.
Трiйко мрiйних коханцiв, цiлуючи в щоку коротко,
сумнiвалися у твоїй перманентнiй справжностi.
А ти устям уст, горла гирлом, ламкими пальцями
не належала жодному в цiлому свiтi коханцевi.

* * *
Несподiвано - дощ. Напиватися крапель п'яних.
Не ступати в сумнi кав'ярнi, де всюди - люди.
Ти втомився вiд змiстiв. Тобi захотiлось плавно
обминати слова, цi порожнi параднi блюда.

А дощу, а дощу - певно, стане тобi по горло.
Мiцно руку тримай на чиємусь плавучiм тiлi.
Той, що двiчi приходить, листком тебе перегорне
i почне вiд початку. Ловитимеш краплi спiлi.

Зневажатимеш стале. Кохатимеш, мов востаннє,
обтiкаючих плiч обнадiйливу випадковiсть.
Той, що двiчi приходить, торкнеться чола вустами -
i вiдчуєш конечнiсть, i крапель вагу, i кволiсть.

* * *
Забери на долоню птаха. Небо - на плечi. I не йди.
Вдихай офiрований вечiр, що так дощем i не збувся.
Автобус поверне до мiста. Цiлком один
цiлуватимеш крильцята слiв руками безвустими.

Ти ж бо знаєш напевно, як довго триває мить.
Цi надiрванi схiдцi - донизу в обидва боки...
Ще руками у вирiй, обертаннями голови
намагаєшся втримати небо таким високим.

Ти ж бо вiдаєш, дивний: вночi опадуть слова,
наче яблука раннi, i матимуть бiлi зерна.
I пiд випраглим небом вiтчизни твоїх оман
вже нiхто не спiватиме пiснi твоїх повернень.

Так вмирає надiя залишитись молодим.
I комусь зостається незбагнена слiв доречнiсть.
Забери на долоню птаха. Небо - на плечi.
I - не йди.
1996