ПРИГОДИ СИНДБАДА-МОРЕПЛАВЦЯ*

Славний у небі всемогутній Аллах, і славна під сонцем благословенна країна Персія. Славна вона своїми садами та оазами, славна своїми відважними воїнами та вмілими ремісниками, справедливими халіфами та велемудрими каді, а найбільше - своїми купцями та мандрівниками. Однак не було серед них нікого, чия слава могла б зрівнятися зі славою достойного Синдбада, сина Гасана.

Немає у Персії, та й у цілому світі, жодного правовірного, що ніколи не чув би про відважного мореплавця Синдбада та його неймовірні подорожі. Ці історії стали відомими зі слів такого собі Синдбада-носильника, що лише випадково втрапив на гостину та удостоївся почути розповідь свого видатного тезки (бо такою була воля всемогутнього Аллаха, і не мені, недостойному, судити про неї). Носильник відвів собі надто багато ваги у всій історії, а деяких справді дивовижних речей через свою неосвіченість та неуважність не зрозумів і навіть не помітив.

Всі ви чули дивовижні історії про небезпечні подорожі великого і прославленого мандрівника Синдбада. Слухайте ж, о правовірні, ще дивовижнішу історію про те, як Синдбад став великим і прославленим.

Розповідь свою я почну із самого початку, як це і належить робити, бо ж навіть священний Коран починається першою сурою, а закінчується останньою, і нехай допоможе мені великий Аллах розповісти все так, як воно і було. Отож слухайте мене уважно, о правовірні, бо ж сказано: хто має вуха, хай почує, хто має розум – хай зрозуміє, а хто має язик - нехай перекаже іншим.

За правління найдостойнішого повелителя правовірних Гаруна ар-Рашида, нехай благословенним буде його ім’я, у славному місті Багдаді у багатого купця Гасана народився син, якого нарекли Синдбадом.

Недовго тішився сином достойний Гасан, бо невдовзі по тому прикликав його до себе всемилостивий Аллах трапезувати у райських садах. Отож Синдбад рано залишився сиротою.

І сталося з ним те, що часто трапляється з синами достойних людей, що залишаються без мудрої батьківської опіки та розради: Синдбад завів собі недостойних друзів, і почав гайнувати з ними час у розкошах та порожніх розмовах. Він їв чудову їжу, пив вишукані напої, одягався у шати з найдорожчих заморських тканин, і непомітно розтринькав все багатство, що його успадкував від свого достойного батька (мир з ним!), аж залишилося у нього лише найнеобхідніше.

І побачив Синдбад, що зникла у людей повага до дому його, неправдиві друзі відрікаються від нього. Засмутився Синдбад і замислився над своєю долею. І згадалися йому сповнені мудрості слова великого Сулеймана ібн-Дауда про те, що існують три речі, завжди кращі від інших трьох: день смерті кращий від дня народження, живий пес кращий від мертвого лева, і могила, краща від бідності. І вирішив Синдбад стати купцем, як і його батько, щоб у заморських землях здобути собі багатства і повагу.

Отож розпродав він все майно, що у нього залишилося, і назбирав три тисячі срібних диргемів. На ці гроші накупив Синдбад розмаїтого краму і поїхав у славне портове місто Басру.

У Басрі Синдбад разом з іншими купцями сів на корабель, що відпливав до країни Шем. Там всі купці продали свій крам, і накупили товарів на зворотній шлях. Лише Синдбад не хотів ще повертатися додому, бо запраглося йому на власні очі побачити далекі землі і всі оті заморські дива, що про них розповідали бувалі мандрівники. Крім того, він розміркував, що у дальших країнах можна отримати за свій товар набагато більший бариш.

Отож Синдбад розпрощався зі своїми супутниками і приєднався до каравану, що вирушав до країни Мизр. Там бачив він дивовижні чужинецькі міста, сфінкса та піраміди. Однак на запитання про дивовижі, чудовиськ та небезпечні пригоди жителі країни Мизр лише знизували плечима та вказували кудись у бік полудневого сонця. Отож вирішив відважний Синдбад, син Гасана, що достойним було б вирушити далі на полудень, назустріч справжнім дивам.

З цією метою приєднався відважний Синдбад до каравану, що прямував на полудень, у глибину Великої пустелі, край кочівників, і далі - у землі войовничих чорношкірих зінджі, що поїдають тіла вбитих ворогів. Звідти вирушив на острови Вак та Серендиб, а потім через повну золота і прянощів країну Гінд та острови магараджі дістався аж до країни Сіпанго. Побував Синдбад і у країнах Рум та Юнан, і у землях жорстоких вогнепоклонників. Багато років мандрував Синдбад з однієї країни в іншу, і побував у всіх відомих землях. Всюди торгував він із зиском, і росли багатства його.

У своїх подорожах бачив Синбад пишногривого повелителя звірів лева з його боягузливим візиром гієною, могутніх буйволів та прудконогих антилоп, смугастих коней джебр та велетенських слонів, бачив мудрих грифів та кумедних мавп. Бачив він отруйних змій, бачив водяних корів-багамотів, бачив дивовижного звіра аль-каркадана з величезним рогом, що ріс із середини носа, і навіть кита, що був більшим від найбільшого вітрильника.

Однак всі ці звірі, хоча й вражали уяву своїми розмірами чи красою, все ж були цілком звичайними істотами. Ніде у своїх подорожах не зустрічав Синдбад ні велетенської птахи Рокс, що, як розповідають, може заввиграшки підняти у повітря корабаль, а пташенят своїх вигодовує цілими слонами. Жодного разу не бачив Синдбад у своїх подорожах і велетенського морського змія дандана, що ковтає кораблі, і без розповіді про якого не обходяться оповіді жодного з мандрівників. Не бачив Синдбад ні дивовижної птахи Фенікс, що згоряє, аби заново відродитися із власного попелу, ні василисків, що своїм поглядом перетворюють людей у камінь, ні однооких велетнів-циклопів. І ніде не знайшов Синдбад і сліду височезних гір Каф, що, як вважалося, оточують землю.

Виявив Синдбад і багато інших цікавих речей. Наприклад, те, що пелікан вигодовує своїх дітей рибою, а зовсім не власною кров’ю, як запевняв у чайхані одноногий Саїд, що вважався неабияким мандрівником, бо двічі побував у країні Мизр. Або те, що кити не лише не намагаються напасти на вітрильник, але, навпаки, самі утікають від нього у морські простори. Виявив Синдбад, що люди всюди однакові - у племен зінджі та в краю нечестивих вогнепоклонників, у країні чаклунів Магріб, у землі Юнан та у ромеїв, у сповненій розкошів Гінд та на острівному Сіпанго. Немає у них ані собачих голів, ані крил, отож, окрім кольору шкіри, мови та звичаїв, вони майже нічим не відрізняються від правовірних підданих великого халіфа Гаруна ар-Рашида. На запитання ж про справжні дива та чудеса всі вони незмінно показували колись удалину - мовляв, десь там, за морями, за горами, у далеких країнах є справжні дива.

І ось одного разу у далекій країні Сіпанго підійшов Синдбад до відомого своєю мудрістю оракула, і запитав його шанобливо:

- Скажи-но мені, о батьку мудрості, нехай продовжить всемогутній Аллах твої дні: де на світі можу я побачити справжні дива?

Замислився сивобородий мудрець, і чоло його вкрилося зморшками. Довго думав він, і врешті зрік:

- Бувалі мандрівники розповідають, що далеко звідси, на захід сонця, у благословенних володіннях великого халіфа Гаруна ар-Рашида, нехай довгими будуть роки його володарювання і щасливими піддані його, лежить дивовижне місто Багдад. Нелегкий шлях у це благословенне місто, бо лежить воно за бурхливими морями, неприступними горами та безплідними пустелями, де навіть вітерець не живе. Дорогу туди оберігають жахливі чудовиська, морські, земні та повітряні. Саме там, у Багдаді, побачиш ти справжні дива - якщо подолаєш дорогу у це благословенне місто, дивнішого від якого немає на усій землі.

Почув ці слова Синдбад і зрозумів: пора додому. Вистачить з нього подорожей та чужих земель, бо побачив він вже все, що варто було побачити. Подякував мудрецеві за пораду, і наступного дня, розпродавши свій крам та накупивши нового, вирушив у зворотню путь.

Довго їхав він, аж врешті повернувся у Місто миру. У Багдаді розпродав достойний Синдбад весь привезений із далеких заморських країн крам, доверху наповнивши свої скрині золотими динарами. Викупив батьківський дім, розкішно оздобив його і запросив до себе на гостину багатьох шанованих людей.

Серед запрошених були відомий своєю справедливістю та знанням шаріату каді Ізмир, шанований за свою суворість та аскетизм мухтасиб Омар, син Алі, благочестивий ходжа Мухамед, що двічі відвідав священні Мекку та Медину, а також одноокий Саїд, колишній мореплавець, великий знавець усіляких оповідок про далекі землі. Був серед гостей і вже відомий нам носильник Синдбад, тезка шанованого господаря дому, якого той запросив, зустрівши біля воріт і здивований співпадінням, в якому справедливо побачив волю всемогутнього Аллаха.

Щедро почастував Синдбад своїх гостей вишуканими наїдками та прохолодними напоями, і ось, коли гості після вишуканої трапези відпочивали на м’яких подушках, потягуючи з кальянів ароматний дим, що навіває солодкі мрії, найшанованіший з гостей, каді Ізмир, запитав те, про що всі вже давно хотіли довідатися:

- Всі знають, о достойний Синдбаде, що у своїх подорожах ти побував у всіх землях, що є на світі, і бачив всі оті дивовижі, що про них розповідають мореплавці. Розкажи ж нам, о достойний Синдбаде, про далекі країни. Що ти бачив там, що чував?

- А що саме ви хотіли б почути, друзі мої? - перепитав Синдбад. - Розповідь про яку країну чи істоту?

Запитання посипалися, як рис із дірявої суми:

- Чи бачив ти дивовижну птаху Рокс, що вигодовує своїх пташенят дорослими слонами?

- А птаху Фенікс?

- А василисків?

- А морського змія дандана?

- А кровожерних китів?

- А пеліканів, що годують дітей власною кров’ю?

- А собакоголових ромеїв?

- А крилатих жителів країни Юнан?

- А неприступні гори Каф?

Усміхнувся Синдбад сумно і сказав:

- Мушу сказати вам, друзі мої, що немає на світі ні птахи Фенікс, ні морського змія дандана, ні василисків, ні навіть гір Каф. Все це - лише казки. Кити, хоча й існують насправді, зовсім не є кровожерними, і ніколи не нападають на кораблі. Пелікан годує дітей звичайною рибою, яку носить у дзьобі, а зовсім не власною кров’ю. Люди ж усюди однакові, бо всі вони створені за образом і подобою всемогутнього Аллаха, отож немає серед них ні собакоголових, ні крилатих.

Після цих його слів запала ніякова тиша, яку лише згодом розірвав скрипучий голос одноокого Саїда:

- Що за нісенітниці? Таж кожному відомо, що величезна птаха Рокс живе на острові Вак та сусідніх островах і часто підіймає кораблі або ж топить їх велетенськими каменями, які скидає згори. Всі знають, що птаха Фенікс живе у пустелі і щовечора згоряє, аби зранку відродитися із власного попелу. Всі знають, що кити та морський змій дандан завжди нападають на кораблі та ковтають їх, і лише небагатьом щасливцям з ласки Аллаха пощастило врятуватися від них. Всі знають, що василиски перетворюють людей на камінь, а пелікани годують дітей власною кров’ю. Всі знають, що у ромеїв - собачі голови, а жителі країни Юнан мають крила і вміють літати. Всі знають, що гори Каф, які оточують землю, зроблені всемогутнім Аллахом із суцільного діаманту, а тому ніхто не може ні пробити, ні подолати їх.

Про це знають усі. Тож чому б тобі, о достойний Синдбаде, не зізнатися чесно, що ти зовсім не мандрував далекими землями, а всі ці роки провів десь у сусідньому місті, де й розбагатів?

- Так, так, - схвально закивали всі. - Навіщо заперечувати те, що давно всім відомо, те, про що розповідають всі бувалі мандрівники? Замість заперечувати існування птахи Рокс, Фенікса, китів і василисків, краще чесно зізнатися, що не бачив їх, бо ніколи не бував у тих краях, де вони живуть.

Прикро стало Синдбадові за те, що люди швидше здатні повірити побрехенькам якихось пройдисвітів про неймовірні дива, аніж правдивій розповіді про заморські країни. І зрозумів достойний Синдбад, син Гасана, що, якщо він і далі наполягатиме на тому, що ніяких див і чудовиськ у заморських землях немає, то ніхто й ніколи не повірить, що він побував у тих краях, і заживе Синдбад репутації найбільшого брехуна у славному місті Багдаді (а брехунів та пройдисвітів у цьому благословенному місті завжди було немало).

І ось тоді-то й сталося з ним оте найдивовижніше, що лише могло статися із відомим своєю чесністю та правдивістю Синдбадом: він, що об’їздив цілісінький світ, ніде і ніколи не сказавши неправди, смиренно кивнув у відповідь на докори своїх гостей, і за хвилю роздумів промовив:

- Бачу я друзі мої, що марним було сподіватися одурити вас вдаваною скромністю. Не хотів я розповідати вам правду про мої дивовижні пригоди, бо боявся, що ви мені не повірите - такими дивовижними та небезпечними були мої подорожі. Однак тепер я бачу, що маю у вашій особі найкращих слухачів, яких лише може мати мандрівник. Отож я без утайки розповім вам все так, як воно насправді було.

Знайте ж, о брати мої, ...**

_________

* Копія фрагменту арабського рукопису XI століття, виявленого у 1523 році у Хорезмі в книгосховищі мечеті Саломедів Батум ібн-Омаром. Припускають, що даний рукопис є копією значно ранішого документу, написаного, імовірно, на фарсі.
Автентичність даного рукопису довести неможливо, оскільки в силу певних обставин, що стають очевидними після прочитання, існування даного документу заперечується як керівництвом мечеті, так і найвідомішими арабістами.

** На цьому положенні рукопис обривається. Наступні частини безповоротно втрачені - імовірно, вони були використані у період XI-XVI ст. кимось із послушників для певної, безсумнівно духовної, потреби. Однак, судячи із співпадіння останньої вцілілої фрази («Знайте ж, о брати мої...») з початковою тезою основної частини арабської версії оповіді про сім подорожей Синдбада, можемо з певною вірогідністю припустити, що втрачена частина містила канонічний переказ Синдбадової оповіді.