СПРАВА БЕРНАРА МОНТГОМЕРI
(з циклу "Капітан Шторм та інші історії")

- Привіт, старий! Як відпочивається? Нормально? Набрався сил? Це добре - маю для тебе нову роботу. Дещо абсолютно нестандартне. Гадаю, тебе це зацікавить. Зрештою, якщо навіть і ні, це несуттєво: ти зараз єдиний експерт класу А у нашому секторі, і вибору у мене немає. Так, через двадцять хвилин буду у тебе.

Експерт з нестандартних ситуацій Андрій Штормило, більш відомий у цьому секторі Галактики як капітан Анрі Шторм, невдоволено поморщився. Він ніколи не був надто ледачим чи важким на підйом, швидше навпаки, однак і йому зовсім не усміхалася перспектива переривати першу за останні чотири роки відпустку. Цікаво, що малося на увазі під нестандартним завданням цього разу? Ліквідація чергової банди якихось заульських терористів? Чи, може, галактичний розшук ручного гнгм-гвіала дружини губернатора, котрий, найімовірніше, зараз мирно переглядає свої гнгм-гвіальські сни, замаскувавшись під якусь шістдесять третю чи вісімдесят восьму карфетійську статуетку в бальній залі? Всі ці варіанти виглядали рівноймовірними, як, зрештою, і ще багато інших. І все ж Андрієві хотілося вірити, що Пол Шерман, шеф спецслужб 23-го галактичного сектору і одночасно (завдяки примхливому викрутасу долі) його, Андріїв, давній приятель, не стане виривати його з давно омріяної відпустки заради дрібниці.

Пунктуальний, як хронометр Альтаїрської координаційної обсерваторії, Пол з’явився рівно через двадцять хвилин. Після короткого обміну привітаннями він зручно вмостив свої півтора центнери живої ваги у біопластикове крісло і одразу ж перейшов до суті справи:

- Маю проблему. Хотілося б сказати, що невелику, але це було б неправдою. Ти колись чув про Бернара Монтгомері?

- Котрого з них? Вбивцю Генріха Другого? Чи британського маршала під час Другої світової?

- Це щось з Давньої історії? Ні, я маю на увазі підполковника Бернара Монтгомері. Хоч, можливо, він і має якесь відношення до тих двох, що ти назвав. Я можу це перевірити, якщо треба.

- Зачекай-но: Бернар Монтгомері - це той, що розкопав підпільний завод зброї у системі Волопаса?

- Він. Це - лише одна з його операцій, найменш таємна. Зрештою, її одної достатньо, аби оцінити рівень Монтгомері як агента. Так от, нещодавно периферійний патруль підібрав на межі системи Гідри сильно пошкоджений двомісний пакетбот. У ньому виявили ледь-живого Бернара Монтгомері і тіло його напарника Пата Сандерса. Зайве казати, що ці двоє перед тим отримали доволі ризиковане завдання на території Ліги малих систем Гідри, з якими, як ти знаєш, ми зараз перебуваємо у стані війни. Фактично ці двоє повинні були перехитрувати всю систему безпеки Ліги, і, повір мені, вони були добре підготовлені для цього. Однак, судячи з розповіді Бернара Монтгомері, їх місія зазнала фіаско. А зараз Бернар Монтгомері рветься поквитатися з Лігою за свого напарника і вимагає нових завдань.

- То в чому ж проблема? Дайте йому завдання, і нехай відводить душу.

- Все не так просто. Тиждень тому у 43-му секторі при підході до Трієра-2 за нез’ясованих обставин зазнав аварії пасажирський корабель RD-461X, що належав нейтральній Конфедерації Трьох Систем. Серед його загиблих пасажирів - найвидатніший пластичний хірург сучасності трієрієць Яо Комаші, що повертався на рідну планету після тривалої поїздки у невідомому напрямку. При вивченні його архівів знайдено фотографії Бернара Монтгомері у кількох ракурсах, а також копії його відбитків пальців та карти сітківки. Розслідуванням встановлено, що незадовго до відльоту Яо Комаші з Трієра-2 на його рахунок надійшла велика сума від конфедератської корпорації "Сигма Фі Іпсилон", однак жодної корпорації з такою назвою у діловому реєстрі Конфедерації немає. У той же час на наше прохання відповідні служби Конфедерації встановили, що Яо Комаші провів понад два місяці у системі Гідри, тобто на території Ліги, куди вилітав зі столичного космопорту Конфедерації, причому час його перебування там частково співпадає зі зникненням підполковника Монтгомері.

- Тобто ви припускаєте, що ваш новознайдений Монтгомері - не що інше, як на совість склепана підробка?

- Саме так. Яо Комаші не раз отримував попередження за своє надто вільне перекроювання людської зовнішності; підозрювали, зокрема, що саме його майстерність врятувала від рук правосуддя кількох серйозних злочинців, однак те, що він справді геній у своїй справі, не підлягає жодному сумніву. Для Яо Комаші надати будь-якому більш-менш підходящому агентові Ліги подоби Бернара Монтгомері не складало б жодних труднощів. Навіть перекроювання відбитків пальців та пересадка очної сітківки не потребувала б від нього жодних особливих зусиль - крім хіба що великих витрат часу. Так само не важко було б зондуванням витягнути з бідолахи Бернара будь-яку інформацію і передати її під гіпнозом своєму агентові.

- Інакше кажучи, твої люди зайшли у безвихідь, намагаючись встановити, справжнім чи підробним Бернаром Монтгомері є ваш космічний трофей, і чи можна його допускати до ваших таємниць, з якими він, імовірно, і сам вже певною мірою знайомий?

- Проблема навіть глибша. Я не можу ігнорувати бажання одного з кращих агентів знову зайнятися тим єдиним, що він справді добре вміє. Якщо це справді Бернар, то він один вартує кількох десятків менш досвідчених агентів. Не використовувати його можливості вже само по собі злочин. Крім того, образившись, він може погодитися на пропозицію якоїсь іншої спецслужби, які готові віддати золоті гори за агента такого рівня. Крім усього іншого, це означало б ще й втрату стратегічної інформації. А з іншого боку – не тримати ж мені його до кінця життя під замком!

В той же час, якщо це - агент Ліги, то його у жодному випадку не можна допускати до нашої секретної інформації, особливо до інформації про нашу мережу на території Ліги, що тільки-тільки почала давати перші результати. Ми не можемо ризикувати всією мережею заради одного агента, яким би чудовим він не був.

Звичайно, найпростіше було б вдатися до зондування мозку. Однак ти ж знаєш: практично ніхто не залишається після зондування у здоровому розумі, і лише одиниці взагалі здатні пережити його без наслідків. Я не можу так ризикувати одним з моїх кращих агентів. Зрештою, він і сам не погодився б на зондування: яка йому буде радість, коли я за допомогою зондування виявлю, що він таки говорив правду, і переконаюся, що напівпритомний кретин, який ніколи вже не зможе навіть говорити по-людськи – це один з моїх агентів, якого я сам знищив через абсурдну підозру? А що, коли саме на такий розвиток подій розраховували у спецслужбах Ліги? Що, коли всі події з загибеллю Яо Комаші та підкиданням йому фото Бернара були зрежисовані ними для того, аби підставити одного з моїх кращих агентів? З іншого боку, якщо ця особа – не Бернар, я шляхом зондування міг би витягнути з нього безліч корисної інформації про діяльність Ліги чи навіть про її резидентуру на нашій території. Але це - лише за умови, що ця особа - не Бернар Монтгомері. А якщо це таки він? Кожен зі згаданих варіантів є можливим і доволі ймовірним. Так що сам бачиш, у якому становищі я опинився.

- Зрозуміло. І тепер ти хочеш, аби я допоміг тобі виявити, чи є твій суперагент самим собою?

- Саме так.

- Ну що ж, спробую.

- І що тобі для цього буде потрібно?

- Для початку - повне досьє Бернара Монтгомері (зверни увагу, я сказав - повне досьє!) і необмежений доступ до будь-яких засобів зв’язку. Необхідний рівень допуску в мене є, ти це знаєш.

- Звичайно ж. Будь-які засоби зв’язку в твоєму розпорядженні починаючи з цієї хвилини, а досьє тобі привезуть за півгодини - я зараз віддам необхідні розпорядження. Додаткова охорона тобі тут, гадаю, ні до чого?

- О ні, дякую, мої андроїди кращі від будь-якої охорони. От якби вони ще думати вміли - їм би тоді взагалі ціни не було. Привозь свого клієнта завтра о дев’ятій... ні, краще о десятій.

Наступного ранку рівно о десятій поріг квартири Андрія Штормила переступив Пол Шерман у супроводі високого підтягнутого брюнета та двох офіцерів галактичної охорони.

- Андрію, знайомся, це - твій клієнт. Хотілось би вірити, що він - підполковник Бернар Монтгомері. Підполковник Монтгомері, це - капітан Анрі Шторм, наш експерт з нестандартних ситуацій. Він спробує допомогти вам довести, що ви - саме той, за кого себе видаєте.

- Сподіваюся, це буде неважко, - ледь помітно вклонився той, кого відрекомендували як Бернара Монтгомері. Його глибоко посаджені пронизливі карі очі, здавалося, сягали найглибших закутків душі співрозмовника, однак усмішка виявилася на диво теплою. Саме таким, подумав Андрій, і повинен бути погляд справді хорошого агента - всеохоплюючим і водночас ненав’язливим. Від усієї могутньої постаті Монтгомері віяло незворушністю та спокоєм, яким могли б позаздрити олімпійські боги.

- Заходьте, сідайте.

Два андроїди з нашивками космічного десанту беззвучно встали обабіч крісла Монтгомері, перебравши на себе функції його охорони чи радше конвою. Той не виявив жодних ознак роздратування. Спокійно вмостився в кріслі, очікуючи запитань.

Запитання не забарилися:

- Ваше повне ім’я?

- Жан Бернар Луї Монтгомері-молодший.

- Позивні?

- Кентавр.

- Місце народження?

- Тарнус, четвертий сектор.

- Це у системі Канопуса-2?

- Ні, Канопус-4.

- Місце навчання?

- Навігаційна школа № 214.

- Спеціалізація?

- Дальня косморозвідка.

- Прізвисько викладача космобіології?

- Павук.

- Адреса у роки навчання?

- Сектор 24, бокс 312, кімната 304.

- Канал зв’язку?

- 8956-45652398.

- Кадетський ідентифікаційний номер?

- OZ341298R.

-Номер шафки у гардеробі?

- 125467.

- Останнє завдання у секторі Гідри?

- А чи впевнені ви, що всі присутні мають допуск, не нижчий від третього рівня?

- Досить. Прийнято. Вітаю - перевірку закінчено. Панове, перед вами справді Бернар Монтгомері. А тепер пригощайтеся кавою, і за нею підполковник Монтгомері розповість нам (звичайно ж, не розголошуючи жодних таємниць) про свої останні пригоди.

Аудиторія, що була настроєна спостерігати довгий виснажливий психологічний поєдинок, була явно розчарована його швидким закінченням. Однак, знаючи, що капітан Шторм рідко помиляється, присутні підкорилися і взяли до рук філіжанки з кавою, з ввічливим виразом облич приготувавшись вислухати історію карколомної гонитви зі стріляниною з буднів суперагента.

Бернар Монтгомері неквапом почав свою розповідь:

- Кілька місяців тому ми з моїм напарником Пітом Сандерсом отримали спецзавдання у секторі Гідри. Яке завдання - розповідати не буду, бо воно все ще залишається таємницею. Так от, при спробі просковзнути до планети призначення наш легкий двомісний пакетбот натрапив на патрульний крейсер Ліги і був обстріляний. Ми зуміли відірватися від переслідування, але один зі снарядів влучив у хвостовий відсік, пошкодивши систему керування. При цьому бідолаха Піт загинув...

Голос Монтгомері з цілком зрозумілих причин задрижав, і, намагаючись приховати хвилювання і тремтіння у голосі, він вишуканим жестом взяв до рук свою чашку з кавою і надпив великий ковток.

Того, що відбулося наступної миті, ніхто не міг ні передбачити, ні пояснити: після першого ковтка кави Монтгомері зайшовся кашлем, а тоді почав несамовито відпльовуватися:

- Тьху, що це за гидота! І що за дурні жарти?!

Андрій кивнув своїм андроїдам, і за мить Монтгомері, марно намагаючись вирватись, намертво завис у їхніх могутніх руках. Андрій звернувся до присутніх:

- Експеримент закінчено. Можете сміливо відправляти його на зондування - це не Бернар Монтгомері.

Наступного ранку, так рано, як це тільки дозволяла елементарна пристойність, у помешкання Андрія Штормила влетів схвильований Пол Шерман.

- Ну, як там мій підопічний? - поцікавився у нього Андрій.

- Розколовся. Ти мав рацію – це зовсім не Бернар. Цього суб’єкта звати Зінг Ю, він – один з кращих агентів Ліги. Справжній Бернар потрапив у полон разом з Пітом Сандерсом і помер під час зондування. Завдяки тобі ми здобули купу корисної інформації. Однак, дідько мене забирай, якщо я розумію, яким чином ти його розкусив!

- Це виявилося значно простіше, ніж я гадав. У даному випадку можливі були два варіанти: або Монтгомері - це справді Монтгомері, і відповідно він буде поводитися так, як поводив би себе Монтгомері у даній ситуації, або ж наш Монтгомері - не Монтгомері; у цьому випадку він поводитиметься так, як повинен би на його думку поводитися Монтгомері у подібній ситуації. Відчуваєш різницю? У другому випадку на поведінку піддослідного неминуче повинні вплинути уявлення підсадного агента та його помилки. Моїм завданням було лише встановити наявність таких відхилень або ж їх відсутність. Звичайно, мені було б значно легше, якби я знав підполковника Монтгомері особисто. Однак моє завдання і без цього виявилося достатньо нескладним.

Розгляньмо два випадки. Якщо Монтгомері справжній, то і поводитися він буде цілком природньо. Нічого надзвичайного ми з цього варіанту витягти не зможемо. А тепер розгляньмо другий варіант. Припустимо, що наш Монтгомері - агент Ліги, якому штучно надано подобу і знання Бернара Монтгомері. Спробуй розглянути цей варіант як звичайну задачу логіки. Активи, якими володіє Ліга, наступні: по-перше, можливість практично необмежено змінювати зовнішність свого агента і надавати йому повної зовнішньої ідентичності з нашим агентом, включаючи навіть відбитки пальців та візерунок сітківки. По-друге, це можливість за допомогою зондування видобути з нашого агента практично всю інформацію, якою він володіє, аж до спогадів раннього дитинства. І по-третє, можливість передати всю цю інформацію під гіпнозом своєму агентові, причому, не знаючи ключа, ми аж ніяк не змогли б вдатися до гіпнозу, аби його розкодувати. Таким чином, що ми маємо у підсумку? Підсадного агента, у якого неможливо знайти ні зовнішньої відмінності, ані браку знань порівняно з Бернаром. Як бачиш, справа значно спрощується...

- Як на мене, то вона навпаки - сильно ускладнюється...

- Це тому, що ти дивишся на неї під хибним кутом зору. Візьмімо за аксіому наступне твердження: фальшивого агента неможливо виявити ні за зовнішністю, ні за незнанням будь-яких деталей біографії чи й просто спогадів справжнього Монтгомері. Лже-Монтгомері знатиме все, що можна було витягти з мозку справжнього Монтгомері. Логічно?

- Авжеж, саме так воно і є.

- У цьому, на думку авторів даної операції, полягає його сила. Але ж будь-яка сила є одночасно і слабкістю! Всі зусилля були покладені на те, аби нашпигувати агента інформацією, видобутою з покійного Бернара - перевірку, схожу до моєї, важко було не передбачити. Більше того, я особисто більш ніж впевнений, що ви й самі вже неодноразово перевіряли його знання таким чином.

- Ще й як! Я особисто був переконаний, що ти лише гаєш час, роблячи те, що ми вже давно проробили!

- Отож-бо й воно! Невже ти справді гадав, що я піду настільки очевидним шляхом? Звичайно ж, ні! Це було б надто просто. Ні, суть полягала у тому, під яким кутом на все це подивитися. Адже ви перевіряли його знання, я ж, навпаки - перевіряв його незнання.

- Нічого не розумію!..

- Лже-агента, як зомбі, привчали до думки, що він повинен правильно відповісти на всі поставлені запитання стосовно біографії Бернара - аж поки ця думка намертво не засіла у його голові. А тепер давай поставимо усе з ніг на голову. Скажи-но, яким був твій кадетський ідентифікаційний номер?

- MF12, ні, 15, а може, 32, далі не пам’ятаю...

- А номер шафки у гардеробі?

- Не пам’ятаю... Але ж це - ідіотизм; хто може пам’ятати такі речі?

- Отож-бо й воно: здорова людина таких речей не пам’ятає. Не пам’ятав би їх і справжній Бернар Монтгомері, хоч би яким чудовим агентом він був. Швидше навіть навпаки: він не пам’ятав би таких дурниць хоча б тому, що був справді хорошим агентом. Сам знаєш: агентів спеціально вчать не засмічувати пам’ять зайвим непотребом – без цього неможливо зосередитися на поставленому завданні. Можна роками пам’ятати прізвисько викладача космобіології, якщо той виділявся серед інших і достатньо врізався у печінки, а відповідно і в пам’ять; однак навряд чи можливо роками пам’ятати абсолютно непотрібний абстрактний шестизначний номер. Тому доволі малою є імовірність того, що справжній Монтгомері спромігся б згадати номер шкільної шафки навіть заради порятунку власного життя. У той же час людина, що отримала дану інформацію під гіпнозом, однаково добре пам’ятатиме всі дрібниці.

- Чорт забирай, як усе просто! Слухай, а для чого йому потрібна була ота комедія з кашлем?

- Це не йому, а мені вона була потрібна. Сама по собі перевірка знань дозволяла зробити достатньо обгрунтовані висновки, але все ж вона залишала певну імовірність помилки. Кава ж дозволила розвіяти останні сумніви.

- Яким чином?

- А ти спробуй його каву - он вона ще стоїть на столику.

- Тьху, яка гірка! Жахливий смак... Ти що, підсипав йому якоїсь гидоти для того, аби він втратив пильність і його легше було взяти?

- Частково. Була й важливіша причина. Гидота, про яку ти зараз запитуєш, називається фенилтіокарбамід.

- А з чим його їдять?

- Ні з чим. Як ти сам переконався, смак цієї сполуки приємним назвати важко.

- А яке відношення вона має до нас?

- Ти колись чув про професора Ту Ксенга?

- Це якийсь лікар?

- Твоє щастя, що тут немає жодного біолога - тебе розірвали б на шматки. Це ж треба - ніколи не чути про закон еволюційних рядів!

- А, про цей... Ну, щось таке пам’ятаю. А яке відношення має цей професор до Бернара?

- Жодного, за винятком того, що свої перші (до речі - невдалі) експерименти Ту Ксенг проводив саме на Тарнусі. Співставивши дати, я прийшов до висновку, що протягом навчання Монтгомері цілком міг стати одним з кількох десятків тисяч "піддослідних кролів" професора.

- Тобто?

- На початку своєї діяльності Ту Ксенг досліджував закономірності впливу фенилтіокарбаміду на людський організм. Ця речовина відзначається доволі специфічними властивостями: одні люди взагалі не відчувають її смаку, в той час як іншим вона видається нестерпно гіркою. Досі не встановлено точно, чим саме зумовлена така різниця. Припускають, що причина - у генетичній будові організму. У своїх ранніх дослідженнях Ту Ксенг якраз і намагався виявити цю залежність.

Зв’язавшись з Інститутом космогенетики, в розпорядженні якого зараз знаходяться всі архіви професора, я отримав ствердну відповідь: справді, Бернар Монтгомері фігурує у списку піддослідних, в нього було встановлено негативну реакцію на фенилтіокарбамід. Це було несподіване везіння: негативна реакція зустрічається значно рідше від позитивної, вона означає, що дана особа практично не відчуває смаку фенилтіокарбаміду. Таким чином, ставлячи свій експеримент, я практично нічим не ризикував: справжній Монтгомері просто не помітив би у своїй каві жодної домішки.

- А для чого було влаштовувати виставу з кавою? Чи не простіше було безпосередньо провести фенилтіокарбамідний тест?

- У тому-то й полягає увесь фокус: ніщо не повинно було нагадувати про отой давній експеримент. Запідозривши перевірку, фальшивий агент міг би (щоправда, з певними труднощами - згадай власні смакові відчуття!) зімітувати реакцію Монтгомері тоді, тобто випити каву без зайвих емоцій. Однак хитрість полягає у тому, що зімітувати можна було лише поведінку Монтгомері: у справжнього Монтгомері не могло бути жодних негативних спогадів, пов’язаних з фенилтіокарбамідом! Він просто не міг відчути смак цієї речовини! Можливо, колись він навіть не зрозумів суті поставленого експерименту, бо ж жодної реакції у нього не було і не могло бути. Таким чином, сильна імпульсивна реакція на фенилтіокарбамід могла бути лише власною реакцією того, хто видавав себе за Бернара Монтгомері.

- Слухай, і як тобі тільки вдається тримати в голові стільки різної, часто абсолютно непотрібної інформації?

- Це - моя професія. Зрештою, якби не ця непотрібна інформація, ти зараз або сивів би, спостерігаючи зондування того, хто може виявитися твоїм-же таки агентом, або споряджав би агента Ліги допомагати твоїй агентурній мережі на території Ліги.