Яцек Савашкевич

ІЛЮЗІЯ

До нашого містечка завітав відомий ілюзіоніст.

До залу нам з татом довелося пролазити через вікно, бо білетер через переповненість залу спускав зі сходів усіх незалежно від наявності квитків.

Поміж ногами глядачів ми проповзли наперед і примостилися на підлозі перед сценою. Якийсь позбавлений рослинності добродій, що сидів за нами, тут же зручно виклав свої ноги в обліплених багнюкою черевиках татові на плечі. Його сусідка поставила мені на карк чималеньку господарську сумку. Певно, у тій сумці було морозиво, бо впродовж цілої вистави щось холодне стікало мені за комір.

Ілюзіоніст був одягнений у чорний фрак і циліндр. Здалеку він нагадував імператорського пінгвіна.

- Слідкуй за його руками, - прошепотів мені тато. - Від таких, як він, усього можна сподіватися.

Ілюзіоніст змахнув чорною паличкою і видобув з капелюха пом’ятого голуба. Після цього показав декілька трюків з колодою карт, а також з кількома зв’язаними між собою хустинками, які витяг із пляшки. Потім пляшка зникла.

- Заховав її у рукав! - гукнув хтось із задніх рядів.

Ілюзіоніст показав публіці обидва рукави. Пляшки там не було.

- Тепер тримає її за пазухою! - не вгавав голос.

- Або у штанині! - докинув інший.

Ілюзіоніст знизав плечима і видобув з капелюха наступного голуба.

Птах видавався цілком задоволеним таким поворотом справи.

- Садист! - пролунало десь позаду нас. - Та ж він знущається з тварин!

- Якщо вже він такий мастак, нехай витягне з капелюха корову!

- Ні, краще машину!

Ілюзіоніст жестом вгамував публіку і знову змахнув паличкою. Цього разу голуб зник.

- Я бачила, як цей негідник ховав голуба у штанину! - зарепетувала пані, що сиділа за мною, ставлячи мені на голову другу сумку. - Збоченець!

Ілюзіоніст розправив зіжмакану газету і добув з неї букет штучних квітів.

- Людоньки! Та ж він нашпигований тим усім, як порося! - залементувала пані з авоськами. - Не бажаю, щоб мені замилювали очі!

- Не бажаємо! - підхопила половина залу.

Ілюзіоніст здивовано поглянув на нас.

- Роздягайся-но, шмаркачу! - проревів позбавлений рослинності добродій, сердито тупаючи татові по плечах. - Хочемо знати, як воно насправді!

- Хочемо знати правду! - підхопила друга половина залу.

Тато штурхнув мене ліктем.

- Вшиваймося, тут стає гаряче.

Ми почали відступ. Ілюзіоніст готувався до втечі. Глядачі попідхоплювалися з місць.

- Покажи-но, що там у тебе за пазухою! - вирувала публіка.

Вистрибуючи з вікна, я краєм ока встиг помітити клубок тіл на сцені та омонівців, що вбігали до залу.

- Нема чого дивуватися, - розмірковував тато дорогою додому. - Ми живемо у сучасному цивілізованому суспільстві, яке твердо стоїть на позиціях матеріалізму, а тому не любить жодних містифікацій.

Ілюзіоністи до нашого міста більше не приїжджають. Дехто шкодує. Тато дотримується іншої думки. Я теж.