КОНКУРСАНТ 02

[без назви]

кіоски з газетами
люди з сигаретами
з приватними мріями
і ідіотськими діями

в жовтих автобусах
трах! бам! бах!
їдуть на свої роботи
на фабрики заводи

[без назви]

благаю,
не дивіться на мене
взагалі!
дайте мені пройти
бо ж ваші погляди
такі важкі...

ХОРИЙ

засидівся, втомився, зістарився
за хвилину на цілий рік
і лишитись де був не зміг
і сивиною - як попіл - покрився

зістарився чи подорослішав?
задаю собі питання
не знаю, ще не вирішив
може ще з дитинства не вийшов

а може потрібно вже піклування?
за мною, як за старим і знедоленим

а може просто збожеволів
і ще про то не знаю?
і навіть думки такої не маю,
що думок моїх вже немає.
і не буде, бо захворів
на невиліковну хворобу
від якої дурієш, старієш
та й просто сумуєш
і втрачаєш здатність думати -
ось, що найстрашніше
ось, що мене лякає

[без назви]

закипіло-забурлило
і полилось з мене
кип'яченими словами
нерівним рядками
моя розгубленість
і незрозумілість
самого себе...
стоп!
досить!
не треба!
бо то всьо пусте
і не потрібне
навіть мені
ти?
не знаю...

В КАЛЮЖІ

віддзеркалився в калюжі
і перестав бути людиною
перестав бути вічністю
бо став хвилиною
розлитого на асфальті щастя
і ввібрав у себе весь світ

ЕДЮКЕЙШН

навчили гавкати
скзали - так треба
навчили літати
та не показали де небо

[без назви]

розгублені і заховані
трохи бильше ніж треба
простирадлами замуровані
а так хочеться в небо

широко вікна відкрили
щоб не бути спійманими
тіла поранили
міцними обіймами

РАНОК В ГУРТОЖИТКУ

ранковими очима диивлюсь на світ
бачу сонце, не помічаю лід
зла немає, а є лиш добро
люблю тебе, ранок, - рожеве шкло

на кухні топлюсь у воді з крана
зловлю там медузу й кальмара
улюьлену пісню заграють сусіди
за ніч в коридорі проросли квіти

ранкова свідомість як ранковий птах
літає в небі, не відчуваючи страх
день тільки почався, я троха ще сплю
помріяти вранці я дуже люблю

[без назви]

лимонно-помаранчева їжа
гучніша за шум тиша
холодна, зі снігом весна
зайві і непотрібні слова

важкі і нервові новини
нейлонові довгі години
ледь дихаючий трамвай
ранкове нервове "вставай!"

в шухляді поламані крила
лише в очах якась сила
руки, що втомились брехати
листи, які втомились чекати

з’єднанні вітром серця
втомлена сіамська душа
змішані з реальністю сни
не знаю де я, а де ти

сонце в коробці для мила
біль ображеного тіла
друзі, які ніц не чують
чужі книжки брехнею нервують

такі складові мого життя
така от доля моя
така от я дитина
чиясь половина

НЕ ПОЩАСТИЛО СЬОГОДНІ

сьогодні щось не то з’їв
а може не то закурив
а може не то око відкрив
та ще й не на тій сторінці

а ще чомусь голова боліла
просто так собі захотіла
тому що я не хотів
тому що щось не то з’їв
та ще й не то подумав

[без назви]

розпадаюсь на незрозумілі собі
великі і маленькі частинки
і бачу як вже відмерлі вони
перетворюються на солоні краплинки

відзеркалююсь на папері
випадковими пустими словами
проростаю на молодому дереві
старими засохлими гілками

замість повітря парфуми вдихаю
чужі, дешеві й бридкі
спустошений і розбитий ковтаю
слова гіркі (твої)

НЕ ЛЮБЛЮ

не люблю над чайником стояти
який не хоче закіпати
не люблю недозрілі думки
в голові тримати

не люблю божевільним атомом
по світу літати
не люблю коли мокрим доводиться
під тишу засинати

не люблю від себе втікати
бо доводиться потім собі брехати
ненавиджу зів'ялі квіти
які дорожчі за сонце
які як маленькі діти
лізуть до сонця у моє віконце

ЗДАЄТЬСЯ

забагато частинок
твоїх в мені
забагато очей твоїх
в моєму житті
забагато тепла твого
в моїй зимі
забагато сонця твого
навесні.
може від того всього
я лопну
а може навпаки
ляжу й засну
і все життя моє
буде як сон
і в холодильнику моєму
житеме слон.
навіть як то всьо сон
люблю тебе
моє сноведіння
росту тобою
моє коріння

ЇДУ

хвилями шуму розриваю ніч
складаю мозаіку з сонних облич
гарячаю кавою зігріваю надію
рухаючись в ніщо, про справжнє мрію

розірвані кадри складаю до купи
керють випадок і змучені люди
розпатлана свідомість хоче заснути
а потім, одужавши, в невідоме пірнути

по тілу повзають дивні тархани
і то не їх провина, що всі вони брудні
глтбоководним птахом пірнаю у свій сон
крапельки чутливості збираю до долонь

доводжу право на те щоб дихати і жити
так добре що не кажуть чи можу я любити
перебираю в пам’яті всі свої міста
по карті розкидаю всі свої серця

ПЕРЕТВОРИВСЯ

сьогодні помітив що мене вже нема
я хто завгодно але тільки не я
може я сонце що на небі сяє
а може дитина що в пісочку грає

перетворився на твоє волосся фарбоване
на твоє око в клітинку закохане
став всіма словами твоїми несказаними
задачами став тобою розв’язаними

ходжу тепер по львову твоїми ногами
малюю шедеври твоїми руками
проростаю з повітря молодою соковитою травою
перетворююсь на щось дивне разом з тобою
перетворююсь на щось, що немає кінця
відчуваю як палаю в ньому я

РАНОК

прокидаюсь вранці від твоїх рук
від їхнього тепола і ніжності
тартилою виповзаю зі свого сну
на зустріч новій невідомості

зігрітий не ковдрою а твоїм тілом
палаю і тану на ліжку як сніг
здіймаюсь в небо птахом білим
з серця лунає дитячий сміх

і знов засинаю несхожий на себе
перетворившись на твої руки і очі
і прокидаюсь в твоєму ліжку для тебе
щоб жили ті руки і очі

[без назви]

нервовий і розгублений
піднімаю свої періскопи
і виглядаю землю
та бачу лиш острови
спустошені, покинуті і пусті
бачу лише оголені ноги
і незрозумілого щастя крохи
бачу чудернацькі п’яні рухи
долітають до локаторів нейлонові звуки
і бачу як в небі гроші літають
люди радіють, бо правди не мають
а я загубив гороскопи і не знаю
скільки ще мені жити
збився в рахунку і не знаю
скільки ще мені пити
і забув вже скільки пальців нарахував
і не знаю вже де жив, а де спав

ПРОВОДЖАЮ

ти як корабель
який проводжаю зі сльозами на очах
плачу бо не знаю чого чекати
не знаю коли повернишся
може знайдеш собі іншу землю
і інше сонце
і забудеш що був колись я
забудеш і не повернешся...

ПОВІТРЯНА КУЛЬКА

повітряною кулькою в небо лечу
десь серед хмар щастя знайду
біля сонця відчую тепло
може й впаду - мені все-одно

птахи пояснять мені
як радіти теплій весні
подарують мені свої крила
оселиться в мені їхня сила

згори подивлюсь я вниз
і вмиє землю дощ з моїх сліз
з сумом побачу мільйон муравлів
зітхну, бо колись з ними жив

а зара я для них вже чужий
побачять мене і скажуть "дурний!"
не розуміють вони моїх почуттів
не знають як я полюбив

ПАМ’ЯТЬ МОЯ

пам'ять моя, відпусти мене!
не чіпай, не гризи, не вбивай мене
забери свої брудні руки
не хочу відчувати в серці твої рухи
вийди з мене солоними слізьми
я не хочу вже бачити твої сни
я так втомився від твоїх тортур
досить вже на склі дивних фігур
я вблагаю, не тягни мене вниз
чи не досить ночей у жертву приніс?
багато вже випила з мене ти крові
забери руки від моєї любові
дай спокійно заснути вночі
не лишай слідів на моїм обличчі
забудь мене, я хочу жити
відпусти мене, я хочу любити

ВЕСНА ЙДЕ

подивись в небо
бачиш, там сонце
зустрічай весну
відкривай віконце

дихай мною -
я поруч стою
закрий очі -
я тебе обійму

відчу в собі моє тепло
розфарбуй квітами в кімнаті вікно
заповни мною свої години
посміхнись мені, своїй дитині

ковтай мене разом з цією весною
пий дощ з нашою любов'ю
лети в небо - там чекаю я
підняла туди мене любов твоя

НАШ ДОЩ

дощ розмив мої малюнки
і вигадані темні візерунки
розмокли мої жахливі сни
дивлюсь в калюжі - там ти
грає дощ краплями мелодію
веселу і зовсім не сумну
стікає по нам дощова вода
тече разом з нею наша ріка
глибока і сильна ріка почуттів
багато в ній щастя і добрих снів
дощ надає їй більше сил
росте за спиною пара крил,
з якими летимо ми до хмар
подалі від всіх земних чвар.
до неба і сонця, до яскравих зірок
ми кожної ночі робемо крок.
а потім з дощем падаєм вниз
з тим самим, що щастя приніс
і знову занурюємось в нашу ріку
теплу, спокійну і вічно живу.

ПІД ЛІЖКОМ

у мене під ліжком живуть огірки
солоні і троха гіркі
кожної ночі вони розсказують казки
після чого я бачу мариновані сни
про моє як сльози солоне життя
про те, що солона любов моя
про залізний гуркіт колес
на який я вию як пес.
а ще там живуть маленькі миші
які люблять шум і не можуть у тиші
вони десь опівночі кусають за очі
і тому я реву кожної ночі.
а ще під ліжком живе їжачок
несміливий - боїться зробити крок
відчуваю його голки на собі
і тому кров на моїй спині.
а під подушкою у мене живеш ти
тому про тебе завжди бачу сни
а ти візьми і під свою подивись -
побачивши мене, ти просто посміхнись (мені)

ЯК Я ЗАЛІЗ В БУТЕРБРОД

знаєш, я сьогодні заліз в бутерброд
і потрапив в чийсь рот
мене закусали зуби (як сніг білі)
після чого я опинився в чужому тілі

я бачив серце, яке когось кохає
думав мозоком, який правди не знає
дивився на світ не своїми очима
(то просто супер, але щось там моргає)

в легенях мене з'їдав сірий дим
ще я там бачив пляму схожу на Крим
дізнався, що в венах живуть хробачки
маленькі-маленькі, кольорові й не злі

бачив ще душу свого нового тіла
їй було трохи незручно - вона в небо хотіла
показала мені свої білі крила
розказали казки, які завжди любила

а потім я втомився
виліз з бутерброда
і заснув

АВТОБУС

хотів би бути автобусом
і возити людей
возив би задаром
не брав би грошей

замість квитків
видавав би квіти
і були б люди
щасливі як діти

розсказував би їм казки
були б вони добрі, не злі
а ще хотів би бути кольоровим
автобусом найбільшим і суперовим

але щось не хочу пити бензин
тому лишусь ліпше собою
тихенько питиму своє молоко
і не шукатиму долі чужої

МОЖЕ?

може ми риби?
у яких вкрали море
може маленькі діти?
і то сьо зовсім не горе

а може ми птахи?
з обрізаними килами
спим в землі і бачимо сни
з нездійсненними мріями

а може сонце зовсім не ціле
і чорне насправді є біле
може небо - то лише фарба
і летіти туда зовсім не варто

може нам краще на землі лягти
і заснути в навічно зеленій траві
потрапивши в інший світ,
про нас забути.

ні! стоп! я так зовсім не хочу
я жити хочу. з тобою поруч хочу.
і любити тебе хочу. дуже.

ЧЕКАЮЧИ

я збираю порожні пляшки
заглядаю в них - може там ти
викидаю мозги як сміття
нащо вони? там же дурка одна

а ще збираю різні книжки
десь між рядками маєш бути ти
повітря навколо цілую і обіймаю
воно з тебе - я то знаю

може п'яний, дурний й ледь живий
але все-одно кожну мить твій
знаю далеко, та все-одно поруч
може праворуч, а може ліворуч

навіть як сплю - також з тобою
до тебе крізь простір пливу я рікою
розмиваючи сум, сльози й страждання
живу я для тебе. живу як в останнє

Copyright © 2002 Life, and Death, and Giants...

Український центр Iнтернет-реклами "ECHO"