САВРАДИМ
(Віктор Єганов)

Поет Саврадим (Віктор Єганов) народився на миколаївщині у 1963 році; за фахом - лікар, другий фах - лектор-мистецтвознавець; одружений, має двох доньок, мешкає у Гельсінкі. "Відтоді, як ми живемо у Гельсінкі, - poзповідaє Віктор Єганов, - тут існує українська школа, громада спромоглася згуртуватися і зареєструватися. Сам я, після того, як розшукав для школи професійного вчителя, зміг зосередитися на редагуванні і випуску інформаційного листка "Оце" і віршуванні". Вірші друкувалися у газетах миколаївщини, в Талліні, у тамтешній газеті "Струни", читалися на літературних вечорах, частково увійшли до збірки "Візерунок на грудях каміння", що промайнула в глибинах Мережі у 1999 році.

* * *
У останній, у кожного різний,
на долоні накреслений термін,
я усе зрозумію і зникну,
мов краплина у вирові терми,
промайнувши у світлі поміння,
що прорветься між чорними хмарами,
візерунком на грудях каміння,
не наляканим смерті примарами.
Де я є, коли мозок заснув?
Чи не крила шумлять за плечима?
Хто цей Всесвіт відчув і збагнув
і побачив моїми очима?
Я частинкою піни легкої
закіпаю над грізною хвилею,
до матерії вічно живої
повертаюся з довгого вирію.
Травень 1999р.

***

----------------Дмитрику

З пожовклих стін, прощаючи сторіччя
за дим пожеж, гріхів і забобон,
у нас зажурено вдивляються обличчя
старих ікон.

Поблідлі фарби - мальви серед ночі,
злинялі візерунки рушників,
і тільки очі - зболені, пророчі,
крізь пил віків.

Кирилиця сувоїв забілилась
і слів нетлінних вже не розібрать,
лиш підняті десниці не втомились
благословлять.
Березня 5, 2000року.

* * *

----------------Конвалярії Маяліс

Коли
галасу плащ одягаючи,
на прем'єру
наступного дня
шанувальницею поспішаючи,
відправляється
метушня,
я по тиші кімнатами ходжу,
вікна - очі,
а двері - свати,
і прозорі рими знаходжу,
що в гармидері не знайти.
А над вечір…
Вона повертається
тихим ангелом стиглих заграв,
і у рими уважно вслухається,
що для неї я їх назбирав.
Лютий 2000р.

* * *

----------------Пальчики мої, пальчики.
----------------Плач.*

Кришталевим камінням розсипано строф талісмани
і засвічено чистими фарбами нотні ряди,
але сни твої, чорні хімери з уяви-омани,
принесли тобі терпкі, пощерблені вітром плоди.
Попід стелею музика кошик спліта, осяяно
від журливих мінорів мережиться світло зі скла…
Ще не пробі, мій друже!
Вмовкаюче фортепіано,
бліді скроні,
напружені жовна,
холодна рука.

Ти читаєш уголос і музика спокоєм віє,
і на пульті зеленим горить "безкінечний повтор",
сивочолий маестро на спинці пюпітру біліє
і, здається, немає у тиші страждань і потвор.
Серце зраджують очі, воно ж бо не з криці й не з вати -
в білий світ, приголублений синіми віями снів,
диво-дивне, з-під пучок неляканий звук відпускати,
де так легко,
де свято,
де спів.
Опера. 2000р.

———————————

* Плач батька над сином композитором.

Copyright © 2002 Life, and Death, and Giants...