Олексій Онуфрієнко

Олексій Онуфрієнко (27.03.1979) - аспiрант кафедри зaгaльнoправових дисциплiн Запорoзького юридичного iнституту. Наукoвi рoбoти i eссе, пpисвяченi питaнням теорiї права, теорiї прав людини, каpного права, були нагoрoжeнi на Всеукраїнських конкурсах (1997-2000 pp). Maє кiлькa публiкацiй в українських лiтературно-критичних журналах i iнтернет-зiбраннях ("Борисфен", "Поeтика" тa iн.).

КНИГА ЗАХІДНА: ТІНІ ПАМ’ЯТІ

* * *
З усіх тринадцяти оберу
Одного - найстрашнішого,
З уламків пам’яті зберу
Одного - найчіткішого..

Одного - найлюдянішого.

Чотирнадцятого.
1999

* * *
Темрявою, що голками зірок
Гаптовано,
На місто впала ніч.
І вельми дивно, -
Сьогодні не відплив, як завжди, в віч-
ність
Всезнаючого Місяця візок...
13.06.1999

* * *
Незважаючи на сувору заборону,
(Автор - незнайомий чоловік у чорному),
Переступлю темнорожеву смугу, що, як Рона
Швейцарію та Францію, долоні перетинає і жодному

Ще не обіцяла відшукання надії.

І далі - нарешті - в довгочекану подоріж
До зоряного неба, до старого міста, до кімнати,
Де спочиває Друг, - сріблясто-сірий ніж,
Що багатьох із нас привів уже до страти

(я досі пам’ятаю лист з минулого - колись настане і моя черга).

Але до цього ще далеко. Поки не сплине час,
Зажду в Старому лісі під вічними деревами-стінами, --------------------------- де ти, дитинство?
Де холодно від спогадів про вечори, коли говорив замість “мене” - “нас”,
Бо був з тобою. А зараз - тільки трохи зігріває мішечок з світлячками, --------- твій подарунок...

Що, вірогідно, зможуть замінити зорі.
30.11.1999

ЩЕ ОДНА ВІЧНА ІСТОРІЯ

1. ГЕРОЇ

а. Скороминущих спогадів
- Вельми м’який вечір.
Shadows, шукаючи мигдалевидні
Осінь. Вже.
Вкраплення любові, що вільні від сірого смогу днів
Кюрасо.
Звичайних, застлали очі*. Далі - видно

б. Справжню ніч, що навпіл розколола
Темряву армадою занедбаних зірок,
І лицаря, який, відкинув забороло,
Спостерігає (це означає - знову зір - ОК!).

в. А інший - інвертований двійник
Мого знайомця, як завжди - повний
Масок та облич (а рівно - прізвищ та нік-
names).”Той-що-неодноманітен”. Епітет досить красномовний.

2. СЮЖЕТ

Історія, вічна, як сам перелік різновидів вічних історій - коливання в часі, нібито останній - саме Час - настільки незвичний тут для простору, що й (аналог: викривлення реалій світу речей гарячим повітрям над вогнищем) він - саме Простір – поступово перетворюється на - щось - текуче, нестабільне до крайнощів, змінливо-примарне.

Вони - обидва - теж. Але - вічна сутність не підвладна навіть примхам Часу, внаслідок цього - і Спостерігач, і Джерело, вдивляючись один в одного, залежачи один від одного, і, що найважливіше-найголовніше, - перебуваючи насправді одним єдиним, обирають та осмислюють своє місце в Просторі-Часі, намагаючись розмістити-розташувати себе таким чином, щоб якнайкраще виконати своє, не надане ніким і ніколи, призначення.

Отже:

Перший (чи останній?) - відображає та зберігає ознаки. Зрозуміло, намагаючись в кінцевому рахунку зрозуміти взаємозв’язки зовнішнього із внутрішнім, глибинним, вистежити у хитросплетіннях геометричних фігур стежки до суті, серцевини, відображення-втілення замислу.

Другий (чи перший?) - продукує та генерує зовнішні сторони, базуючись (виключно) на ґрунтовному вивченні вже згадуваної сутності. Вивергаючись з його замислів (точніше - це й є його матеріалізовані-втілені замисли), абстрактні ідеї отримують фізичний вираз - чи запис, - який поступово стає видимим (тобто - можливим для сприйняття-розуміння) Спостерігачеві.

Основне завдання: зрозуміти-осмислити Процес та свою справжню роль в ньому.

3. ІСТИННИЙ БІК РЕЧЕЙ

а. Світ. Світло. Світ – ло* * --------------------------------Нічний бік доби.
Кальна проекція серця,------------------------------------ Зорі.
Точніше - найкращих його випро--------------------------Очі.
Мінювань - кінцівок маленького Сонця-------------------Мрії.

(індивідуального світила кожної (!) людини)

б. На вельми конкретні обставини
Життя-смерті. І, в свою чергу, темрява -
Малозмістовне явище... (Але, застосувавши обманний
Засіб, - заплющення очей, - зміст виявляємо. Щоправда, - досить мляво).

в. Й зараз, вже після чергового розподілу світу
На сфери дійового функціонування, -------------------------- нарешті
До відпочинку. Я теж... Тобто, - me too...

На цьому - закінчення. Тимчасове.
1999-2000

* * *
Нічого вже немає...
Тільки-но - сумні й незрозумілі шляхи долі,
Що, не ховаючись, чекають
Моменту, коли з’ясую значущість своєї долі

В пустелі нікому не потрібних стель.
18.02.2000

ПСЕВДОХАЙКУ З ЦИКЛУ “ВІДКРИТТЯ ЯПОНІЇ”

1.
М’який сніг:
Простирадло, розстріляне
Поступом сусідського кота.
26.10.1999

2.
У довгій
Зоряно-безсонній ночі
Ховаються сюжети.
14.09.1999

3.
Тяжка хвороба...
Здається, - не я змінився,
А світ навкруги.
10.12.1999

4.
Забрав зі стола годинника, -
Здалося, -
Разом із ним зник і час.
29.09.1999

5.
Літній дощик.
Літа спливають
По віконному склу.
17.08.1999

6.
Сонце грає на стінах.
І здається мені –
Зовсім не було зими.
18.08.1999

7.
Кришталеві сльози
На твоєму обличчі.
Ніч.
20.08.1999

8.
Під світлом далекої зірки
Сьогодні спитав себе:
“Навіщо живемо?”.
20.08.1999

9.
Сходи дерев під небом.
Довга дорога.
Чи повернусь до себе ?..
22.08.1999

10.
Темрява на вулицях.
Про що нагадає блукачу
Вогонь мого світильника?
23.08.1999

11.
Вікна відчиню...
Що вийде з мене у світ?
Що залишиться? Що не повернеться вже ніколи ?..
23.08.1999

12.
24 серпня.
За тополями
Незграбно ховається осінь.
24.08.1999

13.
Вічне небо.
Шрами від літаків.
О, люди !..
25.08.1999

14.
Людський натовп.
Крізь незнайомі очі
На мене дивиться осінь.
31.08.1999

15.
Кривавий захід:
Майбутнє
Бачу на горизонті.
19.04.1999

16.
По відбитку сонця в калабатині
Пливуть таргани.
Криза.
09.09.1999

17.
17-ти дюймовий монітор...
Котру хвилину хочу
Написати хайку.
27.07.2000

18.
Сонце у вересні…
Сьогодні востаннє
Бачив любов.
14.09.2000 р.

ІЗ ВТРАЧЕНОГО ТА ЗНАЙДЕНОГО ЗНОВ...

1.
Мазки аквареллю
На захмареному небі, -
З’явився старенький Місяць...
29.12.1999

2.
Тепло... Снігом
Не прикрасить ялинки
Грудень. Залишить людям.
29.12.1999

3.
...Нізащо не відпустить вітер
Своєї вдачі – маленького
Сірого листа...
29.12.1999

В ОЧІКУВАННІ НОВОГО РОКУ

ДИПТИХ

1.
Бачив, як кумедний
Пухнастий звір поцупив
З ялини цукрову зірку. Сон ?..

2.
Смачно... А він і досі не зрозумів,
Як мандрувати по новорічних снах
І самому, нарешті, стати примарою!
29.12.1999

ПОЛІТИЧНО-КОЛЬОРОВІ ВАРІАЦІЇ

1.
Соняшники й небо.
Жовте.
Блакить.

2.
Блакитне.
Жовте плюс.
Зелене.

3.
Червоне.
Червоне.
Історія ?..
30.08. – 05.09.1999

СУМНА КЛАСИКА

Хотілося написати щось про
Кохання,
Створити певний класичний сюжет:
Двоє на березі моря спостерігають за місяцем...
Але ні – не зміг...

Напевно, все вийшло крізь
Сльози та чорнила
Тоді, коли здавалося,
Що двадцять років –
Початок активного старіння :) .

Можливо, воно, - К., - зникає
Поступово,
Як ті самі сльози...

А перо... Що йому до цього?

Продовжує творити, сліпо підкоряючись моїм графоманським
Примхам, не залишаючи (насправді!) на папері

Нічого,

Крім сумних спогадів про те,
Як колись

Хотілося (ще хотілося!) написати щось про

Кохання... 20.05.2000р.

ПРИСТРАСТЬ ДО ПЕРЕЛІЧЕННЯ

ДИПТИХ

Це вельми складно, - стежити
За тим, як друзі
(чи принаймні ті, кого вважав такими),
Поступово зникають,
А точніше – підміняються туманними
Зображеннями посади,
класичного костюму,
вечірньої сукні, --------------------------------- із обов’язковим келихом шампанського
чарівних посмішок* * *,
спогадів про “золоте” минуле,
(і сподівань на цікаве майбутнє), ------------- лише цікаве! забутого кохання і
образ, що ув’язнені у пам’яті навічно,

мене-доброго товариша (але не друга!),
мене-як-важливе-знайомство-для-отримання-бажаного,
мене-п’ять-років-тому,
мене- ... (інші варіанти оберіть самі, будь ласка).

Мене?
27.07.2000

* * *
На (по?) чистому аркуші
Почну виводити

Несиметричні (задля точності глибинного змісту)

Лінії,
Переважно кольорові (наслідок інфантильності),
Використовуючи всі наявні інструменти:
день,
ніч,
небо,
зірки,
веселку,
ліс,
four seasons,
музику,
пам’ять,
життя-що-позаду,
життя-що-попереду,
сни,
радощі,
себе,
любов,
вусики тарганів...

Головна-головне задача-завдання – не стільки
Утворити за допомогою цих досить примітивних засобів
Певну фігуру, знак, символ,
Скільки
Показати (принаймні – спробувати) на прикладі долі аркуша А4,
Який поступово перетворюється з цілісної самоцінної речі
На форму-вмістище певного зображення,

Що робить з нами час.
Чи смішних чар!
09.08.2000 р.

* * *
Що маю я для того, щоб за допомогою виключно
Мовних засобів зобразити
Серпневий вечір?

Вміння мовчати (це, зрозуміло, відповідь).

(мов-чати – вельми “балакуче” дієслово, зважаючи на призначення чатів у WWW, а рівно і всіх відомих мені мов!).
09.08.2000 р.

* * *
1. Чого хочу від осені?
Останніх клаптиків літа
(Сонце-небо-море? Ні! –
Нових доказів у справі “літа

versus надії на прийдешнє”).

2. Ще – еротичних почуттів, ----------------------- відчуттів?
Червоних, брунатних, жовтогарячих,
Зовсім як листя – сукупність своєрідних часо-слів,
Розсипана під стопами. Зоря чи

звичайнісінький ліхтарик висвітлить дорогу?

.. Сподіваюся отримати кілька відповідей на досить банальні питання:
Що є кохання? Як пам’ять співвідноситься з минулим (маю на увазі саме просторову
залежність – попереду \ позаду, паралельно, спіраллю - навколо серця)?
Як не забути про те, що уявляється найважливішим ?..

3. Чого хочу від тебе?

Осені...
11-14.08.2000

* * *
Говорячи “кохаю тебе”, маю на увазі,
Що:
Не можу без тебе (принаймні – іноді),
Хвилююся, коли раптом не подзвониш,
Ображаюся (чому?), коли в очах твої бачу сум,
Втомився чекати на тебе,
Важко думати, що все це коли-небудь закінчиться,
Знову – не можу без тебе (завжди),
Не уявляю тебе з іншим,
Думаю, - а який він?
Просто – кохаю тебе.
Кохаю тебе.

Досі кохаю тебе.
29.08.2000 р.

* * *
Навіжений, - скажуть вони про мене.
Нехай, - не має значення, з якою назвою
Іти у вічність… Чому торкаюся цієї теми? ------------------------------- знову і знову
Не знаю напевно… Найвірогідніша версія – свою

Долю хочу вирішити сам. Чи це - певна форма слабкості (втеча від проблем)? А роздуми над цим – ТУТ – вид пози? Але ж прийняти це рішення – дуже й дуже непросто… Не можу нічого вдіти… Принаймні, - буду намагатися бути чесним і відкритим по відношенню до Книги. А хто мене навіть не передивіться… Чи це важливо?
14.09.2000 р.

НЕЗНАЧНІ ЗУСТРІЧІ (РІЗНОГО РОДУ)

1. Вміло роблячи вигляд, що не помітили один одного,
Розійдемося...

Забуваючи твоє ім’я,
Поспішу на захід, -
Із Сонцем проститися. ------------------------------- Куди підеш ти?

Далі - вже в зовсім іншому житті - маю

Типові цінності зустріти –
Робота, друзі, вихідні –
Нарешті – як не дивно - сім’я...

(Іноді до загальному процесу збереження минулого
Вельми активно долучаю
Спеціальні пристрої – листи різного роду:
- кленові (один з найкращих символів швидкоплинності буття),
- аркуші (власні чернетки, наприклад),
- поштові (переважно без зазначення адресанта).
Допомагає. Тимчасово).

2. Обираючи нові хобі (найголовніше –
пристрасть до рахування років),
Поринемо - пірнемо у систематичну втечу-від-себе (досить банальну)

Заради єдиної мети – примирення із минулим...

Можливо, дійде й до знищення доказів... До речі, це нормально –
Нарешті здихатися подарунків (на обкладинці одного – «I’ll always love you!» Кумедні строки!)...
Усе – в огонь! Єдино фото залишу – двадцятиліття вічне. І вимкну світло. Не зараз. Трохи пізніше.

Чи вдасться витравити пам’ять? Не думаю.
Чи це потрібно? Не упевнений. У будь-якому разі –
Крізь безодню років пронесу твоє обличчя, руки, голос...

Щоб одного вечора,

Наприкінці літа,
Зустріти

І не впізнати тебе.
2001 р.

________________

* Бо ті навічно пристосовані до сірості лише. Закрийте їх - побачите справжнє. Кольорове.

* * Чому саме Ло, а не Ла чи навіть Ле, - див. роман С.Ділейні “Перетини Ейнштейна”.

* * * Чи смішних чар!

Copyright © 2002 Life, and Death, and Giants...

Український центр Iнтернет-реклами "ECHO"