КОНКУРСАНТ 09

ТЕБЕ НЕМА...

самотнє місто
бо в нім тебе нема
ходять в шубах люди
до них прийшла зима

за декілька копійок
купують собі добро
сусідам же безплатно
дарують вони зло

засмітнені будинки
поламані ліфти
забули на горищах
всі свої думки

а у театрі знову
на сцені лиш брехня
і в ліжко щось не хочу
бо в нім тебе нема

“НЕДІЛЯ-ПОНЕДІЛОК”

без тебе тиждень муки
без тебе тиждень скуки
без тебе снів нема
застрягли в горлі всі слова

затисну в двері руки
почую дивні звуки
то кричить моя душа
бо знов лишилася сама

чіпати мене не треба
бо я втечу на небо
там, де наші мрії
де хмари зимні й сиві

я розіб'ю годинник
повільний він негідник
закрию свої очі
я хочу скорше ночі

поскорше би заснути
самотній день забути
забути свої сльози
я жити так не в змозі

я більше так не можу
з кімнати в кімнату ходжу
вигадую своє кіно
не знаю нащо і про що

змучений звуками
нервовими рухами
до телефона доповзу
зацілую, а потім розіб'ю

ЧЕКАЮ...

бачиш мої руки
вони троха німі
бачиш мої рухи
вони троха чужі

бачиш мої сльози
вони троха твої
бачиш мої очі
вони троха злі

зруйновані часом
і сковані льодом
поранені злом
бачиш? в них сором

бачиш як важко
на ноги вставати
ти знаєш як важко
так сильно кохати

знаєш як страх
серце з'їдає?
тікає як птах
біль лиш лишає

бачиш сліди
на очах від сліз?
знаєш куди
нас вітер заніс

чи чуєш крик
розбитого тіла?
щоб біль весь зник
щоб на ньому розлила (себе)

щоб зігріла душу
своїми вустам
щоб ніколи "мушу"
не встало між нами

життя на вокзалі
годинник у серці
нам так сказали
ну що ж - селяві

КОЛИ Я ЕГОЇСТ

коли стомлений впаду
ти втратиш мене
коли від болю закричу
ти не побачиш мене

коли мене з'їсть егоїзм
я від тебе піду
там, де не буде криз
я в останнє засну

коли вже не зможу платити
за твої руки собою
в полум'ї буду горіти
почуєш лиш крик від болю

тоді, коли вже не знайду
місце в ліжку поруч з тобою
на небі з хмар ліжко зроблю
і за сто років вмию землю водою

коли в сотий раз почую я тишу
замість відповіді на своє питання
я серце своє тобі залишу
і закінчу свої страждання

Я ЇДУ В СЕЛО

я їду-їду - чекає мене село
чекає автобус, в якім розбите скло
людей налізло - не зробиш навіть крок
в руках сумки, а роті пиріжок

на кожнім кілометрі нова зупинка
виходять і заходять - подвинся, синку!
я їду тихо, лиш свій плеєр чую
за мить мішком завалить і я село відчую

ОДНЕ НА ДВОХ

ми маєм на двох одне небо
у нас на двох лиш одне "треба"
ми п'єм з одного на двох моря
щоб назавжди забути про горе

ми будуєм нашу казку
ми знаєм що потрапили в пастку
з якої нема вороття
бо вона - наше життя

ВМИРАЄШ

ти знаєш що буде як згасне світло
ти знаєш як боляче, і як прикро
знаєш, що будеш завжди сам
знаєш, що помреш тільки там

ти сам себе вбиваєш своїми руками
пронзаєш своє тіло тупими ножами
в голові твоїй атілол і зима
в очах бруд і чорна земля

телевізор втомився тобюі вже брехати
правди про себе не хочеш ти знати
не хочеш бачити життя та як є
хочеш заснути і забути все

мрієш щоб небо на землю впало
щоб сонце на ньому блакитним стало
щоб злетіли в небо всі мертві птахи
щоб відкрили очі всі, хто сліпі

ЧУЖИЙ

хтось вкрав у мне світло
лишивши це життя
пофарбував у чорне
усе моє буття

забрав у мене квіти
не маю більше снів
розбив той світ, в якому
я жити завжди хтів

заліз мені він в серце
і я забув, що знав
віддав він мою душу
тій, кого кохав

не свої вже маю руки
бо він сидить і там
його я хочу вбити
я хочу бути сам

він випив мої сльози
лишив лиш сум і біль
я знаю хто розсипав
навколо мене сіль

колись і ти відчуєш
що ти вже не одна
на всі свої питання
знайдеш відповідь сама

колись весь світ навколо
розстане наче сніг
колись в собі почуєш
чужий залізний сміх

як я колись захочеш
від нього ти втекти
але вже буде пізно
і будем разом ми

ТЕАТР

наробили в голові мільйон дірок
перетворилось життя на постійний шок
я граю з собою у страшну гру
якщо програю, то знову помру

я забув як звати моїх птахів
з якими літати я завжди хотів
міняє знов колір волосся твоє
воно тобі вже мабуть чуже

всі люди актори і ти як вони
маєш купу облич щоб сказати "ні"
а як стихнуть фанфари і згаснуть вогні
ти знімеш маску, а там очі сумні

ЖАХ

я спав тоді,
коли ви всі
топтались по мені

сльози мої
кудись текли
солоні і брудні

я блукав
я щось шукав
і все втрачав

сни мої
мені чужі
я в них актор

грав себе
і грав тебе
бо можна все

у багні
тягнулись дні
таке життя

тихі рухи
люди як мухи страшна біль

поміняв життя на забуття
вкотре вже

ЗВІР

дикий звір
тихих снів
ти повір
я не хтів
бути там
де твій сон
завжди сам
хорий знов
моя кров
на цій землі
сльози знов
на мені
рук нема
немає сил
повно зла
в роті пил
лишає страх
у душі сліди
життя як жах
всі люди злі

НІЧ

туман накрив все місто
самотні люди тонуть там
на небі із зірок хтось склав намисто
я зі своєю хочу бути сам

пожовкле листя на деревах
волосся падає на землю як воно
по вулицях я йду як по печерах
куди не знаю - мені вже все-одно

ПРОЙШЛА

фарбують обличчя, фарбують губи
пластилинові люди, манекени всюди
ліпи з них що хочеш, роби з ними все
а як набридне - смітників повно є

навколо мене їздять машини
ніде не знайдеш живої людини
навколо брешуть, навколо п'ють
навколо сльози, навколо бруд

я як заноза на тілі твоїм
я всім заважаю, чужий я всім
мене не бачиш, я мабуть зі скла
душі вже нема - ось в чомі біда

паперове волосся на твоїй голові
пожовкло від часу як мої листи
я писав, я кричав, блукав і шукав
віддавав і не мав, вибачав і вмирав

я забув коли народився бог
пам'ятав з трьох лише двох
я думав, що ти як і він
а коли зрозумів сльози лив

ти проходиш й не бачиш як серце горить
не бачиш як в небо летить
моя душа. згоріла давно
кров моя - червоне вино

я вдихав повітря що було в тобі
вблагав себе - зупинись, не йди
я біжав туди, де думав є ти
та знаходив там лиш твої сліди

поклавши серце до твоїх ніг
я збирав для тебе влітку сніг
втрачав розум кожен раз
з тобою зміг би зупинити час

намагався вбити в собі почуття
та не міг ніць зробити й починалась війна
лишався з собою віч-на-віч
проливав свою кров кожну ніч

я хотів загасити вогонь у душі
та як то зробити як немає води
як тебе розлюбити, як піти
як забути всі мрії і сни

я знайшов тебе серед своїх мрій
я був тоді ще дуже малий
не хотів чути твоє "ні"
я думав, що буде як у сні

БРУДНА КРАЇНА

ми вранці замість молока п'єм бензин
і замість кисню вдихаєм сірий дим
нема на цій землі зеленої трави
загадили той світ, в якім живемо ми

хворіють наші діти, бо тонуть у багні
і скоро разом з ними помремо усі ми
чому усі вважають, що скоро всьо пройде
що буде як у казці, й не буде та як є

червоне вже волосся від бруду і війни
і кожен вважає, що треба осторонь пройти
ми дивемось фільми про те як всі помрем
і як у тих фільмах, себе в могилу ведем

попадали на землю всі наші літаки
набридло їм у небі - вони як я і ти
залізли люди в нори, бо нагорі війна
зірки шукають в небі, а їх там вже нема

і плавають в пустіле залізні кораблі
набридло їм у морі - вони як я і ти
ми як старі машини - ще троха і впадем
із рота лізе піна - ще троха і помрем

у клітки поховали всіх живих птахів
і кожен з нас забув, що як він літати хтів
забули, що колись ми мали море води
а зара є в нас місце, де маєм всі піти

ЧОМУ?

чому кохання назвала ти грою
невже не бачиш, що хорий тобою
невже не бачиш сльози в очах
не бачиеш відмову почути страх

побач як тече кров у віршах
побач моє серце у своїх руках
повір, що нема брехні у очах
що лише кохання у моїх словах

повір, що віддав тобі я життя
нехай і отримав лиш забуття
повір, що ти у мені
що лише з тобою бачу я сни

ДОБРОГО РАНКУ

доброгу ранку тобі я кажу
з променем сонця до тебе лечу
моя любов проходить крізь скло
тобі несе добро і тепло

до тебе летить моя душа
її побачиш й розквітне весна
для тебе зміню навколо я світ
кохання моє розтопить весь лід

вранці дарую думок своїх квіти
вони несміливі й невинні як діти
для тебе від суму ліки знайду
в країну-казку тебе понесу

Я ДАРУЮ ТОБІ

я дарую тобі
сонце й синє небо
я дарую тобі
казати ніць не треба

я дарую тобі
душу й свої очі
я дарую тобі
місяць серед ночі

я дарую тобі
теплі хвилі моря
покажу я тобі
безмежний океан любові

я сни тобі дарую
бо вже не сплю вночі
вірші тобі дарую
бо всі вони твої

весну тобі дарую
хоч вона і не моя
в душі лишається зима
і всі несказанні слова

дарую сором за любов
яку не стримав і не вбив
свою дарую зимну кров
яку на цій землі розлив

тобі дарую сонце
яке назвав твоїм ім'ям
відкрий в той світ віконце
туди де жив я сам

я дарую тобі
білий сніг навколо
не треба мені
крім любові нічього

я дарую тобі
сльози серед ночі
віддам серце тобі
відкрий лиш свої очі

всі скарби шо знайду
покладу біля тебе
лиш одне зберегу
кохання до тебе

МРІЇ

пішли зі мною
там де зелена трава
пішли зі мною
де ти не будеш сама

пішли зі мною
де неба блакить
пішли зі мною
де душа не болить

забудь проблеми
бо то не твоє вже життя
нехай нікчеми
впадуть у своє небуття

забудь шо було
життя колись та як у всіх
і серце чуло
чийсь страшний і далекий сміх

ми будем разом
ми побудуєм новий світ
бо тільки разом
ненависті розтопим лід

глухими станем
бо треба чути лиш своє життя
сліпими станем
навіщо очі якшо є лиш ти і я

впадуть навколо
усі будівлі і мости
і вже ніколи
не будемо окремо я і ти

і наше море
солоним вже не буде бо не буде сліз
а серце хоре
перехворівши вб'є того хто туди вліз

ми будем спати
під зірками які бачили вночі
ми будем мати
все те про шо мріяли лиш в сні

і в нашій книзі
не порахуємо ніколи килькість сторінок
але в тій книзі
я можу написати лише епілог

Copyright © 2002 Life, and Death, and Giants...

сЙПЮ©МЯЭЙХИ ЖЕМРП IМРЕПМЕР-ПЕЙКЮЛХ "ECHO"