СІМ СКРИНЬ

Сон.
--------Синь.
---------------Сім скринь.
Чи ти спиш,
---------------синку?
Відчини
--------скриньку.
Синку,
--------спиш, чи ні?
Мерщій
--------відчини!
Сон.
---------------Летів –
вітри
--------від крил –
чи то птах
--------чи то кінь,
та й відкрив
--------сім
---------------скринь.

Скриня перша

Ніч надворі темна...
Ткаля-хуртовина
Прядиво дістане із небесних скринь,
Візьме веретено
Й тиху старовинну
Заспіває вічну співанку майстринь.

Буде сніг сукати
Хуртовина-ткаля,
Витягати нитку десь із давнини,
Потайки ховати
Під ажурну шалю
Біле неслухняне пасмо сивини.

Заплітай старанно,
Ткарко-трудівнице,
Чарівним плетінням білий світ вночі.
Завтра вранці-рано,
Гей, мереживнице,
З білізни і світла свято нам зітчи.

Скриня друга

У другій скриньці
убрання
--------ялинці:
мотки
--------серпантину,
фольгові
--------пружини,
флажки різнобарвні
і маски
--------забавні,
зірки
--------променисті,
кульки
--------золотисті,
скуйовджені шишки,
гладеньки
--------горішки,
сніжок,
--------що не тане,
гірлянди ліхтарні,
а по куточках –
---------------криги шматочки,
а вже скраєчку –
---------------срібне яєчко.
Ніщо не зайве –
---------------pіздв’яне
сяйво.

Скриня третя

У третій скриньці –
дарунки
--------дитинці.
Стрункі
--------пірамiди,
ляльки
--------кругловиді,
гумовий
--------їжак,
смішне
--------ведмежа,
зайчик
--------м’якесенький,
плюшеві
--------песики,
солдати
--------у касках,
з присоскою
--------праска,
Скакалка
--------з м’ячем
та лицар
--------з мечем.
В танець пішла
---------------дзига,
Кінь ніжкою
---------------дрига...
Літак
--------і гармата,
Совок
--------і лопата,
важкий самоскид
і човен,
--------і кит.
На самому дні
стрімкі,
заводні
--------червоні і білі
автомобілі.

Скриня четверта

А четверта скриня –
скриня-веселиня.
Як відчиниш, скрипне,
та й заграють скрипки.
Струни рвучкі,
стрімкі смички.
Розбирайте, скрипалі,
швидше скрипочки малі!
Тремтять смички –
цокотять каблучки.
Гуп, гуп! – по підлозі.
Виходь, хто ще взмозі.
Лине музика спвлива,
наче злива, наче злива.
Ллється музика казкова –
ширше коло, ширше коло.
Гей, дівчата ясноокі,
руки в боки, руки в боки.
Хлопці, музика така –
ну-мо, вріжте гопака!

Скриня п’ята

А скриня п’ята
теж за для свята.
Яскраві хустини,
нові скатертини,
Стрічки атласні,
чоботи-красені,
шаровари й спідниці
і з парчі рукавиці.
Капелюхи і свити
та жилет з оксамиту.
Сорочка з батисту,
перстеник з намистом.
Сукня святкова
й на щастя – підкова.
Рушники-лебедята –
вісники свята –
знялися на крила –
крила крохмальні –
матуся накрила
стіл у вітальні.

Скриня шоста

Ну, а у шостій –
ласощів вдосталь.
Там обгортки блискучі,
в них іриски тягучі,
Карамелі духмяні
та й коржі там вівсяні.
Тістечка й шуліки,
штрудель, вафлі хрусткі.
Є тремтливі драглі,
вергуни й рогалі,
кекси й медовики
І пампушки м’які.
Для маленької пані –
мандрики й марципани
і довгеньки мантульки,
як маленькі бурульки.
Золотисті плешеники
і смачні соложеники,
а вершківка яка! –
проковтнеш язика.
Білі хвильки – вершки,
чорні смужечки – мак,
покоштуй залюбки –
дуже гарно на смак.
Їжте, малята,
на те ж воно й свято.

Скриня сьома

Ну а у сьомій
щось невідоме.
Скриня, що манить,
скриня, що вабить,
Та,
що несе
--------нерозгадане “мабуть...”
Скриня-бажання,
скриня-крамниця.
Що там?
--------А те,
---------------що у снах
----------------------------тобі сниться.
Скриня-безодня,
скриня-криниця.
Що в собі криє? –
то є
Т А Є М Н И Ц Я.

* * *

Сон.
--------Синь.
---------------Летів –
вітри
--------від крил –
чи то птах,
--------чи то кінь,
та й закрив
--------сім
---------------скринь.

НІЧНА КАЗКА

Спи, мій синку, натягай
Ковдрочку на спинку.
Відкида крізь вікна гай
Тінь дерев на стінку.

У траві метелик спить,
Ластівка – під дахом,
І у темряві горить
Місяць жароптахом.

А з-за гаю зграя хмар
Круками кружляє,
На гніздечко птаха-жар
Дзьобом націляє.

Попростуєм навмання,
Простягнемо руки
Й загородим пташеня
Від хижого крука.

І із вдячності за це
Птах жовто-червоний
Зачароване яйце
Кине нам в долоні.

Ти впіймай її мерщій,
Ту чарівну кульку –
Знатимеш, де водяний
В очереті булька.

Поведе вона в ліси,
Де мавки пустують.
При собі її неси
Всюди кульку тую.

Далі попрямуєм ми
У краї гостинні,
Де літають килими
Й кормлять скатертини.

Де до школи мандрував
Хлопчик дерев’янний,
Де царевич діставав
Квітку, що не в’яне...

Не лякайсь, не здоженуть
Велетні страшенні,
Бо тримаєш чарівну
Кульку у кишені.

До світанку в кулачці
Грітимеш їй боки,
Щось там скоїться в яйці,
Невідоме поки.

А як ранок заплете
В обрій світлу стрічку,
Затрищить яєчко те,
З нього на травичку,

Звідти – в небо як шугне
Зіронька ранкова!
Ти прокинешся, й мине
Ніч оця казкова.

Спи, мій хлопчику, засни,
Мабуть, буде злива.
Світить у височині
Зірка мерехтлива.

Сонно стонуть стовбури,
Листя шепотіння...
Тягнуть руки догори
Таємничі тіні.

ВИПАДОК З КОСМІЧНИМИ ПРИБУЛЬЦЯМИ

Хто зна, де це все було
І в часи які,
Щось у небі загуло –
Приземлилось НЛО
Між чагарників.

Примінаючи бур’ян
В блискітках роси,
Вийшли ніби з небуття
Двійко інопланетян,
З виду – батько й син.

Більший носа колупав
Пальцем, мов цвяхом,
І нічого не вчиняв,
А мале прибульченя
Гралось реп’яхом.

Вчені, преса звідусіль,
Натовпи зівак
З міста і сусідніх сіл –
Спілкуватись хочуть всі,
Та не знати – як.

Поки вчений світ вивчав
Їх космічний код,
Загадковий той хлопчак
Переліз через рівчак,
Через чийсь город

Й опинивсь біля струмку
По-між черемшин,
Де на жовтому піску
Вгледів дівчинку струнку
Наш космічний син.

І у чому інтерес?
Хлопчик та дівча,
Мов два ангели з небес,
Стали розмовляти без
Перекладача.
– Що це в тебе?
– Ніс.
– А чому на лобі?
– Так зручніш.
– Справді... Кажуть,
угорі повітря чистіш.
– Тут небезпечно дихати?
– Що ти!
Будь ласка, дихай.
– А тут у вас тихо...
Як звуться розумні істоти,
що є на Землі?
– Л юди, якщо дорослі,
і діти, якщо малі.
– Люди...Вони миролюбні, чи агресивні?
– Різні. Частіш, як мій тато, добрі і сильні.
– Що ти полюбляєш?
– Грати.
З лялькою або з м’ячем.
– А що ненавидіш?
– Грати,
в’язниці, сокиру з мечем...
– Чому?
– Так вчив мене тато,
а я вірю йому.
А той, коло літального апарату,
твій тато?
– Авжеж.
– Матуся є в тебе теж?
– Так. Її ми залишили вдома
самую,
сім років тому.
Я дуже за нею сумую.
– Розумію. У вас довге життя?
– Так, але не вічне.
– А далі що?
– Небуття.
– Це якось незвично.
А чи вірите ви у Бога?
– Це у того,
хто створив Всесвіт? Я саме й лечу до нього.
– Хіба можна дістатися Бога?
– Так, але не всім відкрита дорога.
– І заради чого?
– Хочу його просити,
щоб повернув братам моїм змогу
любити.
Я даруватиму Богові зірку.
– Зірку? Треба її відпустити.
Кращій дарунок – квіти.
– Квіти? Що це?
– Це маленькі живі зірки.
Зачекай, я принесу тобі саме такі.
І вона побігла в садок біля хати
І принесла букет,
А потім відважилася спитати:

– Скажи, чому ви всі разом
позбулися змоги любити?
– Це через штучний розум,
що нам вдалося створити.
– Він відібрав у нас пам’ять,
а без неї любити виявилося неможливо.
– Це дуже жахливо?
– Дуже.
Наша планета нездужа.
– Але якщо ти
летиш рятувати своїх братів,
ти їх таки полюбляєш?
– Ти вважаєш?
що ж, може любов
прийде до мене знов...
– А ваша планета теж зелена?
– Ні. Вона золота і бугриста,
точніше, жовто-гаряча.
– На жаль, я не побачу.
на що це схоже?
Щось подібне до апельсина?
– Може...
– А небо у вас синє?
– Різне – рожеве, а частіше бузкове.
– Казково...
– А під час зливи – зеленкувате...
– Ой, дивися, твій тато
вказує пальцем вгору.
– Отже, час відлітати.
– Так швидко?
Що роблять у вас на прощання?
У нас тиснуть долоні, дарують квітку.
– А у нас торкаються скроні.
А втім, яка різниця? –
Все це дрібниці.
Мені треба сказати дещо важливе:
в тебе очі не на стеблинах і
і нема антени на спині,
але ти дуже вродлива
і добра людина.
– Ви повернетесь?
– Обов’язково.
– Скоро?
– Ми будемо поспішати.
Прощавай, треба вже вирушати.

І він пішов
з букетом лілей і бузку,
віддавши їй зірку на мотузку.
Вона стояла й дивилася вслід,
як сів він у зореліт.
Величезна срібляста комаха
єдиним змахом
розправила крила
і відлетіла
в єдину мить.
“Хай їм щастить!” –
дівчинка прошепотіла.
А як стемніло,
вона вийшла у поле,
мотузка того розкрутила
що було сили
і відпустила.
Зірка знялася до небосхилу
і вдячно замиготіла.