Недзельницький Андрій Дмитрович народився 1981 у родині інженерів. Школу закінчив з срібною медаллю. В 1998 році був зарахований на факультет електроенергетики та автоматики Національного технічного університету України „КПІ”. Незабаром став заступником головного редактора гумористичної стінгазети „ТОК”. Зараз навчається на п’ятому курсі.

ПРОСТО МИШКА

Ця історія сталася в далекому казковому Лісі, який за простір, затишні сонячні галявини, безмежні луги смарагдової трави, чудові вишневі сади і блакитні озера, звірі назвали Щасливим.

Проте зустрічалися в цьому лісі і ненажерливі хижаки: Чорний Вовк, з гострими, як кинджали, зубами; Крижана Змія, від маленької краплини отрути якої нещасна тварина перетворювалась на стовбур льоду; Вогняні Черви, які зазвичай жили глибоко під землею, але коли вилазили на поверхню, залишали за собою випалену пустелю. Цим потворам було замало багатств лісу. Їх метою, сенсом життя було руйнування. Руйнування заради руйнування.

Проте частіше у Щасливому Лісі зустрічались цілком мирні мешканці, такі, наприклад, як Польові Миші. Їх невелике поселення знаходилось на невеличкій галявині, що було вкрите смарагдовим килимом запашних трав. В їх побуті не було чогось незвичного – якщо, звичайно, порівняти його з побутом людей. Серед них були Миші-Вчителі, Миші-Підприємці, Миші-Військові і представники десятків інших професій, що зазвичай присутні в людському суспільстві... Проте Полівки, в порівнянні з людьми, були більш врівноважені і спокійні – адже ритм їх життя був більш розмірений, а багатств Смарагдового Поля завжди хватало на всіх...

Але головною героїнею цією казки будуть не вони – а невелика Полівка, яку друзі називали Просто Мишка. Вона тільки починала шукати свій шлях в житті, залишивши затишну батьківську домівку і закінчивши кілька навчальних курсів профпідготовки. Їй ніяк не щастило в житті – вона завжди залишалася осторонь своїх подруг, які швидко досягали нових і нових висот багатоповерхової Великої Нори, яка символізувала успіх і достаток. Можливо, Мишка не мала великого хисту в якості Кваліфікованого Укладача Документів, оскільки все в неї виходило якось незграбно. А можливо їй просто бракувало везіння у вирі круговороту життя Великої Нори. Проте цю невеличку сіру мешканку Щасливого Лісу завжди рятувала наполегливість у досягненні мети, бажання знайти корінь проблеми, розібратись у найскладніших головоломках, що приховували численні документи на робочому столі... оскільки для більшості її колег це були просто купи паперу.

Та один випадок повністю змінив її життя. Того дня Просто Мишка, як завжди, прийшла до невеликої нірки Великої Організації Заготівлі Зерна, що знаходилась десь посередні Ділової Частини Великої Нори, і дещо недбало поклала стоси документів на стіл. Ніщо не віщувало біди, а життя, навпаки, було аж надто кричуще буденним...

Аж раптом тривожно загула сирена, почувся панічний тупіт тисяч лап, і крики:

– Крижаний Змій! – Крижаний Змій!

– Він всіх нас з’їсть!

– Ой лишенько! Невже моя доля – стати стравою для цієї крижаної потвори!

Першим бажанням Просто Мишки було піддатися паніці і побігти до аварійного виходу. Проте, через декілька секунд, що здавалися вічністю, вона подумала: “В тих випадках, коли я дію як усі, то завжди залишаюсь осторонь... А в даному випадку у мене з’являється зовсім невесела можливість перетворитись на обід Крижаного Змія, чого я зовсім не бажаю.”

Залишитись в цій невеличкий кімнаті. Заглянути небезпеці у вічі і перемогти. Мишка вже відчувала холод Крижаного Змія – він здався їй майже приємним – і бачила у щілину його величезний тулуб. Вона зібрала всі свої сили докупи і зробила стрибок в коридор у протилежному напрямку від напряму руху крижаного чудовиська і побігла по вузькому коридору на поверхню – через центральний Великий Вихід. Змій розвернувся і поповз за нею. Незабором вони опинились на Смарагдовому Полі, де потвора загубила слід нашої героїчної Мишки – таким чином вона врятувала життя собі і багатьом своїм подругам.

Через декілька днів Просто Мишка поїхала до сусіднього Холодного Лісу, до Лемінгів – родичів Полівок, хоча слава могла дати можливість досягти верхніх поверхів Великої Нори. Вона вже зрозуміла, що єдиний правильний шлях – це шлях, який ми вибираємо самі. Головне, що від нас залежить – вчасно зробити правильний вибір...