Саврадим (Віктор Єганов) народився на миколаївщині у 1963 році; за фахом - лікар, другий фах - лектор-мистецтвознавець; одружений, має двох доньок, мешкає у Гельсінкі. "Відтоді, як ми живемо у Гельсінкі, - poзповідaє Віктор Єганов, - тут існує українська школа, громада спромоглася згуртуватися і зареєструватися. Сам я, після того, як розшукав для школи професійного вчителя, зміг зосередитися на редагуванні і випуску інформаційного листка "Оце" і віршуванні". Вірші друкувалися у газетах миколаївщини, в Талліні, у тамтешній газеті "Струни", читалися на літературних вечорах, частково увійшли до збірки "Візерунок на грудях каміння", що промайнула в глибинах Мережі у 1999 році.

Пригоди ялинкових гачечків

Присвячується моєму уважному слухачеві

I

Напередодні Різдва у іграшковій крамниці було сяйно і гамірно. Рівненько розкладені на полицях і у шафах, на нових друзів чекали різноманітні ялинкові прикраси та іграшки: м’які оленята з коротенькими ріжками і ляльки, що вміли голосно називати свої імена; різнобарвні скляні кулі, що віддзеркалювали усе навколо і чудернацькі паперові пуфи, допіру замкнуті цупкими скріпками; в’юнкі стрічки серпантину, звиті у пласкі покоточки, і веселі маски, що прагнули побачити свято сяючими дитячими очима. Усіх їх було запрошено на Різдв’яне Свято, адже вони були святковими іграшками, прикрасами та подарунками.

А під прилавком крамаря були заховані такі собі знаряддя, пристрої та речі, що теж чекали на свято. Там стояли широкі триногі підпори, які могли втримати грубі стовбури лапатих ялинок, лежали пакети з м’якою білою ватою, схожою на пухкий сніг, кучкувалися рогаті перемикачі для електричних гірлянд і коробочки з міцними сталевими гачечками, на які вішають ялинкові прикраси. Хоч усі вони були зовсім новими і могли похизуватися доброю якістю, проте мали значно скромніший, буденніший вигляд, ніж прикраси та іграшки з верхніх полиць, бо під час свята, в сяйві гірлянд, вони повинні були виконувати ролі непомітних помічників.

- Додайте ще коробочку гачечків, - сказав чоловік, що обома руками обіймав великий пакет, доверху наповнений різдвяними іграшками та подарунками.

- Будьте ласкаві, - відповів крамар, клацнувши на кнопках каси, і поклав на прилавок коробочку з гачечками.

- Діти вже величенькі, будуть допомагати прикрашати ялинку, - пояснив чоловік.

- На гачечки зручніше вішати іграшки, - посміхнувся продавець. - І вам менше турбот і дітям радість.

- Покладіть, будь ласка, ось сюди, - попрохав чоловік і показав на вершину пакета з подарунками.

- Щасливого Різдва, - побажав йому продавець.

- Дякую, і вам також, - кивнув чоловік.

Дійшовши до свого двору, він відчиняв ворота, і не помітив, що маленька коробочка з гачечками, яка лежала у пакеті з самого верху, не втрималася і впала просто у сніг.

З дверей будинку визирнули дві дитячі голівки. "Тато прийшов! Тато прийшов!" - зраділи діти. "Не виходьте на мороз роздягнутими! - пролунав дзвінкий жіночий голос. - Зараз тато зайде до середини."

Раптом двері прочинилися ще ширше і на двір вибіг великий собака з довгим золотавим хутром. "Полкане! Полкане!" - загукали на собаку діти.

Матуся ніколи не забороняла бешкетнику Полкану вибігати босоніж на двір. Радіючи, пес гавкав і плигав навколо господаря, намагаючись лизнути того у щоку. Вони піднялися по приступках ґанку і зайшли до середини. Чоловік гукнув: "Мила, добрий вечір!", двері зачинилися і на подвір’ї відразу все стихло.

У коробочці, що залишилася лежати посеред двору, було рівно двадцять сталевих гачечків, покритих тонким шаром міді. Їх вперше запросили на Різдвяні Свята тримати Великі Ялинкові Прикраси. Вони були нові і зовсім недосвідчені, і не мали навіть власних імен, але в той же час це були надзвичайно міцні гачечки, і їм можна було сміливо довірити тримати на Різвяній Ялинці навіть пузаті кольорові кулі. А імена? Під час різдвяних пригод, якщо вони виявлять відвагу, рішучість, добросердність, чи інші свої риси, вони отримають імена.

Під час падіння кришка коробочки відхилилася і до середини почав залітати сніг. Візерунчасті сніжинки узялися дошкуляти гачечку, що виявився найближчим до краю. Вони поколювали його у боки, підсміювалися і шепотілися поміж собою. "Який він боягуз!", - здавалося, хіхікала одна білява сніжинка. "Зігнувся, ніби старий гак! " - вчувалося у шепоті іншої. Крайньому Гачечку було дуже холодно, але ще дужче йому було шкода свого нового мідного вбрання, яке сніжинки чомусь зовсім не помічали. "Мій святковий костюм припорошиться снігом і вже не буде виглядати таким гарним," - з жалем подумав гачечок. Він потерпів хвилинку, намагаючись не тремтіти, щоб не викликати нові підсміювання гарненьких сніжинок, а потім почав перевертатися іншим боком до щілини, бо вже зовсім закоцюб. "Не крутіться?!" - насварився на нього найближчий сусіда, якого Крайній Гачечок зачепив своїм молодецьки закрученим оселедцем. "Хто це там кричить?!" - запитав третій гачечок. "Тихо!" - вигукнуло зразу декілька наступних гачечків. Крайній Гачечок зачаївся. Він зовсім не хотів турбувати своїх сусідів, які відпочивали перед першими у їхньому житті Різдвяними Святами. Зараз вони потребували спокою, бо ж пізніше, коли усі будуть святкувати, їм доведеться нести щонайвідповідальнішу у світі вахту - тримати Великі Ялинкові Прикраси.

Крайній Гачечок подивився на щілинку, куди вже залетіло багато сніжинок. Тепер вони не звертали уваги на тремтячого від холоду гачечка, а зачепивши одна-одну за візерунчасті хусточки, водили повільний мовчазний танок. Крайній Гачечок оглянув своє мідне вбрання, яким було прикрашене його міцне сталеве тільце. Костюм, наче пилком, припав білою ожеледицею. "На такому холоді я можу геть заіржавіти!" - вжахнувся про себе гачечок.

- Пробачте, - звернувся він до свого сварливого сусіди, - Вам не здається, що сталося щось непередбачене?

- Усе непередбачене є заздалегідь передбаченим! - спросоння виголосив сварливий сусіда.

- А що вас стурбувало, друже? - спитав наступний питливий Гачечок.

- Просто, тут дуже холодно, - відповів йому Крайній Гачечок.

- Так зима ж! - сердитим голосом нагадав Сварливий Гачечок і на підтвердження своїх слів кивнув гачечком-оселедцем на танцюючих сніжинок. - Ось і сніг…

Усі сусіди дружно закивали оселедцями.

- Так, зима, - погодився Крайній Гачечок, - але мені розповідали, що сніг на Різдвяній Ялинці має бути м’яким і теплим, а не кольким і холодним.

Ближні гачечки знову закивали своїми закрученими оселедцями, тепер уже погоджуючись зі своїм крайнім побратимом, і подивилися на Сварливого Гачечка.

- Авжеж, авжеж, - пробурмотів той.

- Може, розпитатися у сніжинок? - запропонував третій гачечок, якого Крайній Гачечок подумки назвав "Питальним Гачечком", бо він увесь час про щось запитував.

Усе більше гачечків прокидалося і починало прислухатися до їхньої розмови. "Ну, ні, - подумав Крайній Гачечок про кольких сніжинок. - Не буду я розмовляти з тими задираками."

- Друже, - саме до нього звернувся Питальний Гачечок, - ви б не були такі люб’язні запитати у сніжинок, чи не бачили вони Різдвяної Ялинки?

Крайній Гачечок подивився на сніжинок, які продовжували мовчки водити білий танок. Йому зовсім не хотілося розмовляти з колькими сніжинками, які здавалися йому надзвичайно зарозумілими, але він був найближчим до них - не кричати ж комусь іншому через його оселедець. "Тим більше, - подумав Крайній Гачечок, - що я вже трішки знайомий з ними, а комусь іншому, незнайомому, сніжинки, може, зовсім не побажають відповідати".

- Шановні панночки, - звернувся він до танкуючих сніжинок, - ви не знаєте де знаходиться Різдвяна Ялинка?

- Хі-хі-хі, - захіхікали вертляві сніжинки. - Ялинки знаходяться у лісі і усі вони тепер різдвяні.

Крайнього Гачечка дуже здивувала така відповідь. "Виявляється, - думав він, забувши чемно подякувати насмішкуватим сніжинкам, - на світі є багато ялинок? Як же нам знайти нашу?"

- Спитайте в них, - почув він шепіт Питального Гачечка, - чи не знають вони, де є "саме та" ялинка…,ну, що з Великими Ялинковими Прикрасами?

Питальний Гачечок умів правильно поставити запитання, але йому поки-що бракувало сміливості самому виголосити їх.

"Так, - зрадів про себе Крайній Гачечок, - наша ялинка не є звичайною: незабаром вона буде вбрана у Великі Ялинкові Прикраси". Він знову повернувся до сніжинок, щоб запитати у них про ялинку, яка буде незабаром вбрана у Великі Ялинкові Прикраси, але в цю мить дужий порив вітру підхопив легких сніжинок і почав виносити їх назовні.

- Вибачте, добра панночко, - вигукнув Крайній Гачечок, звертаючись до останньої сніжинки, - можливо ви знаєте, як знайти ту ялинку, що незабаром буде вбрана у Великі Ялинкові Прикраси?

- Вас що, загубили? - замість відповіді спитала сніжинка.

Почувши її запитання, бідний Крайній Гачечок укляк на своєму крайньому місці з відкритим ротом. Навіть його замерзлі вуста перестали труситися від холоду. Звичайно, ні в якому іншому становищі він не забув би зачинити рота, бо був добре вихованим гачечком, та хіба міг він сподіватися такого повороту подій: лише з крамниці і відразу бути загубленим!? На його щастя, сніжинка не помітила кумедного виразу його обличчя, бо в цю мить вітер подув ще дужче і закрутив її, неначе у швидкій каруселі.

- Прямуйте на Пломінь Вітальної Свічки-и-и..! - гукнула вона, вилітаючи з коробочки слідом за своїми подругами.

- Дякую вам, Добра Сніжинко, - прошепотів услід їй Крайній Гачечок.

- Нас загублено, - почув він схлипування Сварливого Гачечка.

- Нас загублено? - перепитав Питальний Гачечок.

- Нас загублено? Нас загублено! - луною відгукнулося в темній коробочці.

- Що ж нам робити?! - вигукнув Питальний Гачечок, хоч може саме в цю хвилину доречнішим було б запитати щось інше, але Питальний Гачечок злякався і розгубився, як і його інші дев’ятнадцять братів, тому й питання вийшло в нього також розгубленим.

- Що ж нам робити?! Що ж нам робити?! - озвалося у коробочці.

- Прямувати на Пломінь Вітальної Свічки, - несподівано для себе, голосно сказав Крайній Гачечок, повторюючи останні слова Доброї Сніжинки.

Як не намагався, він не міг вигадати нічого іншого, але не впадати ж від цього у відчай.

- А де це? - відразу ж запитав Питальний Гачечок.

- А що це? А як це? - посипалися з глибини коробочки запитання інших гачечків.

Крайній Гачечок не знав відповіді на жодне з них, але йому зовсім не хотілося, щоб про нього знову хтось подумав, ніби він боягуз, бо лише боягузи не знають, що їм робити далі. Він з надією подивився на щілинку, куди тільки-но вилетіла остання сніжинка. Звідтіля до коробочки пробивалося трішки світла.

ІІ

- Браття, - звернувся Крайній Гачечок до своїх побратимів, - ми мусимемо визирнути з коробочки!

- Визирнути з коробочки?! - перепитав Питальний Гачечок.

- Визирнути з коробочки?! Визирнути з коробочки?! - злякано відгукнулися інші гачечки.

- Це неможливо! - заявив Сварливий Гачечок.

- Це неможливо! Це неможливо! - залунало в коробочці.

- Інакше ми не встигнемо на свято! - голосно сказав Крайній Гачечок.

- Не встигнемо на свято?! - перепитав Питальний Гачечок.

- Хто тоді триматиме Великі Ялинкові Прикраси? - додав Крайній Гачечок.

- Триматиме Великі Ялинкові Прикраси?! - озвалося з коробочки.

На якусь мить у коробочці запанувала цілковита тиша. Ніхто з гачечків не хотів розчаровувати господарів, які запросили їх на свято, і ображати Різдв’яну Ялинку, що чекала на їхню допомогу.

- Що ж, визирайте, як вам так забажалося, - нарешті погодився Сварливий Гачечок.

- Я? - злякано вигукнув Крайній Гачечок.

- А хто ж? - спитав його Питальний Гачечок.

- Ви ж у нас є крайнім, - в’їдливо наголосив Сварливий Гачечок.

Бідний Крайній Гачечок страшенно боявся визирати з коробочки. "Казна-що може статися, - думав він, дивлячись як вітер проносить повз вузеньку щілинку зовсім незнайомі сніжинки. - Я можу ще дужче замерзнути, або випасти з коробочки і заіржавіти у сніговій кучугурі."

Йому здалося, що вітер відгадав його думки і сміється з його страхів. А може, це знайомі сніжинки натякнули вітрові, що Крайній Гачечок є боягузом, хоч і вбраний у мідні святкові строї.

- Так, так, - озвався четвертий гачечок, - у коробочці так тісно, що годі котромусь з нас поворухнутися, не те що пролізти повз вас до щілинки, навіть якщо б і знайшовся ще один такий відважний…

- Ви ж і є найсміливішим з-поміж нас, - виголосив наступний гачечок.

Крайньому Гачечку стало дуже приємно, коли він почув їхні слова. "А й справді, - подумав він, - я ж маю сталеве пружне тіло і новий мідний костюм. Не личить мені піддаватися смішним страхам". Він підняв свою голівку, прикрашену відчайдушним гачечком-оселедцем, і визирнув з коробочки.

Ззовні було значно світліше, ніж у коробочці, бо сріблястий сніг вистелив усе навкруги. Крайній Гачечок побачив безліч незнайомих сніжинок, що кружляли довкола коробочки. Вони були зовсім не схожі на знайомих гачечкових Сніжинок, хоч прозивалися між собою рідними сестрами і доводилися дочками Сніговій Хмарі, що саме пролітала прямісінько над маленькою затишною коробочкою.

- Добрий вечір, шановні панночки! - гукнув до сніжинок Крайній Гачечок, хоч він тепер був не просто крайнім, а першим і ще, звичайно, найхоробрішим гачечком.

Він хотів запитати сніжинок про Пломінь Вітальної Свічки, якого, як не видивлявся, ніде не міг побачити, але легкі сніжинки мовчки пролітали повз маленьку коробочку. "Мабуть, - подумав Крайній Гачечок, - вони соромляться розмовляти зі мною у присутності своєї матусі, Снігової Хмари. Мені потрібно стати вище, тоді може я сам побачу Пломінь Вітальної Свічки". Він зовсім виліз з коробочки і став на кришечці. Вітер з-зразу-ж-з-заг-гудів-в-дуж-ж-че і з-зах-ходив-в-ся-з-з-дму-у-ху-в-вати-його-з-звідтіля, намагаючись скинути у замет, але пружний Крайній Гачечок міцно вчепився своїм великим гаком у край коробочки. Великий гак був у гачечка надзвичайно міцним, адже під час свята він повинен був утримувати Велику Ялинкову Прикрасу, тому вітер видався для Крайнього Гачечка зовсім не страшним.

Крайній Гачечок уважно роздивлявся навколо коробочки, але не зміг побачити нічого подібного Пломеню Вітальної Свічки. Проте він угледів дещо дивніше і цікавіше: величезну пухку сніжинку з довгими вухами, що підстрибуючи на задніх лапках і виписуючи чудернацькі кола, повільно наближалася до коробочки.

- Доброго вечора, Величезна Сніжинко з Довгими Вухами! - гукнув Крайній Гачечок. - Чи не бачила ти Пломеню Вітальної Свічки?

- Доброго вечора, Гачечку, - відповіла йому величезна сніжинка з довгими вухами. - Але моє ім’я зовсім не Величезна Сніжинка з Довгими Вухами, а Зайчик Білявчик.

- Пробач, Зайчику Білявчику, - вибачився Крайній Гачечок. - Дозволь представитися: мене звуть Крайній Гачечок, - повідомив він Зайчику Білявчику.

- Щойно, стрибаючи через двір, я зустрів Пломінь Вітальної Свічки, - повідомив Зайчик Білявчик.

- Це чудово! - вигукнув Крайній Гачечок.

- Я можу провести тебе туди, Крайній Гачечку, - запропонував Зайчик Білявчик.

- Дякую, - зрадівши, подякував йому Крайній Гачечок. - Зачечай трошки. Я зараз, лише гукну своїх братів, - попрохав він Зайчика Білявчика.

- Добре, я трішки зачекаю, але не баріться, бо мені ще треба пошукати у садку під снігом зимових яблучок на різдвяний подарунок моїм зайченяткам, - сказав Зайчик Білявчик.

Крайній Гачечок нахилився до щілинки у коробочці і гукнув своїм братам-гачечкам:

- Швидше виходьте, браття! Ми підемо до Пломеню Вітальної Свічки!

- Як "швидше"? - перепитав Питальний Гачечок.

- Як "виходьте"? Як "підемо"? - загомоніли в глибині коробочки налякані гачечки.

- Так, так! - гукнув Крайній Гачечок. - До Пломеню Вітальної Свічки!

- Якого пломеню? - знову перепитав Питальний Гачечок.

- Кого - вітальної? - засумнівався Сварливий Гачечок.

- Якої свічки? - питали інші гачечки.

Вони були дуже налякані, адже їм ще ніколи не доводилося самостійно визирати зі своєї коробочки. Крайній Гачечок подивився у коробочку і згадав, як він і сам нещодавно боявся визирати звідтіля, і як коробочка здавалася йому такою затишною і теплою, порівняно з холодним вітром ззовні. Він не знав, як заспокоїти і додати впевненості своїм лякливим братам.

- Ви можете спізнитися на свято Прикрашання Ялинки, - сказав Зайчик Білявчик, що присів на задні лапки поруч з коробочкою.

- Спізнитися? - перепитав Питальний Гачечок.

- На свято? Прикрашання Ялинки? - вигукнули з коробочки гачечки, що теж розчули слова Зайчика Білявчика.

- Тоді тримати Великі Ялинкові Прикраси довірять Ниточкам, - повідомив Зайчик Білявчик. - Ниточка-а-м!? - одноголосно вигукнули усі гачечки, з Крайнім Гачечком включно.

Якщо міцних сталевих гачечків можна було чимось налякати, то, без сумніву, цим - найбільше, бо їх було зроблено з єдиною метою: тримати Великі Ялинкові Прикраси, і раптом цю честь віддадуть тонким Ниточкам.

- Виходьте, браття, тут зовсім не страшно, - вигукнув Крайній Гачечок, що вже почав втрачати терпіння.

- То що? Вперед? - підштовхнув Сварливого Гачечка у спину Питальний Гачечок.

Він теж був досить сміливим гачечком, адже той, хто вміє правильно зформулювати питання повинен мати неабияку сміливість, щоб ще й поставити його своєчасно.

Над щілинкою з’явилася голова Сварливого Гачечка, яка, щоправда, нічим не відрізнялася від голови Крайнього Гачечка, бо мала такий самий оселедець, закручений гачечком.

- Тут аж надто просторо! - константував Сварливий Гачечок.

Крайній Гачечок заходився допомагати йому вилізти з щілинки, а потім вони вже вдвох допомогли вилізти з коробочки Питальному Гачечку.

- Надто просторо? - перепитав, озираючись навкруги, Питальний Гачечок.

Вечірній вітер затих і в повітрі, повільно опускаючись на іскристу ковдру нового снігу, тихо кружляли декілька найлегших сніжинок. На гілочках сплячих дерев сніг лежав легким пухнастим хутром, а з воріт звисав кумедною кудлатою шапкою. Велика Снігова Хмара поступово сунула далі, відкриваючи величезне фіолетове небо з безліччю золотавих зірок.

ІІІ

Незабаром майже усі гачечки стояли на кришечці. Лише один Лякливий Гачечок, що найбільше боявся вилазити з коробочки, залишався у середині. Як не вмовляли його друзі визирнути хоч на хвильку, як не розхвалювали зоряне небо і тихий вечір, він не хотів залишати безпечної коробочки.

- Доведеться мені залишитися з ним, - сказав найдобросердніший гачечок, що останнім вийшов назовні, - бо Лякливому Гачечку буде ще страшніше і сумніше, якщо ми покинемо його самотнього і усі підемо шукати Пломінь Вітальної Свічки.

- Вірно, Добросердний Гачечку, - сказав Крайній Гачечок. - А ми, коли знайдемо нашу Ялинку, повернемося за вами.

- Вірно, Добросердний Гачечку, - дружно погодилися інші гачечки.

Вони попрощалися з Лякливим Гачечком, допомогли Добросердному Гачечку спуститися назад до коробочки і почали вирішувати, як їм злізти донизу. Якби у гачечків була драбина, чи хоч би довга соломинка, вони б легко спустилися з коробочки, а так вони з острахом дивилися униз і не бачили там нічого, крім холодного снігу.

- Треба стрибати, - рішуче запропонував один гачечок.

- Чи падати? - засумнівався другий.

- Ні. Треба сипатися, - заперечив третій.

Крайній Гачечок згадав як танцювали сніжинки, побравши одна-одну за хусточки і створивши довге нерозривне коло. Він мав думку утворити довгий ланцюжок з гачечків і так спуститися донизу, але соромився перебивати інших. "Щоб не подумали, що я нескромний, чи запишався своєю сміливістю," - думав він.

В цей час найвідчайдушніший гачечок вирішив довести усім правильність думки свого рішучого товариша, який пропонував стрибати з коробочки. Він став на край коробочки і стрибнув прямо у снігову кучугуру.

- О-йо-йой! - лише встиг вигукнути він, як снігова кучугура проковтнула його разом з двома міцними гаками і новим мідним вбранням.

- Пропав бідолаха, - зітхнув Сварливий Гачечок.

- Там він заіржавіє? - спитав Питальний Гачечок.

На коробочці запанувала тиша. Усі гачечки нахилили свої оселедці і намагалися роздивитися унизу, на місці падіння бідолашного відчайдуха, хоч ямку в снігу, але глибока холодна кучугура проковтнула його безслідно. Дехто з гачечків почав схлипувати, бо їм було вкрай шкода бідного Відчайдушного Гачечка, а ще непомалу їм шкода було самих себе, бо вони раптом пригадали, що є загублені й забуті посеред безкрайніх снігових кучугур.

- Браття, - мовив Рішучий Гачечок, - нам потрібно рятувати Відчайдушного Гачечка.

- Нам потрібно? - перепитав Питальний Гачечок.

- Рятувати? Відчайдушного Гачечка? - почали запитувати інші гачечки.

Вони озиралися навсібіч, чи то шукаючи, якого б порятунку надати Відчайдушному Гачечку, чи то перебуваючи у цілковитій розгубленості.

- Гачечки, - вигукнув Крайній Гачечок, підтримуючи пропозицію Рішучого Гачечка, - нас зроблено зі сталевої дротинки. У кожного з нас є по два міцних гачки. Ми можемо створити довгий ланцюжок, спуститися донизу і врятувати Відчайдушного Гачечка!

- Зі сталевої дротинки? Створити довгий ланцюжок?! Спуститися донизу?! - перепитували один у одного гачечки, яких, якщо б знайшовся хтось, хто зміг би їх швиденько перерахувати, тепер стояло на кришечці лише сімнадцять.

Рішучий Гачечок не збирався гаяти часу, перепитуючи те, що потрібно було робити швидко і неодмінно, а рішуче нахилився і підхопив своїм оселедцем великий гак найближчого сусіди.

- Я не хочу спускатися першим! Я не хочу спускатися першим! - заверещав той.

- Обережність ніколи не шкодить, - підтримав його Сварливий Гачечок.

- Хто ж спускатиметься першим? - спитав Питальний Гачечок, поки Рішучий Гачечок тримався за гак наляканого Обережного Гачечка.

- Це ж була ваша ідея - визирати з коробочки? - сказав Крайньому Гачечку Сварливий Гачечок. - От ви й спускайтеся перші - вам усе одно іржавіти.

- Пустіть мене! - раптом загукав якийсь нетерплячий гачечок, вистрибуючи наперед і хапаючись за другий гак Обережного Гачечка.

Звичайно ж, серед сталевих гачечків, яким під час свята можна сміливо довірити тримати Великі Ялинкові Прикраси, було чимало відважних гачечків.

- Чіпляйтеся ось так, брате, - показав Рішучий Гачечок Відважному Гачечку, що зголосився спускатися донизу першим.

Спочатку з кришечки звісився Відважний Гачечок, за ним - Обережний Гачечок, а слідом почав спускатися Рішучий Гачечок. На кришечці коробочки утворилася черга. Кожен з гачечків відрзу ж запрагнув прийняти участь у порятунку Відчайдушного Гачечка і жоден не хотів залишатися стояти без діла на кришечці коробочки. Ланцюжок з гачечків опускався з коробочки нижче і нижче, і незабаром гак Відважного Гачечка досяг поверхні снігу. Йому здалося, що він чує тихі схлипування.

- Гей, - гукнув він, - там, у кучугурі! Чи чуєте мене?

- Чую! - долинув до нього слабкий голос Відчайдушного Гачечка.

- Сюди, браття! - гукнув на ланцюжок з гачечків Відважний Гачечок. - Спускайте мене нижче.

Ланцюжок став подовжуватися і скоро Відважний Гачечок побачив свого відчайдушного товариша, що лежав запорошений снігом. Відчайдушний Гачечок дуже зрадів, побачивши своїх рятівників.

- Ой-йой-йой! - загукав він.

- Що з тобою, Відчайдушний Гачечку? - запитав у нього Питальний Гачечок, гойдаючись у ланцюжку з гачечків.

- Я не можу встати, - відповів той. - Здається, погнувся мій великий гак.

- Зараз усе з’ясуємо, - заспокоїв його Рішучий Гачечок.

Відважний Гачечок став на сніг першим, а потім допоміг "присніжитися" Обережному і Рішучому Гачечкам. Виявилося, що їхні оселедці сягали више кучугури снігу, що нанесло попід коробочкою, і гачечки зовсім не потопали у ній, як боялися спочатку. Гачечки зраділи, що змогли перебороти свій страх і не злякалися безневинного пухкого снігу. Відважний Гачечок узявся допомагати іншим безпечно стати на сніг і незабаром усі вісімнадцять гачечків були унизу. Вони були дуже задоволені, що їм вдалося так спритно і дружно спуститися з високої коробочки. Кожен відчуває себе впевненіше, стоячи ногами на землі.

"Треба порівняти гака Відчайдушному Гачечку", - запропонував котрийсь турботливий гачечок. Ніхто не здивувався на його пропозицію, - можливо тому, що гачечки були зайняті переживаннями свого вдалого спуску з коробочки, та ймовірніше тому, що вони набули трошки досвіду і вже не вважали за потрібне піддавати сумнівам такі звичайні речі, як допомога один-одному у біді.

- Берімося, - скомандував Рішучий Гачечок своїм братам.

Вони разом перевернули пораненого Відчайдушного Гачечка долілиць.

- Ой-йой-йой! - стогнав той.

Декілька гачечків підтримували пораненого Відчайдушного Гачечка, а Турботливий Гачечок уперся у його великий гак і легенько притис. У скривленому гаку Відчайдушного Гачечка щось хруснуло. "Ой!" - ще раз зойкнув Відчайдушний Гачечок і знову став правильним, рівним гаком. Турботливий Гачечок допоміг йому піднятися. Тримаючись за плече товариша, щойно виправлений Відчайдушний Гачечок спочатку похитав великим гаком, а потім позгинав оселедця і виявивши, що все знову стало справним, вдячно посміхнувся своїм рятівникам, які завмерли, уважно спостерігаючи за ним.

- Слава! - вигукнули гачечки і кинулися обіймати свого порятованого відчайдуху-товариша.

ІV

Радість маленьких гачечків є цімком виправданою: вони не злякалися холоду і глибокої кучугури, і врятували свого товариша. Та найголовнішим було те, що вони почали розуміти, що є спроможними самостійно впливати на перебіг подій і досягати бажаної мети. Це додало їм впевненності у своїх силах, бо ж попереду на них чекали довгі мандри у пошуках Різдв’яної Ялинки.

- Браття, не гаймо часу, - сказав Рішучий Гачечок, коли усі гачечки привітали Відчайдушного Гачечка з урятуванням.

- Так, нам час вирушати в дорогу, - погодилися гачечки. - Треба знайти Пломінь Вітальної Свічки.

- Ходімо, але тримаймося один за одного, - запропонував Відчайдушний Гачечок. - Так жоден з нас не загубиться у снігу.

Він вже раз спробував, як це - пропадати на самоті у глибокому снігу і не знати, чи прийде порятунок, чи ні, і не хотів би вдруге пережити подібну неприємність.

- Я можу іти першим, - сказав один з гачечків, - бо почуваю у собі таку міць, що ніякі кучугури мені не страшні.

- Добре, іди ти перший, - погодилися інші гачечки.

Багато кому хочеться бути першим і ведучим, та лише справжні міцнюки викликаються торувати дорогу на гірських перевалах, по льоду, або у глибокому снігу. Це останнє випробування тепер чекало на ланцюжок з вісімнадцяти загублених гачечків. Вони узялися один за одного і рушили слідом за Зайчиком Білявчиком.

Їм довелося іти дуже швидко, бо у Зайчика Білявчика, крім довгих вух, були ще й надзвичайно довгі задні лапки, завдяки чому він міг швидко бігати і робити високі стрибки, а маленьким гачечкам доводилося прокладати шлях крізь глибокі, - по самісінькі відчайдушні оселедці, - кучугури, і втоптувати холодний колький сніг.

- Я вже бачу Пломінь Вітальної Свічки! - нарешті вигукнув Міцний Гачечок, що йшов попереду своїх братів.

Усі гачечки враз повитягували шиї: вони теж хотіли побачити Пломінь Вітальної Свічки.

- Так, - сказав Зайчик Білявчик, - його видно дуже добре. Тепер ви й самі доберетеся до нього, а мені потрібно поспішати у садок, щоб знайти осінніх яблучок на подарунок моїм зайченяткам.

- Дякуємо тобі, Зайчику Білявчику, - подякували йому гачечки.

- Будь ласка, - відповів Зайчик Білявчик. - Бажаю вам швидко дістатися до Різдвяної Ялинки. Ми з нею були друзями, коли вона росла у лісі, тож передавайте їй вітання від мене.

- Неодмінно передамо! - пообіцяли гачечки.

Зайчик Білявчик пострибав до садка. Дорогою, - а зайчики завжди ходять, виписуючи великі кола, і ніколи не ходять напрямки, - він зазирнув у коробочку, де залишилися Лякливий і Добросердний Гачечки.

- Ваші друзі вже дісталися до Пломеню Вітальної Свічки, - повідомив він двом гачечкам.

- Чудово! - вигукнули ті, зрадівши.

- Я зараз іду у садок, щоб пошукати осінніх яблучок на подарунок зайченяткам, а на зворотньому шляху знову зазирну до вас, - пообіцяв Зайчик Білявчик.

- Дякуємо, Зайчику Білявчику! - подякували Лякливий і Добросердний Гачечки.

* * *

Тим часом гачечки-мандрівники були вже біля Пломеню Вітальної Свічки.

На самоті бувши, Пломінь трохи засумував і пригас, аж тут він почув чийсь дзвінкий голос: "Доброго вам вечора, Пломеню Вітальної Свічки!" Це Міцний Гачечок, що першим торував дорогу у глибокому снігу, привітав пригаслий Пломінь. Той звився вище жовтогарячою голівкою, похитав синюватим тільцем і, побачивши несподіваних гостей, радісно запалахкотів: "Палах! Палах! Доброго вечора, шановне панство!" Змерзлі гачечки поставали навколо Пломеню Вітальної Свічки і зразу відчули його щедре тепло. Крім вогню, також найщирішим і найдобрішим людям властиво випромінювати тепло і давати прихисток втомленим заблукалим мандрівникам.

- Палах! Палах! Невже я маю приємність вітати Посольство Різдвяних Гачечків, яких запрошено тримати Великі Ялинкові Прикраси? - палахкотів вогонь, навсібіч повертаючись у розчервонілій бляшанці.

- Звідкіля ви про це довідалися? - здивувався Питальний Гачечок.

- Го! Го! - ще дужче зрадів Пломінь Вітальної Свічки. - Чи ж не про вас, друзі, розмовляли Господар і Полкан, коли виходили шукати вашу коробочку?

- Про нас говорили! Нас шукали! - зраділи гачечки.

- Го! Го! - підтвердив Пломінь Вітальної Свічки. - Вони чекають на вас!

- На нас чекають! На нас чекають! - говорили один одному щасливі гачечки.

На радощах вони почали танцювати навколо Вогню. Їм було дуже приємно, що на них чекали і про них турбувалися і господарі будинку, і сама Різдвяна Ялинка.

- Палах! Палах! Прошу вас, друзі! - продовжував гостинно палахкотіти Вогонь. - Грійтеся, відігрівайтеся перед дорогою.

- Так, нам не можна баритися довго, адже на нас чекають, - говорили одні гачечки.

- На нас чекають господарі і діти, і Різдвяна Ялинка, і Великі Ялинкові Прикраси! - вигукували інші.

- А ще двоє наших братів, що залишилися в коробочці, - додав найприскіпливіший гачечок.

Звичайно, гачечки не забули про своїх братів, залишених у коробочці, як і про те, що їм також необхідно було встигнути на свято прикрашання Різдвяної Ялинки. Окрім міцних гаків, вони володіли ще й міцною пам’яттю щодо своїх обіцянок.

- Як нам знайти нашу Різдвяну Ялинку? - спитав у Пломеню Питальний Гачечок.

- Покажіть нам дорогу, будьте ласкаві, - додав Прискіпливий Гачечок.

Пломінь Вітальної Свічки нахилив голівку в бік будинку.

- Вам, друзі, потрібно прямувати до будинку, - порадив Пломінь Вітальної Свічки.

- Дякуємо, Пломеню Вітальної Свічки, - подякували гачечки.

Гачечки відпочили і відігрілися біля вогню. З новими силами вони були готові рушити далі. Перед тим, як вирушити, вони знову позчеплялися за гаки, бо тепер у них з’явився дуже корисний досвід, який набувається лише у важких випробуваннях: вони навчилися не губити один-одного у пітьмі і в глибоких заметах.

А ще у них з’явився щирий друг. Пломінь Вітальної Свічки палахкотів якомога сильніше. Він піднімав свою світлу голівку якнайвище, щоб гачечкам було світліше іти, вибираючи шлях у глибокому снігу. Пломінь теж набув нових друзів і йому було дуже приємно допомагати їм. Справжня дружба схожа на надійну пристань: вона підтримує, незалежно від того, відходиш, чи повертаєшся.

V

Ідучи, гачечки залишали на снігу вервечку ледь помітних слідів.

- Чиї це гігантські сліди? - поцікавився Питальний Гачечок, вказуючи на широкі і довгі сліди, які вони інколи переходили.

- Господареві, - впевнено відповів Прискіпливий Гачечок. - Він же виходив шукати нашу коробочку.

Слідами, що залишили на снігу чоботи господаря, було легше просуватися, бо там сніг був міцно втоптаний. Сліди були такі широкі і довгі, як майданчик для гри в пекаря* і гачечки обов’язково б спинилися трохи пограти, але вони повинні були іти дуже швидко, адже на них чекали діти, Різдвяна Ялинка і Великі Ялинкові Прикраси.

- А ці, менші сліди? - цікавився Питальний Гачечок, переходячи сліди у вигляді п’яти ямок. - Вони ідуть поруч із слідами господаря.

Зрозуміло ж, що сліди нікуди не "йшли", бо вони не мають ніг і не можуть ходити. Лише той, хто крокує самостійно, залишає по собі сліди.

- Це Полканові сліди, - сказав Прискіпливий Гачечок, приглядаючись до менших слідів.

- Так, Пломінь Вітальної Свічки розповідав, що Полкан теж вибігав шукати нас, - додав інший уважний гачечок.

Збоку гачечки побачили ще чиїсь слідки, що дріботіли на снігу. Вони мали вигляд відбитків чотирьох лапок з довгою рискою поміж ними, але жоден гачечок не знав кому належали ті сліди.

- Мабуть тут ішов на руках догори ногами іграшковий козачок, на голові котрого є довгий оселедець, що й волочився за ним по снігу, - сказав Прискіпливий Гачечок, пишаючись своєю проникливістю.

- Може два козачки і один оселедець? - посміхнувшись, запитав Уважний Гачечок.

Уважно вивчивши сліди, він зрозумів, що тут по снігу пробігла прудка хатня мишка. "Якщо ми зустрінемося з нею, це буде невеличким сюрпризом для моїх братів," - подумав Уважний Гачечок. Виявляється, на додачу до своєї уважності, він був ще й веселим затійником.

- Усі ці сліди ведуть до ґанку, - пихато виголосив Прискіпливий Гачечок.

- Так, але маленькі сліди трішки збочують, - заперечив Уважний Гачечок

Маленькі мишачі сліди і справді трішки збочували, минаючи високі приступки.

Уважність усе бачить і примічає не гірше, ніж дотошність, але вона ніколи не буває приправлена пихою, а кому ж приємно спілкуватися з дотошними пихатими особами, які демонструють усім ніздрі свого задертого догори носа?

- Може, ми наздоженемо цього невідомого? - спитав Питальний Гачечок.

- Спробуємо, - відповів йому Міцний Гачечок.

Мандрівні гачечки поступово віддалялися від Пломеню Вітальної Свічки. Ставало темніше і сніг вже не вигравав жовтогарячили іскорками, запозиченими у щедрого Пломеню.

- Не зачепитися б у темноті за що-небудь, - переживав якийсь особливо зачіпучий гачечок.

- Чому стало так темно? - спитав Питальний Гачечок.

Він і сам добре розумів, що світло Пломеню Вітальної Свічки не в змозі долетіти до того місця, куди вони дісталися, і йому було шкода, що добрий друг залишився далеко позаду.

- Ступайте обережніше, друзі, - наголосив Обережний Гачечок.

- Використовуйте мої сліди, - запропонував своїм послідовникам Турботливий Гачечок.

- Послідовниками називають учнів, що беруть приклад зі свого вчителя, - виправив казкара Уважний Гачечок.

- Пробачте, - вибачився казкар.

- І слідкують за піддослідними! - задерикувато наголосив Прискіпливий Гачечок, підсмикнувши тих, що йшли позад нього.

- Не смикайте мене за оселедця! - забурчав Сварливий Гачечок.

Гачечки гартувалися у тій же сталеварні, що й шаблі та сковородки, тому вони були дуже розумними і філософами від природи.

Наші мандрівники однак не потрапили у суцільну пітьму. Вони бачили свій шлях, темні контури дерев і абриси будинку, в якому весело світилися віконця. Уважний Гачечок помітив, що сніг лелів рівним синюватим світлом. Він підняв голову і в темному небі побачив безліч яскравих зірочок, серед яких найяскравіше палала Різдвяна Зірка.

- Доброго вечора, Велика Небесна Прикрасо! - вигукнув він.

Усі гачечки теж попіднімали голови і привіталися з Великою Небесною Прикрасою.

- Чому вона нам не відповідає? - поцікавився Питальний Гачечок.

- Велика Небесна Прикраса знаходиться занадто високо на тверді небесній, - константував Прискіпливий Гачечок, задерши догори й свого носа. - Тому вона не може почути ваших голосів.

- Вона яскраво світить нам у відповідь, - прошепотів Обережний Гачечок.

- Якби ця Велика Небесна Прикраса спустилася нижче, від неї було б більше користі, - забуркотів Сварливий Гачечок.

- Дякуємо за твоє світло, Велика Небесна Прикрасо! - подякував Міцний Гачечок, що був вдячний за найменшу допомогу, бо ж саме йому доводилося торувати дорогу попереду усіх.

Він, як і кожний керманич, ніс найбільшу відповідальність за дотримання правильного напрямку, який вибрало товариство гачечків і, замість того, щоб запишатися своєю особливістю, він хотів якнайкраще виконати своє завдання, щоб наприкінці шляху не мати скарг і нарікань на свою роботу. Міцному Гачечку здалося, що яскрава Різдв’яна Зірка підбадьорливо моргнула йому.

VI

Поступово гачечки наближалися до будинку і незабаром спинилися під приступками ґанку. Направду, вони були змуровані не дуже високими, адже в будинку мешкали діти, яким було б важко ходити по високим приступкам, але маленьким гачечкам приступки видалися нездоланними мурами казкової фортеці, де живуть люди-великани. Навіть щосили підстрибнувши, жоден гачечок не зміг би сягти і третини висоти приступки, а Найдовший Гачечок, якому чомусь здавалося, що він відрізняється від своїх побратимів більшою довжиною, та Зачіпучий Гачечок, який увесь час за що-небудь зачіпався обома своїми гаками, ставши один на одного, ледве дотяглися до її середини.

- Що робити? - вкотре питав Питальний Гачечок у своїх сусідів, спостерігаючи за діями Найдовшого та Зачіпучого гачечків.

- Страшна висота! - виголошував на те Прискіпливий Гачечок.

- Обережно, друзі, не впадіть звідтіля, - гукав Обережний Гачечок до Найдовшого та Зачіпучого гачечків.

Інші гачечки теж гомоніли, обговорюючи усілякі засоби дряпання по прямовисним стінам.

- Якби ж нам мати гвинтокрила! - вигукнув Сварливий Гачечок, що почав був втрачати надію на успіх експедиції.

- Або міцного мотузка, - зітхнув Міцний Гачечок.

- …що звисав би згори донизу… - засміявся Смішливий Гачечок, який в жодному разі не втрачав почуття гумору.

Гумор є чарівною рисою, здатною творити чудеса. Якщо у безвихідному становищі поруч з тобою є хтось, хто продовжує зберігати почуття доброго гумору, значить ще не все втрачено - гарний настрій здатний миттєво передаватися іншим, а з ним стає легше думати, і тоді обов’язково знаходиться вдалий виверт зі скрути.

- Треба пошукати соломинку, прихилити її до приступки і по ній вилізти нагору, - вигадав один гачечок.

Гачечки гуртом кинулися шукати соломинку, яких на будь-якому подвір’ї можна знайти безліч, але свіжий сніг саме позасипав і соломинки, і травичку, і торішнє листя.

- Немає соломинки, то треба узяти хворостину, розбігтися і заплигнути на приступку, - пропонував далі той самий Вигадливий Гачечок.

Тут не лише Смішливий, а й усі інші гачечки засміялися, бо ж усім було зрозуміло, що заразом з соломинками, сніг позасипав і усі хворостинки.

- То треба насипати високу купу снігу і по ній вилізти нагору, - не вгавав Вигадливий Гачечок.

Ця остання пропозиція мала сенс і гачечки, зрештою, таки подолали б високі приступки, але в цей час Уважний Гачечок помітив наближення того, про кого він здогадувався раніше, ще коли гачечки роздивлялися сліди на снігу.

- А ось і наші "два козачки з єдиним оселедцем"! - радісно вигукнув він.

Усі гачечки подивилися в той бік, куди показував Уважний Гачечок і побачили Хатню Мишку, що визирала з-за рогу ґанку.

- Ха-ха-ха, - засміявся Смішливий Гачечок.

- Ха-ха-ха, - слідом за ним засміялися й інші гачечки.

Не засміявся лише Прискіпливий Гачечок, бо тепер зрозумів, якої помилки припустився. Йому стало соромно, і не лише через те, що був вигадав "козачків і оселедця", а також і тому, що трошки запишався собою.

- Ну й вигадник ти, друже, - сміявся Вигадливий Гачечок, ляскаючи свого прискіпливого побратима по плечі. - Ще більший вигадник, ніж я.

Прискіпливий Гачечок посміхнувся у відповідь, а потім, бачучи, що ніхто з гачечків не збирається ні в чому йому докоряти, теж весело розсміявся.

Ні для кого не секрет, що сміх над самим собою є найкращими ліками від пихатості.

- Доброго вечора, Різдвяні Гачечки! - гукнула Хатня Мишка.

- Доброго вечора, Хатня Мишка! - дружно відгукнулися Гачечки.

- Ми поспішаємо на свято прикрашання Різдвяної Ялинки, - повідомив Хатній Мишці Крайній Гачечок.

- Точніше, нас запрошено тримати Великі Ялинкові Прикраси, - додав Точний Гачечок, що найбільше любив точність в усьому.

- Я дуже рада вас усіх бачити, - сказала Хатня Мишка. - І господарі, і діти чекають на вас, і не знають що й робити: чи вже починати прикрашати Різдвяну Ялинку…

- Ой! - вигукнули гачечки. - Нам треба поспішати!

Вони знову кинулися до приступки, але… Легко поспішати, коли перед тобою рівний шлях. А якщо, замість гладенького шляху, постала нездоланна прямовисна приступка?

- Ви бажаєте потрапити до будинку? - здогадалася Хатня Мишка.

- Так! Так! - відповіли гачечки.

- Ви можете скористатися ніркою, в якій я живу. Нею можна протиснутися до кімнати через непомітну щілинку в підлозі, - щиро запропонувала Хатня Мишка.

- Вибачте мою прискіпливість, - втрутився у загальну розмову Прискіпливий Гачечок, - але ми є гостями цього дому, а гостям зовсім не личить пролазити до будинку через вікна, димарі, чи маленькі щілинки.

- А як же Дід Мороз? - здивувалася Хатня Мишка. - Він же приносить подарунки, пролазячи в помешкання через димар.

- Га-ла-ла, - здійняли крик гачечки, намагаючись усі одночасно пояснити Хатній Мишці, чому Дід Мороз ходить через димарі.

- Тихіше, друзі, - попрохала Хатня Мишка, - щоб ваш галас не розбухав усе містечко.

Гачечки враз притихли, а Точний Гачечок пояснив Хатній Мишці, що у північних народів, до яких першими почав приходити Дід Мороз, частенько взимку снігом засипає оселі-яранги аж по дахи і єдиним ходом до середини залишаються димоходи - прості отвори у стелях. Мешканці ярангів і самі користуються димоходами: приставивши зсередини драбинку, через них виходять і заходять до оселі.

Звичайно ж, Різдвяні Гачечки були не лише гарно вихованими, але й справжніми, добре освіченими фахівцями своєї справи. Їм можна було сміливо довірити тримати Великі Ялинкові Прикраси.

- В такому випадку, я допоможу вам подолати приступки, - пообіцяла Хатня Мишка.

- Дякуємо, Хатня Мишкo! - зраділи гачечки.

- А як це ти збираєшся зробити? - поцікавився Питальний Гачечок.

Але, - довго балакати, та коротко робити, - Хатня Мишка легко вискочила на приступку, сіла на краєчку і звісила донизу хвостика.

- От і маєш міцного каната, що звисає згори донизу, - засміявся Смішливий Гачечок, ляснувши Міцного Гачечка по плечу.

- Хлопці, гвинтокрила чекати ніколи! - весело вигукнув Відважний Гачечок і узявшись за мишачий хвостик, поліз нагору.

- Вам не боляче? - крикнув до Хатньої Мишки Турботливий Гачечок.

- Ні, друзі, - відгукнулася Хатня Мишка, - ви такі легенькі, як пилинки.

VIІ

Незабаром усі гачечки стояли на ґанку.

- Який чудовий краєвид! - вигукнув найвразливіший гачечок.

Гачечки замилувалися казковим виглядом засніжених дерев, високого темного неба, всіяного безліччю зірочок і просторого двору, посеред якого хвилювався Пломінь Вітальної Свічки.

- Ой, що то? - раптом запитав Уважний Гачечок, вказуючи на довгу тінь, що скрадалася через двір.

Усі почали придивлятися до тої тіні. Вона кружляла двором, неначе когось шукаючи, і то крадучись, припадала до снігу, то робила високі довгі стрибки. Позаду тіні колихався широчезний пухнастий хвіст, яким тінь замітала власні сліди на снігу. У світлі Пломеню Вітальної Свічки на коротку мить промайнули її чорний ніс і жовтогаряче хутро.

- Та то ж Хитрий Лис! - вигукнула Хатня Мишка.

- Не даремно Пломінь Вітальної Свічки так розхвилювався, - сказав Вразливий Гачечок.

- Зараз Хитрий Лис знайде коробочку, де на нас чекають Лякливий і Добросердний гачечки! - вигукнув Обережний Гачечок.

- Він може дуже налякати Лякливого Гачечка, - погодився Уважний Гачечок.

- Що ж нам робити? - відгукнувся Питальний Гачечок.

- Браття, - гукнув Вигадливий Гачечок, - нам потрібно швидше відчинити двері. Тоді сильний Полкан зразу прожене Хитрого Лиса до темного лісу!

- Мерщій до дверей! - разом гукнули гачечки і побігли через ґанок до дверей.

- А я пробіжу своєю ніркою до дзвінка, смикну за мотузочку і дам господарям знати, що хтось прийшов! - гукнула їм услід Хатня Мишка, стрибнула з ґанку і зникла у потайній нірці.

Гачечки швидко добігли до дверей і склалися у невеличку купку, ніби хтось висипав їх зі жмені на килимок. Майже відразу вони почули, як у будинку пролунав мелодійний дзвінок і багато прудких ніг кинулося відчиняти двері.

* * *

Також Лякливий і Добросердний гачечки визирали з коробочки і теж помітили наближення Хитрого Лиса.

- Хитрий Лис іде по сліду Зайчика Білявчика, - прошепотів Добросердний Гачечок.

- Він може його вкусити, - мало не заплакав з жалю Лякливий Гачечок, уявивши як Хитрий Лис кусає Зайчика Білявчика.

Він зовсім забув про небезпеку, яка чигала на нього самого, адже Хитрий Лис міг наступити на їхню коробочку, або узяти її в зуби і занести далеко до темного лісу, і ці два гачечки вже ніколи б не побачили ні своїх братів, ані Різдвяної Ялинки.

- Скоро Хитрий Лис підійде до нашої схованки, - примітив Добросердний Гачечок.

- Треба буде йому напіддати, - запропонував Лякливий Гачечок.

Дивно, як необхідність боронити друзів перетворює найлякливіших боягузів у відважних сміливців.

- Коли Хитрий Лис буде обнюхувати коробочку, треба клацнути йому по носі, - почав складати план Лякливий Гачечок.

- Так, - погодився Добросердний Гачечок, - це налякає Хитрого Лиса.

Підтриманий побратимом, Лякливий Гачечок, якого тепер навіть називати цим іменем трохи незручно, так сміливо він повівся при появі Хитрого Лиса, закрутив свого міцного гака у грізну пружну спіраль і зачаївся у коробочці під самісінькою щілинкою.

Незабаром обидва гачечки почули притишене "Хух, хух, хух," - то Хитрий Лис наблизився до коробочки. Він обійшов навколо неї, дивуючись, що хтось загубив таку потрібну на господарстві річ, як коробочка новеньких ялинкових гачечків, а потім засунув свого чутливого чорного носа у маленьку щілинку.

- Ось тобі! - вигукнув Лякливий Гачечок і клацнув своїм міцним гаком Хитрого Лиса по носі.

- Ой-ой-ой! - заверещав Хитрий Лис і закрутився навколо себе, ніби намагався сховати пекучого носа у великому пухкому хвості.

Хвіст теж крутнувся слідом за своїм необережним власником і випадково штовхнув коробочку. Вона покотилася і відкрилася, і два маленьких гачечки повипадали у сніг. Хитрий Лис відразу помітив кривдників.

- Ага, гакеряки! Зараз я вам покажу! - загрозливо вигукнув він, рішуче наближаючись до гачечків.

Гачечки міцно зчепилися між собою і приготувалися до найгіршого, але в цю мить цілий сніп яскравого світла впав на сніг: то відчинилися двері будинку. Звідтіля вискочив великий пес Полкан.

- Гов! Гов! Гов! Хитрий Лис у двір зайшов! - загавкав він.

Хитрий Лис полишив ідею розправитися з гачечками, крутнувся двором, перескочив через паркан і чкурнув до лісу.

VIIІ

- Хто ж цей добрий чарівник, що приніс нам гачечки? Як би я хотів віддячити йому за це, - сказав Господар і присів, збираючи гачечки до своєї теплої долоні.

- Полкан знайшов у снігу ще два! - вигукнули діти, намагаючись обійняти верткого пса за волохату шию.

Пес поклав знайдені гачечки на килим, плигнув до господаря і лизнув його у самісіньке вухо.

- І тебе теж вітаю з Різдвом, Полкане, - відповів господар.

Він заніс жменю гачечків до великої, гарно прибраної різнокольоровими гірляндами кімнати. Там посередині стояла струнка і пухнаста Різдв’яна Ялинка. Під нею, на білому ватяному килимі, посміхався рожевощокий Дід Мороз з мішком за плечима. Поруч з Різдвяною Ялинкою стояли паперові скриньки, в середині яких поблискували Великі Ялинкові Прикраси.

- Вони прибули дуже вчасно, - сказала Господиня, вказуючи на купку гачечків, що господар висипав під Різдвяну Ялинку на м’який ватяний килим.

Відразу ж почалося прикрашання Різдвяної Ялинки. Господар діставав зі скриньок Великі Ялинкові Прикраси, Господиня прикріпляла до них гачечки, а діти розвішували їх на ялинці. Затамувавши подих, зморені, але щасливі гачечки чекали, яку ж прикрасу довірять тримати кожному з них.

- Ось така гарна сніжинка, - сказала Господиня, прикріпляючи оселедець Крайнього Гачечка до кришталевої сніжинки.

Дівчинка узяла сніжинку і зачепила великий гак Крайнього Гачечка за пухнасту ялинкову гілочку. Крайній Гачечок увесь напружився і міцно вчепився у вогку гілочку Різдв’яної Ялинки, намагаючись не впустити прекрасну сніжинку. Вона була надзвичайно схожа на одну з тих, що він познайомився у коробочці. Утримувана непомітним гачечком на тлі темнозеленої хвої, сніжинка виглядала так чудово, неначе справжня сніжинка, що завмерла в повітрі.

Господиня прикріпила до петельки наступної іграшки оселедець Сварливого Гачечка і передала хлопчику.

- Це моя улюблена іграшка, - вигукнув той, приймаючи від матері однозубого бармалейчика з ключиком у руці.

Незабаром бармалейчик знайшов своє місце на ялинці.

- Ой, равлик! - вигукнула в цей час дівчинка.

Настала черга Питального Гачечка отримувати довгоочікувану Ялинкову Прикрасу. Равлик був дуже схожий на питальний значок, яким неодмінно закінчувалося кожне речення, вимовлене Питальним Гачечком.

- Друзі, ви передали Різдвяній Ялинці вітання від Зайчика Білявчика? - прошепотів Питальний Гачечок.

- Передали, передали, - заспокоїли його щасливі Крайній та Сварливий Гачечки.

Потім зі скриньки показалася жовтогаряча іграшкова Лисичка, яка, звичайно ж, дісталася хороброму Лякливому Гачечку, що вже мав деякий досвід спілкування з Хитрим Лисом. Добросердного Гачечка нагородили жовтим колом з хвилястими промінцями і радісною посмішкою - це було тепле сонечко.

Відчайдушному Гачечку дісталася легка ширококрила пташка, що мала навчити його літати, а Обережному Гачечку - розкрита парасолька з жовтою ручкою і блакитним куполом.

Рішучому Гачечку довірили тримати грайливого коника, що ніби рішуче скакав ялинковою гілочкою, Відважного Гачечка, який не боявся бути першим, нагородили золотою одиницею, а руда бджілка, в лапках якої була вимальована краплинка меду, дісталася Турботливому Гачечку.

Міцний Гачечок отримав веселий чобіток, на згадку про те, як він торував дорогу для своїх братів, а Прискіпливий Гачечок, що питався дороги у Пломеню Вітальної Свічки - скляну білу свічку, на якій, наче справжній, хитався жовтий вогник.

Уважному Гачечку зі скрині дістали товстоносого синього баклажана, схожого на підзорну трубу, а Смішливому - кумедну маску клоуна.

Ніби навмисне, Найдовшому Гачечку відшукався зелений довгомірик, що приготувався крокнути листочком, Зачіпучому - огорнутий прозорою паволоччю реп’яшок з ніжним малиновим квітом, а Точному знайшовся іграшковий годинник з золотим ланцюжком.

На самому дні скрині у паперових кубелечках ховалися дві кольорові кулі. Вони теж були підвішені на гачечках: Вигадливий отримав вишневу, а Вразливий - оранжеву.

Тепер Різдвяна Ялинка виглядала прекрасно. Іграшки переливалися усіма чудовими кольорами веселки. Усі вони були вже підвішені на ялинці, але на ватяному килимку залишився ще один, останній гачечок. Він, як і його брати, щойно нагороджені Великими Ялинковими Прикрасами, теж пройшов увесь шлях від коробочки до дверей будинку, мерз у снігу, грівся біля Пломеню Вітальної Свічки і утворював міцний ланцюжок, коли гачечки долали кучугури і високі приступки, але робив це усе мовчки, зціпивши вуста, коли ставало важко, і тихо посміхаючись, коли їм усім разом вдавалося подолати чергову перепону. Тому, як на гріх, він не встиг заробити собі ім’я і, от бачите, Великі Ялинкові Прикраси закінчилися саме на ньому.

- Залишимо його до наступних Різдвяних Свят, - запропонував Господар.

- Так, покладімо його до скриньки, - погодилася Господиня.

"Я, мабуть, не заробив нагороди", - скрушно міркував Мовчазний Гачечок.

- Ні, - заперечили діти, - ми хочемо підвісити на ялинці велику цукерку.

"Добре, що ця гарна думка нагодилася дітям так вчасно", - подумав Мовчазний Гачечок, але знову промовчав.

- А втримає гачечок важку цукерку на ялинці? - засумнівався Господар.

Мовчазний Гачечок хотів було крикнути, що він готовий тримати не лише одну, а цілу жменю цукерок, та діти випередили його:

- Втри-и-має! - одноголосно вигукнули вони.

- Добре, добре, - засміялися батьки.

Діти принесли цукерку і підвісили її на ялинковій гілці якраз біля червоної шапки іграшкового Діда Мороза. Мовчазний Гачечок був щасливий: він не лише отримав винагороду за хоробрість і наполегливість, як і усі його брати, Різдвяні Гачечки, але йому також була довірена почесна варта поруч з головним героєм святкової ночі, Дідом Морозом.

Нарешті, коли Різдвяна Ялинка була вбрана, родина зібралася навколо столу за святковою вечерею. Усі хвалили і Різдвяну Ялинку, і Великі Ялинкові Прикраси, що їх непомітно тримали хоробрі та міцні Різдвяні Гачечки. Потім Господар пішов до свого кабінету, а діти, награвшись досхочу, почали позіхати, і Господиня загасила світло, і повела їх спочивати. Слідом і Полкан вклався на килимок біля дверей, і заплющив очі.

"Пі-пі-пі. Пізнати ялинку - і то важко", - почувся чийсь тихий голосочок. Це Хатня Мишка прийшла подивитися на святково вбрану Різдвяну Ялинку. Хоробрі Гачечки скромно мовчали, слухаючи мишкині слова. Так, вони добре знали свою справу! Різдвяна Ялинка могла бути спокійною: жодна Велика Ялинкова Прикраса не впаде з її лапатих гілочок.

"Пі-пі-піду пошукаю на пі-пі-підлозі крихіток від святкового пі-пі-пирога", - сказала Хатня Мишка.

В цю мить велика цукерка в блискучій обгортці впала з ялинкової гілочки і скотилася по руці іграшкового Діда Мороза під самісінький носик Хатньої Мишки. "Пі-пі. Ой!" - перше злякалася Хатня Мишка, але потім здогадалася, що то Мовчазний Гачечок скинув їй цукерку, яку тримав саме біля шапки іграшкового Діда Мороза. Мишка вдячно помахала лапкою Мовчазному Гачечку, захованому серед ялинкових голочок, а потім уклонилася Діду Морозу і чемно подякувала йому за різдвяний подарунок. Адже це прерогатива Діда Мороза - робити приємні несподіванки і розносити подарунки під час чарівної Різдвяної Ночі.

________________
* пекар - групова дитяча гра.