Анна Багряна народилася 1981 року в м.Фастові. З 1989 року – киянка. Вірші пише з шести років. Псевдонім “Багряна” отримала від відомого українського поета Степана Литвина. Авторка книжок: “Суцвіття слів” (К., 2000 р.), “Поміж бузкових снів” (К., 2002 р.). Драматична поема Анни Багряної “Над часом” увійшла до антології молодої драматургії “У пошуку театру” (Київ, “Смолоскип”, 2003). У 2002 році зайняла перше місце в поетичному інтернет-конкурсі “Поетичні майстерні”, організованому “Західноукраїнською мистецькою спілкою”. Лауреат конкурсу української літератури “Рукомесло-2003”. З 2003 року - член Національної спілки письменників України. Зараз навчається на 6-му курсі (магістратура) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціалізація: історія української мови), а також працює редактором телекомпанії “ЮАна”. Автор і ведуча телепередачі “Гармонія душі” (7-й канал “Гравіс”). Оптимістка, вегетаріанка, і сонцепоклонниця, Анна переконана: світ можна змінити на краще, якщо змінити себе, тобто подивитися на цей світ іншими очима.

РОДОДЕНДРОН
П’єса на 5 дій

Дійові особи:

Богдан Вершко - керівник весільного салону "Рододендрон" , 35 років.

Галина Вершко - дружина Богдана, 34 роки.

Полюся - їх донечка, 13 років.

Макс - бой-френд Полюсі, 18 років.

Алла - модель, коханка Богдана, 23 роки.

Віктор - компаньйон і давній приятель Богдана, 40 років.

Василина Василівна - головний менеджер "Рододендрону”, 48 років

Марина - подруга Алли, 28 років

ДІЯ ПЕРША

Офіс Богдана Вершка (весільний салон “Рододендрон”). Богдан і Віктор сидять в шкіряних кріслах, п'ють каву і курять. Довкола по всій кімнаті розставлені манікени у весільних сукнях.

ВІКТОР: Не розумію, невже все так безнадійно?..

БОГДАН: Безнадійно - не те слово, Вікторе. Повний нуль. Банкрут. Розумієш? За останній місяць лише дві пари... ми продали лише дві сукні!.. Я проклинаю той день, коли вирішив зайнятися весільним бізнесом!.. І не хочеться, а думаєш часом: краще б відкрив тоді, три роки тому, бюро ритуальних послуг… Сьогодні був би міліонером! (Встає, ходить між манікенів) . А так… весільне вбрання… кому воно потрібне? Скажи, друже, кому потрібен цей мотлох? (Зриває з манікену фату і кидає її на підлогу) Коли відкривався "Рододендрон", я з трепетом чекав своїх перших клієнтів - його, ще не побитого сімейними буднями юнця, і її, сповнену тривожної радості і нерозтраченої материнської ніжності…Я мріяв бути для них весільним батьком, я хотів - чого приховувати! - стати для них священником, благословити їх на нове життя… І вони прийшли, мої перші клієнти: якийсь старий генерал, що вирішив одружитися в-п'яте… і на кому? На звичайнісінькій шльондрі! Байдуже, що вона могла бути його онукою… Сьогодні молодь більше охоча до смертей, ніж до весіль…Краще б я продавав похоронні вінки і труни!..

ВІКТОР: Друже, в тебе, напевно, піднявся тиск… Тобі не можна перевтомлюватися…

БОГДАН: Ти нічого не розумієш! А я вважав тебе своїм найкращим другом, взяв тебе у компаньйони, а тепер бачу, що всі ці роки я проживав для того, щоб залишитися самотнім…

ВІКТОР: Ображаєш, Богдане. Три роки я намагався підняти твою справу, клопотав про те всіляко… Ти - мій друг. Чи вже забув, як я йшов з тобою пліч-о-пліч в горі і в радощах?.. І не кину тебе тепер…

БОГДАН: Вибач. Це зпересерддя. Я щиро вдячний тобі за все… (сідає в крісло, продовжує говорити - ніби сам до себе). Це все клятий “рододендрон”… не радила мені Галька так називати весільний салон… казала: непоетично… А я не слухав, думав: що вона тямить! А воно ж і справді непоетично звучить: РОДОДЕНДРОН… Хоч і квітка, а непоетично… несвятково воно… Ну наче якийсь хімічний елемент, їй-богу! І який тільки дурень додумався так квітку назвати!

ВІКТОР: Твоя Галька - розумна баба.

БОГДАН: Вона ходила на курси магів-початківців. Це Василівна її туди затягнула… Їх там вчили, як спиняти грозу, як самому рани заживляти і таке всяке… дурниці, одним словом! Бо я у все те не вірив. І в "магію слова" не повірив…А вона все торочила… А знаєш, воно ж так і є насправді. Як у тому мультику про Врунгеля, пам'ятаєш? "Как ви лодку назовьотє, так она і попливьот"…

ВІКТОР: І грозу, значить, спиняла?

БОГДАН: Хто?

ВІКТОР: Та Галька ж твоя!

БОГДАН: Яку грозу? Про що ти! Вона Михасика спинити не може, коли той дереться на шафу – “літачка” зробити… Це ж тільки Василівна на містиці повелася. В неї що не подія, то кармічне, навіть якщо в магазині на п’ять копійок обрахували, то це значить, така карма в неї…

ВІКТОР: Кажеш, банкрут?

БОГДАН: Причому - повний.

ВІКТОР: І що тепер?

БОГДАН: Якщо протягом місяця не знайдемо відповідної кількості замовників, доведеться ставити велику крапку на “Рододендроні”…

ВІКТОР: Не гарячкуй… треба все спокійно зважити…

БОГДАН: Що зважувати, Вікторе?! Кажу ж тобі: ніхто не хоче виходити заміж, одружуватися, створювати молоді, щасливі сім’ї…

ВІКТОР: Не ображайся на мене, але я б теж не одружився.

БОГДАН: Друже, не забувай, що ти вже тричі був одружений і тричі розлучався! Я кажу про щасливі сім’ї! Тобто ті, котрі разом віку доживають…

ВІКТОР: Ха-ха! Ти віриш в таке?.. Це ж казочки! “І жили вони довго і щасливо – до самої смерті”… Не будь дитиною! Згадай себе у день одруження. Ти тоді про що думав?

БОГДАН: Ні про що… Ти ж знаєш, я одружився з Галькою, коли був ще зовсім цнотливим хлопчиськом… і її взяв незайманою… тому нічого і не вийшло…

ВІКТОР: Як це нічого? А Поліна? А Михасик?..

БОГДАН: Я ж не про те… ми тоді були ще дітьми… я пізно став чоловіком, а Галька так і не змогла відчути усього кайфу подружнього життя…

ВІКТОР: Напевно, твоя донечка Полюся знає набагато більше, ніж її мама…

БОГДАН: Галина дорікає мені за те, що я не займаюся доньчиним вихованням… і ось, мовляв, тому дівчина виросла такою розбещеною.

ВІКТОР: Поліна – не розбещена, а просто сучасна, розвинена дівчина. Зараз діти дорослішають швидше, ніж колись. А щодо виховання, то батько у вихованні дитини завжди грає другорядну роль…

БОГДАН: Це ти так кажеш, бо сам до кінця не знаєш, скільки в тебе дітей… Ти – підстаркуватий ловелас, зовсім не пристосований до подружнього життя…

ВІКТОР: Але я щасливий! Щасливий холостяк! Чого іще?.. (сміється)

Дзвінок Богдану на мобільний.

БОГДАН: (в трубку) Привіт, моя ясочко… Так, звичайно… Приїжджай, дорогенька. Я тебе чекатиму. Цілую!

ВІКТОР: Я зрозумів, мені час линяти звідси. (Встає) До тебе їде компенсація.

БОГДАН: Компенсація чого?

ВІКТОР: Компенсація твого неповноцінного подружнього життя - за цілих 15 років… Бувай, друже! Будь хорошим хлопчиком! (лукаво посміхається, іде)

Богдан сам. Підіймає фату і знову чіпляє на манікена. Поспіхом прибирає в кімнаті. Вбігає Алла, вішається на шию Богдану і верещить радісно.

АЛЛА: Бодічку, любий, як я скучила за тобою! Як ти живеш без мене?..

БОГДАН: Моя ясочко, помираю!.. (обіймає міцно Аллу)

АЛЛА: Коханий мій!

БОГДАН: Кохана моя!

АЛЛА: Любий мій!

БОГДАН: Люба моя!

АЛЛА: Бодічко!

БОГДАН: Аллусю! (обіймаються і цілуються)

АЛЛА: (стає серйознішою) А як поживає “Рододендрончик”?

БОГДАН: (веде її до крісла, пропонує сісти) Я не хотів тебе засмучувати, але…

АЛЛА: Можеш не продовжувати… я здогадалася… я передчувала – ще тоді, на останньому показі… Це все рододендрон…

БОГДАН: Що рододендрон?

АЛЛА: А ти хіба не знаєш, що родендрон – це отруйна рослина?..

БОГДАН: Ну от – іще одна! Ти зараз мені нагадуєш мою… мою… мою донечку…

АЛЛА: Донечку?

БОГДАН: Так, донечку… Полічку… Поліну… Полюсю… Я хотів сказати, що ти – як дитина… їй-богу!

АЛЛА: Все, з мене досить! (Збирається іти). А знаєш… знаєш, чому насправді твоя фірма не приносить тобі успіху? Знаєш, чому ти стільки років не можеш піднятися на ноги? Хочеш, скажу? Тому що весільним бізнесом може керувати лише той, хто сам має здорову і повноцінну сім’ю! Колись в українських селах був такий весільний обряд – випікання короваю називався. До цього залучали лише щасливих у сімейному житті жінок, щоб молоді теж мали щастя… А хто “пече коровай” у “Рододендроні”? Ти – розчарований у сімейному щасті сім’янин, який втратив цнотливість у першу шлюбну ніч, а тепер змушений стрибати у гречку, шукаючи втраченого раю; Віктор – розбещений бабій, який тричі одружувався, але так і не збагнув, що таке сім’я; і потім, ця стара діва Василівна, яка все життя трансформувала свою нерозтрачену сексуальну енергію на усіляку езотерику, і зрештою перетворилася на шизофренічку! Ви всі – безнадійно хворі! А нещасна рослина насправді тут зовсім ні до чого! Рододендрон ні в чому не винен… хоч і отруйний… але не винен… Бо отруйним його створила природа. Природа ніколи не помиляється. А от люди мають здатність помилятися, і помиляються - коли одружуються, коли виходять заміж, коли створюють сім’ї і весільні фірми…

БОГДАН: Аллусю, ти така розумна, а от сама й досі… незаміжня…

АЛЛА: І слава Богу! Я не хочу виходити заміж! Ніколи! Знаєш, іще з дитинства весільна сукня асоціюється у мене зі смертю… (підходить до манікену, з жахом дивиться на сукню) Колись давно я випадково уздріла погребальну процесію… ховали маленьку дівчинку… я навіть не знаю, від чого вона померла… янголя, яке стомилося і заснуло, стуливши повіки… і у весільній сукні… Чуєш, у весільній сукні!.. Я не хочу заміж!..

БОГДАН: (обіймає її) Моє сонечко, кохана моя, заспокойся… викинь ці страшні дитячі враження зі своєї світлої голівоньки…

АЛЛА: Я не хочу заміж!.. Я не хочу…не хочу, щоб мій чоловік зраджував мене так, як ти зраджуєш свою дружину!..

БОГДАН: Тебе б я не зраджував. Це точно.

АЛЛА: (відходить вбік) Ха! Ти дуже сміливий. Але воно, любий, якось нелогічно виходить… Коханка – це не дружина. З коханками стосунки інші…

БОГДАН: Але і коханки колись стають дружинами.

АЛЛА: Ні, Бодічко, вони нікому не потрібні як дружини. Вони як ізгої в цьому світі, ходять з тавром до кінця життя… (ніби копіює когось) “Дивіться, оце пішла коханка Богдана Вершка! Як? Ви не знаєте, що вона вже три роки кохається з ним?.. Ви ніколи не бачили цієї безсоромниці?..” Ховайте своїх чоловіків, заміжні жіночки - іде коханка! Коханка – це дуже небезпечна для соціуму істота! Женіть її!.. Тільки от коханка ця теж має серце, але нікому до того немає ніякого діла…Прощавай, Бодічко! Прощавай, “Рододендрончику”! (Збирається іти, але Богдан зупиняє її, схопивши за руку)

БОГДАН: Чекай, Аллочко, навіщо всі ці сцени? Ти ж знаєш, я кохаю тебе. Мені зараз дуже важко і дуже самотньо. Благаю тебе, дівчинко моя, не кидай мене… (ніжно обіймає Аллу, Алла мовчить)

Василина Василівна тихенько заходить до салону. Богдан і Алла не помічають її.

ВАСИЛІВНА: Вибачте, що я обірвала процес кармічного злиття ваших ефірних тіл, але у мене, Богдане, є до Вас одна дуже важлива справа…

БОГДАН: (сполохано відштовхуючи від себе Аллу) Так, Василино Василівно, я Вас слухаю…

АЛЛА: Я пішла, пане Богдане. Дзвоніть, коли я буду Вам потрібна… (Іде)

ВАСИЛІВНА: Богдане, ти вже вибач мені, що так увірвалася… Я нічого не казатиму Галині, не бійся. Тільки от тобі скажу. Алла – непогана дівчина, вона професійно працює в модельному бізнесі, красуня, не заперечую, але карма в неї… якась дуже важка…

БОГДАН: Василівно, будь ласка, переходьте до справи.

ВАСИЛІВНА: До справи? Так от. Я позаминулої ночі вирушала в астральну подорож… Знаєш, кого я стріла? Великого Раджніша!..

БОГДАН: Раджніша?..

ВАСИЛІВНА: Великого індійського гуру!

БОГДАН: І що ж Вам сказав великий індійський гуру?

ВАСИЛІВНА: А сказав він… що Алла – не найкраща пара для тебе. Вона занадто молода. А тобі потрібна жінка зріліша, розумніша, духовнорозвинена та енергетичноздорова…

БОГДАН: Я, здається, попросив Вас перейти до справи. Ви сказали, що маєте повідомити мені щось дуже важливе. Сподіваюся, це важливе стосується “Рододендрону”, а не великого Раджніша. Алла – модель салону “Рододендрон”, а не моя пара. Запам’ятайте це, будь ласка… А тепер- справа.

ВАСИЛІВНА: О, звичайно, справа! Богдане, я знайшла замовників!

БОГДАН: Чудово, з цього і треба було розпочинати. Сподіваюся, вони обоє молоді, і це перше весілля для обох?

ВАСИЛІВНА: Тут трошки не так, як ти думаєш… тут, розумієш… навіть не знаю, як тобі сказати…

БОГДАН: Кажіть, як є.

ВАСИЛІВНА: Їх не двоє… тут лише наречена… без нього… без нареченого…

БОГДАН: Лише наречена? Ви знущаєтеся з мене?! За кого ж вона виходить, ваша наречена? Це що збоченка?..

ВАСИЛІВНА: Не… не… вона небіжчиця.

БОГДАН: (перелякано) Що?!!.. Небіжчиця?..

ВАСИЛІВНА: Ну, Богдане, заспокойся. (Веде його до крісла, Богдан сідає. Василівна ніжно гладить його по голові, ніби заспокоючи). Хіба ж ти не знаєш, є такий звичай: коли помирає незаміжня дівчина, її одягають у весільне вбрання?..

БОГДАН: (встає) Нізащо в світі я не прийму цього замовлення! Вибачайте, Василівно, але не можу.

ВАСИЛІВНА: Богдане, не будь дурненьким. Нам зараз конче необхідні замовлення. Інакше доведеться розпрощатися з “Рододендроном”… Вибирай: або ми погоджуємося продати сукню небіжчиці, або…

БОГДАН: Нізащо!

ВАСИЛІВНА: Тоді пропадемо. Подумай, Богдане. Великий Ошо казав…

БОГДАН: Та до біса мені Ваш Ошо!

Заходить Віктор.

ВІКТОР: Василівно, вітаю! Я бачив, як Ви заходили до салону, і ось поспішив за Вами… Є новини?

БОГДАН: Вона хоче, щоб я продав сукню небіжчиці.

ВАСИЛІВНА: А він не хоче продавати сукню небіжчиці.

ВІКТОР: А хіба не один дідько, кому продавати: живому чи мертвому? Головне, щоб заплатили за замовлення. До того ж, друже, здається ти ще зовсім недавно шкодував про те, що “Рододендрон” не займається ритуальними послугами…

БОГДАН: Я ніколи не продам весільну сукню для небіжчиці. Це моє останнє слово. І, будь ласка, не переконуйте.

ВІКТОР: (До Василівни) Ходімо, мабуть. Йому треба заспокоїтися. (Ідуть, залишаючи Богдана самого)

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Квартира Богдана Вершка. Домашня обстановка. Стіл зі стільцями. Полюся і Макс. Одягнені як сучасна “прогресивна” молодь.

ПОЛЮСЯ: Максику, я так рада, що ти прийшов до мене… Я тобі хочу щось сказати…

МАКС: Ну, валяй.

ПОЛЮСЯ: Максику, я вагітна.

МАКС: Ну і?

ПОЛЮСЯ: У мене буде дитина.

МАКС: Далі.

ПОЛЮСЯ: У мене буде дитина від тебе.

МАКС: Дуриш?

ПОЛЮСЯ: І не думала.

МАКС: (хапає її за руку) Пішли.

ПОЛЮСЯ: Куди?

МАКС: До лікаря.

ПОЛЮСЯ: Не піду… Чекай… пусти мене, Максе, боляче… Я й справді тебе надурила. Я не вагітна…

МАКС: То чого ж дуриш? Надивилася дешевих серіальчиків?..

ПОЛЮСЯ: Просто так, захотіла пожартувати і…

МАКС: І що?

ПОЛЮСЯ: Перевірити тебе. Щоб наперед знати, як ти себе вестимеш, якщо трапиться таке насправді. Це називається психологічний трюк.

МАКС: Теж мені, психологічний трюк! Чого ж тоді так швидко зізналася, що збрехала?

ПОЛЮСЯ: Ти мене налякав словом “лікар”… Я терпіти не можу лікарів, а найбільше – гінекологів і стоматологів.

МАКС: Ну до стоматолога ми б, Полю, точно не пішли!

ПОЛЮСЯ: Максику!

МАКС: Ну що ще?

ПОЛЮСЯ: Поцілуй мене.

МАКС: Знову трюк?

ПОЛЮСЯ: Ні, це вже по-справжньому.

МАКС: А якщо старі застукають?

ПОЛЮСЯ: Ну то й що? Мама, наприклад, знає, що я вже – доросла дівчинка.

МАКС: А тато?

ПОЛЮСЯ: А тато ще не знає… Але я знаю, що у мого тата є коханка.

МАКС: Красива?

ПОЛЮСЯ: Страшніша від атомної війни.

МАКС: Ти її бачила?

ПОЛЮСЯ: Ні.

МАКС: То чого ж говориш?

ПОЛЮСЯ: Відчуваю. У мене інтуїція розвинена дуже добре. Це мені від мами перейшло.

МАКС: Вибач, але мені здається, що твоя мама – божевільна.

Заходить Галина.

ГАЛИНА: (до Макса) Щоб ноги твоєї не було у моєму домі! Негайно йди геть!

МАКС: Що я вам поганого зробив?

ГАЛИНА: Ти обізвав мене божевільною. Я все чула. Геть звідси!

Макс іде.

ГАЛИНА: (до Полюсі) А ти, негіднице, не смій більше водити в дім цього…

ПОЛЮСЯ: Це мій хлопець, мамо. Чи ж я не маю права на особисте життя?

ГАЛИНА: Ще ляльками не дограла, а вже до хлопців бігаєш! Рано ще, чуєш? Негайно йди вчити уроки! (Полюся іде).

ГАЛИНА: Чекай, Поліно! (Полюся зупиняється) І ще, щоб не сміла більше так говорити про рідного батька! Чула?

ПОЛЮСЯ: Угу…

ГАЛИНА: Ще занадто мала, щоб язика розпускати.

(Поліна іде)

Заходить Богдан.

БОГДАН: Здорів, Галю.

ГАЛИНА: Чого такий невеселий?

БОГДАН: Проблеми… мені загрожує повне банкрутство… замовлень нема…

ГАЛИНА: Це все твій “рододендрон” боком вилазить! Казала ж тобі: погана назва, в самому слові енергетика погана закладена. А ти все “рододендрон – родовід – створення і продовження роду”… Ось тобі і родовід!

БОГДАН: (Сідає за стіл) Рододендрон, Галю, тут ні до чого…

ГАЛИНА: Цікаво, а чому ж тоді твій салон не приносить прибутку? Чому нема замовлень? Ти стільки грошей викинув на рекламну кампанію! Може, порчу навели?.. Але ти ж і в це не віриш.

БОГДАН: Тут все значно складніше. Хворий організм матері не може здорової дитини народити, розумієш?

ГАЛИНА: Зовсім не розумію.

БОГДАН: Коровайниці… вони завжди повинні бути щасливими… але де знайти тих щасливих коровайниць?..

ГАЛИНА: Може, підеш відпочинеш?..

БОГДАН: І ти мене не хочеш зрозуміти… Ти ніколи мене не розуміла, всі 15 років ми були чужими людьми.

ГАЛИНА: Бачили очі, що купували – їжте, хай повилазить! Ніхто не силував. Міг би ще років 10 почекати… може, знайшов би кращу, молодшу…

БОГДАН: Не ображайся, Галько, я ж по правді з тобою, щиро… Хіба ми не чужі?.. Хіба ми не ховаємо своїх сердець, боячися відкривати їх одне одному? Хіба за ці 15 років ми взнали одне одного? Хіба колись були рідними?.. Ні, Галю… ми чужі. Ми з тобою чужі і далекі…

Галя відходить в бік. Тиша. Через якийсь час знову підходить до Богдана.

ГАЛИНА: Полюся знову сьогодні приводила того нікчему. Я вигнала його геть, а Польку вилаяла.

БОГДАН: Грубіянила знову?

ГАЛИНА: Ні. Але про тебе зле казала.

БОГДАН: Про мене?

ГАЛИНА: Дивуєшся?.. Казала, що в тебе є коханка.

БОГДАН: (стурбовано) Воно ж дитя ще… базіка всякі дурниці…

ГАЛИНА: Але дурниці не з повітря виникають. А Поліна ніколи не відзначалася добре розвиненою фантазією…

БОГДАН: Ти мене в чомусь підозрюєш? Може, ревнуєш?

ГАЛИНА: До кого? До атомної війни?.. Адже сумніваюся, що на тебе поведеться молода красуня… Ти не вартий красуні…

БОГДАН: Галю, перестань. Мені ще твоїх сімейних спектаклів не вистачало! І так проблем повно. Добраніч, Галю. Я стомився за день і хочу спати. (Іде)

ГАЛИНА: (сама) Ревную! Було б до кого! Наївний! Аж шкода його, що такий наївний… (після паузи) Так, ми з ним – чужі… Але хто в цьому винен? Хто винен в тому, що ми за 15 років не зрослися ні душами, ні тілами?.. Сам винен! Авжеж… він сам винен, бо ніколи не був зі мною відвертим до кінця… І зараз теж… А, може, Полюся не помиляється?…

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Весільний салон. Віктор сидить у кріслі.

ВІКТОР: (сам до себе) Рододендрон, рододендрон, ти наче збуджений гормон, ти – мов стихія почуттів, ти – моє щастя у житті! О! От і вірш! А він каже: непоетично… Треба записати, бо забуду. (Виймає з кишені блокнот і ручку, пише)

В цей час до салону заходить Марина, іде між манікенами, озирається на всі боки, ніби когось шукає. Побачивши Віктора, зупиняється.

МАРИНА: Вибачте, будь ласка…

ВІКТОР: (встає, захоплено дивиться на Марину) Це ви вибачте. Бачте, я тут писав дещо… віршика…

МАРИНА: Ви – поет?

ВІКТОР: Та ні. Але, знаєте, іноді приходить натхнення. Рідко, але буває…

МАРИНА: Ясно.

ВІКТОР: А Ви заміж хочете?

МАРИНА: Я що, схожа на божевільну? З чого Ви взяли, що я хочу заміж?

ВІКТОР: Якщо дівчина приходить до весільного салону, вона напевно шукає весільну сукню… або нареченого. Логічно?

МАРИНА: Не зовсім. Бо я шукаю свою подругу.

ВІКТОР: Вибачте, я не знав, що Ви – лесбійка.

МАРИНА: Який розбещений і нахабний тип! Моя подруга призначила мені зустріч в цьому салоні. Її чоловік тримає цей салон. Тому саме тут. Тепер нема питань?

ВІКТОР: Тепер питань ще більше. Ну, наприклад, про яку жінку Богдана Ви говорите?

МАРИНА: Тобто?

ВІКТОР: Як звати Вашу подругу?

МАРИНА: Якщо Вас це так цікавить - Алла. А що?

ВІКТОР: Розумієте, мушу розчарувати Вас: Алла – не є дружиною господаря цього салону. Вона… як би Вам це поделікатніше сказати… вона, знаєте, лише його коханка.

МАРИНА: А я кажу – жінка!

ВІКТОР: Бачте, я знаю його жінку… Її звати Галя, а не Алла.

МАРИНА: Я кажу не про ту жінку, яка пере шкарпетки. То не жінка, то – пральна машина, мікрохвильова піч… називайте, як хочете, але не жінка!

ВІКТОР: Вам не здається, панно…

МАРИНА: Марина. Прошу звертатися до мене по імені.

ВІКТОР: Вам не здається, Марино, що Ви – занадто зухвала?

МАРИНА: Не здається. Ще питання є?

ВІКТОР: Нема.

МАРИНА: От і добре. Зробіть мені каву, поки я чекатиму свою подружку. (Сідає в крісло)

ВІКТОР: Для такої прекрасної жінки – хоч зірку з неба! (Іде)

Входить Алла.

АЛЛА: Привіт, Маринцю. Вибач, що трохи спізнилася…

Віктор приносить Марині каву.

ВІКТОР: Вітаю найпрекраснішу весільну модель!

АЛЛА: (до Віктора) Привіт. Я не знала, що ти теж тут.

МАРИНА: (до Віктора) Дякую за каву. А тепер залиште мене наодинці з подругою.

ВІКТОР: Сказав же – хоч зірку з неба… (Іде)

МАРИНА: (закурює) Ну, розказуй, як ти?

АЛЛА: (Сідає в кресло поруч з Мариною) Ти вже встигла познайомитися з Віктором?

МАРИНА: Ху із іт?

АЛЛА: Ну привіт. А каву хто тобі щойно приніс?

МАРИНА: А, цей! То кажеш – Віктор? А він нічого… З бісиками у очах… люблю таких чоловіків… Але якийсь він обмежений інтелектуально… нецікавий, хоч і поет… Ну, розказуй, що хотіла розказати.

АЛЛА: Маринцю, я в розпачі. Що робити? Я дуже кохаю Богдана… але знаю, що він ніколи не кине заради мене своєї сім’ї…

МАРИНА: А навіщо тобі це? Хочеш стати домогосподаркою?

АЛЛА: Ні, я просто хочу бути єдиною жінкою Боді… розумієш, ЄДИНОЮ?

МАРИНА: Не поспішай приймати доленосних рішень. Пливи за течією. Тобі добре зараз – насолоджуйся життям! І баста скиглити! “Бодічка, Бодічка…” Та таких “бодічок” он, глянь, скільки по вулицях ходить… Охочих мати молоду і красиву коханку завжди багато…

АЛЛА: Марино, зрозумій, мені набридло бути коханкою!

МАРИНА: (здивовано) Заміж хочеш, чи що?

АЛЛА: Я вже й сама не знаю, чого я хочу… Але точно знаю, відчуваю, Марино, що мені потрібно щось більше, ніж бути просто чиєюсь лялькою…

МАРИНА: (встає, спирається на спинку крісла, в якому сидить Алла) Так от, розберися спершу у собі. Якщо ти хочеш вийти заміж, шукай нежонатого чоловіка. Але тоді одразу ж забудь про свого Бодічку! Він може спокушати твої вушка найніжнішими словами, зізнаватися у палкому коханні до самозабуття, весь час повторювати, що ти - мрія, здійснення якої він чекав протягом всього свого свідомого життя, зрештою, він, як і більшість одружених чоловіків, може називати свій шлюб нічим іншим, як помилкою юності… Але щоразу, після вашого побачення, він спішитиме додому, на родинну вечерю, до "помилки своєї юності", до дітей, до сімейного затишку, з гостинцями чи без, стомлений від турбот та пристрастей, жадатиме душевного відпочинку… Він ніколи не поведе тебе до театру і не запропонує поїхати з ним на відпочинок до моря… Але найголовніше – він ніколи не одружиться з тобою. Бо ти для нього - лише коханка, а значить, маєш чітко окреслену функцію в його житті. Розумієш ти це? Кохання, секс. Не більше. І не мрій про більше. А якщо не впевнена, що хочеш заміж, то краще не переймайся зайвими думками. Якось воно буде, Аллко. Може, твій справжній принц ще чекає тебе, може, ти просто не помічаєш його... знаєш, воно в житті так часто буває: твоя доля ходить довкола тебе, а ти, мов сліпе кошеня, не бачиш її навіть одним оком… Але я дам тобі таку раду: ніколи в житті не плач через чоловіка. Що б не сталося, як би він тебе не образив. Не плач. Запам’ятай: жоден в світі чоловік не вартий і сльозинки з твоїх очей. Чуєш? Жоден.

АЛЛА: А якщо я кохаю?..

МАРИНА: А ти уяви, як твоє серце кам’яніє… або вкривається льодом… воно одразу важко… а потім, коли станеш звикати, допоможе, побачиш.

АЛЛА: Як ти не розумієш, я не хочу, щоб моє сереце ставало каменем! Я хочу кохати!

МАРИНА: Кохай… тільки не плач.

АЛЛА: Я трохи заздрю тобі… Ти все так просто сприймаєш. А я так не можу.

МАРИНА: Ти ще молода. Не забувай, я все-таки на цілих п’ять років старша від тебе.

АЛЛА: Ти просто ніколи не закохувалася по-справжньому.

Заходить Богдан. Незадоволено дивиться на Марину.

МАРИНА: Доброго здоров'ячка, Богдане!

БОГДАН: Привіт, Марино. Я вибачаюся, але мені треба терміново поговорити з Аллою. Якщо Ваша ласка…

МАРИНА: Я вже іду. (до Алли) Бувай! І не забувай моїх дружніх порад! (Іде)

БОГДАН: Що вона хотіла?

АЛЛА: Марина - моя подруга.

БОГДАН: Вона мені не подобається, ти це знаєш.

АЛЛА: Вибач, любий, але я не збираюся шукати собі друзів на твій смак.

БОГДАН: Я просто бачу, що ви з нею - абсолютно різні… Про що ви можете розмовляти?..

АЛЛА: Яке це має значення? Я ж не запитую тебе, про що ти розмовляєш з Віктором, з цим нахабою-бабієм…

БОГДАН: Попрошу не ображати мого кращого друга.

АЛЛА: Але ж ти перший образив мою подружку!

БОГДАН: (ніжніше) Я просто хочу, щоб в тебе були достойні подружки. (Обіймає Аллу) Не ображайся, люба. Я так скучив за тобою!

АЛЛА: Що почав ревнувати до подружок?

БОГДАН: Ну заспокойся. Хочеш, щоб я вибачився?..

АЛЛА: Не варто.

БОГДАН: Тоді забули. (Відходить, стає серйознішим) Я, власне, прийшов повідомити тебе про те, що "Родонедрон" запрошений на конкурсний показ весільних вбрань. Це буде на наступному тижні, у четвер, тобто в тебе є цілих вісім днів для підготовки. Будь ласка, підготуйся як слід, бо від цього показу може залежати подальша доля нашого салону.

АЛЛА: Добре. Я підготуюся. І це все, що ти хотів мені сказати?..

БОГДАН: Так. Все.

АЛЛА: Не посидиш зі мною?

БОГДАН: Вже пізно, треба йти. Завтра в дитячому садку свято, Михасик гратиме ведмедика, треба потренувати його у вимовленні звука “р”… у нього буде такий смішний костюм!.. А ще - виховна бесіда з Поліною…

АЛЛА: Зрозуміло. Тоді йди, не буду тебе затримувати.

БОГДАН: А ти?

АЛЛА: Я теж скоро піду… Ще трішки побуду і піду… Хочу приміряти кілька суконь…

БОГДАН: (цілує Аллу у губи) Будь розумницею, кохана! Бережи себе!

АЛЛА: Бувай!

Алла залишається сама.

АЛЛА: Жоден на світі чоловік не вартий моєї сльозинки. Жоден. Навіть той, якого я так сильно кохаю вже третій рік поспіль…Жоден. Ніхто. Серце повільно кам'яніє… камінь… крига… серце стає просто холодним шматком закам'янілого льоду… Це лід, який вже ніколи не розтане… цей лід не розтає… Це камінь. А камінь не може перетворюватися на воду. Тому що жоден чоловік не заслуговує моїх сліз… Жоден чоловік не вартий найменшої сльозинки з моїх очей. Я ніколи не плакатиму через чоловіка. Я ніколи не плакатиму… Лід… Камінь… Ніколи… Жоден… Не розтає… Цей лід не розтає… Ніколи… Жоден… Камінь…

До салону забігає Полюся. Побачивши Аллу, спиняється.

ПОЛЮСЯ: Привіт!

АЛЛА: Привіт. Ти, мабуть - Поліна, донька пана Богдана?

ПОЛЮСЯ: Ну да. А ти хто?

АЛЛА: Я працюю в його салоні моделлю.

ПОЛЮСЯ: Овва! Жива модель! Клас!

АЛЛА: Твій тато щойно пішов… додому. Ви розминулися.

ПОЛЮСЯ: Ну і холера з ним!

АЛЛА: А як же родинна вечеря?

ПОЛЮСЯ: Яка ще вечеря?

АЛЛА: Ну а хіба ви не вечеряєте родинним колом?

ПОЛЮСЯ: Не сміши мене! Тато ніколи не сідає з нами за стіл. Він каже, що ми всі для нього чужі і що не розуміємо його…

АЛЛА: (не приховуючи радісної емоції) Невже?

ПОЛЮСЯ: Воно, може й так. Але без мами він - нуль без палички. Скільки б коханок у нього не було…

АЛЛА: (опускаючи очі, намагаючись приховати своє хвилювання) Коханок? Звідки ти знаєш, що у твого тата є коханка?

ПОЛЮСЯ: А що тут такого? У кожного нормального чувака повинна бути дружина і коханка… А мій тато - нормальний чувак… (розглядає сукні) Уау! А в тебе вже було весілля?

АЛЛА: Ні, ще не було.

ПОЛЮСЯ: Це, мабуть, прикольно - виходити заміж… (Одягає на себе фату, входячи в роль нареченої) Стільки витрішкуватих беньок одразу п'яляться на тебе, захоплюючись і помираючи від заздрощів… а ти ідеш, гордо піднявши голову, і поруч з тобою - принц, якого ти чекала все своє життя... (Знімає фату, вішаючи її знову на манікена). До речі, а в тебе є чоловік?.. Ну, я маю на увазі, хлопець, з яким ти спиш?..

АЛЛА: Так.

ПОЛЮСЯ: І що? Кохаєш його?

АЛЛА: Кохаю.

ПОЛЮСЯ: А він - тебе?

АЛЛА: І він мене…я думаю.

ПОЛЮСЯ: А чому ж тоді ти за нього не виходиш?

АЛЛА: Не знаю… Напевно, ще не готова… морально…

ПОЛЮСЯ: У мене теж є хлопець, якого я кохаю і який кохає мене… Але я теж не хочу, щоб він був моїм нареченим. Знаєш, чому? Бо він не схожий на принца!.. А твій схожий?

АЛЛА: Ні, він зовсім не схожий на принца.

ПОЛЮСЯ: Тоді не виходь за нього. Тобі потрібен принц. Ти дуже красива…

АЛЛА: Дякую.

ПОЛЮСЯ: Ну, я піду… мене Макс чекає. Макс - це мій хлопець… Рада була познайомитися. Не розумію тільки, чому тато не познайомив нас раніше… Ти така класна! А у весільній сукні, напевно, ще краща… Тільки пообіцяй, що знайдеш принца!

АЛЛА: Обіцяю.

ПОЛЮСЯ: Супер! Бувай!

АЛЛА: Бувай. (сама) Принц…Де ж знайти того принца?.. Лід… як камінь… жоден чоловік… я не плачу… я ніколи не заплачу через чоловіка… камінь не може розтанути…

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Квартира Вершка. Вітальня. Галина і Василівна за столом.

ГАЛИНА: Кажете, сьогодні стрічалися в астралі із самим Рампою?

ВАСИЛІВНА: (хреститься) Всіма індійськими святими клянуся – із Самим.

ГАЛИНА: І він сказав, що в минулому перевтіленні був Вашим чоловіком?

ВАСИЛІВНА: Саме так. Чоловіком. Але я і сама здогадувалася про це, ще коли читала його першу книгу… (захоплено) Це було таке блаженство!..

ГАЛИНА: Василівно, скажіть, а невже у Вас ніколи не виникало бажання зустріти живого чоловіка, тобто не в астралі, а тут, на землі, вийти заміж, народити дітей?… Діти – це так прекрасно! Я, наприклад, не уявляю свого життя без Полюсі і Михайлика, скільки б клопотів вони мені не приносили, я живу заради них. Іноді мені здається, що мої діти - це маленькі часточки мене, які продовжуть мене аж до безсмертя…

ВАСИЛІВНА: Безсмертя, Галю, на землі не існує. Безсмерття є лише в тонких вимірах. Я народжена, щоб стати безсмертною, і для цього Космічний Дух зводить мене з безсмертними чоловіками. Я живу в світах, значно тонших за грубий матеріальний світ, в моїх світах не існує безсоромних і брудних плотських утіх, там є лише вічне блаженство від духовного злиття… Це неможливо описати звичайними словами. Наша мова – дуже багата, але вона не здатна передавати того, що існує за межею людської свідомості…знаєш, Галю, мені довелося дуже довго працювати над собою, допоки у мене відкрилося третє око. Це було важко – підійматися сходинками духовності вгору. Але я піднялася, і тепер відчуваю, що обрала правильний шлях. Я щаслива. Адже я бачу набагато більше, ніж бачать інші…

ГАЛИНА: (після паузи, трохи вагаючись) Василівно, а Ви можете своїм третім оком побачити, чи є у мого чоловіка коханка?

ВАСИЛІВНА: (здивовано) Є якісь підозри?

ГАЛИНА: Та наче і нема… (Ніяково) Але, Василівно, знаєте, скажу Вам по правді: відтоді, як народився Михайлик, ми з Богданом жодного разу ще не були разом…ну, як чоловік і жінка, тобто. А Богдан – здоровий і ще молодий… Так от я подумала… може, хто є… А тут іще Полюся недавно бовкнула… Я, звичайно, не йму віри дитячим словам. Просто цікаво…

ВАСИЛІВНА: (стурбовано) Ну, дорогенька, так одразу я тобі нічого сказати не можу. Мені треба налаштуватися відповідним чином, увійти в медитативний стан…розумієш? Це не робиться поспіхом.

ГАЛИНА: Так, звичайно. Але, може, при нагоді…

ВАСИЛІВНО: Звичано, моя голубко. Але ти не переживай… Богдан ніколи тебе не покине. Він просто не зможе наважитися на це, навіть якщо сильно того захоче…

Дзвінок в двері. Галина біжить відчиняти. Повертається з Віктором.

ГАЛИНА: Заходь, Вікторе, сідай. Богдан має скоро прийти.

ВІКТОР: (до Василівни) Мої вітання Вам, Василино Василівно! Радий Вас бачити.

ВАСИЛІВНА: Я оце саме Галині казала, що…

ГАЛИНА: Василівно, Віктора не цікавлять наші розмови. Я гадаю, нам краще піти в кімнату… Вибач, Вікторе, ми залишимо тебе самого.

ВІКТОР: Буде важко без жіночого колективу, але на те я і чоловік – щоб мужньо витримувати всі випробування долі.

Галина і Василівна ідуть. Віктор якийсь час сидить сам. Заходить Полюся.

ПОЛЮСЯ: Дядя Вітя! Уау! (підбігає до Віктора, він встає, підіймає Поліну на руки і кружляє довкола себе) Класно, що Ви прийшли до нас.

ВІКТОР: Я, власне, до твого батька у справах. Але радий тебе бачити. Як ти, моя маленька бешкетнице?

ПОЛЮСЯ: Супер, супер, супер. А Ви як, дядю Вітю? Коли у Вас буде наступне весілля?

ВІКТОР: Доню, з мене вже годі весіль… Вже вдосталь відвеселився за своє життя.

ПОЛЮСЯ: Ну а дівчина у Вас хоч є?

ВІКТОР: Дякую, сонечко, що не вважаєш мене старим, якщо кажеш “дівчина”…

ПОЛЮСЯ: Значить, нема. Погано. Але це не біда. Ви симпатичний… ще знайдете, і, може навіть, не одну. Вибачте, мушу бігти. (Тихенько) Мене чекає бой-френд. Ви приходьте до нас частіше. Чао! (Біжить)

ВІКТОР: Кумедна! І в кого вона така?..

Заходить Богдан. Тиснуть руки.

БОГДАН: Привіт, друже. Довго чекаєш?

ВІКТОР: Не дуже довго, але з твоєю дружиною і Полюсею я вже встиг поспілкуватися.

БОГДАН: Вибач, я затримався…

ВІКТОР: (підморгуючи і посміхаючись) Молода кров?

БОГДАН: Тільки чомусь ця кров починає холодішати до мене…

ВІКТОР: Посварилися?

БОГДАН: В тому й річ, що не сварилися. Але чомусь Алла дуже змінилася останнім часом. Якась засмучена, замислена… Відчуваю, тут без Марини не обійшлося. Недаремно вона мені ніколи не подобалася…

ВІКТОР: (Підводить Богдана до столу, разом сідають) Ну, розказуй, що в тебе трапилося.

БОГДАН: Якось ми з Аллою говорили про “Рододендрон” і про коровайниць…

ВІКТОР: Про яких таких коровайниць?

БОГДАН: Коли в селах печуть весільні короваї, запрошують для цього щасливих у подружньому житті жінок… Це для того, щоб молоді були щасливими.

ВІКТОР: Нехай запрошують, якщо такі є… Але нам до них яке діло?

БОГДАН: Велике, Вікторе. Бо ми теж коровайниці. Весільний бізнес – це дуже відповідально. Це не просто продажа суконь, розумієш, це – ритуал… Так само як коровай. І від цього ритуалу багато чого залежить…

ВІКТОР: Отже, ти хочеш сказати, що керувати весільним салоном можуть лише щасливі сім’янини? Правильно я тебе зрозумів?

БОГДАН: Тільки це не я сказав, а Алла. І вона має рацію.

ВІКТОР: Стривай, тобто для того, щоб “Рододендрон” мав успіх, хтось із нас трьох, ти, я або Василівна, повинен мати щасливу і повноцінну сім’ю?..

БОГДАН: Цілком вірно.

ВІКТОР: Але ж у тебе є сім’я!

БОГДАН: Ти ж знаєш, які у мене стосунки з дружиною.

ВІКТОР: Ясно. Треба, щоб було кохання…

БОГДАН: Розуміння, друже, в першу чергу – розуміння!

ВІКТОР: А як Алла? Які в тебе плани щодо неї?

БОГДАН: А які можуть бути плани? Не забувай, що я – одружений чоловік.

ВІКТОР: Отже, ти ніколи не оженишся з Аллочкою?

БОГДАН: Вікторе, у мене є дружина. І, прошу тебе, говори на півтону тихіше, бо вона в сусідній кімнаті і може почути нашу розмову.

ВІКТОР: Не переживай, не почує. Вона слухає астральні байки Василівни. (Встає, ходить по кімнаті) Але я дивуюся тобі, Богдане. Невже ти так боїшся своєї Галі, що не можеш її кинути заради тої, яку по-справжньому кохаєш? Чи, може, ти вже не кохаєш Аллу?

БОГДАН: Кохаю, звичайно, я її дуже кохаю.

ВІКТОР: Тоді одружися з нею!.. Ха! Злякався? Я знаю, ти боїшся зробити боляче своїй дружині… Ну, звичайно, ви прожили 15 років разом і маєте двох дітей… байдуже, що всі ці 15 років були чужими одне для одного… Боїшся! А твоїй дівчині, гадаєш, не боляче? Гадаєш, не боляче Аллі, коли ти прощаєшся з нею, щоб повернутися до дружини?.. Чи в неї немає серця? Чи вона не жива людина? Так, вона модель, лялька, манікен… але в цього манікена у грудях б’ється людське серце!.. Ти тримаєшся за жінчин поділ, як немовля тримається за мамину цицьку! В тебе немає мужності для того, щоб бути щасливим!

БОГДАН: Престань. По-перше, ніхто не змушував Аллу ставати моєю коханкою… тобто – коханою… Якщо вона вже майже три роки зустрічається з друженим чоловіком, значить такі стосунки її влаштовують…

ВІКТОР: “З одруженим чоловіком”! Так, наче цей чоловік хтось інший, а не ти. Ти наче зовсім непричетний до її долі… наче не є відповідальним за її майбутнє…

БОГДАН: (голосно перебиваючи Віктора) По-друге, Алла – молода і красива дівчина. Не думаю, що я – останній її чоловік, у неї ще ціле життя попереду… І нарешті - по-третє. Алла сама мені колись казала, що не хоче виходити заміж… Не буду ж я її силувати до шлюбу.

ВІКТОР: А ти просив її руки? Та я впевнений, що ти навіть не думав про це. Звичайно, а навіщо? Тобі й так добре. Майже три роки вона віддано кохає тебе, в той час, як щовечора на тебе чекає твоя законна дружина з чистою білизною і вечерею на столі. Непогано ти влаштувався!

БОГДАН: Вікторе, припини! Зрештою, я сам вирішуватиму свої особисті проблеми.

ВІКТОР: Так. Вирішуй сам. (Збирається іти) Тільки мені шкода, що через твої особисті проблеми помирає “Рододендрон”. Бувай! (Іде)

ДІЯ П’ЯТА

Весільий салон “Рододендрон”. Алла у весільній сукні дивиться на себе в дзеркало.

АЛЛА: Аж смішно… Коханка, а у весільній сукні… Смішно і сумно… (Крутиться, дивлячись на своє відображення у дзеркалі. Тихо наспівує якусь весільну пісеньку. В цей час заходить Віктор, стоїть, спостерігаючи за Аллою. Алла, не помітивши його присутності, продовжує співати. Потім повертається, помічає Віктора, і сполохано підстрибує).

ВІКТОР: Вибач, що налякав. Хотів послухати, як ти гарно співаєш, помилуватися тобою. Алло, ти така прекрасна у цій сукні. Вона тобі дуже личить.

АЛЛА: Дякую, Вікторе. Я готуюся до конкурсного показу…

ВІКТОР: Ти мене не зрозуміла. Тобі дуже личить ця сукня. Я хочу сказати, що вона ніби шита спеціально для тебе і … на твоє весілля…

АЛЛА: Весілля?.. Не сміши мене, Вікторе… Яка з мене наречена?

ВІКТОР: Прекрасна наречена! Найпрекрасніша з усіх наречених! І ця сукня повинна бути твоєю весільною сукнею.

АЛЛА: Навіщо ти це говориш? Мені боляче від твоїх слів. Дуже боляче, бо я не можу бути нареченою…

ВІКТОР: Але ти цього хочеш?

АЛЛА: А яка ж панна цього не хоче? Яка ж дівчина не мріє про день свого весілля?! Це, напевно, найказковіший день за усе життя… (зажурено) Але мені того, на жаль, не судилося пережити…

ВІКТОР: А якщо я запропоную тобі пережити цей день?..

АЛЛА: Тобто?

ВІКТОР: Виходь за мене. Буде весілля. Будеш нареченою…

АЛЛА: Вікторе, твої жарти зараз недоречні!

ВІКТОР: А хто тобі сказав, що я жартую? Я ще ніколи не був таким серйозним, як у цю мить. Алло, знаєш, я багато всього передумав. Так, у мене не найкраща репутація… Я – “підстаркуватий бабій, який на своєму життєвому рахунку має три законних одруження і три законних розлучення, невизначену до кінця кількість дітей і коханок, черствий і несерйозний тип, зовсім не пристосований до подружнього життя”… Між іншим, слова твого… мого друга… Досі я всім казав, що більше ніколи не одружуся, що буду холостякувати до смерті… сміявся з сімейних чоловіків, називаючи їх слюнявими діточками та бабськими панчохами… Але я відчуваю тепер… Алло, моє життя якесь неповноцінне. Я стомився бути самотнім. Хочу сімейного затишку, хочу щастя… Я не буду говорити про кохання... я вже не вірю в кохання. Але ти дуже подобаєшся мені, Аллочко… як жінка, як модель, просто – як людина… розумієш? (На обличчі Алли з’являється зацікавлення). І до того ж, “Рододендрон”… Має ж бути в ньому хоч одна щаслива коровайниця! Виходь за мене. У цій сукні. Ти така прекрасна. Я обіцяю тобі, що сам пратиму свої шкарпетки… я вже п’ять років це роблю сам...

АЛЛА: (після тривалої паузи) Ні, Вікторе, вибач. Не можу.

ВІКТОР: Але чому? Ти ж хочеш бути нареченою!

АЛЛА: Тільки не ображайся, Вікторе, але… ти не схожий на принца.

ВІКТОР: Це єдина причина, яка тебе стримує?

АЛЛА: Так. Єдина.

ВІКТОР: (радісно) Сонце моє, та я ж поруч з такою красунею не тільки принцем, я королем стану! Царівно моя! (стає на коліна перед Аллою)

Алла усміхається. Віктор встає і обіймає Аллу. В цей час до салону заходять Богдан і Василівна. Богдан, приголомшений побаченим, зупиняється.

БОГДАН: Як це називається?

ВІКТОР: А, друже, привіт!

БОГДАН: (до Алли, ніби не помічаючи Віктора) Ти вже готова до показу?

АЛЛА: Я готова до весілля.

БОГДАН: До чийого весілля? (Озирає присутніх) Хтось знайшов замовників?

АЛЛА: Так, Віктор знайшов.

БОГДАН: Сподіваюся, це не небіжчиця?

АЛЛА: Ні, це я.

БОГДАН: Що?

АЛЛА: Наречена – я. Богдане, я виходжу заміж і купую цю весільну сукню.

БОГДАН: Що за маячня? За кого ти виходиш?

АЛЛА: Мій наречений – перед тобою.

БОГДАН: (чомусь одразу повертається в бік Василівни, потім підходить повільно до Віктора) Поясніть мені, що це за театр.

ВІКТОР: (обіймає Аллу) Це не театр, Богдане. Ми з Аллою одружуємося.

ВАСИЛІВНА: (радісно) Матінко рідна! Хто б міг подумати! Діточки мої, дорогесенькі, як я рада за вас! Дозвольте поблагословити вас на щасливе подружнє життя…

БОГДАН: Я попрошу припинити цей спектакль. За годину – показ. Алло, будь ласка, приготуйся. Ми вже їдемо в палац…

ВІКТОР: …врочистих подій? Але, друже, туди вона поїде зі мною, бо це я – її наречений.

БОГДАН: Може, ви нарешті пояните мені, що відбувається?!

ВІКТОР: А хіба до тебе ще не дійшло?

БОГДАН: Алло, я вимагаю пояснень від тебе!

АЛЛА: Я все сказала. Можу повторити: у нас з Віктором буде весілля.

БОГДАН: З Віктором? Значить, ти більше не кохаєш мене?..

ВАСИЛІВНА: (хапається за голову) Ой лишенько! Що ж це за кармічне випробування таке?

БОГДАН: Василівно, будь ласка, залиште нас утрьох… Буквально на декілька хвилин.

ВАСИЛІВНА: Так, так… (Іде) Ой, лишенько! Що ж це воно таке робиться?..

БОГДАН: (до Алли) То значить, більше не кохаєш мене?

АЛЛА: Ні, не кохаю.

БОГДАН: А так божилася… Усе “коханим”, “любим”, “Бодічкою” називала… Ет, дівоче серце!

АЛЛА: Я й справді кохала тебе. Всі ці три роки. Але, Бодю, мені набридло бути коханкою. Я хочу заміж. Хочу бути дружиною. Законною дружиною.

БОГДАН: А раніше казала, що не хочеш.

АЛЛА: Обманювала… саму себе обманювала, Бодю… Намагалася виправдати свою роль коханки… Знала, що ти ніколи не кинеш своєї сім’ї… тому і обманювала… саму себе обманювала…

БОГДАН: А це припекло? За першого ліпшого – заміж! Та якби ж за ліпшого! А то… за кого?… (до Віктора) Не сподівався я від тебе такого, Вітю. Другом вважав, душу тобі відкривав, а ти…

ВІКТОР: Я хочу, щоб Алла була щасливою. Чи ти вважаєш, що вона цього не заслуговує?

БОГДАН: Щаслива з тобою?.. Не сміши мене! Хто з тобою мав щастя?

ВІКТОР: Вона матиме. Я подбаю про її щастя.

БОГДАН: …До того ж, ти для неї – застарий.

ВІКТОР: Ти молодший не набагато.

Забігає Василівна.

ВАСИЛІВНА: Швидше! Ми запізнюмося! До показу лишилося всього пів години!

БОГДАН: Заспокойтеся, Василівно. Ніякого показу не буде.

ВАСИЛІВНА: Як не буде? Ти жартуєш, Богдане? Та цей показ може стати вирішальним для “Рододендрону”!

БОГДАН: “Рододендрону” більше немає.

ВАСИЛІВНА: (дивиться на Віктора і Аллу, потім переводить погляд на Богдана) Тобто – немає?

БОГДАН: Я офіційно оголошую вам про закриття весільного салону “Рододендрон”. Від сьогодні такого салону більше не існує.

ВІКТОР: Друже, не гарячкуй так…

БОГДАН: Не називай мене другом. У мене більше немає друзів. У мене більше немає коханої. У мене більше немає салону…

Забігає Полюся.

ПОЛЮСЯ: Тату, мама просила передати тобі… (помітивши Аллу в сукні) Уау! Яка ти класна! Справжнісінька принцеса!

БОГДАН: Полю, скільки разів я просив тебе не з’являтися в “Рододендроні” без мого дозволу!

ПОЛЮСЯ: Я лише… я прийшла, бо мама сказала…

БОГДАН: Забирайся під три чорти разом зі своєю мамою!

ПОЛЮСЯ: (перелякано) Тату, чого ти?.. Я ж тільки… Мама просила передати, що більше не хоче тебе бачити…

БОГДАН: ????

ПОЛЮСЯ: … що не хоче більше жити з тобою… бо ти цей… як його… знову забула це слово!.. (намагається згадати) …премьєр, не премьєр… міністр… ні… радник… А, згадала! Зрадник. Ну, це все. Я пішла. (Іде)

Богдан приголомшений. Всі мовчать.

БОГДАН: І дружини в мене більше немає. Нікого немає. Нікого… (сідає в кресло, тихо плаче)

Завіса.