* * *
У зворотньому напрямку дихати,
Відчувати свій пульс на губах
І триматись руками у відчаї
За цинічну вимову: Ще б пак!
Від малюнків людського всебачення
Не відводить застиглих очей,
І вдихати не так, як положено,
Ти навчився уже давно.

* * *
Ти моделюєш життя в кінопробах.
Кожний наступний актор – твоя спроба,
Спроба змінити… дурний, вибач, план!
Все йде до біса! Згориш ти у прах.
Втямиш запізно для себе свій страх
Не врятуватись від злиднів й оман
Тільки навіщо дурні балачки
Не намагайся все тягти на собі

* * *
Спантеличено, подих затримавши,
Цідиш сіль із душевних глибин,
Майже втративши віру в захищеність,
Витираєш зі скронь сік вітрів.
Боже, хай він простить мене стомлену,
З відчайдушністю пам'ять зітерши,
За вибагливість із нестерпністю
До його ще простої душі.
Збайдужінням най серце вкривається,
Щоб забути всю цю простоту.
Темним подихом хай очі прикриються,
Щоб стерти з пам'яті його осуд.

* * *
Втома кислотним розчином
В душі залишає малюнки
Картини з життя, що горить іще
І плаче сталевою скрутою.
Хотілось за лінію фронту
Втікти і не бачить війни
І певно втікла би та боляче
Здирати із себе чуттєві шматки
І спокій ніколи не спатиме
Зі мною на ліжку. Пробач, –
Казав він, тихенько вдягаючись…
Мій погляд з собою забрав.

* * *
Заки ти не пішов
Тобі різали нерви
Убивали кіно
Про безвір’я й тенета
Продавали усе
Що зберіг за роки
Проламали твій череп
Мільйонами ніг
Розкидали твій прах
Хоч ти ще не згорів
І здавалось тобі
Що життя – то капкан
Раптом щось зрозумів
Й полетів наче птах…
Та от тільки без крил…
Ще багато чого
Є сказати мені
Про того хто не хтів
Жити в світі мерців
Та навіщо казать
То пустий усе дзвін
Я втомилась уже
Відлітаю від вас
Наче птах, що без крил…

* * *
Міряти своє життя
Незгубністю
Плакати над жахами
Минулого
Освітити невідоме
Діями
І ніколи не казати
Втомлений

* * *
Ти грала в кості проти правил
Тоді у чім його вина
Прокалатало серце в грудях
Собі сама й відповіла
За правилами грати в кості
Дурнішої не має гри
За правилами можна тіко впасти
В могильну яму з висоти
І ти клялась йому у спину
Що відомстиш ото за все
Тоді осінній дощ розбився
Об кам'яне твоє лице
І засипало снігом послід
Його кривавих побрехень
І калатало серце в грудях
Ти знов літала десь без меж
Й змивалось все тим талим снігом
І в калабанях грав бог Ра
Ти так давно не мала сонця
Тобі вкінець його весна дала
В зелених травах зникнув острах
Що вже ніколи не зліта
Ти знов літала десь і простір
Тобі здавався що без меж
Ти знов літала і здавалось
Все дуже просто, все без меж

* * *
Катастрофічністю опалене волосся
Доби, що зашифрована під світло.
Лишається єдино непомітним
У тишу лезом вирізане слово.
Кодовані беззмістістю і острахом
Ковтали свою думку насухо
Потомлені складали руки й свічкою
Згоряли так нічого й не помітивши.

* * *
Покинутий храм на схилі
Горбляться стежки старі
В зруйнованих нетрях ховаються
Забуті кимось думки
Покручені сумом дерева
Погризані небом степи
Мов привид – майстер сонету
Ти пишеш думки на стіні

* * *
Тихий шепіт машин. У будинках
Очі вирізав злісний кат
Ті провалля темніють, виснуть
Над пожовклим щастям стоять
У потугах хтось шкрябає стисло
На бруківці крейдою силует
А пожовклому щастю не спиться
В перехожих шукає портрет
Намальований крейдою в небі
Намальований та не свій
Очі в темних проваллях бачать
Силуети забутих мрій

* * *
Фото на столі вицвітає
Пліснява вкриває його лице
Будувались вежі в кілометри
З нами застигали фото до весни
І вкривав ті вежі пилом вітер
Вітер зачарований у пустоту
Малював тендітні крила
На засмаглих баштах Висоту
Набираючи кидавсь донизу
Витираючи чиюсь сльозу
Вицвітало фото на столі над вечір
Пліснявою вкрилося його лице
Будувались вежі до землі для втечі
І казилися північні полюси
Замітались всі сліди і плечі
Обгортались сумом білих крил
Руйнувались недосяжні вежі
Застигало фото з нами
Фото зачарованих вітрів

* * *
Кімната.
Місячна доріжка.
Заснути не дає
Одвічна
Проблема не достиглих
Візерунків,
І чути тихі докори
У місячнім притулку.

* * *
Майстер свого часу
Емоції вживать
Викликає спрагу
Твій беземоційний стан
Керувать не легко
Тим чого нема
Вже не грає майстер
В емоційний жанр

* * *
Смиренно просити пробачення хтів
У когось… за щось… невідомо…
І колір очей незайманих мрій
Завжди тримав під рукою.
Приходив до когось росою зрання
І щось дарував, може, сонце до дня.
Молитву незнану комусь промовляв,
Шукав де б спочити, домівки не мав.
А потім надвечір злітав в небеса,
До когось у гості приходив у снах,
По зорях блукав і нічого не знав,
Тихо свій спів розносив по світах.
Тим пилом зірковим, що в долонях приніс,
Вкривав своє тіло мокре від сліз,
І зіркою в небі світив до рання
Та дико страждав, бо мав два життя.

* * *
У країнах з його іменами
Ти бувала уже не раз
У кімнатах з його словами
Ти ховалась від злих образ
В небесах з його іменами
Ти гуляла до вороття
І у душах з його ділами
Проблукала увесь цей час
І на скелях писалось слово
І в під'їздах старих а ти
Все продовжувала блукати
І шукати стіни без слів

* * *
Я так довго дорогу шукала
У нічному місті. Морфей
Наздогнав у трамваї сліпому
/Хтось фіранки на фари наклеїв/
І музика з акцентом львівським
Шепотів мені пісні старі
Інструмент – та червона скрипка
Залишився спати вночі…
А у вікнах синім світлом
Хтось заманював привида снів
Та здається намарно вимкнув
Світло лампи білих очей.
Я так довго тримала міцно
Зорі в небі, комет хвости,
Що здається забула про місто,
І про дотик твоїх губ Морфей.

* * *
Я був повітрям
Доки ти спала
Збирав зірки
В земних підвалах
Спускався в небо
По сходам сніжним
І прокидався
Забувши про вічне
Доки ти спав
Я збирала планети
І малювала
Обличчя сонетам
Крила блакитні
Чіпляла на плечі
Не дізнавалась
Про твої втечі
Різала пута
Шукаючи стежки
Та прокидаючись
Пам'ятала про тебе

* * *
Лиш на мить почуєш голос
Лиш на мить ти поряд з ним
То є мить – ти чуєш голод
То його зачарований спів
І розтануть нарешті звуки
Навіть дотик то є лиш слід
Він на фото такий чудовий
Зачудований тобою принц

* * *
Ламана крива
На твоїй руці
Лінія життя
Маєш тільки біль
Ґрати на очах
Медом пахне пил
Де твоє життя?
Там де і поріг

* * *
Потіш мене сонцем
Потіш вибірково
Сьогодні з обіду
А завтра як схочеш
Потіш мене сміхом
Таким випадковим
Сьогодні як завжди
А завтра new /новим/
Потіш мене небом
Потіш незвичайним
Сьогодні червоним
А завтра не схожим
Потіш мене тілом
Своїм надзвичайним
Сьогодні у ліжку
А завтра з екрану
Потіш мене трохи
Потіш лиш годину
Сьогодні живий ти…
А завтра загину?..