* * *
Поцілуй мене нестримно,
Поцілуй мене зненацька,
Обійми мене так сильно,
Щоб зостався я до завтра.

Поцілуй мене так ніжно,
Щоб забув я геть усе,
Хай надворі буде сніжно,
Хай хурделиця несе
Нас в країни невідомі,
Нас на білі острови:
Ласки, ніжності й любові,
До наступної зими.

Поцілуй мене нестримно,
Обпали мої вуста,
Подивися в очі пильно,
І скажи, що ти моя.

МОЛИТВА ПЕРЕД БОЄМ

Освіти мені дорогу,
Подаруй мені вогонь,
Викинь зсерця осторогу
І вклади добро в долонь.

Побажай мені удачі,
Подаруй лавро-вінець,
Відтягни як-можна далі
Мою кулю- мій свинець.

* * *
Виграв гру, та радості немає,
Виграв гру, та все-таки програв,
Холод тихо плечі обіймає,
Втратив все! А може й не втрачав?

* * *
Полюбив весну- в очах пів неба,
В соняшнім волоссі квітів аромат,
Слів не треба, більше слів не треба,
Я кохаю і я безмежно рад.

КОЛИ ЗАСНУ ОСТАНІМ СНОМ

Коли засну останнім сном,
Моліться браття за Вкраїну,
Служіть їй вірністю й добром,
Браніть її красуню вільну.

Не допускайте ворогів
На нашу гордість-чорноземи,
Та кличте сестер і братів
Із-за кордону в рідні землі.

Де наші пращури- діди
Колосся сіяли й збирали,
Не знали смутку і біди,
І вражі орди відбивали.

Із світлом слави на очах
Вмирайте браття за родину,
Не майте в душах вільних страх:
У руки меч, і за Вкраїну.

ХAЙ УЖГОРОД!

За вікнами летять дерева
І шум наповнює вагон,
І провідниця в ресторані
П’є чай і їсть "наполеон".

І спокій з затишком панує,
І всі тут ніби вже живуть,
Лунає музичка попсова,
Горілку двоє панків п’ють.

Усе чудово, й стук вагонів
На мить заснути не дає,
І ось все рідне, все знайоме:
Хай! Рідне місто ти моє!

* * *
Життя- така прекрасна насолода:
Весь час дивує жіноча врода,
Численні взлети і падіння,
Вінки лаврові й невезіння.

Життя- найкраща кара й нагорода,
Для когось радість, комусь свобода,
Ти нам єдиний раз дано-
Життя чарівне, мов вино.

УКРАЇНА В ЄВРОПІ

В маршрутному таксі сидять усі веселі
І музика лунає у стилі рок-н-рол,
І цигарковий дим аж ліпиться до стелі,
Іспанці все говорять про рідний, про футбол.

Летять повз скляні шиби поляни і узлісся
Все збоку пролітає і губиться кудись…..
А дівчина в куточку все молиться до неба,
Здіймає руки вгору, здіймає очі в вись.

В очах безмежна правда і не легка свобода
А руки- символ праці і символ доброти.
О, дівчинко наївна чудова твоя врода,
Але вона не зможе тебе оберегти.

* * *
В душі художник кожен з нас,
І ми малюємо щораз
В думках, в уяві, на папері,
На стінах, дверях, на панелі
Думки, віки і почуття,
Абстрактні речі, все життя,
Бо це потрібно нам усім,
Бо так ми творимо свій дім,
……………….духовний дім.

* * *
Ховає зорі сірий ранок
У морок сну, що вже мина,
Встає світило, і світанок
Кричить з гори: "Вставай весна"!

Неначе мила наречена
Вона ступає по землі,
Де зробить крок, там все зелене,
Цвіте все в місті і в селі.

Птахи вертаються додому,
Назад на рідну батьківщину
І зустрічають сонну діву,
Яка ступає в Україну.

* * *
У моєму серці хай палає
Доброта і чесність,
І душа образ не знає,
Хай цвіте в ній вірність.

У думках моїх мрійливих
Спокій хай панує,
У віршах невередливих
Сонце хай мандрує.

* * *
Коли пишу про тебе,
То ти в мені живеш,
Коли дивлюсь на небо,
То ти по ньому йдеш.

Коли рахую зорі-
Найкраща з них це ти,
Коли дивлюсь на море-
Там ти й нема журби.

Бо ти найкраща зірка,
Ти видатна поема
І наймиліша хвиля
Для капітана Немо.

* * *
Колиба в полонині,
Навколо ні душі,
Карпати старовинні,
Про них пишу вірші.

Карпати непролізні
О, гори як думки
Ми всі є ваші в’язні,
Ми ваші байстрюки.

О, ріки і потоки,
Джерела і луги
Пройшли століття, роки,
Пробіглись вороги,
Схопили вас за ноги,
Та не перемогли,
Долаючи пороги
В підніжжі полягли.

І дивлячись вам в око,
В туманний Синевир,
Я зроблю кілька кроків,
І полечу у вир:
Зелених трав барвистих
Та красенів- дубів
Доріжок вивихристих
І предків голосів.

Колиба в полонині-
Дух радості буття,
Думки у павутинні
Натхнення й почуття.

Карпати- дика пристрасть,
Ви велич моїх снів,
У вас і сум, і радість,
І вітру вічний спів.

ВІД ІМЕНІ І.ФРАНКА

Я син великого народу,
Нащадок славних гуцулів,
Які завжди любили згоду,
Тому й не щезли між віків.

Я дух і сила українців,
Я вічний вчитель і студент,
Я миролюб, хоч був і в бійці
Я ваш письменник- десидент

ЗЕМЛЯ

Обличчя стомлене від долі,
Волосся зрубане людьми,
Легені в нафті, вени хворі,
В сльозах кислоти ще з війни.

У крові купа ціанідів,
А на плечі від кулі шрам,
Ти будеш жити п’ять мільярдів,
А далі- смерть тобі і нам.

* * *
Шукаю істину в вині,
Шукаю істину в житті,
ЇЇ нема, ніде нема,
ЇЇ не видно. Сніг. Зима.

Шукаю правду у житті,
Шукаю на свому путі,
І не знаходжу я її
Ані в державі, ні в сім’ї

Шукаю правду. Ніч. Пустеля
Мені привиділася стеля.
Але нема, давно нема.
Бо випав сніг. Мороз. Зима.

* * *
Летять до тебе почуття, мов лебеді по небі,
Летить кохання і життя до тебе, лиш до тебе,
Летять надії і вірші у твої сині очі,
Летять думки й слова мої крізь телефон щоночі.

Летить симфонія дощу до тебе, лиш до тебе,
Летить майбутнє у твій світ, летить і плаче небо,
Летить усе до твоїх ніг, і я лечу, й природа,
Летить Земля, летить весь світ, все підкорила врода.

СІДАЛО СОНЦЕ ЗА КАРПАТИ

Сідало сонце за Карпати,
І вечір землю накривав,
Надворі ніч, і треба спати,
Та сон мене чомусь минав.

Зірками небо покривалось,
А я лежав на купі сіна,
І на очах все вмить змінилось,
Бо ніч прийшла така чарівна.

І подивився я навколо,
А там гуляють звірі з казки.
Вони всі стали в дивне коло,
І запалали їхні маски,

І запалали купи з сіном,
Від танців радісних тварин,
Дерева вкрились жовтоцвітом,
І зупинився часу плин.

* * *
Фарбувала осінь небо, фарбувала і зима.
Заодно й мою чуприну, заодно й моє життя.
В колір білої лілеї, з ніжним відтінком імли….
Де ж ти весно зеленкава? Чом так довго ходиш ти?

* * *
Поєднання надчудове:
Сонце, річка і ліси,
Синє небо, жовте поле,
Божеволю від краси!

В цьому лісі є хатина,
Із каміння, все в квітках,
Ніби місяця краплина
В закарпатських є краях.

Тій хатині років-триста,
В вікнах неба лиш блакить,
Я шукав її з дитинства,
Я узрів її в цю мить.

ЇЇ контур - наче вічність,
Як бездонная ріка,
У контрастах серця ніжність,
Її сила у віках.

І знайшовши свою мрію,
Я у неї увійшов,
З неї спокій вітром віяв,
Ви шукайте! Я знайшов!

СТАРИМ ДРУЗЯМ

С тарі друзі десь далеко,
Я лишився сам- один,
Розлетілись як лелеки
До ламаншових країн.

Так, гуляти мені сумно,
Бо без друзів вже не те,
Де ти дівчинко наївна?
Де волосся золоте?

Сильний вітер задуває,
Вітер спогадів старих,
Я люблю, таке буває,
Та завжди чомусь не тих.

Я листи читаю ваші,
І пишу як маю час,
Пам’ятайте дружбу нашу,
Щоб зібратись в купу раз.

НАБРИДАЄ ШУМ І ГАМ

Ніч за вікнами мандрує,
Вітер клена розхитав,
Клен хитається, сумує,
Навіть листя розкидав.

Зажурився клен жовтявий,
А чому не знає сам,
Може вітер вже холодний
І набрид йому цей гам?!

ЛЕЧУ ДО ТЕБЕ ЧЕРЕЗ РОКИ

A час летить, летить життя,
Земля все крутиться скоріше,
І я лечу у майбуття,
Де "чисте" небо, де тепліше.

На білім птасі, біля хмар,
Лечу до тебе через роки,
Біля грошей, біля примар
Помітиш якось мої кроки,

Що залишив малий чудак,
На чорно-сірому пероні,
Не встигнеш вимовити "так",
Як опинюсь я на долоні…

В твоїх обіймах кам’яних,
Що не відпустять мою долю,
Я буду довго жити в них,
Бо я люблю твою неволю.

Я ДИВЛЮСЯ СОНЦЮ В ВІЧІ

Я вдивляюся сонцю у вічі,
І цілую цей вічності погляд,
Я живу може раз, може двічі,
Та завжди я із сонцем, я поряд.

Танцює промінь на обличчі,
Танцює вітер, перший сніг,
І крига світиться на річці,
І гори близько вже до вік.

Танцює поїзд по дорозі
Танцюють лижи у кутку,
Ще п’ять хвилин і ми на базі,
Ще п’ять хвилин і на Ужку.

ЇЇ ЗВАЛИ ВІКА

Я тебе зустрів на узбережжі,
Узбережжі моря золотого,
Пестила ти тілом своїм воду,
Я вдивлявся, я збагнув так много…

Сонце заховалося за хмари,
Вечір теплий день вже проганяв,
І в таку погожу літню пору
Вперше я тебе поцілував.

ВІДЛІТАЄ ВСЕ ПОТРОХИ

Відлетіли дикі гуси
За рожевий небосхил,
Відлетіли і надії
За блакитний переділ.

Відлітає все потрохи:
І бажання, і літа,
Ще й кохання десь блукає,
Та й кохана вже нета.

* * *
А на небі вже темніє,
Місяць тихо засина,
Лиш лице моє світліє
У фужері з-під вина.

ЛІТО

Літо не кінчається
У твоїх очах,
Літо залишається
У моїх віршах.

Літо розтягнулося
Майже до зими,
Та воно скінчилося,
Як дитячі сни.

НЕ ВСЕ ТОБІ ДАНО

Ти постукала у двері,
Я тобі не відчинив,
Ти мене кохала щиро,
Я тебе… я не любив.

Ти чарівна, мов принцеса,
Та тобі не все дано,
І за тебе, за прекрасну
Піднімаю я вино.

Я БЛУКАЮ

Зірки блукають в чорнім небі
І я блукаю між доріг,
Шукаю радість і натхнення,
Шукаю свій дитячий сміх.

Моє життя таке звичайне-
Робота, бізнес, гроші, "гріх",
Зірки продовжують блукати,
І я блукаю серед них.

МІЙ МЕТЕОРИТ

Летить по небі білим цвітом
В обіймах осені й весни,
Летить між прадідом і дідом
В міжпросторовій крутизні.

Несе надію і тривогу,
Несе любов і почуття,
Сам витупцьовує дорогу,
Сам витупцьовує життя.

ЛИСТ ДО ТЕБЕ

Кидаю лист у скриньку,
Кидаю пів життя,
Хай він летить до тебе
Й не знає вороття.

Ось лист уже у скринці,
Й до тебе він летить,
Той лист мене частина,
Той лист кохання мить.

* * *
Закривалось сонце сірим простирадлом,
Може холодно йому в далечині
І нема нікого поряд з рідним сонцем.
Сонцю холодно і холодно мені.

У НЕБІ НАД ПРАГОЮ

День летить, летять мої години,
Відлітають птахи з України
І хто знає чи колись вернуться,
Чи колись з Дніпра води нап’ються.

Я не знаю, і ніхто не знає,
Чи той птах, що звідси відлітає
Вернеться назад таким, як був…
День летів, а я Дніпро забув.