У шинку
(поміж нами, козаками)

От ти кажеш,
Що я, ніби пан,
А ти - січовий козак,
Весь із себе
Такий “смутьян”,
Враз за шаблю,
Як щось не так.

Вільним вітром
Летиш по степу,
Вічно п`яний
Цілуєш люльку,
Що не день -
То нова халепа:
Завтра - смерть,
А сьогодні - гульки.

Мов татарин живеш,
Мій брате,
Як розбiйник...
Він ще сміється!
Будь я пан -
В москалі б посватав!
Поголив би тобі
Оселедця...
Ні, ти знаєш,
Зухвалий друже,
В мене інша
Уява про Волю.
Я веселий, як ти,
І дужий.
Та не скиглю
За власну долю.

Маю добру дружину,
Й сина.
Через те я такий
Пихатий.
Син - господар.
Як я загину -
Успадкує садок
І хату...

Зрозуміло?!
А “пшецька мова”,
Й те, що “ляха тягну
На спині”...
То брехня!
Я козак -
Реєстровий.
І так само -
Служу Україні.

Навіщо?

Чорний крук
Несподівано
Сів на плече...
Знову білий орлан -
Б`є крилом
За спиною...

Навіщо вони
Непокоять мене,
І кличуть кудись
За собою?..

Чи не краще?

Повтікали козаченьки
З Дніпра
Аж до Дону
Як притисли їх каральні
Московські загони.

Хтось до турка,
Хтось до ляха,
А хтось навіть далі...
Літописці-бідолахи
Кресають скрижалі,

Як когось із тих
В багаття,
А когось - за грати...
Чи не краще було б, браття,
Вдома помирати?

«Інтернаціонал»
у новому українському перекладі

«Повстаньте гнані та голодні...»

Всі ті,
Які не любили,
Всі ті,
Кого ошукали,
Кого недоречно побили,
Кому там чогось не додали,

Всі змучені...
Пивом
Та салом з ікрою...
Приходьте! -
Я дам вам -
Хліба з водою!

Духм`яного хлібця...
Водиці з криниці...
Ну?!. Йдіть вже сюди! -
Ненажери й п`яниці!!

Поясни мені, Майстре

Триповерховий єврохлів
Для «нео-робочого класу»,
Модерновий смітник,
У якому - хліб -
Це ознаки
Нашого часу...

Та мине
Чи мільон чи два -
Все - по колу...
І знову буде
Голод, холод,
Чума, війна -
Всюди!..

Так чому ж,
Поясни мені, Майстре,
Твої
Ненажерливі діти
Відчайдушно
І вперто не хочуть,
Не хочуть
Цього
Зрозуміти?..

50 років по Вітчизняній

Стара фотокартка
Вісить на стіні -
Старої бабусі
Сини молоді...

Пожовклий папір
Та запилене скло,
На дальньому плані -
Знайоме село.
Все так і лишилось,
Як в давні часи:
Ті ж хати, подвір`я,
Ставок, реп`яхи...
Та щось не на місці...
Здригнулось на мить
Серце. Як тяжко
У грудях болить!
З чого - невідомо!..
«Де ж діти? - питаю, -
У Києві, мабуть? -
В столичному раю?..»

Бабуся не чує...
Борща наливає.
А потім - здивовано
Каже мені:
«Де діти? -
Б`ють німців!..
Вони -
На війні...»

Тарасова любов

Брате Тарасе,
Куди ж ти дивився?!
До кого тягнулась
Засліпла душа?
Хіба ж то людина,
Що Бога не має,
Зрадлива і хтива,
Підступна і зла...

Що примха
Для неї,
Для тебе - кохання...
Даремні надії,
Дурні сподівання...
Та плачу з тобою...
Моя самота
Тебе розуміє.
О, Діва Маріє!
Тобі він повірить!
Скажи, що існує
Окрема ціна
Пекельного дива...
Бо цього не зна
Мій брат-перебендя,
Свята простота...

* * *
Сорок років сплило
І Вона повернулась.
Щоб віднайти,
Де тепер Її милий.
«Нарешті ми разом...» -
Сказала собі.
І квіти поклала
Йому на могилу.

Приречений привид

Знову бачив,
Як він прилітає,
Чорні крила згорта
За спину,
І щосили
У ніч гукає:
Де ти, Гонто?! -
Виходь, сучий сину!..

Як ти присягав
Короні і Станіславу,
Як Святеє Письмо
Цілував
І хрестивсь
На костьольну
Браму...

Як панам
Прикладавсь
До сраки...
Та як потім,
Кров`ю умита,
Проклинала
Твоїх гайдамаків
Згвалтована
Річ Посполита...

Я тобі нагадаю,
Шкуро,
Як конали
Оті бідолахи -
Від малих до старих -
Усі..
«Заможні
Жиди та ляхи»,

Як вмирали
Беззбройні люди...
Як гуляли
Твої ординці...
Ну, давай же! -
Виходь, Іване!
Поговоримо...
Наодинці.

Не ховайся
Серед живими:
Я дістану тебе -
Звідусюди...

Собаці -
Собача смерть!
Чуєшь, Гонто?! -
Козацький Іудо...

Гаразд

Коли я не їм,
Коли не сплю,
І навіть з балкона
Збираюсь стрибати -

... Коханню начхати.

Коли гострю
Сокиру та ніж,
Щоб коханців Її
Повбивати -

... Коханню начхати.

Коли
Я вже
Остаточно здурів,
Та не хочу
З дівками гуляти -

... Коханню начхати.

А ще, коли
У кожному сні
Я знову і знов
Зустрічаю Її...

Гаразд... Хай вже так.
Доведеться любити
(Хоч це почуття
Дуже важко дається)...

... Кохання сміється.

Нащо?

Рідна матінко моя,
Ненько-Україна,
Нащо ж ти плекала
Отакого сина?

Що дідівської шаблюки
З піхов не виймав,
Що козацькими степами
Долі не шукав...

Що вирішує проблеми
«Надважливих справ» -
Папірці перекладає
Та рахує гав.

Бугай

Жовтим по зеленому
Розквітає гай,
Взад-вперед по гаю
Соває бугай.

Вдень йому - до фєні,
Та щоночи сниться
Пишна й кароока
Молода телиця.

Купальське

Я стрибнув
У чорну річку,
Щоб спіймать
Твого віночка.
А впіймав -
Дівча за цицку!..
Хай вам грець,
Чортячим дочкам!

Гоп!

Ми кмітливі й сміливі,
Круті, мов окроп!
Ми живемо стрибками,
Ми кажемо - «Гоп!»

Ми підстрибуєм вгору,
А далі - як буде...
Нестримане «Гоп!»
Луна звідусюди.

А люди... Що, люди?..
Ну, люди сміються...
І кажуть: «То хлопці,
Такі, як нап`ються»

Козацьке щастя

Там, де м`ясо на шматки
Рвуть скажені кулі,
Сивий отаман Сірко
На коні гарцує.

А навколо - смерть, як дим,
Покриває души,
Голови під шабель дзвін
Струшує, мов груши,

Й перебовтує казан
Кашi з козаками -
Загодовує татар
Кров`ю та кістками...

Та надія не вмира -
Кличе за собою
Знаним змахом бунчука,
Списом й булавою...

* * *
Як Сірко закінчив бій,
Очі звів до неба:
Слава Богу, що живий...
А чого ще треба?..

Трохи волі... й, може буть,
Жбан горілки з перцем,
Якщо люди подадуть -
Від щирого серця.