Таємниця майбуття

Я кроками відміряла життя.
Залишилося зовсім небагато.
Колись у володіння забуття
Усім нам доведеться відлітати.

Якби мені вдалося розгадати
Прозору таємницю майбуття,
Воліла б я скарби усі віддати
За те, щоб не вмирали почуття.

До "втіхи існування" закриття
Залишилося зовсім небагато.
І хочу я спіймати відчуття -
Щоб навіть після смерті світ кохати.
12.05.02р.

Дорослі грішники

На клавішах дзвінкого мого тіла
Лишилися сліди твоїх долонь.
І зрадниця-душа напівзомліла
Пустилася від сорому в огонь.

Дивитися не можуть без здригання
Ті очі, що спокусі продались.
Утіхам віддалися без вагання.
На струнах твого серця розляглись.

Так просто пояснити це весною.
Все тішиться, співає, все цвіте!
І ми, дорослі грішники з тобою,
Чиєсь розбили серце золоте.
13.05.02р.

Кінець

Укотре дзвонить телефон - а я мовчу.
Твої слова мені давно уже байдужі.
Словесні ріки перевтілились в калюжі.
І я "Прощай!" тобі у слухавку кричу.

Спокійний вечір - мій самотній острівець.
Так ностальгічно, по-дитячому чарівно…
Ти будеш в двері мої стукати покірно,
Допоки сам збагнеш, що це - уже кінець.

А я мовчатиму навмисне, наче тінь.
Тебе зустрівши, ні за що не привітаюсь.
Я з ніжним вітром кожен день тепер кохаюсь.
І забуваюся на ложі сновидінь.
13.05.02

Прости мені

Прости мені, що сипала кристали
І душу відкривала кожен раз.
Давно вже моє серце юне вкрали
Й повісили замок на довгий час.

Я мріяла віддати тобі крила,
Щоб вільно ти піднявся в небеса.
Пробач мені - я крила загубила.
Не бійся, це не сльози, це роса.

Візьму тебе по-дружньому за руку.
Ми поруч. Як і мріяли завжди.
Прости за все - й не думай про розлуку.
Прошу тебе: від мене лиш не йди…
11.04.02р.

Забава

Зволожений душевною росою,
Розпатланий примарами думок,
Ти бавився небесною красою,
Злітаючи в нірвані до зірок.

Ковтаючи розпечені бажання,
Запудривши на серці довгий шрам,
Здіймався ти на крилах сподівання
В збудований зі снів криштальний храм.

А вранці, розсипаючи етюди
На збуджені простори суєти,
Ти вільно розправляв орлині груди
Й гойдався на долонях самоти.
7-8.04.02

Нічний оркестр

Уривки фраз та клапті снів
Кидала ніч в чудний карман.
І розливала свій дурман
Шляхами зоряних світів.

Зливались звуки і слова.
Єднались сни і голоси.
І під егідою краси
Творилась музика жива.

Нічний оркестр вривався в сни.
Будив заснулі почуття.
І на руках у забуття
Гойдались душі до весни.
29.04.02р.

В поїзді

Настав цей час. І димні, димні звуки
Звучать в душі відлунням срібних днів.
Гірка печаль солодкої розлуки.
Прозорий голос дивних почуттів.

Біжать, біжать за вікнами картинки.
І назнайомі люди п'ють вино.
Невпинний рух душевної зупинки.
Найкраще в світі крутиться кіно.

Затихли звуки. Серце б'ється, б'ється.
Крилатий сон повіки закрива.
Сумна душа розгублено сміється.
Ховають люди мрії та слова…
23.05.02

Ми стрибали

Незважаючи навіть на дим,
Ми стрибали у море словес.
І самотній нічний пілігрим
Проводжав нас в хороми чудес.

Серед штучно придуманих фраз
Розливався байдужий нектар.
Зупинявся задимлений час.
Й розливався між зоряних пар.

І стрибали кумедні думки
З парашутів розпечених снів.
Ти зривав з мого серця замки.
І шептав сотні лагідних слів.
23.05.02р.

Сливовий ранок

Сливовий ранок розпливається, як пара.
Духмяні квіти розливають свій нектар.
А ми з тобою не така й чудова пара
Серед природи гармонійних диво-чар.

Ми юні грішники спокусливого світу.
Палкі коханці, бранці дивних почуттів.
Сливовий ранок розпиляв свою амріту.
Звільнялось сонце від рожевих своїх снів.

І серед хаосу розсипаних ілюзій
Між нами стала міцно-крицева стіна.
Ми вже не пара - ми з тобою просто друзі.
Сливовий ранок, як і ти, я знов одна.
27.05.02

Голодна ніч

Украдені тишею ноти
Тремтять на долонях гарячих.
Зникають дорослі турботи
У мріях наївно-дитячих.

Яскраві спалахують зорі -
Краплинки в бездонному небі.
Ти плаваєш в сонному морі -
І ввічливо кличеш до себе.

Обійми голодної ночі
Нагадують нам про неволю.
Але цілувать свої очі
Тобі без вагань я дозволю.
30.05.02р.

Обмін

Я зупиню усі годинники на світі
І буду слухати, як б'ється пульс землі.
Я мандруватиму безпечно по орбіті,
Нічні світила зустрічаючи сумні.

Як тільки стане мені холодно і лячно,
Покличу друга я у гості в небеса.
І ми літатимем під сонцем необачно,
Перевдягаючи реальність в чудеса.

Рожеві усмішки я буду розливати.
І зупиню стоокий час без зайвих сил.
Я хочу світові любов подарувати,
А в обмін взяти тільки двоє ніжних крил.
18.05.02

Якби…

Якби ти мені простив,
Колишнє забув без болю,
І просто мене відпустив
Без докорів зайвих на волю,

Я б стала ловити дощ
Розмитих фантазій ночі.
В калюжах похмурих площ
Шукала б заплакані очі.

А потім у білім сні
До хмар я б увись здійнялась.
Якби ти просив мені,
Навіки щоб ми попрощались.
27.05.02р.

Зізнання у зраді

Я спробую тобі цей жарт простити,
Щоб ти в мої повірив почуття.
Щоб знав, як можна палко полюбити
Людину над усе своє життя.

Від помилок не раз іще загнешся.
А я тобі прощу - прощу на зло!
Бо знаю: все-одно ти повернешся,
Прохаючи забути, що було.

Та все-таки настане мить остання.
Бо увірветься й мій колись терпець.
І в відповідь на змушене зізнання
У зраді… ти почуєш: "Це - кінець!"
29.05.02

Кинь сигарету

Тримаєш в руках сигарету.
Шукаєш загублений спокій.
І втягуєш дим по сюжету,
Всміхаючись долі стоокій.

З дрібничок не роблячи драми,
В сучасне кидаєш кулями.
Й даремно цигарку тримаєш,
Душевні лікуючи шрами.

А варто лишень озирнутись -
Побачити світ без вуалі.
У щасті хмільнім захлинутись.
Й жбурнути цигарку подалі.
22.06.02

Натхнення

Ти дарував мені натхнення - і сміявся.
Являвся в снах - та несподівано зникав.
То розмовляв зі мною щиро, то ховався.
То був серйозним, то безжурно жартував.

Вели з тобою нескінченну ми розмову.
Щодня стрічались і прощалися щодень.
Складали разом нашу пісню пурпурову -
Найвірогіднішу з усіх земних пісень.

Мені здавалось, все життя тебе я знала.
Ти промінь сонця на буденнім полотні.
Блакитне сяйво найчистішого кристалу.
Даруєш радість та просвітлення мені.
25.06.02

Нове кохання

Він запитав мене: "Навіщо ти пішла?"
Луна тужливо розливалась: "Повернись!
О не ламай душі собору - повернись.
Невже ти щастя у самотності знайшла?"

А я змовчала. Тільки сльози потекли…
Відлуння кроків терло серце, як наждак.
І залишився поцілунку кислий смак,
Який навіки твої губи запекли.

…Роки минали. Гроші, слава - все було.
Усе невічне - рочинялося, мов дим.
І раптом стрілись на Хрещатику ми з ним -
Й нове кохання в наших душах зацвіло.
19.06.02

Моя країна

Манджети вічності вдягля моя країна.
Її могутності ніхто не подолає.
Для неї сонце найяскравіше сіяє.
Мов едельвейс, на цілий світ вона єдина.

Намисто з перлів укриває білі груди.
Вінок терновий русу косу прикрашає.
Вона то плаче, то стражденних утішає.
І розливає срібні посмішки усюди.

На Україну повертайтесь неодмінно.
Живим вогнем нехай в серцях вона палає.
А поруч янгол - дух свободи - хай літає.
О, будь же вічна на землі, моя країно!
2.06.02

Намистинка

Згубилася любові намистинка,
Влетіла крізь розчинене вікно…
Водій, спиніть авто! Моя зупинка…
А втім, куди я їду, все-одно…

Що впало, те пропало. Все забуду -
І спробую почать нове життя.
Я марно намагатися не буду
Вернути наше голе почуття.

Нехай воно стрибає, як дитина,
Й розпалює багаття у серцях.
Для тебе я давно вже не єдина.
Я вільна і відкрита, ніби птах.

Із долею не варто жартувати.
Що робиться - на краще. Прощавай!
Водій, я так втомилася кохати.
Везіть мене чимшвидше в білий рай.
2.06.02

Я не ангел

Не янгол я. Ти круто помилився.
Шукав святу любов, а маєш біль.
Здається, ти серйозно запізнився.
Вже в серці замість квітів гола цвіль.

Ілюзіями жити небезпечно.
Та формули цієї ти не знав.
Я ангелом не стану, безперечно.
Ти тінь, а не святиню, покохав.

Спокуса й гріх сплелися воєдино.
Не ангелам збагнути плотську суть.
Я зрадила - і в тім моя провина.
Пробач мені, змирися - і забудь.
27.06.02р.

Сумую за тобою

І знову я сумую за тобою,
Вдягнувши окуляри самоти.
Думками обіймаючись з журбою,
Здіймаюсь у незвідані світи.

Людей і грішну землю залишаю.
Кидаю недописані листи.
Серпанком сонну душу застилаю.
Й молю напівсвідомо: "Прилети!"

Та ти мене не чуєш. Я даремно
Складаю серенади без мети.
За стінами реальності так темно.
До мене не прийдеш ніколи ти.
24.06.02

Улітку - сніг

Я так хотіла обірвати цей ланцюг.
Пройти наш берег від початку і до краю.
Я так боялася. Що палко покохаю
Тебе, мій друг.
Мій милий друг.

І заховавши почуття в душевний сад,
Перетворилася у лілію печальну.
І розливала з пелюсток росу криштальну,
Як водоспад.
Сліз водоспад.

А ти втішав мене відчаєно, як міг.
І цілував моє лавандове волосся.
Але бажання наше спільне не збулося.
І випав сніг.
Улітку - сніг.
1.-2.07.02

Вірш для тебе

Я напишу для тебе вірш. Я заримую
Всі наші зустрічі й невимовлені фрази.
І ніжні очі опишу як два алмази.
Тебе словами чарівними подивую.

Я розкажу про почуття палкі, безмежні.
Душевні струни зачеплю смичком тендітним.
Я проведу штрихом блідим та непомітним
Свої надії й сподівання обережні.

Ти прочитаєш мого вірша в здивуванні.
Й складеш у відповідь солодку серенаду.
Ти подаруєш мені ласку та відраду,
Отак освідчившись нарешті у коханні.
24.06.02

* * *
Зриваю сонні іскорки зірок -
В кишені невідоме зберігаю.
Я серце закриваю на замок.
І спалаху чуттєвого чекаю.

Любуюсь, як звергається вулкан.
Купаюсь під вогненним водоспадом.
В душі моїй не гейзер - океан -
Вирує під розпеченим каскадом.

Сторонні тут розмови, голоси.
Я вуха затулю - щоб тільки чути
Мелодію джерельної роси,
Шукаючи в піснях собі приюту.
2.07.02

Три роки

Він сказав: "Обіцяти не буду.
Як вернусь - ти мене зустрічай.
А тебе я повік не забуду.
Ось і все. Від'їжджаю. Прощай."

Дві сльозинки скотились скорботно.
Але ти не помітив того.
Ти ступав по землі безтурботно.
Утікав від кохання свого.

…І минуло три роки, три літа.
Пронеслись, мов гірка течія.
Ти вернувсь, облетівши півсвіту.
А у мене була вже сім'я…
18.06.02р.