ШЛЬОЦИК АБО ПІСНЯ ВЕСНИ

Гадаю, про те, як ворушать і хитаються задом незграбни ГАЗелі, всі знають. Такий собі танк на колесах, коли їде, завжди боїшся, що задні колеса не втримають. І про те, який забацаний у Києві асфальт, що на реконструйованих вулицях модно стелеться, а на совкових - ідилічно тріскається, на якому смертельно-білим нальотом осідає взимку сіль, підкреслюючи кожну тріщинку.

Муравейник живёт(1).

- Де був?

- Та пішки до центру пройшовся. Аж людиною себе відчув.

- Тю, якби я себе людиною почував, я б туди на BMW проїхався.

Далі:

- Та менти пристали, тіпа наркоту шукали...

- Ну і що?

- Та Льоха сам вівернув кишені, все показав, а нас обшукали так. Молоді менти всі були, один лише старий. Ну ми їм і кажемо: нема в нас ні хрєна, просто бухали. А вони: тіпа, щоб в метро і не сувалися.

На улицах снег утратил свою белизну...

Маразм присутній в кожній часточці нашого буття, а особливо під час нашого світопізнання - філософії. В базарах пацанів за стіною чи через коридор він так і лився. І товстодупі ГАЗелі - це насліддя Радянського Союзу - заполонили Україну, трусячи товсдімі задами по кожній вуличці кожного міста, від понтового Києва до якогось глухого не буду казать кого.

“Girls with their legs crossed, girls with their legs not crossed, girls with terrific legs, girls with lousy legs,(2)” - клубилися думки у Шльоцика, коли той сидів на новозбудованій лавці на Голосіївській площі, смакуючи пейзаж. Горб, вкритий лісом, приватний сектор, озеро, протестантська семінарія, готель - все у світлі рожевого вечора. Перед Шльоциком одна за одною стартували ГАЗелі у напрямку Святошина, чвалали тролейбуси, диміли незліченні автобуси і машини, заглушаючи збуджені весною пташині співи.

Шльоцика гребло, він вийшов з общаги КНЛУ (чомусь із зміною “Д” на “Н” назва стала нагадувати слово “гнилий(3)”) подихати повітрям, що ще не набуло п’янкості, бо стояв березень і лежав сніг. Мене вчили, що кожне слово несе в собі певний культурний код, отже пояснення етимології тут не буде.

- Привет, Шлёцик! - немовби якась пелена покрила хлопця з усіх боків. - Шо, бля, нахуй, попух? Га-га-га-га-га!

Пелена нарешті розсіялася - поруч примостився пацан, одягнений у подерту місцями куртку. Шльоцик промовчав, але витріщив очі від здивування.

- Шо, бля, вылупился, лох вонючий? - гарикнув пацан тоном учня, що намагається дістати препода-практиканта.

Шльоцик встав і пішов по тротуарі до переходу. Чергова ГАЗель покинула зупинку, пукнувши чорною гидотою. Озеро ще не відтануло - до цього ще півмісяця як мінімум. Обійшовши навколо озера, хлопець повернувся до общаги.

* * *

Мат, широко розкинувши ноги, сидів у коридорі общаги, притуливши спину до батареї. Що він живе в общазі - тут ніхто нічого дивного не вбачить, адже де ви бачили общагу, в якій би не матюкалися?

Гітара режала на руках, від неї так і несло інфернальним, а вдихав-видихав мат сивий тютюново-конопляний дим, що осідав копоттю на стінах, стелі та душах заблукалих у пітьмі людей. Він покривав усе навколо (NB - зверніть увагу на значення! Адже саме ним [матом] покривають!).

Породження зла? Скоріше ні. Занесений в останнє століття божевільнгою русифікацією, дитя татаро-монгольської навали, символ покоління.

У мата не було свого помешкання, ані своїх документів. Бомжем він не був - просто дух, кореш алкашів та молодих людей, солдатів, студентів - усіх. І темінь стояла в коридорі, і туманом-імлою покривав мат усе навколо.

Треба сказати, що це видовище особливо нікого не дивувало: ну сидить собі і хай сидить. Ну курить. Тут і так дим коромислом стоїть щовечора. Та й бачити мата могли не всі - для цього треба було спочатку навчитися “бачити”. Кошмари великого міста з усіма його прибамбасами - ось результат подібних візій. Прийнято є якісь візії бачити, але, може, мав рацію Кастанеда, казавши: димок вчасно тебе зі світу візій забере, а якщо без диму - можеш там і лишитися. Тут і драпокуром недовго стати.

Введи героїв Подерв’янського сюди - і готова п’єса абсурду. Але наше життя і так цілковитий абсурд, від якого не рятуються: просто всі танцюють, як радив Муракамі, хто як уміє.

* * *

Робленим голосом, навіть не дивлячись на Шльоцика, jejmosc тіпа попросила пробачення за те, що намагалася його вилизати на дискотеці. Тіпа тусуватися їй хотілося зі Шльоциком, і все добре, вона з усім погоджується - аж матюкався подумки. Прийшла її сусідка - дружньо обмінялися похабними фразами, після чого хлопак зліняв з кімнати. Услід прозвучав ласкавий наказ прийти пізніше. Ага, щас, подумав Шльоцик. Захочеш, то сама знайдеш мене.

Так воно й відбулося, бо через пару днів jejmosc завітала до Шльоцика на каву. Так, прикольно було все готувати, але аж ніяк не прикольно з панною розмовляти, фільтруючи її ласкавий базар, під яким чітко вимальовувався образ звіра.

Шльоцику дивовижним чином везло на нерпиглядних кобіт. Тобто, не можна сказати, що вони страшні на обличчя - але часто вони такими були всередині. Живучи в общазі, бачиш завжди повну гаму жіночих характерів, тому першою-ліпшою захоплюватися не станеш, а нещодавно Шльоцик начитався Селінджера в оригіналі, і це його вставило. На додачу, про пфердологію чути можна було по всій общазі, і після читання Кастанеди, навчившись “бачити”, хлопець нерідко зустрічав мата в коридорі, цю моторошну темряву, якою той покривав усе навколо. Але Шльоцик “бачив”.

Панночка пішла, і хлопець благословив тричі цю мить. В коридорі біля вікна курила і теревенила туса людей. Шльоцик прибрав на столі та ліг спати, прикривши кватирку. Нічого не помінялося: мат сидів там же і курив. Перед сном в уяві хлопця виринула та сцена на дискотеці, коли jejmosc лизала йому шию та щосили терлася о промежину. Копєц, подумав Шльоцик і посміхнувся.

* * *

Власне Шльоциком наш герой став після інциденту в школі, де колись працював, але через нього же і змушений був звільнитися. Настали дивовижні часи у Шльоциковій душі - його гребло, і в той самий час кращого настрою у хлопця не було вже давно. Його посилали, на парах робити нічого, вдома - теж. З іншого боку, хлопець ще комусь на цьому світі подобався (хоча вона йому - ні) і весна наставала. Ідучи ввечері по Великій Васильківській, Шльоцик відчував абсолютний кайф.

Звільнившись від школи, хлопак ще довго відчував депресію і бачив кошмари усі сні. Лише через пару тижнів до нього повернулись веселість та блиск в очах. Щоправда, до школи Шльоцик був не проти знову піти, хоча там не раз зустрічав мата і на своїх уроках, і в коридорі під час чергування.

Нещодавно в журналі “Ї” пацан прочитав про те, що нормальне суспільство люди ніколи не побудують, бо всередині вони всі - звірі. Зі звірями стикався Шльоцик часто: це і учень з повадками горили, і куратор общаги, що нагадував войовничого бабуїна, і п’ятикласники - малі лисички, собачки, слоненята. Jejmosc же нагадувала рись, щомиті готову до нападу. Після тієї дискотеки Шльоцик прозрівав. А тоді знову гребло.

Асфальт, когда он на щеке, как водка с горечью...(4)

Асфальт виконує ледве не головну роль у нашому житті. Понтові начальники думали, що плитка поступово витіснить його з тротуарів. Та коли бачиш понівечену тую плитку, краса пропадає. А асфальт лишається, накладаючись шарами, піднімаючись хвилями, прогинаючись на тролейбусних та автобусних зупинках, тріскаючись від часу.

Весна наставала, дощем зганяючи сніг та кригу з асфальту, і Шльоцик відчув, що може годинами на той асфальт дивитися. Як поступово навіть на заново асфальтованій Красилівській (там стояла общага) з’являлися тріщинки, схожі на маленькі зморшки на Шльоциковому лобі. А з асфальту піднімав хлопець очі, роздивляючись усе навколо: безкінечний потік машин, дерева, будинки, пагорби, небо, де демонстрував свою силу південно-західний вітер. Як писав Віталій Біанкі, “разгорячённый весною зверь слепо шёл в ловушки”. Нашим героєм володів вищезгаданий дивний стан, від якого то гребло, то перло.

Jejmosc знову заходила і відходить не квапилася, і перед Шльоциком не зникав нескінченний шум машин і тролейбусів за вікном, що створював диявольську, звірячу музику. Так, по Шльоциковій душі, як по тому асфальті, проходили час від часу ті чи інші люди, і така вже карма у нього була, що не міг хлопець відкрито всіх відлякати, а приймав та відфільтровував. Так колись ордою пройшлися по ньому учні, а тепер ГАЗеллю їхала jejmosc. А майже щовечора в коридорі біля батареї сидів мат, курячи щось, від чого сажа часто осідала на Шльоциковій душі. І щодня вставало і сідало сонце - цей одвічний показник дня і ночі.

- Привет, Шлёцик! - почав психічну атаку мат. Тут він постав у вигляді смаглявого хлопця, що гигикав, підколював, кидався папірцями та огризками, а за ним гайлакав, немов орда, весь клас, від дебілки до незадоволеного життям мажора, вирував, покриваючись матом, немов потом (як у Юрія Шевчука). Отакий був результат з’єднання класу, і, понівечений тілесно і духовно, Шльоцик плентався після роботи, то криючи матом на всю вулицю, то регочучи до відпаду. Неслися машини і тролейбуси по вулиці Толстого, шуміла Либідь, в якій школярі часом топили щоденники, і вгорі сяяло сонце. Наступного дня директор підписав Шльоцикову заяву про звільнення.

Вчительки у школі поділялися, за світоглядом Шльоцика, на дві групи: задовбані життям заміжні господині та спраглі фалосу диві, що їх навіть учні стервами вважали. До таких належала jejmosc, в чиї обійми хлопець кинувся уже після шкільної депресії, сам не зовсім це усвідомлюючи. Щоправда, вчасно отямившись.

Все це хлопець згадував нерідко, але падали на нього і його спогади сонячні промені, і посміхався Шльоцик весні.

* * *

Пакетик чаю опинився у кружці, потонувши в окропі. Весна принесла свій черговий рожевий вечір, який Шльоцик зустрічав, відкривши кватирку та зсунувши фіранки і тюль. Машини носилися по проспекті, а в бібліотеці Вернадського хлопець того дня надибав багато знайомих. Та не втрімався Шльоцик там - аж занадто обкуреною виглядала вся бібліотека під променями сонця. Після візиту до тієї інстанції герой пройшовся по проспекті.

Першій ковток пріємно опік горло. Приходила jejmosc, та Шльоцик знай собі ковтав гарячий чай та час вид часу дивився на рожевий вечір за вікном.

- Вибач, але я зайнятий.

- А що таке? - у jejmoscі, як завжди, погляд був роблено-невдупляючий.

- Так... Випратися тре’.

Шльоцик віддався нарешті - весні. Але не тілесно - просто за всяким занепадом іде розквіт. У житті хлопця він стався. Коли настала ніч, хлопець дивився в очі мату і від душі сміявся. Наступного дня Шльоцик бачив рожевий ранок.

Березень 2003 року, Київ

_________________________
(1) Цитата з пісні Цоя.
(2) Цитата з Селінджера (“Над прірвою у житі”).
(3) З серпня 2002 року Київський державний лінгвістичний університет став національним.
(4) Цитата з пісні ДДТ.