Цикл “Марево Кохання”

Квітка /рус. оригинал А.С. Пушкин/ Зів'ялу квітку та забуту В прадавній книзі бачу я, І знов у мрії дивні пориває Душа сумна, знедолена моя: Де розцвітала ти, о, квіточко? Чи довго ж ти цвіла? І хто тебе безжалісно зірвав, Притулок книжний дав? Чи в пам'ять зустрічі любовній, Чи у розлуці в сумний час, Чи може, в одиноцтві болі, Що у глухих лісах чекала нас? Жива чи та душа, і той, що поряд з нею, І де тепер кохання тих, Що вдвох несли Лілею?...	Цветок Цветок засохший, безуханний, Забытый в книге вижу я; И вот уже мечтою странной Душа наполнилась моя: Где цвёл? когда? какой весною? И долго ль цвёл? и сорван кем, Чужой, знакомой ли рукою? И положен сюда зачем? На память нежного ль свиданья, Или разлуки роковой, Иль одинокого гулянья В тиши полей, в тени лесной? И жив ли тот, и та жива ли? И нынче где их уголок? Или уже они увяли, Как сей неведомый цветок? 1828
Коли я бачу... /рус. оригинал М. Лермонтов/ Коли я бачу твій блаженно-ніжний погляд, Душа моя, мов сонце розквітає.. Мої вуста тобі казать бажають, Що ти єдина в хвилюванні серця моєго, Що все життя моє - ніщо Без тебе - до самого небокраю, І я молюсь та плачу, Й невблаганну долю проклинаю... Ти знай, дівчино, зіронька моя, Що саме ти - моє Кохання Найсвітліше, що все в минулому - Немовби ніч без світла божого Буття. Втім, дивне вороття До болі в Серці я бажаю відчувать: Той день щоночі я благословляю, Коли ти, Ангел мій, примусила мене страждать...	* * * Когда ты мило улыбнёшься мне - Душа моя в цветочных лепестках растает. И я хотел бы высказать тебе, Что моё сердце от Любви благоухает. Но больно сердцу знать, что было прежде, Тоскуя о несбывшейся надежде: В молитвах тайных Тайно слёзы проливаю, Ведь без Тебя как звёздочки моей В ночи - собьюсь в Пути, Я это точно знаю... О, Боже, странная причуда Опять тревожит мою грудь: Благословляю миг той нашей встречи, Ангел мой, Что с болью я стремлюсь назад вернуть... При жизни поэта стихотворение не печаталось. Впервые опубликовано в 1859 году в "Библиографических записках". Рукописный автограф не сохранился. Время написания стихов не установлено.
Я пам'ятаю вечір... /рус. оригинал В. Брюсов / Я пам'ятаю вечір блідо-скромний Та квіти втомленних жоржин, І твій дитячий погляд, він, дівочий, Нагадував ті очі, що в єгипетських богинь. Ні, я не знаю смутного життя: Палахкотять вогні, юрбистий гомін, - У моїх мріях - блиск хвилинного буття: Твої мемфійські очі, і Тебe я хочу.	* * * Я помню вечер, бледно-скромный, Цветы усталых георгин, И детский взор, - он мне напомнил Глаза египетских богинь. Нет, я не знаю жизни смутной: Горят огни, шумит толпа, - В моих мечтах - Твои минуты: Твои мемфисские глаза. 22 июля 1896. Цикл "Ненужная Любовь"
Я не звав Тебе... /рус. оригинал А. Блок/ Я не звав тебе - сама ти Підійшла. Кожен вечір - запах м'яти, Тонкий місяць та щербатий, Тиша й мла. Мовби місяць став із далей, Ти прийшла В хустці легкій, без сандалей, За плечіма тріпотіли Два крила. На траві, ледь-ледь прим'ятій, Легкий слід. Свіжий запах, терпкий, м'ятний, Неживий, блакитнуватий Ночі світ. І живу з тобою поряд, Мов у сні. І живу під поглядом блідим Впродовж всієї ночі, Мовби місяць там, над садом, Задивився тиші в очі.	* * * Я не звал тебя - сама ты Подошла. Каждый вечер - запах мяты, Месяц узкий и щербатый, Тишь и мгла. Словно месяц встал из далей, Ты пришла В ткани лёгкой, без сандалий, За плечами трепетали Два крыла. На траве, едва примятой, Лёгкий след. Свежий запах дикой мяты, Неживой, голубоватый Ночи свет. И живу с тобою рядом, Как во сне. И живу под бледным взглядом Долгой ночи, Словно месяц там, под садом, Смотрит в очи Тишине. 7 декабря 1908. Цикл "Арфы и скрипки"
Як інші я бажаю... /рус. оригинал О. Мандельштам/ Як інші я бажаю Тобі всякчас служити. Від ревнощів сухими Губами ворожити. Не напуває слово Моїх заспраглих вуст, І без тебе я знову Гублю ефірний глузд. Я більше не ревную, Але бажання є, І сам себе несу я На катування зле. Тебе не назову я Ні радість, ні любов. На дику, злокип'ячу Мов підмінили кров. Іще одне мигтіння, І я скажу тобі: Не радість, а страждання Знаходжу я в тобі. І, мовби до злочинства, Приваблює, от-от, Твій солодко-гарячий, Вишневий ніжний рот... Ти швидше повертайся, Так страшно без тебе, Ніколи я сильніше Не відчував Тебе, І все, чого бажаю, Я бачу наяву. Я більше не ревную, Але Тебе зову.	* * * Я наравне с другими Хочу тебе служить, От ревности сухими Губами ворожить. Не утоляет слово Мне пересохших уст, И без тебя мне снова Дремучий воздух пуст. Я больше не ревную, Но я тебя хочу, И сам себя несу я, Как жертву палачу. Тебя не назову я Ни радость, ни любовь. На дикую, чужую Мне подменили кровь. Ещё одно мгновенье, И я скажу тебе: Не радость, а мученье Я нахожу в тебе. И, словно преступленье, Меня к тебе влечёт Искусанный в смятеньи Вишнёвый нежный рот... Вернись ко мне скорее, Мне страшно без тебя, Я никогда сильнее Не чувствовал тебя, И всё, чего хочу я, Я вижу наяву. Я больше не ревную, Но я тебя зову. 1920 Цикл "Tristia"