Ірина Гарець народилася 15 квітня 1975 р. 1998р. закінчила Полтавський державний педагогічний інститут, здобула кваліфікацію вчителя початкових класів, практичного психолога. Працювала у НВК, практичним психологом. З 1997 р співпрацює з місцевою пресою. Працювала кореспондентом (статті, новини, презентації), вела дитячі рубрики. Має двох чарівних доньок, для яких з задоволенням вигадує казки.

Осенюшка

Розділ1. Знайомство

Одного чудового осіннього дня маленька дівчинка Катя, разом з татом і мамою поїхали у ліс. Я кажу маленька дівчинка, ні, зовсім не маленька. Можливо, для батьків трохи маленька, але ж сама Катруся вважала себе цілком дорослою, бо їй нещодавно виповнилося вісім років. Вона була розумною і слухняною дівчинкою. Та до того ще й дуже гарненькою. Її великі блакитні очі з радістю і захопленням дивилися на цей світ, а маленьке сердечко було здатне зігріти усіх мешканців планети, бо було щирим і добрим.

Катя першою вискочила з машини, яка під’їхала до лісу, і почала радісно кружляти біля ялинок. Сонечко посміхалося до неї, граючись промінчиками на барвистому листі. Тато з мамою прихопили з собою плетені кошики, один з них вручили донечці, і почалося мисливство за грибами. Катруся, як обізнаний грибник, знайшла величезну палку і, зі знанням справи, почала ворушити осіннє листя. Знайшовши грибочок, вона з веселим криком підбігала до батьків та показувала їм свою знахідку.

Так маленька дівчинка гуляла осіннім лісом. Але ось їй здалося, ніби щось ворухнулося під червоним листям клену. “Що там ?, - подумала Катя.- Можливо, їжачок?”. Дівчинка нахилилась, підняла листочок і побачила дивну тваринку, яка була схожа на їжачка, але замість голочок на ній було пухнасте біле хутро. Тваринка зойкнула і подивилась на Катю переляканими, але розумними оченятами, а потім запитала: “Дівчинка, а навіщо тобі така велика палка?” Катя від несподіванки присіла і розгубилася: “Я..!, МММ! ОЙ!, Та що це таке?”, розсердилася вона сама на себе. Потім прийшла до тями і відповіла тваринці: “Мені потрібна ця палка, бо я ворушу нею листочки і знаходжу гриби”.

- А, - сказала тваринка, - так ти теж полюбляєш гриби?

- Чесно кажучи, їсти я їх не люблю, а ось збирати мені дуже подобається. Слухай, а хто ти така і чому розмовляєш людською мовою?- запитала Катя.

- Я, - відповіла тваринка, - чарівна Осенюшка, а як тебе звуть?

- Мене Катя, - відповіла дівчинка і простягла Осенюшці ручку.

Тваринка у відповідь простягла свою білу пухнасту лапку і поклала до Катрусиної долоньки. “Ось і познайомились, - радісно промовила Катруся, - але ж я доросла дівчинка і знаю майже усіх звірів та птахів, а про тебе ніколи нічого не чула”. Осенюшка подивилася на свою нову знайому і сказала: “Якщо ти пообіцяєш нікому про мене не розповідати, то я відкрию тобі свою таємницю”. Катя, поклавши ручку на груди, заприсяглася: “Я нікому, нікому про тебе не розповім, обіцяю”. Тоді тваринка стрибнула дівчинці у кошик і скомандувала: “Вперед, подруго, будемо шукати разом гриби і розмовляти”. В цю хвилину Катруся почула занепокоєний мамин голос: “Донечко, ти де?”. Катя сховала Осенюшку під хустинку і відгукнулася: “Матусю, я біля тебе, подивись на ялинку”. Тут почувся тихенький сміх під хустинкою. Дівчинка зазирнула в кошик і побачила, що тваринка, доїдаючи останній гриб, хихотіла. “Ти чого смієшся? - запитала Катя. - І чому ти з‘їла усі мої грибочки?”. Осенюшка, тримаючи лапками живіт, відповіла: “Катрусю, тут ялинки на кожному кроці, і ти заплутала маму, а гриби....- Та ти ж сама сказала, що їсти їх не полюбляєш, ось я і пригостилася”. Тепер почувся татків голос: “Катеринко, яку саме ялинку ти маєш на увазі?”. Катруся побігла до батьків, заспокоїла їх. Прогулянка тривала далі. Дівчинка трохи відстала від тата і мами і знов зазирнула в кошик під хустинку: “Осенюшко, ти тут ?”. “Не хвилюйся, я тут”, - відповіла тваринка. Вона скочила на землю і почала розказувати дівчинці про себе.

- Я - чарівна тваринка, з‘являюся тільки восени. Разом з батьками, сестричками та братиками мешкаю в невеличкому будиночку під осіннім листям. Взимку, весною та літом ми відпочиваємо у своїй казковій країні, а восени прибуваємо у ваш світ і допомагаємо усім мешканцям лісу підготуватися до зими. Ти ж, мабуть, знаєш, яка важлива пора року осінь: нам потрібно встигнути струсити усе листя з дерев і укрити ним землю, допомогти тваринкам запастися їжею, змінити хутро всім зайцям, спорядити птахів у дорогу на південь. Та найскладніше - це проспівати колискові пісні ведмедям та їжачкам, бо без них вони не заснуть. Бачиш, як багато у нас роботи. Але ж це ще не все. Ми не прості Осенюшки, а чарівні. Кожен з нас - чарівник . Я, наприклад, вмію викликати дощик, моя сестричка виготовляє цілюще зілля, за допомогою якого лікує тварин. Мамо з татом позбавляють від хвороб рослини, а мій молодший братик... а втім, я колись тебе з ним познайомлю і ти довідаєшся сама, якою дивовижною силою він володіє. Ми, Осенюшки, приносимо велику користь. А ще ми вирізняємо з-поміж людей найдобріших й іноді спілкуємося з ними. Ось як зараз. Бо якби ти була поганою дівчинкою, то ніколи б не побачила Осенюшку. Одного разу погані люди принесли велике лихо в нашу казкову країну, тому нам заборонено з‘являтися серед них.

Так вони йшли і розмовляли. Катруся розповіла, що в неї також є маленька сестричка, яку сьогодні до лісу не взяли, бо вона трохи прихворіла і зараз залишилася вдома з бабусею.

Та раптом Осенюшка та дівчинка побачили вогонь, який безжалісно нищив листя і вже підкрадався до маленького деревця. Катруся почала затоптувати полум‘я, а Осенюшка, швиденько махаючи лапками, закружляла на місці, приспівуючи: “Дощику, дощику, прилітай, деревце скоріше поливай, хай вогонь згасає, дощик припускає”. І тут враз прилетіла хмаринка і почав накрапати дощик, який загасив полум‘я. “О, як добре ми з тобою впоралися”, - сказала Осенюшка. Потім вона подивилася на хмаринку і радісно промовила: “ Та це ж моя подруга хмаринка –Дощинка, вона така жартівниця . Дивись Катрусю!”. І тут дівчинка побачила, що у хмаринки з‘явилися веселі оченята, ротик і носик. Дощинка підморгнула Катрусі і показала язичка, а потім близенько підлетіла до дівчинки, перетворилася на лійку і почала бризкати на неї теплим дощиком. Катя заверещала і зі сміхом почала тікати та ховатися під ялинки, але хмаринка наздоганяла її і продовжувала гратися. Осенюшка , що здавалося вона ось-ось лусне. Та хмаринка-Дощинка повернулась до тваринки і вмить перетворилася на водограй. Як побачила це Осенюшка, то швидко помчала до дерева, але не встигла... Тепер заливалася сміхом Катруся, бо хутро у Осенюшки намокло, і вона була дуже кумедною. Осенюшка замахала лапками, забурмотіла якісь слова і хмаринка щезла. “Мабуть, на мене ображатиметься, що я її відіслала, але ж ми з тобою вщент намокли, а Дощинка тільки почала гратися, - пояснила тваринка.-Та нічого, якось помиримось, а тепер нам потрібно обсохнути, ось зараз я і познайомлю тебе зі своїм молодшим братиком. Почекай хвилинку”. Осенюшка на мить щезла і з‘явилася з дуже схожою на неї тваринкою. “Познайомся, це мій братик, він нам допоможе швидко обсохнути”, - сказала Осенюшка. Братик тваринки чемно поклонився, але не промовив жодного слова, потім почав тихенько плескати у долоні. І раптом налетів теплий вітерець. Він лагідно голубив Катрусині щічки, волосся, одяг, і через декілька хвилин дівчинка була сухою. Осенюшкине хутро теж висохло, а її братик несподівано зник, як і вітерець.

“Так, гарно,” – промовила Катюша, а потім додала: “Ти справді чарівна істота, до того ж добра, розумна і весела, я дуже рада, що з тобою познайомилась”. “Я теж рада, - відповіла Осенюшка, - але мені вже час повертатися, та й батьки твої вже поспішають до тебе, а їм мене зараз краще не бачити. До побачення, подруго, приїзди до лісу та пам‘ятай, що ти мені пообіцяла”. Осенюшка помахала Катрусі своєю пухнастою лапкою і зникла. В цю мить підійшли батьки. “Катю, що сталося? - запитала матуся. - Чому ти постійно відстаєш від нас? До того ж, вже час додому”. “Я більше не буду відставати, пробачте мене” – відповіла Катруся. Вона взяла тата за руку, і усі попрямували до машини. По дорозі додому вона заснула і їй наснилися і ліс, і сонячні зайчики, і маленька Осенюшка, яка сиділа на листочку і радісно махала біленькою пухнастою лапкою.

Розділ 2. Неслухняна білочка

Минув вересень. Катруся ходила до школи, старанно (а іноді і не дуже) вивчаючі різні предмети. Вона дотрималася обіцянки і нікому не розповіла про свою знайому Осенюшку, хоча їй дуже кортіло поділитися з друзями і батьками, а особливо зі своєї молодшою сестричкою Дашею. Батьки були дуже заклопотані своїми справами і тому вони майже місяць не могли виїхати на природу відпочити. Та ось у п‘ятницю ввечері тато сказав: “Все, набридло, хочу на волю, у ліс!”. “Ура! - закричали дівчата (мама, Катя і Даша), - на волю, у ліс, відпочивати, гуляти!”. “І до Осенюшки”, - подумала Катруся. Вона підійшла до матусі і попросила: “Ма, а ти напечеш пиріжків з капустою?” – потім подумала і швидко “випалила”: - А ще смачного печива і отих балабеників з часником, а ще потрібно купити молока, солодких сирків, трохи сиру, мисливських ковбасок, шоколадок...”. Мати посмішкою зупинила Катрусину промову і сказала: “Доню, якщо ти продовжуватимеш, то ми з харчами не вмістимося у машину”. Тут підійшла три річна Даша і зауважила: “Жуйку не забудь!”... Татко мовчки спостерігав за усіма, а потім не витримав і запитав: “Дівчата, ми їдемо відпочивати чи їсти? ”.

Вранці уся родина вирушила в дорогу. Доки їхали, Катруся міркувала, чи зустріне вона свою подругу. Але Даша, яка дивилась на дорогу постійно перебивала її думки радісними вигуками: “Ой, яка конячка! А он курочка пішла, Катю, дивись, корова, а он і ще одна, іще іще, та це ж ціла банда корів!”. Катруся її виправляла: не банда, а стадо, а конячка і справді гарна. Та ось дівчатка побачили довгоочікуваний ліс. Цього разу тато вирішив повезти сім‘ю у змішаний ліс, де перемежовувались між собою ялинки, сосни, берізки, дуби, осики та інші дерева. Батьки вийшли з машини першими, а за ними, як горох, “висипались” дівчата. “Зараз я буду відпочивати”, сказав тато, дістав з машини ковдру, розіслав її на траві і вмостився на ній. Потім він подивився на донечок і промовив: “Далеко не розбігатися!”. “Усе ясно, - сказала мама, - гриби сьогодні теж відпочивають”. Потім вона дістала похідний стілець, розклала його, сіла, узяла в руки книжку і теж уважно подивилася на дітей: “Далеко не розбігатися, щоб я вас чула і бачила”. Катруся навіть не чекала такого дарунка долі: батьки відпочивають і вона може пошукати Осенюшку. Дівчинка побігла на галявинку, що була неподалік. Тут вона побачила хмаринку, яка повільно наближалася до батьків. Катруся впізнала Хмаринку –Дощинку, і тут зрозуміла, що Дощинка хоче побавитися. Дівчинка помахала їй ручкою і покликала: “Хмаринко-Дощинко! Пливи до мене”. Хмаринка зупинилась і почала танути. “Ні, не щезай, - попросила Катруся, - гукни, будь ласка, Осенюшку”. У хмаринки з‘явилися оченята і вона, як і впершe, підморгнула дівчинці, а потім все одно щезла. Катруся зрозуміла, що Хмаринка полетіла до Осенюшки. Вона почала збирати квіти та чекати на подругу. Та довго чекати їй не довелося. “Ку-ку”, - почулося з дуба. Дівчинка подивилася на дерево і подумала, що там зозуля, тому нахилилася за гарненькою квіточкою. “Ку-ку-у, - знов почулося з дерева. - Ку-ку, ку-ку, та кажу ж тобі ку-ку!”, - захихотіло на дубі. Катруся підвелася і радісно замахала ручкою: “Привіт, Осенюшко!”

- І тобі привіт, - відповіла тваринка, - щось довгенько тебе не було, ти не хворіла часом?

- Та ні, просто був дуже напружений місяць: школа, завдання додому, гурток малювання, тхеквондо, танці і таке інше, та й батьки були заклопотані.

- Зрозуміло, в мене теж був дуже напружений місяць. Ми вчили білок ховати горіхи, сушити гриби та ягоди. Ти навіть не уявляєш, які білки бувають необачні та неслухняні. Півдня стрибаєш за нею по деревах, щоб втлумачити, що саме цей горішок не годиться, він не цілий і може не долежати до весни. А вона: “Долежить, долежить”. Нічого не розуміють! І що оце робити, доводиться ловити її за хвіст і міняти горіхи на хороші та цілі. Ти мене розумієш?

Катрусі було дуже смішно, вона уявляла, як Осенюшка хапає білку за хвіст і міняє горішки, але вона стримувалась і співчутливо кивала голівкою.

- Бідна моя подруга, - пожаліла дівчинка Осенюшку, - А скільки ж ти білок навчила?

- Он бачиш, стрибає на березі, - показала чарівна тваринка лапкою на білочку, яка міцно тримала в зубах горішок: - Це буде тисяча перша білка, зачекай, будь ласка.

Осенюшка скочила на березу і закричала: “Білко, стій! Я перевірю твій горішок, я ж навіть звідси бачу, що він поганий!”. Але білочка і не думала зупинятися, вона весело скакала по березі. Тоді Осенюшка кинулася за нею, та наздогнати білку було непросто, і чарівна тваринка швидко втомилася. Вона зупинилася, і промовила білці: “Я тебе прохала по хорошому ” , - і почала чаклувати. Тут у небі з‘явилася Хмаринка-Дощинка, яка перетворилася на невеличке відерце, і попрямувала на білочку, швиденько наздогнала її і перевернулася. Мокра білка зупинилася і мовчки віддала горішок Осенюшці: “Отож-бо”,- зауважила та. Потім дістала міцний та гарний горішок і простягнула білці: “На, тримай, і більше не ховай поганих горіхів, а то навесні залишишся голодною”. Білочка схопила горішок і побігла далі, а Осенюшка, подякувавши Дощинці, повернулася до Катрусі.

- Тепер ти мене розумієш?, - запитала вона дівчинку.

- Так, важко тобі, але ж, це твоя робота! - відповіла Катруся

- Це ще не важко, ось ходімо, я тобі покажу “Школу перелітних птахів”. Там зараз працюють мої дядечко, тітонька, та сестричка, вони справжні фахівці з питань перелетів.

- Я б залюбки, але мене шукатимуть батьки, та й Дашута вже прямує до мене.

- Ой, - перелякано промовила Осенюшка, - так вона ж мене побачить.

- Дарма, - заспокоїла тваринку Катруся. - Даша - хороша дівчинка, ще зовсім маленька, але дуже розумна. Тільки ...надто балакуча.

- Оце мене і лякає. Мабуть, я сховаюсь, - промовила Осенюшка і щезла.

До Катрусі наближалася Даша. Вона теж збирала квіточки і співала пісеньку. Слід сказати, що ця маленька дівчинка дуже гарно співала, і у свої три рочки знала багато різних пісень. Іноді, надивившись телевізора, вона співала такі пісні, що батьки і Катя сміялися і дивувалися. Наприклад: “Ти мене не зрозумів, я покинула тебе, тому що кохала”. Були в її репертуарі і дитячі, і колискові пісні . Ось зараз вона співала пісеньку водяного: “Я Водяной, я Водяной, поговорил бы кто со мной”. Катруся покликала її: “Дашуню!, йди-но, я з тобою поговорю”. Дівчинка підбігла до сестрички і сказала: “Говори”. Катя розповіла їй, як робити віночок з квітів та осіннього листя, надавала своїх зібраних квіточок і відправила до мами, щоб та допомогла сплести чотири віночки, на всю родину. Даша задоволено побігла до батьків.

- Осенюшко, ти де? – запитала Катруся

- Я нікуди не ходила, весь час була поруч, тільки ви мене не бачили. Ну що ходімо, до дяді та тьоті.

- Добре, але не надовго.

- Не турбуйся ти так, я трохи зупиню час, і батьки не помітять, що тебе нема. Я все ж таки чарівниця, а цієї магією кожен з нас володіє.

Тваринка погукала до себе Хмаринку-Дощинку, щось прошепотіла їй і почала чаклувати. Катруся і раніш бачила, як чаклує Осенюшка, але зараз відбувалося щось незвичайне: Дощинка підлетіла до батьків, і з неї посипався золотистий дощик, під яким тато мама та маля почали засинати. Даша вмостилася на тата, а мати заснула прямо на стільці. Дощинка перетворилась на велику перину, підібралась під батьків і трохи підняла їх над землею.

- Ось бачиш, твої рідні відпочинуть, а моя хмаринка зігріє їх та навіє чудові сни. Але ж я зупинила їх час тільки на одну годину, тому потрібно поспішати, - промовила Осенюшка.

Потім вона стрибнула дівчинці на руки. “Рушаймо прямо, потім праворуч, а потім знову прямо, так ми вийдемо на зачароване озеро, де й розташувалася “Школа перелітних птахів”.

Розділ 3. “Школа Перелітних птахів”

Через кілька хвилин Катруся з Осенюшкою дійшли до зачарованого озера. Дівчинка зупинилася і з подивом запитала у тваринки:

- Як це так, Осенюшко, тут стоїть такій гомін, так багато птахів? Ми ж стояли в декільках метрів від них, та ні я, ні мої батьки не чули жодного звуку?

- Отож ми і робимо так, щоб люди не чули і не бачили цієї школи. Для тебе ж не таємниця, що деякі люди, приходять у ліс не завжди з добрими намірами. Тому ми і зачаклували це місце, щоб зберегти і захистити птахів. Ось поглянь, там мої тітонька, дядечко, та сестричка, ходімо до них, я вас познайомлю.

Катруся роздивлялася на всі боки: такої школи вона собі навіть не уявляла. Велике озеро було заповнено качками, лелеками, гусьми, журавлями, ластівками та іншими птахами, назви яких дівчинка не знала. На одному з берегів озера стояла велика дошка, на якій були намальовані зірки, вірніше, сузір‘я. На протилежному боці озера, на великому дубі висіла географічна мапа. Птахи перелітали від одного боку до іншого, щось роздивлялися і розповідали один одному. Осенюшка підвела Катрусю до своїх родичів. Це були такі ж білі і пухнасті тваринки, як і Осенюшка, але ж було видно, що тітонька і дядечка набагато доросліші, ніж вона. Бо поводилися більш стримано, і поважно. Сестричка ж тваринки була, як крапля води, схожа на Осенюшку, тільки розмірами трохи менша за Катрусину подругу.

Осенюшка сказала:

- Знайомтесь, це моя подруга Катя, вона дуже добра і гарна дівчинка, до того ж, вміє зберігати таємниці.

- Дуже приємно, - сказала тітонька і простягнула Катрусі лапку. Дівчинка чемно привіталася с дядьком, тіткою та сестричкою Осенюшки.

Осенюшка запитала у дядечка:

- Чому сьогодні так гамірно, щось птахів хвилює?

- А як же, хвилюються, завтра їм потрібно скласти іспит та отримати квиток на південь. А іспити прийматиму я, а не тітонька, як торік. Вона пожаліла одного гусачка, який не вивчив географії, і видала квиток, так він переплутав маршрут і 10 днів мерз на Північному полюсі. Добре, що я вчасно начаклував йому електрогрілку на літієвих батарейках, а потім підводним човном переправив до Африки, а інакше, біда б сталася.

- Він так просив мене видати квиток і обіцяв, що обов‘язково вивчить географію, - виправдовувалась тітонька.

- Лінощі нікого до добра ще не довели, а ти бачила, що той гусак лінивий. Потрібно було залишити його померзнути з домашніми гусьми на рік ! Хоча, після того випадку він географію вивчив краще, мабуть, за мене, - зауважив дядечко.

- Ну, не сперечайтеся, будь ласка, - попросила сестричка Осенюшки, - Я як лікар застерігаю, що здоров‘я слід берегти, бо нервові клітини не відновлюються.

- Ти краще подивись на оту лелеку, щось вона шкандибала, коли виходила на берег, - сказав дядечко.

- Не турбуйся, вони всі пройдуть медичний огляд, а цю лелеку я сьогодні перевірила і знайшла в неї невеличке ушкодження на нозі. Моя настоянка вже готова, і завтра пташка буде здоровою, - відповіла сестричка Осенюшки. (Ця тваринка вміла варити чарівне зілля, від якого одужували всі хворі тварини).

Поки чарівна тваринка заспокоювала свою рідню, Катруся розглядала цікаву сіро-зелену пташку, яка дуже уважно вивчала зірки.

- А що це за пташечка? Вона така красуня, і я раніш її не бачила? – запитала дівчинка в дядечка.

- Це - очеретянка, вона мешкає в очереті, тому і отримала таку назву. Якщо лелеки, гуси, летять зграями, то ці пташки перелітають поодинці. Вона складатиме більш складний іспит, - відповів дядечко.

- Зараз я проведу останнє заняття, а завтра на світанку почну приймати іспити, якщо хочеш залишайся і послухай, - запропонував він Катрусі.

Дівчинка з радістю погодилася. Вона сіла на пеньок, Осенюшка сіла поруч. В цей час дядечка підійшов до озера. “Шановні! - звернувся він до птахів, - заспокойтесь, будь-ласка, я починаю заняття”. Птахи потроху вгомонилися і повернули свої голівки до дядечка Осенюшки.

- Отже, повторимо, - почав дядечко. - Вам усім потрібно запам‘ятати головні речі: мох на дереві вказує на північ, а найдовші гілки - на південь. В сузір‘ї Малої Ведмедиці найяскравіша зірка, яка називається Полярною, у польоті повинна світити у вашу потилицю. Завжди потрібно враховувати, що вітер може віднести вас від вашого маршруту, тому потрібно стежити за його напрямком і силою і користуватися наземними орієнтирами. Розраховуйте свої сили, щоб вчасно перепочити. Не забувайте, що на “базах відпочинку” на вас чекають інші Осенюшки, які підготували їжу та ночівлю. Вони нам звітуватимуть, хто вчасно прилетів, а хто ні. По завершенні польоту всі квитки здати місцевим Осенюшкам. Зрозуміло?

Птахи закивали голівками.

- От і добре, - сказав дядечко, - не забудьте пройти медичний огляд. А тепер я запрошую тітоньку Осенюшку, яка нагадає вам, які засоби безпеки потрібно застосовувати, коли пролітаєте людське житло.

Тітонька підійшла до берега, а Осенюшка схопила Катрусю за руку і помчала в ліс.

- Що сталося? – запитала дівчинка. Я ж ще не почула засоби безпеки.

- По перше, тобі це і не потрібно знати, а по друге, закінчується час, і нам слід поспішати.

Катруся з Осенюшкою ледве не спізнилися. Тваринка попрощалася з дівчинкою, і натякнула, що незабаром вони зустрінуться за дуже чарівних обставин. Але яких саме , не сказала. Хмаринка-Дощинка обережно поклала рідних дівчинки на землю, підхопила Осенюшку, і вони щезли.

Першим почав прокидатися татко, та коли він розплющив очі, Катя вже стояла біля нього і як нічого не було плела віночок. Даша розплющила оченята, підняла голівку і сказала: “Ой, яка ж я важка”, та побачивши сестричку, яка робила прикрасу, підвелася і почала давати їй вказівки, що саме цю квітку потрібно вплести так, щоб вона була посередині. Матуся теж прокинулась і сказала таткові: “Дивно, мені здалося, що я заснула і бачила чарівний сон про тебе”. Батько відповів: “А я, мабуть, заснув насправді, і теж бачив дивний сон про тебе. А як я відпочив! І як гарно почуваюся.” Катруся втрутилася в їх розмову: “Ма, па, я зголодніла, давайте влаштуємо пікнік! ”. “Так, так! – радісно закричала Даша, - я не знаю, що таке пікнік, але давайте його влаштуємо!”. Мати дістала улюблену страву всієї родини – піццу, солодкий компот, огірки, помідори, і всі охоче поласували їжею. Так скінчився вихідний день, потрібно було збиратися додому. Бо попереду школа, навчання, турботи...

Розділ 4. Маленьке Деревце

Якось Катрусі приснився дивний сон, начебто вона гуляє в лісі і не може знайти Осенюшки. Вона шукає і кличе чарівну істоту, але у відповідь дівчинка чує тільки голосочок Осенюшки, яка когось вмовляє: “Ну прошу тебе, будь слухняною, зроби як я тобі кажу. Це потрібно зробити, інакше зима тебе не пожаліє”.

Дівчинка прокинулася посеред ночі, ввімкнула нічну лампу і почала міркувати: “Що ж там таке сталося? Кого вмовляє Осенюшка? Чому мені таке наснилося? Мабуть, потрібна моя допомога. Але як зустрітися з подругою?”. Зненацька з шафи на Катрусю впала пір‘їнка. Як тільки дівчинка доторкнулася до неї, пір‘їнка перетворилася на шматочок паперу, на якому було написано:

“Шановна Катеринко, дуже прошу прийти завтра після школи до парку, який знаходиться поряд із твоїм будинком. Там ти знайдеш старого дуба, що має лише чотири гілки. Чекатиму.”

Осенюшка.

Катруся з подивом подивилась на шафу, але там нікого не було. А лист знову перетворився на пір‘їнку. Заснути тепер було досить складно. Дівчинка довго міркувала та крутилася з одного боку на інший. Врешті Катруся поринула у сон. І наснилося їй, що навколо літали різнобарвні метелики, яскраво світило сонечко, зеленіла травичка. Катрусі було тепло і затишно.

Вранці вона прокинулась і побачила, що Даша пильно на неї дивиться.

- Я давно вже чекаю, коли ти прокинешся. Мені самотньо, а мама тебе будити не дозволяє. Ось я сиджу біля тебе і дивлюся, коли ти розплющиш оченята, - радісно прощебетала маленька.

- Я вже прокидаюся, але одне око в мене ще спить, а друге гуляє. Потрібно розбудити друге очко.

- Давай я пальчиками допоможу, - промовила Даша і приготувала пальчики, щоб влізти Катрусі в неслухняне око.

- Ой, не требо, я вже встаю, - схопилася сестричка і розплющила друге око.

Дівчинка встала, вмилася і прийшла на кухню, де мама готувала улюблений сніданок дівчаток – смажену картоплю, варені яйця та чай з м‘ятою. Сестрички сіли за стіл, і почалася вранішня розмова:

- Я вважаю, що в дитячому садочку робити нічого – впевнено промовила Даша. Краще я піду з мамою на роботу.

- Розумієш, Дусенько, мамі ти будеш заважати, а у кожного з нас є своя робота. В мене – ходити до школи, а у тебе – ходити у дитсадочок.

- Згодна, я ходжу на роботу, тоді мама нехай іде у садочок.

Тут у розмову втрутилася мама.

- Доїдайте скоріш, а то ми нікуди не встигнемо. Твоя робота Дашо, закриється, а в моєму дитсадочку вихователька поставить мене в куток. Усе, скінчили розмови.

Після сніданку кожен почав збиратися на свою “роботу”. Катруся взяла портфель і побігла до школи. На уроках їй було дуже важко зібратися, вона весь час гадала, що ж сталося з Осенюшкою. Це помітила вчителька і декілька разів робила Каті зауваження. На уроці математики дівчинку викликали до дошки, але вона замість приклада почала малювати дерево з чотирма гілками. Вчителька здивовано подивилася на Катю і запитала:

- Катрусю, що з тобою? Ти завжди уважна дівчинка, а сьогодні... Можливо, в тебе щось сталося?

- Так, можливо, щось сталося, але я не знаю що, - відповіла Катя.

- Дуже цікаво, що ж такого могло статися, що ти навіть не знаєш що?

- І мені дуже цікаво, - розгублено промовила Катя.

Вчителька знову здивовано поглянула на дівчинку, але нічого не сказала, бо знала, що Катруся завжди була слухняною. “Мабуть, - подумала вона, - і справді щось сталося”.

- Добре, сідай на місце, але надалі будь уважнішою, - промовила вчителька.

- Вибачте мені, - тільки і відповіла дівчинка.

Після уроків Катруся помчала у парк. Там вона знайшла старого дуба з чотирма гілками. Дівчинка підійшла до нього і почала роздивлятися. Раптом щось біленьке і пухнасте пірнуло до її кишеньки.

- Привіт Катрусю, як добре, що ти прийшла, - почулося звідти.

Катя засунула ручку в кишеньку і лагідно погладила чарівну тваринку Осенюшку.

- Добридень, подружко. Як же я могла не прийти, якщо ти мене кликала, - сказала тихесенько Катруся. - Що сталося?

- О, великі неприємності. В цьому парку росте маленька берізка, їй ще і року не виповнилося, а вона вже вередує і нікого не слухається. Протягом двох тижнів усі Осенюшки вмовляють її скинути листочки, а вона ніяк не погоджується. Ти ж знаєш, що дуже погано, коли деревце залишається зимувати з листям. Воно змерзне і навіть може загинути. Але ця маленька берізка цього не розуміє.

Дівчинка почала розглядати дерева. На них уже зовсім облетіло листя, тільки де-інде вітерець колихав пожовклі листочки. Катруся в школі чула, що в природі усе робиться розумно і правильно, існують закони, котрі ніколи не змінюються. Одним із них є підготовка рослин до зими.

- Де ж та берізка? Ходімо до неї, я спробую її вмовити ?

- Рушай до паркана, і під старою березою побачиш зелені гілки. Вони зараз єдині на увесь парк. Тому не помилишся. То і є наша мала варивода.

Катруся попрямувала до паркана і під старою березою справді побачила маленький стовбур із зеленими листочками. Під ним сиділи три Осенюшки і перемовлялися між собою. Дівчинка наблизилась до них. В цю хвилину її подруга вислизнула з кишеньки, озирнулася довкола, і коли побачила, що людей поруч немає, побігла до деревця. Вона щось промовила Осенюшкам, ті спочатку зникли, але невдовзі з‘явилися знов.

Осенюшка наблизилась до дівчинки і промовила:

- Це мої батьки, а з братиком ти вже знайома. Мама з татом про тебе знають, тому сварити мене за те, що я тебе привела, не будуть.

Катруся чемно привіталася з усіма.

- Що ж з ним робити? Вкотре запитав батько Осенюшки. - Як зачаклувати, щоб воно нас послухалось?

- Навіть не знаю, - відповідала матуся, - може, нехай братик ще раз викличе вітерець?

- Не можу, - сказав братик, - вітерець уже втомився, пішов спати, та і я теж уже дрімаю. Два тижні дуємо на цю вередливу берізку, а ніякого толку нема. Слухайте, мені спало на думку, може, ви нашлете на неї сон, а я залізу та позгризаю листя? Скільки ж можна вмовляти! Бо я вже і трусив, і казки розказував, а берізка не слухає мене, та й не тільки мене. Все намагається штрикнути гілкою. А якщо ви приспите її...

- Синку, - перебив його батько, - ти ж знаєш закони. Їх порушувати не можна: рослина повинна сама скинути листя. А потім, що це за розмови – згризу, залізу. - Ти що, бобер? Ти ж завжди був чемним і стриманим. Я тебе не впізнаю.

- Вибач, тату, але ж це деревце доводить до божевілля, пішов я трохи відпочину.

Він вклонився Катрусі і зник.

- Так ось кого я чула у своєму сні, - сказала Катруся, - це був твій братик.

- Та може і я, бо ми чергуємо біля берізки і вмовляємо по черзі, - відповіла Осенюшка.

- А можна я спробую поговорити? - запитала Катруся. - Все ж таки в мене є досвід, я теж іноді вгамовую свою сестричку.

- Спробуй, будь ласка, для цього ми тебе і кликали, - відповіла Осенюшка.

- Спробуй, спробуй, - закивали голівками батьки Осенюшки, - може, тобі вдасться.

Катруся наблизилися до маленької берізки. Вона зняла свою курточку і вкрила нею деревце, а через декілька хвилин запитала у нього:

- Тепло тобі зараз, дорогенька?

Спочатку дівчинка не повірила своїм оченяткам, бо деревце нахилило гілочки, наче кивнуло.

- Що вона сказала? - запитала Катруся.

- Берізка сказала, що їй дуже тепло, - відповів батько.

- Так ти, бідолашна, вже мерзнеш, бо в твоїх листочках є волога, яка не дає тобі зігрітися, - промовила до берізки Катруся. - Ти ж розумієш, що шубки в тебе зимою не буде, а куртку я зараз накину на себе, бо без неї холодно. А ти зможеш і без куртки, і без шубки зігрітися, якщо ти послухаєшся і скинеш листя.

Але вперте деревце так замахало гілочками в різні боки, що навіть без перекладу дівчинка зрозуміла: скидати листя воно не збирається.

- Ну як хочеш, мерзни, - сказала Катруся, зняла з деревця куртку, загорнулася в неї і задоволено промовила: - Ой як тепло і затишно.

Дівчинці здалося, що мала берізка тяжко зітхнула і задумалася. Раптом вона скинула один листочок, а за ним другий, потім третій, і так усі до останнього. Осенюшки радісно стрибали біля берізки і промовляли: “Молодець, Катрусю, Ура дівчинці! Ура!”. Катрусі було дуже приємно, але водночас ніяково, тому вона зашарілася і опустила оченята.

- Яка ж ти молодець! – промовила Осенюшка.

- Я ж кажу, в мене є невеличкий досвід, - сором‘язливо відповідала Катруся.

Мамо і тато Осенюшки вдячно потиснули дівчинці руку . Потім тато промовив:

- Катерино, запис про твій вчинок буде занесений до нашої книги “Пошани”. Ми пишаємося, що наша донька товаришує з такою гарною дівчинкою, як ти. Спасибі тобі.

Він з мамою ще раз потиснули ручку Катрусі і зникли. Осенюшка залізла дівчинці на плече і ніжно погладила її лапкою по щічці. “Ти молодець”, - знову сказала вона. А потім скочила на землю і запропонувала: “Давай побігаємо разом по листю?”. Катруся із задоволенням погодилася. Вони, сміючись помчали наввипередки. Осенюшка набирала в лапки листя і кидала в дівчинку. Катруся сміялася і ховалася від тваринки за деревами. Потім вони втомилися і присіли на лаву. Дівчинка дістала бутерброд з сиром і пригостила свою подругу. Та не відмовилася і згодом Катруся та Осенюшка задоволено потирали животи, примовляючи: “Смакота!”. На жаль, сонечко в ці дні сідає дуже рано, і Катрусі пора було повертатися додому. “Ми ще зустрінемось”, - на прощання сказала їй Осенюшка.

Розділ 5. Ведмежатко

Вечорами родина збиралася вдома. Першою поверталася зі школи Катруся, за нею - мама з Дашею і останнім приходив із роботи батько. За вечерею всі обговорювали події дня.

Катруся розповідала, що сьогодні у школі вона сиділа за партою з дуже неслухняним хлопчиком, який увесь час крутився, тягав її за волосся, а на уроці рідної мови, Олег (так звали неслуха) приліпив їй до потилиці жуйку. Дівчинка дуже на нього образилася, і поскаржилася вчительці, тому що жуйку потрібно було ножицями вистригати разом з волоссям. Вона показувала мамі місце на потилиці, де бракувало декількох волосинок. Мама пожаліла Катрусю і сказала, що буде робити їй зачіски, в яких хуліганської витівки хлопчика ніхто не помітить. А якщо Олег і надалі буде бешкетувати, то треба буде подзвонити його батькам.

Даша їла мовчки, тільки час від часу схлипувала, бо загубила у дитсадку дуже коштовну для неї річ –ліхтарик, яким вона, за її словами “славно ліхтарила”. Трирічна дівчинка уявляла собі, як загублений ліхтарик десь лежить і сумує за господаркою. Та мама, яка знала, чому маля пригнічене, запевняла, що завтра вранці ліхтарик знайдеться, і Даша знову “ліхтаритиме”.

Але всі біди і неприємності враз щезли, коли тато розповів новину, яку сьогодні прочитав у газеті. Із зоопарку сусіднього міста втекло маленьке ведмежа. Два дні тому його бачили на березі річки поблизу Полтави. Саме в цьому місті мешкала Катрусина родина. Батько був дуже стурбований. Він жалів тварину, бо вона маленька і без своїх дорослих родичів чи людей може загинути. Та все ж таки наказав своїм дівчаткам бути дуже пильними і обережними, тому що звір є звір - він може бути небезпечним. Наголошуючи на цьому, тато насамперед дивився на Катрусю, бо знав, що дівчинка дуже любить тварин і ніколи не пройде осторонь голодного собаки чи кішки, а обов‘язково нагодує і приголубить їх. І не помилявся.

В ці хвилини Катрусина уява малювала найстрашніші картини: маленький ведмедик, зголоднілий і замерзлий, кличе свою маму, а вона не приходить. Дівчинка готова була розплакатися від жалю, але стрималася і почала обдумувати план операції “Врятуй ведмедика”. “Треба зв‘язатися з Осенюшкою, вона повинна допомогти”, - вирішила Катя.

Вночі, коли мама, тато і Даша заснули, дівчинка тепло одягнулася, взяла ліхтарика, ковдру, хліб з котлетами і вийшла з дому. Їй було дуже страшно і моторошно, бо надворі - суцільна темрява , але Катруся повинна була врятувати ведмедика. Раптом дівчинка відчула, що земля під ніжками скінчилася і вона падає. Катя хотіла закричати, але зрозуміла, що вона не падає, а летить. Дівча включило ліхтарик і побачило, що летить на своїй знайомій Дощинці-Хмаринці, а поруч з нею сидить Осенюшка.

- От так-так! - промовила чарівна тваринка. - Вночі! Сама! Щоб на це сказали твої батьки, коли б довідалися?

- Краще їм цього не знати, - відповіла Катруся, - бо мені навіть думати про це не хочеться. А як ти дізналася, що я їду шукати тебе і ведмедика?

- Як, як? Дуже просто. Вчора я підкинула твоєму батькові цікаву газету, де була стаття про зниклого ведмедика. Я знала, що ввечері він тобі розповість про цей випадок і ти почнеш діяти. Але я не припускала, що ти вирішиш вийти вночі, сама... Ледве встигла до тебе. Мені цікаво, як ти думала знайти і врятувати ведмежа?

- Не знаю, мені здалося, що потрібно щось зробити, а що саме.. Мабуть, і справді не варто було цього робити.

- Ну ладно, не крайся. Насправді ти добра і смілива дівчинка. І дуже нам потрібна. Останнє завдання Осенюшок – це прослідкувати, щоб усі ведмеді позасинали. Багато з них засинають самі, а деяким потрібно проспівати колискові. За пісні відповідає моя бабуся, вона знає багато колискових і дуже гарно їх виконує. Не одне ведмежа не може витримати - обов‘язково засне. Однак ми не спілкуємося з тваринами, які перебувають у неволі. До речі, таке неподобство могли придумати тільки люди. Ми не маємо навіть можливості провідати бідних тварин.

Після цих слів Осенюшка засмучено відвернулася від Катрусі і замовкла. Дівчинці стало ніяково і дуже соромно. Вона колись відвідувала зоопарк, що приїздив до їхнього міста. Це було влітку, на вулиці було дуже спекотно, тварини знаходилися в маленьких клітинках, де ледь могли сісти, не те що лягти. То було сумне видовище, яке Каті зовсім не сподобалось.

- Я не винна, що таке діється. Якби я могла щось змінити...- тихо промовила дівчинка.

- Ти і справді не винна, не зважай на мене, - відповіла Осенюшка. - Якби всі люди на землі мали таке добре та щире сердечко, як у тебе, то багато б що було інакше.

Справа в тому, що ми вже знайшли ведмедика, але є певні труднощі. Йому ще і року не виповнилося , і це перша зима в його житті. Родина ведмедів, яка погодилася його прийняти, сьогодні поснула. Він теж хоче спати, але не може, бо усе своє маленьке життя був у неволі. Моя бабуся проспівала йому чимало колискових, та все дарма. Сидить маленький біля барлогу, носом клює, а сон до нього не приходить. Ось ми і подумали, що можливо ти нам знову допоможеш. Ти ж знаєш колискові?

- Я... - розгубилася Катруся, - та знаю, але співати... у мене не зовсім гарно виходить.

- Сором‘язливість - гарна риса, але я сподіваюся, що все буде гаразд, - заспокоїла дівчинку чарівна тваринка

- А куди ми летимо?

- Як куди? В тайгу, прямісінько до барлогу моїх знайомих ведмедів. О, я забула тебе попередити, що цей маленький ведмедик останній, хто не заснув. Якщо нам не вдасться його приспати, то зима не настане, і ми не зможемо повернутися у свою чарівну країну.

- Зрозуміла. Та я тебе попередила, з голосом у мене не дуже.

- Ти мене непокоїш, але я вважаю, що все буде гаразд. Дивись, ми вже на місці.

Катруся ніколи не була у тайзі, тому вона ввімкнула свій ліхтарик і з подивом роздивлялася навкруги. Такої кількості дерев вона ще не бачила. Тут були і ялинки, і дуже високі дерева, як пояснювала їй Осенюшка, кедри.

Ось Осенюшка скомандувала: “Готуємось до посадки”. Хмаринка-Дошинка м‘яко посадила їх на землю. Тут на них чекали бабуся та братик Осенюшки і, звісно, маленьке ведмежа. Усі вони сиділи поруч із невеличким пагорбком із ялинкових гілок. Це й був барлог, де спали майбутня родина ведмедика. Бабуся і братик привіталися з дівчинкою. “Я чула, як ти допомогла Осенюшкам, - сказала бабуся, - сподіваюсь на твою допомогу і сьогодні”. Ведмежа підійшло до Катрусі і почало облизувати її обличчя. Дівчинка погладила його, потім обняла і сказала: “Я спробую тобі допомогти, лягай зручненько”. Тварина слухняно вмостилася на землі. Дівчинка прокашлялась і заволала:

Спи, мій малесенький, спи, засинай, казкову країну собі уявляй, Добру і світлу, де мир і добро, Радість і щастя, любов і тепло.

Поки Катруся “співала”, бабуся затулила вуха, ведмедик встав і дивився на дівчинку переляканими очима, а Осенюшка підійшла до братика і сказала:

- Вона мене попереджала, що співати не вміє, а я подумала, що то вона просто ніяковіє. Що ж тепер робити? Може їй запропонувати випити яйце? Кажуть, що воно покращує голос.

- Не допоможе, - відповів братик.- Мабуть, колись матуся нашого ведмедика наступила Катрусі на вушко.

Дівчинка побачила, що її спів не сподобався, і сказала:

- Я попереджала. Зате я вмію гарно малювати, ліпити з глини і танцювати.....

- Так, зрозуміло... А що ж тепер нам робити? – запитав братик.

- Це в мене Даша гарно співає, в неї такий ніжний голосочок, що навіть я засинаю, коли вона співає колискові, - продовжувала Катя.

- Ось і вихід, потрібно привезти сюди Дашу, - запропонувала Осенюшка.

- Та ти що? - заперечила Катруся. - Вона коли ведмедя побачить, злякається так, що і говорити не зможе, не те що співати.

- А ми її навіть будити не будемо, - запропонував братик. - Злітаю на Дощинці-Хмаринці, разом зі своїм другом Вітром. Він зігріватиме маля і прискорить переліт. Не турбуйся, Катрусю, ми ж чарівники, тому нічого з твоєю сестричкою не станеться.

Так вони і зробили. Братик разом з Вітерцем полетів на Хмаринці-Дощинці по Дашу. В цю мить ведмежа почало жалібно схлипувати, бо йому дуже кортіло спати, воно прилягло біля барлоги, і здавалося, що ось-ось заплаче, як маленька дитинка. Катруся сіла біля нього, обняла і ніжно почала гладити. Потім вона згадала, що брала для малюка їжу та ковдру. Дівча дістало котлетки та хліб і віддало ведмежаті, а ковдрою вкрила його. “Ось і добре”, - промовила дівчинка.

Минуло десь півгодини, коли вона побачила у небі Хмаринку-Дощинку, на який сидів братик Осенюшки, а поруч із ним лежала Даша. Вона була уся огорнена якимось туманом.

- Що це на ній? - запитала Катя у братика Осенюшки.

- Це мій вітерець перетворився на своєрідний кожух. У ньому дівчинці тепло і сухо.

- А як же ви потрапили у квартиру, і забрали Дусю?, - знов запитала Катруся.

- Це ціла історія. Вітерець розігнався і відчинив вікно, та від шуму всі мешканці: мама, тато, Даша - попрокидалися. Дощинка-Хмаринка ледь встигла навіяти на них сон. Потім ми загорнули маля в кожушок і швиденько прилетіли до вас. У нашому розпорядженні дві години. Потрібно діяти швидко. Зараз у Даші чарівний сон, але вона все чує. Катрусю, попроси її заспівати колискову.

Катя підійшла до своєї сестрички, нахилилася над неї і тихесенько промовила: “Дашенько, будьласка, заспівай мені мамину колискову”. Маленька дівчинка солодко потягнулася і ніжним, чистим голосочком заспівала:

Ой, люлі, люлі, Прилетіли гулі, Сіли біля люлі, Стали люлю колихати І малятко присипляти.

Так вона співала і співала, а ведмежатко потихеньку заплющувало оченята. Те ж саме відбувалося і з Катрусею: повіки обважніли і вона відчула, що засинає.

Вранці дівчинка прокинулася вдома. Поруч з нею на своєму ліжечку спала Даша. Мама і тато встали раніше. Катруся почула, як вони розмовляють на кухні:

- Щось довго сьогодні дівчата сплять, - сказав тато.

- Мабуть, на зміну погоди, - відповідала йому мама.

Катя підбігла до віконця і побачила, що воно все у візерунках, від морозу. Вона дуже любила ці гарні “малюнки Діда Мороза”, і заворожено милувалася красою, створеною природою. Але в цю мить візерунки перетворилися на літери, з яких склалося: “До зустрічі”, підпис –“Осенюшка”. Дівчинка придивилася пильніше, але літери вмить щезли, і крізь скло вона побачила перший сніжок. Почалася зима....

* * *

Зима теж чарівна пора коли вмієш радіти життю. А Катя і Даша це вміли. Вони залюбки каталися на санчатах, гралися у сніжки, милувалися увечері сріблястою сніговою ковдрою. З мамою і татом ліпили величезних сніговиків. Однак Катруся сумувала за своєю подружкою Осенюшкою. Та ось на велике свято Різдво листоноша приніс пакунок. На ньому була вказана Катрусина адреса і підписано: “Дівчаткам Даші і Каті, які занесені до книги “Пошани”. Коли тато розкрив його, то усі побачили: велику банку меду, яблука, сушені гриби та горішки. “Що за дивина?, - здивувався тато. - Хто б це міг надіслати? Катрусю, ти не знаєш?”. “Ні, - відповіла дівчинка, - і гадки не маю ”. Але ж вона знала, що Осенюшка пам‘ятає про неї, і вони обов‘язково зустрінуться восени.