*І в сподіванні поривання*

І в сподіванні поривання
І дощ ранковий на прощання
вплете у коси сто перлин
І німота пустих годин,
як снів, наповнених не днями.
На жаль.

І в безпомильності – помилка
І все не так... і срібна жилка
В тобі засіяна на дні
Мов ті весілля навісні,
що мав уявою збагнути.
Чомусь.

І в перетворенні – звертання
І брів утомлений. Пізнання
добра і зла на всі часи
І тої вічної краси
навіки сховане бажання.
Один єси.
На жаль.

*Ти станеш глибший мов криниця*

Ти станеш глибший мов криниця.
Свята наповненість – вода
В тобі ясним чуттям іскриться:
Ти станеш чистий мов криниця,
Котра уповні таємниць
Тобою спита до світання.
Ти станеш світлий мов пізнання
Ранкових пахощів весни:
Чудес простого первоздання.
Ти станеш добрий мов світання
Чудний і створений із сліз.
І лине в спокій дух на сповідь,
Гарячий трем і гнів ущух:
Ти станеш вільний наче дух.
Так тиха мудрість солов’їна
Здіймає серця вічний рух –
Життя гармонія єдина...

*Лінія життя*

Пам’яті Володимира Вереда

Ось сиджу неначе скутий над колодязем буття.
Злива...Лінія життя... Холодок напівзабутий...
Уливається отрута в пересічність повсякденну,
землю спалює стражденну.
І втішає мимоволі, і вбиває...постріл долі.
Хто втомившись відійде...
Всі ми тут, а він—ніде.
Щось згадаю і, принаймні, всі думки
немов звичайні, лиш сумні...
І в колодязі зринає лист осінньої жури,
І шепоче: ” пий, бери!”

***Луками, літом намоленим***

Луками, літом намоленим
Втомленим вечором плинути
Згинути десь між левадами сну
Наче молитвою вволеним

Легко летіти зливаючись.
Зелено, ловко, заклечано,
Звечора світлом наречено дивним ім’ям
І завмирать, відзиваючись.

Літнім, залюбленим леготом,
Реготом раннім русалчиним
Десь похреститись водою ясної ріки,
В шелесті квітнувши променем.
І відгомінням дістати твоєї руки.

Святослав

Я з тобою і на серці лагідніючий туман
Ми в коханні, мов у герці перезрілий п’єм дурман.
Трунок шалу, келих свята в зачарованім гаю.
Десь розлука, морок, втрата...Ти здобудь мене в бою!

Я з тобою. Навіть думка осідлає всі вітри.
Мить двобою... шабля лунка. Піт з чола мого зітри.
Вітер свище, а шоломи сяйво сонця обняло
Друже мій , пора утоми. Мир світання нам дало.

ПІДСВІДОМЕ

Все див удаваних принадні смолоскипи
Все днів освячених запалені листки
Жінки... Зів’ялі губи-пелюстки
Навощують осінні манускрипти жалю’

Мов діб зліченних дріб’язкові постаменти
Мов хліб і нива пустотілих слів
Полів... І стежку вгору плів
Накрапуючи перестиглий дощик змалу

Все так… і сон стриножить душу млою,
Десь знак подасть мерщій і відійде
В ніде...несправжнє марево бліде
Спустошливим вогнем пергамент серця палить.

ЛИСТИ ЛІЛЕЇ

..........І.
Лілеї. Зроню на тебе цвіт білий
Запашної одинокої квітки пелюсток.
Класична лінія лілейного тіла
Біла лілея.Біла....

..........ІІ.
Впала на лід ласкавим поглядом
Лагідна.Зламалася стеблом.
Лілеї пахощі...Не зволікай...
Здолай ламкість.

..........ІІІ.
Сплутаю плющеві кучеряві пагони
Лісового літа.Вітерець вільний
Волію лоскотати твій слух
Тонкою музикою блакитної прохолоди.

Залюблене літо багрянцем лілею вдягло...

ТРИПТИХ ДОЩОВИЙ

І.
Дощ надворі...І у серці довгим шляхом задощило
З підсирілих дощок збите сподівання дощовите.
Дощ п'янкий, і ллється листя оперезане духмяне
Чи колись той день настане?... Дощ мої загоїть рани

II.
Вщухне шепіт шибки, з дощу - заплаканої
Кроки твої дощитимуть, лунко віддаляючись
Долі лежатиме листя - лагідне, злите, залюблене
У сивіюче волосся хмари-плакальниці...
Перелесник дощ

III.
Летітиму, ловитиму, лічитиму краплі,
Так, ніби то сльози мої втілилися,
Створивши ламану лінію польоту.
Вгледіти б замкнене коло, колесо, покоління,
Вози святого Іллі з імли і туману вийшли...
"Влови мене, вільну!" - волатиму в ніч.

НА МЕЖІ

Я і ніч, і туман - на межі, за межу
Я і звивистий стан: все тобі положу
На полиці думок шлях простелеться вкрай
Там і хиткий місток - десь у Рай.

Я і світло і тінь, поміж буйних цвітінь
Я і мову роси зачарую чимдуж
Щоб тобі дарувать зело зірваних руж
пересвітом зійти, десь у тінь.

Я і сніг, і пісок - на порі; до сих пір;
я і згаслий листок: вітер зірве повір.
нерозгадані сни, розтривожені дні.
Хто є Він і Вони - по мені?

Голос

Голос – тиша. Голос – спів, славетні дні
Намалюю акварелі на стіні
Закружляю у світа'нковім танку'
Без убору ти побач мене таку

Голос – доля. Вир чарівності п’янкий
Забажаю дарувати сон швидкий
Розкочуся все відлуннями. Згорить
Зарегочеться зненацька дивна мить

Грай до мене. Все здаля сховає дим
Крізь тривогу пахне зелом молодим
Розпашіле надвечір’я в червоні
Перестрибнути вогонь тобі, чи ні?

Голос гоїть... Гамір грає на траві
Розпитаю... Ми усе таки – живі
Переллється через душу вся ріка
Перестрашена любов моя – така.

СЕМИСТРУННЕ

Терновий дар кладу в колиску
Мов жар розпеченого серця
І дух з накресленим життям
Подай, молю, спочинок в миті
Слова снагою шлю налиті
І потаємним їх злиттям
Чомусь завдячую стражданню
В межі природи – небуттям

ВОЇНАМ, ЩО ЗАГИНУЛИ ПІД КАНЕВОМ

На світанні в тумані червоної мли
Тільки серцем завмри, тільки Бога моли
щоб прийшли...
Світлих пагорбів сни.І шепочуть вони,
що зростають сини...
Мряка вкрила всі дні, що закрили мені
ті світання ясні.
На розстанні останні любові слова
Бо і я ще живий, бо і ти ще жива
Сон-трава...
Цвіт осінній спаде, сотні років зійде
у ніде...
І на пагорбі сну я тебе ледь сумну
здожену.

НІЧНЕ МЕТРО

Нічне метро... І ти - порожній,
Тотожний світу навкруги.
Думки, неначе вороги
.............постали колом біля тебе
Думки і стеля замість неба.

Нічне метро...хвилини лічить
до нескінченої межі
Як випадкові ті - чужі
.............чудні обличчя на всі боки
Чужі, неначе власні кроки

Нічне життя...І ти мов п'яний
З дурману вийшов у світи.
Чого? - неначе щоб іти,
..............і сісти в потяг опівнічний
Одвічний потяг самоти...

РОЗДУМ

Ти їдеш в потязі життя
І годі швидкість форсувати
Дивись – віконце...Де ти знати
Та хто повірить в те знаття?

Непевний сон. Міраж чудовий
Якби звільнитись? Ні дарма!
Білява тінь – глуха зима,
Пейзаж не досить кольоровий.

Все мчишся, наче навздогін
Гонитва гідна. Гарний вчинок.
І потяг майже без зупинок
Тебе домчить у вічний тлін.

У вікні

Містом казковим вікно мерехтить:
День спалився...
Ніч огорнула завмерлі свої ліхтарі
А над землею – замерзлий, розхристаний вітер
Стомився... Вити в імлі

Потяг тривожний мов передчуття:
Скло вібрує
В небі багряно підсвічено сонний туман
Виром, загублений, зимно колисаний вирій
Таврує дивний мій стан.

Intermezzo

Далі. далі! - малий чарівник
Перестрів, персвідчився, зник
Темним шляхом самотний візник
Срібночолого тура провадить...

Далі, далі! - дикун цей малий;
Осяйний, навісний, лиш сумний
Світлокрилий безтямний пташок росяний
Моє серце тримає мов квітку - у дзьобі.

Йду по лезу несвідомості...

Йду по лезу несвідомості, закарбовуючи сни
У рухомій "нерухомості" чари звабливі почни
Йду по лезу передбачення, не знаходячи кінця
Та тепер чи має значення нерозгаданість оця?

Час все швидше тане в гомоні
Рух секунд у скронях зник...
Тільки світла дикі промені
В обрій сховує Візник

ПОВНИМ МІСЯЦЕМ

Я на пістрявому піску
Збираю зорі, що сховались
В залиту місяцем ріку
Туди й чуття моє здавалось
От-от утопиться... І скрізь
Опале осені зітхання...
Ти, світе зимний, на прохання
Не маєш зібраних казок!
Плету до неба мотузок,
Щоб зтерти з місяця образу
Та не наважуюсь одразу...
Шукаю зорі у траві
Пожовклій ще з позаторіччя
А смуток десь біля узбіччя
Свої тримає вартові.

ТРАВНЕВИЙ НОКТЮРН

Ніч духмяна травенева
Я злечу крізь тебе в небо
над проваллями печалі
В часі човником сріблястим

І збудую храм любові
На високому світанні
У багряних громовицях
Що кривавляться на Сході

Над піщаним замком тихо
Суховій заснув в пустелі
Постіль з листя, постріл зблизька
Враз - відплив, і... порятунок

А тепер в моїй постелі
Тільки вітер. І цілунок
Диво-ніч жаданий втілить
Білим сном в пелюстках яблунь.

ВІДЬМА

Кригу в долонях гріла
Крові заговорила
На підвіконня крила
Впали з німої вежі
Блискавка ніч спалила,
Де ж я тебе згубила,
Як опівночі мила
Місяця бліде тіло?
У молоці здиміло...
Тремом, тривожно, біло
Млосним туманом бріло
Скрізь наскрізне прокляття.
Десь ізгубилось знаття
Та ми, утім - не пара,
Кара моя ти, кара!
Світ заступило. Хмара
В серці дощить сльозами.
Прикрість під небесами
Черстві принади чавить...
Хто ж мого болю збавить,
Як я очей небесних
Випила синю труту?
Та, до любові, скруту
Більшу могла здолати!
Лиш не бариться, бгати
Прядиво - павутиння,
Доки душі осіння
Курява не здиміла.
біла розлука, біла
Льон посріблила...плаче...
Хоч на хвилину, наче
Серце заворожила.

МАНДРИ

Я під місяцем чистим
Ночі п'ю поцілунок
Світ вільжистий в дарунок
У рожевім серпанку
На світанку приношу
До квітучого саду з насолоди й жалю
Мов найбільшу принаду,
Білу повінь зіллю
В сині луки досвітні
Де русалки столітні в коси зело вплели
Хмари геть пропливли,
Місяць стиглий укравши
В обрій з трав і квіток...
Серце, мов пелюсток
Сизий вітер здійнявши,
В синю вкинув ріку...
Ніч - лілею п'янку - день спалив...

ЛАМАНІ ЛІНІЇ

Коли колише тиша
Неба колодязь,
Колом ходить місяць
В осанні святий -
На перехрестя
Долі питати вийду.
- - -
Ніхто не кличе...
лісом-чагарем біжу,
Хилиться віття до мене
В куряві млявій,
Дихання рве на кавалки
Прикре виття одиноке
Полем прямую: застигла
Постать...любов...мара
Гра, нерозгадана досі.
- - -
Босі ноги зігрію
В білім лимані
Ламаний дах
Туга на палях лаштує
Щастя - мов птах
Хтось навіщує...

КОЛЬОРОВИЙ НОКТЮРН

Дивися - ніч така бездонна!
Червоним небом
Котить зграю...хмарин
І світиться
Крізь віття паперове
В той час передранковий.

Послухай - тон сріблястий листя,
Мінливий шепіт.
Передрання світу... заходиться,
Кладеться на слова
Палітрою барвистих сновидіннь
Мов на черінь

Мелодія жива спіткала ніч
На перехресті...
Хитає вітер терези, легкий
Та грається
Дзвіночками Феншуя
За весняним вікном.

ВИДІННЯ КВІНТИ

Ти миттєвий цілунок
В тишу вкинеш до ранку
Десь на темному ганку
Я чекатиму знову
................довго-довго, довіку
- - -
І немає їм ліку –
Ночі всі в ліхтарях,
Біля спалених вікон
Втротуарені в траур
- - -
Ти - заклечаний червень...
Просом сни зацвітали
Пил порожній здіймали
Дикі вихори в полі:
.................пружні-пружні, сміливі
- - -
І в заплутаній зливі
Все сплелося востаннє:
Сум, трамваї шумливі,
Збите дихання літа.
- - -
Плюскіт, колесо грає...
Світ розкраяний навпіл:
Тут і там таємниче
Дріт вростає у землю.

ПРИРЕЧЕНА (середньовічне)

Жевріє...Лілеї тавро рожеве
В променях спить на плечі
Коси мабуть відрубали...
Мечі ваші сховайте
в піхви до віку!
Та заспівайте на втіху
собі і мені
Пісні, що спогади збудить яснії.