Круглов Віталій Вікторович народився 6 листопада 1970 року в смт. Золочів Харківської області. Закінчив Харківський інститут інженерів міського господарства, містобудівний факультет (1993) та магістратуру державного управління (2004). Працює у регіональному відділенні Фонду державного майна України.

* * *
Коротше не скажеться: звідти й орфеї верталися геть.
Вуста запечатані, відстань – хоч ноги у руки без воза.
Кивати на інших – і годі, згадавши, як рухався хет
болотами Сходу і як від ходіння затьмарився розум.
Ніхто не послухає, значить, немає потреби у тім,
не кожній розмові, звичайно, радіє чужий співрозмовник.
Завбачливо менша двозначність, аби стрімголов не утік
отой, що мовчання беріг, – рятівний, наспіх роблений човник,
де маренням мальв обростали поля і сухі береги,
і порівну між...
------------------І минулі усі – говоріння, мовчання.
А далі – до ліпших часів, підпенькових з’їдань пирогів,
і власних видінь на воді, що кипіла в чавунному чані.

* * *
Опадає обличчя і лічиться час,
сонях губить насіння.
І у сірих очах ми сприймаємо нас –
золоте голосіння.
І як мірою змірять усю далечінь,
в цьому році примітну?
А заграти останню кому доручить –
загубили трембіту.
Як задули багаття і вогник погас,
метушилися іскри.
У листах добре слово про вас –
неіснуючий містер.

* * *
Крижана вода,
----------------голуб по крихтах,
-------------------------------тіло, наче тло
розгойдало день,
----------------розкололо дзвін,
-------------------------------яблуками – злом.
Поспішаєш лиш до чужих воріт,
-------------------------------поглина метро.
Перепік чоло,
----------------сонце, як бджола,
-------------------------------приписали бром.
Витримаю піст,
----------------вознесуся – перст,
-------------------------------і залишать без
кольорів корів,
----------------малокрів’я днів,
-------------------------------марнослів’я дів.
Навіть без образ, і слинявих лез,
-------------------------------і квітневих тез.
Пом’янемо їх,
----------------каша на плиті
-------------------------------і в очах котів.
Полиновий смак, він з дитинства ще,
------------------------------------ти “калачик” з’їж.
До вчорашніх днів ще рости й рости,
------------------------------------не второпать як.
Зачекай хоча б,
----------------я уткнувся в ніч – з посмішкою ніж.
Заблукали ми,
----------------і віднайдуть нас, коли свисне рак.

* * *
Ти повертаєшся, оберти робить земля – осягай.
Бачиш сузір’я дозріли чужі, і вітчизни.
Пам’ять, як краплі дощу чи як крапельки крові.
-------------------------------------------------Нехай
Падає сніг – незагублений, радісний, чистий.
Так, наче люди, що падати вчаться і вчасно впадуть.
Поночі буде і спрагло, і клітка для листя
не затріщить.
----------------Намалюю мовчання, продовження, путь.
Тільки пробачення – із нефарбованих істин.
Ти обертаєшся, соняхи сонні кружала – на схід.
Тихе болото.
----------------Навіщо такому нечисті!..
Бачити кавову гущу і знати про шахи і хід.
Більше нічого.
----------------І ти...
-----------------------Заблукала у місті...

* * *
І не тоді ми будемо самі.
Вогонь не грецький спалює сувій,
апокрифи вертаються зимі,
як білий попіл, білий дощ і сльози,
якими слід не окропить зумій.
І донеси замовчане в сумі,
комусь (кому?) не віддане взамін
топтати світ, порепаний і босий.
Ділити на.
-------------І бачити полон
племен, колін, де вічний буде сон.
Серед усіх радіаційних зон
майбутній час позичити в онуків.
Минулий час, відтворений, як клон,
усядеться на палю чи на трон –
ніхто уже не знатиме.
--------------------------Харон
на змерзлі руки дихає...
--------------------------На руки...

* * *
Спочити спочатку.
------------------А вчити латину – рутина,
рідинне життя і клітинне води поглинання.
Пошився у дурні і всі тепер кажуть: “людина”,
подався у люди, і повзати став по ліані.
І диха латиш перегаром гіркої латини,
а я, наче мавпа, деруся все вище і вище.
І час відбиває чечітку – хвилини й години.
У люди піти?
--------------Краще в дурні...
------------------------------Туди...
------------------------------------На горище...
Спочатку спочивши і вивчивши все, що потрібно.
Рутинну роботу на відкуп віддати рідинам.
Чекати на зиму у день поминальний, чи рибний.
І бачити захід...
----------------Незвичний...
-------------------------------Останній...
-----------------------------------------Єдиний...

* * *
Нікому зупинити
--------------і запитати,
--------------------------запити.
Пітьма хитлива петлі
----------------Малює, і –
--------------------------шкірою дрож.
Має усе це скінчитись,
--------------------------тоді влучний епітет
згадаєш навіщось.
------------------Отой,
--------------------------що завалявся, мов корж.
Навіть коли – ніколи,
---------------------докори мучити стануть,
Докази не залучать,
---------------------відповідь, чуєш, уявна.
Двічі у річку,
----------------двічі,
--------------------------те саме, що і вустами...
Скільки бо “хто не з нами”?
------------------------------Потонуть тіла у ямі.
Сиплеться те із неба,
------------------------яке й задарма нікому...
Комизувати ліпше
----------------------щодо надій на краще.
Не запитати добре
----------------------і не впадати у кому,
хай тоді уявляють –
----------------------ходив по землі ледащо...

* * *
Час не свідчить, що є, бо немає, кажу, цього часу.
Суб’єктивність – і все.
-------------------------Зрозумієш, хіба, коло Боже.
Через відчай нічий спотикаєшся ти ж досить часто.
Звідси міст у міста, хрест, важкіший хреста, – перша ноша.
Щез, не щез, і живеш, наче встромлений між, і не віриш.
На безлюдді усі, без масонів, месій – артефакти.
Отче наш, і єси...
---------------------Є потреба лягти у траві лиш.
Камінь каменю хто?
-----------------------Згорток пам’яті мій – чорні клапті.
Як угледів той слід.
-----------------------Біг, не біг – і зостався.
------------------------------------------------Осінь з'їла
закодовані сни.
------------------Не судилося – хай – більше злості.
Доберуся уплав.
-------------------Берег надто крутий.
------------------------------------------Ще є сила.
Тільки терпкість вітрів – витинанки химер у волоссі.

* * *
Звідси побачив: очі жарини –
в темряві цятки.
-------------------Сядьте зручніш.
Гори вростають, як караїми
в полум’я, в пил, і це гірше аніж
ніжно між іншим пестити хвилі
та ухилятися як від гілок.
І не потрібно ягня для офіри,
пізно мінятись, читай епілог
далі і далі: шафи, комоди.
Ти не лякайся – опис майна.
День, не з цієї який колоди,
той, що, до речі, безславно мина.
Вигляд розумний замість тупого.
Хмиз догорає – втома і дим.
Гості у домі – ціла епоха,
де ти нестерпно довго один.

* * *
Оце перетворення снігу у воду,
бажань у спокуси і снів у снопи.
Щось біле болить, угорі хороводить
і падає в руки, та не ухопить
ту справжню несправжність, і стан, і стенання
зомлілого листя, що зблискує тим,
хто досі шукає прозріння в тумані,
де очі – не очі, де день, наче дим.
Вода заблукала між вічним і тлінним.
Чи треба спочити, чи падати вниз?
А сніг був у вигляді крапель і ліній
до крапель і ліній, до болю, до сліз.