Солодкі сни

Я відкриваю очі опівночі,
І бачу королеви-ночі очі.
Гойдаються на люстрі сни барвисті -
Вони кмітливі, і солодкі, й бистрі.
По шафі пробігають тьмяні тіні -
Танцюють там, неначе в сні,
Незнайко і Мальвіна.
А угорі, з кутка в куток,
Літають диво-птиці,
Приходить часто дядько Сон
На діток подивиться:
Навіює солодкі сни,
Встромляє їх в подушку, -
Нехай знайомі їм казки
Шепоче гном на вушко.
“Солодких снів! Солодких снів!
Солодкої вам ночі!”
І я спокійно засинаю,
Стуливши міцно очі.

Зірочка

Я дивлюсь на темне небо,
На зірочки угорі,
Спатоньки давно вже треба,
Я ж іще є надворі.
Навкруги – лиш тишина,
Зірочки заснули,
Раптом зіронька одна
Мені підморгнула.
Підморгнула, посміхнулась,
Випрямилась, встала,
Ну а потім на долоньку
Вона мені впала.

Світанок

Світанок ліг на плечі ночі-матері,
Заснув під муркотіння місяця,
А місяць притулив його до кратера, -
Щоб не згубився він між сотні зірочок.

Заснули зорі, і заснула нічка,
Погасли у сільських будинках свічки,
А син-світанок тихо йде до хаток,
Щоб побудити люд – бо час уже вставати.

Сонце і вітер

Впіймала я у клітку ясне сонце,
Щоб не сховалося воно за небокрай.
Тримаю я його в своїх долонцях, –
Адже покотиться воно клубком у гай.

Зловила я руками сивий вітер,
Коли він, заколисаний, заснув.
Лежав він на зелених вітах
Й зривав сливки і груші у саду.

Ми посиділи трішечки в альтанці
Й попили свіжий і бадьорий чай,
А сонечко і вітер завтра вранці
Підуть назад – у поле і у гай.

Чи стріну їх іще колись – не знаю,
Та не забуду щирий голос їх.
А може, ще за чашечкою чаю
Почую вітру світлий свист і спів.

Бджолине свято

Бджілка – гарна трудівниця,
Це – квітковая цариця.
В полі є бджолиний рій,
Кажуть сонцю: «Сонце, грій!»
Бо вже літечко наспіло,
Відступила зима біла.
Бджілці досить дармувати,
Треба їй нектар збирати.
Вулик – це хатина бджіл,
Є багато меду в нім.
Роблять бджоли ціле літо,
Поки не зів’януть квіти.
На останнє своє свято
Скликали гостей багато.
Перші прилетіли пташки,
Потім і джмелі, й комашки.
А останній ведмідь йде,
Велет-ложку він несе.
На бенкет йдуть лисенята,
Їжачки і барсучата,
На деревах гнуться гілки –
Це біжать на свято білки.
На бенкет несуть всі звірі
Яблука і груші спілі,
І грибочки, і малину,
На бенкеті пісня лине –
Про маленьких трудівниць –
Бджілок – меншеньких сестриць.
Недарма отак старались –
Їжа на балу придалась!

Бджілка

Господарює у тюльпані
Малесенька бджілка-пані.
Назбирала нектар серед пелюсточків,
Гарно вмилась краплею, що є на листочку.
Й на ромашку сніжно-білу
Вона враз перелетіла,
І на ній крильця задерла,
Довго їх і мила, й терла,
Там поправила спідницю
Й полетіла до суниці.
Шершень там. Гарний, вусатий,
Волохаті має лапи.
Він побачив милу бджілку,
Їй подарував росинку.
Вони разом полетіли
І на вулик зручний сіли.
Там в незліченій родині
Ця сім’я живе й донині!

Наша опікунка – осінь

Осінь – наша опікунка,
Принесе нам подарунки.
І тихесенько зриває листя –
Наче жартома,
Вітер віє – сповіщає,
Що ідуть вже холода.
Посилає темні хмари,
Й дітям вже не до забави –
Йти до школи треба їм.
Дякують чаклунці щиро:
«Осінь, твоя праця – диво!
Ти трудилася не марно,
Навкруги все дуже гарне:
Квіти, і кущі, й дерева,
А яке прекрасне небо!
Cонце трішки тьмяно світить
Крізь великі голі віти.
Осінь, ох, яка ти гарна,
Прохолодна й різнобарвна!”

Перший сніг

Перший, довгожданий сніг
На поля й городи ліг.
І сніжинки-балеринки
За незлічені хвилинки
З неба опадають вниз.
Все змінилось… Заєць вже
В теплу білу шубку вліз,
Заховались в норах вовк і лис.
Ліс немов заснув на віки вічні,
Буде спати в грудні, в лютому і в січні.
Стоять дерева голі-голі,
Такі самотні, бідні, кволі
Та, незважаючи на них,
Скрипить бадьоро під ногами сніг,
Немов запрошує: виходь мерщій надвір!
Бери санчата і лети із сніжних гір!
Ось вона, зима… Така водночас
Загадкова, і весела, і сумна…

Свята ніч

Це ніч Свята, і я чекаю дива:
А раптом ангел вигляне з-за хмар?
Чарівність й тиша світ увесь покрила,
Стоять на столику святих дванадцять страв.

Це ніч Свята, і я дивлюсь у небо:
Вже запалив Господь жовтенькі ліхтарі,
Моргає їм ялиночка зелена,
Стоїть вона самотньо у дворі.

Це ніч Свята. Я чую кроки тихі.
Хтось йде. Я чую, як рипить сніжок.
В цю ніч минає всяке лихо,
В цю ніч рождається Добро.

Ісуса в серце ми приймемо радо,
І поміж нами буде Бог.
У ніч Святу до Нього промовляймо, -
Нехай дарує ласку і любов.

Весна

Весна вже в вікно заглядає,
Зеленими вітами сонце вітає.
Травичка вкрила зелененька
Усі лани, сади, ліси,
Уже співає зозуленька,
Говорячи своє “ку-ку” –
То відганя вона зиму
І приклика до нас весну.

Весняний дощ

Лиє дощик за вікном в середині квітня,
Навіює він мені мелодію літню, -
Звук сопілки і трембіти, з-за хмаринок небо,
Поєднання чорнобривців і листків зелених.

Чую відгомін зими десь за небокраєм,
Там вона, холодна й боса, в самоті гуляє.
Бачу очі горобців, просячих поживу,
Бо нема чим поживитись у холодну зиму.

Прислухаюсь до дощу, що танцює танго, -
Він собі підіграє звуком барабанним.
Піднімає голову пуп’янок тюльпана,
Чується високо в небі пташеняток гамір.

Відлітає дощик на руках в весни,
Забирає із собою всі мої думки.
Подарує їх тобі у вечірню пору,
І закрапає тоді дощ весняний знову.

Заплакана хмаринка

Лиє хмарка тяжкі сльози,
Зупинить ніхто не в змозі.
І дрібнесенькі краплинки
Стукотять мені у шибки.
Дощ густий на землю ллється,
Голос-плач, як грім, несеться,
Поховались в норах вовк, лисиця,
Бо палає блискавиця!
Що ж це за жовтенькі очі
Там горять посеред ночі?
Чом та хмарка тужно плаче?
Чи спіткалася невдача?
Глянула я на хмаринку...
“Ось, не плач, візьми хустинку!”
Мовчить й плаче бідолаха...
Тільки дощ дзвенить по даху.

Сонях

На городі красень-сонях
Вдягається в жовтий одяг.
Прокинеться на світанку,
Й сонечка чекає зранку,
Щоб йому тихцем сказати:
“Сонце, я твій менший братик”.

Пухнаста подружка

Я купила в магазині сумочку пухнасту,
Красувалась на вітрині її шерстка ясна.
Та як тільки я принесла сумочку до хати,
Як вона раптом ожила й почала стрибати!

Любить сумочка згорнутись пухнастим клубочком,
Має вона ґудзик-носик й намистинки-очка,
А рожевий ротик – із шматка тканини,
Ще й на голові вмостився капелюшок синій.

Є у сумці волохатій безліч приказок, казок,
Ось кіт ходить на двох лапах,
Ось втікає колобок,
Ось хатинка-рукавичка,
Там – вовк-брат й сестра-лисичка,
А ось - козеняток сім
Й цукерковий гарний дім.

Всі казки сумка розкаже
Й двері в світ чарівний вкаже,
Бо пухнастенька торбинка –
Для моїх книжок хатинка!

Небесний край

Там, де сонечко сідає на самому краю,
Є місцина чарівна. Там – наче у раю.
Жар-птиця весело співає,
Пегас крилатий перебіг через веселку-мостик,
Та так швидко, та так вправно –
Заметляв лиш хвостик.
По хмаринках бігають малі янголятка –
Це вони вниз лиють дощ
Й сиплять білу ватку.
Є багато там бузку –
В лісі, в полі, у садку.
Ростуть там квіти кришталеві
І білі, ніби сніг, дерева.
А як вийде із хатини ангел в вишиванці –
Будуть разом всі співати й виводити танці.
Валяються ясні зорі при самій дорозі,
Їх ніхто у світі позбирать не в змозі.
Деколи провідує хатки місяченько,
Приносячи ласощів дуже багатенько.
Деколи провідує хатки ясне сонце, -
Чомусь стукає не в двері, а тільки в віконце.
Навкруги літають малесенькі бульки,
Й білі голуби, і навіть білосніжні кульки,
А маленькі янголятка стрибають на кульках,
І нанизують на нитки для намиста бульки.
А ще ангелики оці до сонця прилітають,
І його волосся злоте в коси заплітають.
Думаєш, неправда? Так і знай:
Знайдеш ти колись цей край!

Подарунок мамі

Стану вранці рано-рано,
Щоб усі ще мирно спали,
Й, з’ївши дві чи три оладки,
Вийду я тихцем із хатки.

Обмину кущі порічки,
Перейду квапливо річку,
Й зайду врешті я в лісок,
В царство дерев і квіток.

Назбираю я кульбабки,
І нарциси, і фіалки,
Й проліски ніжно-біленькі,
І тюльпани червоненькі,
Й маргаритки, і дзвіночки –
По галявинках, горбочках..

Із кульбабок та дзвіночків
Я сплету усім віночки,
З вербової гілочки
Зроблю я сопілочку.

Подарую мамі я
Букет свіжих квітів,
А сопілочка заграє
Мелодію літню.

Будуть усі веселитись,
Сік у склянки буде литись,
І з’являться на тарілках
Риба, і салати, й грінки,
І гостей буде немало,
День Матері – просто браво!

Малюнок

Купив тато малій Нелі
Фарби й пензлики веселі.
Взяла Неля в руки фарби –
На малюнку грають барви.
Диво-пташка полетіла,
В нірці сидить мишка сіра,
На папері – все живе,
Кольорове, не бліде.
На малюнку царство казки,
Завітай туди, будь ласка.

Троянда

Вона ще зовсім маленька,
Лише пуп’янок визирає з-під листочка.
Та згодом вона підросте,
Змахне з рожевих повік крапельки роси,
Відкриє очі,
І, замахавши своїми листочками,
Усміхнеться світу
І скаже: «Привіт!”

Дитячі фантазії

Настала темна нічка,
Погасла врешті свічка.
Усюди мирно, тихо,
Нігде не чути лиха.

Сплять в ліжках тато й мама,
Сопе сестра Оксана,
А брат не хоче спати,
Йому б в футбол пограти!

Та враз злякавсь Павло
І глянув у вікно:
Чи це не велетень стоїть
В садочку надворі,
І зло недобреє таїть,
І простягає пазурі?

Чи це не привид пролетів
У білому сукні,
І, поскакавши по траві,
Розсівся на вікні?
Чи це не мостр....

Та ні ж бо, ні!
Кидай ці балачки дурні!
Ніхто вже не летить, не скаче,
Це все фантазія дитяча!
І ти побачиш завтра зранку,
Що привид цей – твоя фіранка!

Мій любий, милий Львів

Було це дуже давно…
Старий Лев узяв перо.
І почав писати в своїй книзі
Про музеї і високі вежі,
Про сади й давні собори,
Про таємні переходи,
Про вали і про рови,
Про стародавнії церкви.

Про місто, що красувалось вежами,
А за його межами
Були печери, і міжнів і ріс
Серед горбочків невеличкий ліс.

Він у книжці подбав і про його культуру,
І виставив на будинках красиві фігури.
Різноманітні візерунки на занедбаних хвіртках
І горбата, блискуча бруківка…

Раптом крапнула на книжку
Золота краплина,
І усі вали, собори і церкви
Відразу ожили!

І тільки Лев вийшов на ганок,
Як ясне сонечко сповістило про ранок.
На бруківці й на цеглинах виблискує роса,
Й перед нами постає всього Львова краса.

І в країні – Україні
Місто це стоїть й донині!
І хоч зараз не оточує це місто рів,
Я тебе і так люблю,
Мій любий, милий Львів!

Віршовані загадки для малят

* * *
Дуже любить він малину,
У барлозі спить всю зиму,
Дуже любить він й медок,
Та ненавидить бджілок.
Він великий, косолапий,
Ця барлога – його хата.
Сильний він й міцний, як мідь.
А зовуть його ………………(ведмідь)

* * *
Живуть там, де є морози,
Зовсім не бувають грози.
Замість гроз є заметілі,
Холодно по всьому тілі.
Але зовсім не для них –
Вміють уникати лих.
Це птахи, та не літають.
Але часу теж не гають.
Хоч всі спроби полетіти марні,
Ці тварини від природи гарні.
Одягнувся в чорний фрак:
«Я гарненький? Так? Не так?»
Так, насправді, красень він, -
Симпатичненький ……………..(пінгвін)

* * *
Любить їсти він морквинку,
І окрайчик, й капустинку.
Цей звір має довгі вуха,
Щось почує – мчить щодуху!
Дуже прудкі ноги має,
Ними бігає, стрибає.
Влітку носить сіру шубку,
Тепло в ній й не треба грубки!
Взимку шубу носить білу –
Добре в ній ховатись звіру.
Поскакав в гарненький гайчик
Дуже симпатичний ……………..(зайчик)

* * *
Проживає вона в нірці.
Це, на перший погляд, в дірці.
Всередині дуже гарно,
Бо трудилася не марно.
Дуже мирно живе в хаті,
Та є ворог – кіт вусатий.
Та як лиш запахне сир,
Не мудрує – «Мир, не мир,
Треба швидше сир дістати,
Хочу ж я вечерю мати!»
Ось багата, гарна хижка,
Там «працює» сіра ……………(мишка)

* * *
На високім троні
Він сидить в своїй короні.
Ця тварина має гриву,
Навіть китичка хвоста
Є у нього неспроста.
Як зачують дужий рев,
Усі знають – це цар ………..(лев)

* * *
Проживає у болоті,
Довгий язик має в роті.
І охоче їсть комах,
Для комашок цей звір – жах!
А ловить для себе їжу –
Це для неї, наче гра.
Скаче жваво по листочках
І співає: «ква-ква-ква».
Завжди мокрі в неї лапки,
Здогадались, хто це? …………..(жабка)