Д а р ч и н а С к р и н ь к а

Дарчина колисанка Коло хати ходить гість. Він нам добру має вість: он рипить вже світу вісь – Гойдати колиску… Навшпиньки стають слова. Гість в кишенях щось хова. Чи не зіроньки, бува? Ніч-бо близько-близько! Він дістав з кишень зірки, в небі залатав дірки. Сплять давно всі малюки – Сни в них кольорові. Хай твій сон Господь хранить, буде поруч кожну мить. Як тебе ще вборонить? Лиш під крильми Любові! Із циклу «найменшим українцям» «Пам'ять» «Аз, буки, веді...» – то Літер наших золото. Виведені гарно Стояли у книгарнях ще за часів князів. Хто прочитать умів, Того вважали, друже, Поважним паном дуже. «Аз, буки, веді...» – ніби теплим пахнуть букви хлібом. Пахнуть степом і Дніпром. Може, якось перед сном Батько літерами цими Тихо казку читав сину. «Аз, буки, веді...» – як Сивини пресвітлий знак На чолі твого народу. Пам'ятай, якого роду! Бог любить Україну Бог дуже любить нашу країну Про це запитайте найменшу дитину, Вона вам відкаже : – Так, так, Він любить! У нас живуть найщедріші люди У нас озера глибокі й прозорі У нас високі та ясні зорі. А юнаки у нас – як соколи. Ми не одних ворогів побороли. Дівчата у нас – найгарніші в світі Їм коси розчерує ввечері вітер Народ наш – співучий іще від колиски І сонце щоранку до нас так близько! Хто в серці мав скарб надії – не згубить Бо нашу країну Бог дуже любить. «Ґазденятка» Добрий ґазда та добра ґаздиня – у їх дворі небо завжди синє. Синє та гарне, м'яке, іскристе. У їхній господі завжди все чисто. Чисто у хаті, чисто надворі. Вимиті навіть на небі зорі. Котик муркоче та сита маржинка Гарного ґазду не стрінеш у шинку. Добра ґаздиня немов та квітка завжди цвіте. І веселі дітки щічки рожеві світять родині. Та й до ладу все хорошій ґаздині. Як добре ґаздують і мама, і татко Ростимуть у них лиш самі ґазденятка. «Єдність» Анумо, дітки, під гімну звуки Станьмо всі в коло, візьмімось за руки! Гляньте, тільки – тепер ми єдині Дивимось в очі своїй Україні. На серці радісно, мовби свято І виростають за плічми крила сила не в тім, що нас просто багато. то єдність, дітки – велика сила «Хліб» Житній хліб і солі трішки... ми гостей стрічати будем гості здалеку йшли пішки, несли сонце звідусюди. Житній хліб і солі жменька Ми вас ждали, добрі люди.... Україна – наша ненька Як вона – гостинні будем. Із циклу «Питайлик Чомучкович» «Ирій» Ти знаєш, який Ирій ? – Не білий, і не сірий... У нім ночують барви – Тож він незмірно гарний. У нім зимує літо, він сонечком зігрітий. У нім – найлегший в світі – Живе травневий вітер. То з нього пташенята розносять сни малятам. «Їжачок» – Їжачок, їжачок! Скільки в тебе колючок? І чи правда, що на кожну Посадить грибочка можна? І чи можна з колючками Пригорнутися до мами? – В мене стільки колючок, Скільки в небі зірочок! Я без них нічого з лісу До домівки не приніс би. А до мами пригортатись Можу я завжди, як скучу... Чи як схочеться погратись: Мама в мене теж колюча! «Бедрик» Бедрик, бедрик! Де твій сведрик? Скоро осінь. А ти – босий. Чобітки осінні де? Дощик бо ж ось-ось піде! Осені я не боюся! Дощик йде – а я сміюся. Раджу всім я малюкам По моїм іти слідам. І на скільки в кого зуба Посміхнутись: Оіснь, люба! Ми давно тебе чекаєм З теплим, добрим, м'ятним чаєм! Із циклу «Мамині думки» «Наш Дім» Дощик крапа – «Кап! Кап! Кап!» На одній з найменших мап Видно затишний наш дім, Видно три віконця в нім. В домі цім ми від дощу Поховались. Не пущу Я холодний вітер в дім! Не пущу гримучий грім ! Я впущу лиш теплу казку І добро, і ніжність, ласку. Щоб, як зернятку в долонях Затишно рослось в нім доні! «Спи тихенько» Спи тихенько, моя доня, Хай тобі насняться сни Про метелика в долонях, Про стежинку до весни. Про лисичку, про сестричку, І про песика Сірка. На твоїм маленькім личку Стигне посмішка м'яка. Спи серденько, спи дитинко. Та й рости велика в сні! Глянь: в сусідньому будинку ледве світяться вогні. Спи хороша, спи маленька. Оченята закривай. Гарні сни збирай у жменьку, Під подушечку ховай. «Ка Ля Ка – Ма Ля Ка» «Каляка, маляка» – О, без суперечок – Це літери, знані кожній малечі. З них можна укласти будь-яке слово. Лиш мама і тато спиняють розмови, Як вгледять каляку-маляку на стінах... «Хто ж грамоти вивчив нашу дитину?» «Каляка-маляка» - то пише малеча Про зірку, що зійде у небі надвечір. І зиркне в віконце, засяє над містом Неначе коштовне, блискуче намисто. «Маляка, каляка» - про те, як сміється Мишка хвостата, коли врешті б'ється Яєчко із золота в Курочки Ряби... «Каляка, маляка» - не плачте ви, бабо! «Каляка, маляка» - не плачте ви, діду. Про те, як від сліз не лишається й сліду Коли Новий День сонцем стукає в серце: «Тук-тук: відчиняйте мерщій мені дверці!» «Каляка-маляка», «Маляка-каляка» Ну хто ж розгадає загадку цих знаків? Каляка-маляка...Ех, де правду діти? Ми й досі не знаєм, що пишуть нам діти