ЩАСТЯ ЗА ГРОШІ НЕ КУПИШ —
ГЛЯНЬТЕ ЛИШЕ НА СЬОГОДНІШНІ ЦІНИ

Дія 1.

Академічний голос дикторки з екрана телевізора: — Від усієї душі вітаємо любу нашу донечку Настю. Сьогодні тобі виповнюється сім років. Ти стаєш великою дівчинкою. У день твого народження бажаємо тобі міцного здоров’ячка, безмежного щастячка (гучність телевізора зменшується, дівчинка Настя починає ледь-ледь чутно схлипувати), успіхів у навчанні, будь такою ж розумницею, як завжди. З любов’ю мама і татко із сонячного Синіша (Португалія) (хлипання посилюється), бабуся, тітка Оля, дядько Володя. До привітань також приєднуються усі твої друзі та редакція програми «Тепле серце». А музичним подарунком для Настусі буде пісенька, замовлена батьками дівчинки «Донечко маленька». (Звучить пісня).
Донечка маленька, чорні оченятка,
Ти — моя красуня, ти — моє дівчатко.
(відчувається ще дужче затамований плач дитини)
Голос твій дзвіночком весело лунає…
Як я жив без тебе я не уявля-й…
(Голосно роздається клац, яким вимкнула бабуся телевізор).

Бабуся: (зітхає, пошепки) Привітали. Привітали дитину. (З’являються нотки радості) Настюша, піди подивися, що тобі батьки подарували... (пауза, тихе хлипання дівчинки) Дитино, не плач… мама скоро повернеться, ви будете жити у великому будинку, у Барбі навіть буде своя окрема кімната, а тато щодня возитиме тебе до школи… (плач потроху стихає) Скоро, скоро, вони повернуться.

Настя: (переводить заплаканий подих) Повернуться?

Бабуся: (зі щирою усмішкою) Обов’язково. (Жваво) А зараз, мерщій дивитися, що подарували мама з татом. Велика червона коробка, бачила?

Настя: (несміливо) угу.

Бабуся: (весело) То чого ж ти чекаєш?

Настя біжить в іншу кімнату. Чути топання її ніг, скрип дверей, що відчиняється і зачиняються. В кімнаті залишається бабуся. Важко дихає. Чути повільні кроки. У склянку бабуся щось накапує, рахуючи:

Бабуся: один, два, (пошепки) три, чотири, (дзвінок у двері) , п’ять, (дзвінок у двері ще раз) шість, сім,( у двері дзвонять уже двічі)… А хто ж то такий… (крокує до дверей, чути важкі кроки. Відчиняє двері (скрип)…

Сусідка Женя: (весело) Добрий день. Я до Вас? (Заходить, зачиняє скрипучі двері)

Бабуся: добр…

Сусідка: (перебиває) А де наша маленька іменинеця. Дивись який я шарфик їй зв’язала!

Бабуся: Проходь в кімнату, А Настю… давай трохи пізніше… Вона зараз така весела. Роздивляються подарунки… (потягує останній склад)…

Сусідка: Знову валер’янку ковтаєш. (Схвильовано) Серце? Ти сідай, сідай. (Рипіння дивана на який сідають). Погано?

Бабуся: Ні! (Ковтає слину) Вже ні… А в тебе як? Ігор заходив?

Сусідка: Як в мене може бути? Ти ніби не знаєш? Холодно. У вас тут хоч сторона сонячна, а в мене справжня дзіндра. А ті ще й воду так підняли. Сволочі… (Хвилюючись, з пересердя) Сталіна на них треба. Пішла сьодні на базар. Кіло бараболі, моркви, цибулі трошки, а ще молоко купила, мила. Всі гроші розпустила. А до пенсії ще неділі зо дві чекати.

Бабуся: Може Ігор поможе?

Сусідка: Ігор? (Сміється) Такого непутящого сина я ще не бачила. Може він прийшов хоч раз сказав «Мамо, тобі щось треба? Може я піду куплю чого, щоб ти зі своїм радикулітом не таскала ті сумеги через усе місто?» Не дочекаюся. Непутяще. Людочку кинув… Та хоч зварити борщ могла… хоча й гуляща трохи була… Та не її, Вовочку шкода, нічим дитя не вине, а без батька ростиме.

Бабуся: То світ такий зараз став.

Сусідка: (Упевнено) Ти говориш… Надя твоя хоч далеко, але Саші тримається. Роблять разом. Живуть. Заробляють. І ти не тільки на пенсію перебиваєшся. (Зітхає) Насті, звісно, шкода. Але воно, ніби має вже розуміти, що то для неї тато й мама стараються: репетитора з англійської наймають, комп’ютера купили, в інститут потім хороший відправлять.

Бабуся: угу…

Пауза.

Сусідка: То я уже піду, коли так… а ти полеж, дасть Бог, швиденько все пройде. А я ввечері зайду чи завтра зранку. (встає і чути її кроки, відчиняються і зачиняються двері).

Цокання годинника, тиша. Роздається телефонний дзвінок. Бабуся швидко зривається із скриплячого дивана і прямує до телефону.

Бабуся: (знімає слухавку) Ало, так.

Люда: (легке шипіння) Мамо, доброго дня! Ну, як там справи?

Бабуся: (з радістю) Людочка! Та, (зітхає) добре усе… (захоплено) Ти в Києві?

Люда: Приїхала…

Бабуся: ввечері будеш? Я Hасті зараз скаж…

Люда: (перебиває) Ні в якому разі… (Схвильовано) буду завтра… чи днем другим пізніше.

Бабуся: Що сталося?

Люда: не буду нічого поки що говорити…Саша розкаже… О першій включиш новини… Все треба мені йти. Справ ще багато.

У телефоні роздаються швидкі перервні гудки.

Бабуся: (Роздратовано) Добалакалися.

Вмикає телевізора.

Голос дикторки новин: Сьогодні офіційно стало відомо про фіктивність фірми «Укрхолдинг». Сотні постраждалих вийшли на мітинг перед головним виконавчим органом країни. Подано кілька заяв до районного Грибівського суду. Про розвиток найкрупнішої за останні 15 років афери, слухайте у вечірньому випуску новин. (Звучить музична заставка) А зараз про погоду. Північна зона країни знаходиться під впливом двох атмосферних фронтів. (Бабуся вимикає телевізор).

Бабуся: Діти мої, це ж ви 5 років панам заморським віддали. (зле) П’ять років…

Знову починає важко дихати, падає на скрипучий диван. Роздається дзвінок телефону. Бабуся повільно піднімається із скрипучого дивана, йде, піднімає слухавку.

Люда: Мамо, ти чула? Я не приїду. Буду тут. Мене Саша бив. (Плаче) Що я така дурна. Якби він мене не послухав — жили б ми уже в нашій квартирі, в столиці. Мамо, він напився, і побив мене. Сказав, що кидає… Взяв квиток, і їде сьогодні в Лісабон. Мамо. (захлинається в плачі)

Бабуся: (спокійно) Додому приїзди…

Чути як вбігає із сусідньої кімнати дівчинка.

Настя: це мама? Дай мені її … (наполегливо) Дай…

Люда: Ні, я за Сашею, може, що буде, двадцять першого суд — тоді і заїду… ( кладе слухавку)

Настя: Бабусю… Що с тобою Бабусю…

Звучить сирена швидкої.

Дія 2.

Грубий чоловічий голос судді: 21.10.2006 року Грибівський районним судом встановлено акт незаконних дій з боку фіктивної. Як виявилось компанії «Укрхолдинг». Але за відсутністю відповідача та браком доказів розгляд процесу перенесено. Повторне слухання відбудеться 20 лютого 2007 року.

Кроки чути. Люда виходить із Зали слухань. Чути звуки під’їжджаючих та від’їжджаючих потягів.

Люда: (думає спокійно) Ну, що з цього вийде? Мамі погано, чоловік кинув, гроші згоріли, а ще й Настя, сонечко моє підростає без мене. (ЇЇ спокійні внутрішні думки всередині, перериваються плачем зовні).

Чути тріщання коліс від’їжджаючого потягу…

Дія 3.

Дзвінок у двері. Настя відчиняє.

Настя: (Радісно) Мамо. Яка я рада тебе бачити. Як там. Зібрали вже оливки. (Цілує) Ходи я тобі свою кімнату покажу… Чаю поп’ємо, і до бабусі в лікарню підемо, їй уже краще, так сусідка наша — баба Женя говорить…

Люда: (безпристрасно) А де вона?

Настя: (пояснюючи) На кухні. Ходи мамо. Я покажу…

Люда. Настю. Принеси мені свою ляльку. Які ти вбрання пошила їй?

Настя: (радісно) : Я миттю… (побігла в кімнату)

Люда йде на кухню чути кроки.

Люда: Бог у поміч, Євгеніє Іванівно…

Сусідка: (зітхаючи) І тобі Людочка, і тобі… Я гріб замовила. І музика буде…

Люда: Спасибі вам…

Сусідка: А з Настею як? (сумно. І водночас зацікавлено) Ти тут будеш вже?

Люда: Не знаю… Втратили все… Тепер напевно знову треба їхати — з нуля розпочинати.

Сусідка: Коли треба, я за Настею подивлюся, я можу. Дитя воно миле… (Тягне паузу, мугикаючи)

Люда: (Строго) Триста вас влаштує? (чується схвальне «угу» сусідки) Так, а це ще за похорон. Йду Насті якось скажу за бабусю… Ще раз дякую Вам за все!

Кроки виходять із кухні. Скрип дверей, Стук в інші двері.
Завіса.