* * *
Бува, коли закрию очі,
Я бачу тяжкі дні війни.
Я бачу сум очей дівочих,
Людей з чужої сторони.

Безжальні постріли лунають
І чутно плач людських сердець,
Домівки люди покидають,
Все знищується нанівець.

Ось мати мертва і дитина,
Ось чоловік, а ось батьки,
Яка жахлива ця хвилина,
Які печальні ці роки.

Війна страшніше од хвороби,
Хапає душі всіх людей.
Немає “спасу” і в худоби,
Не чути сміху у дітей.

Але коли відкрию очі,
Зрадію шелесту гаїв.
Побачу я весняні ночі,
І знов почую солов’їв.

* * *
Якщо влітку у ночі
Вийти вкрай дороги,
Не побачать тоді очі
Жодної тривоги.

Вітер ніжно колихає
Гілками тополі,
Їм тихесенько співає
Про щасливі долі.

Зорі в небі ніжні
посмішки дарують,
І ласкаві тіні
Миттю зачарують.

* * *
Знову роль, планування, вистава
Скільки можна, втомилася я!
Все це тільки весела забава,
Ну, а може це доля моя?

Знаю сцена - це дім мій навіки,
Там я маю прожити життя,
І втішатимуть оплесків ріки,
Мабуть справді - це доля моя!

* * *
Єднаймось, брати, за Вкраїну,
В єднанні і сила й порив.
Єднаймось за тополю і калину,
За все, що бог нам сотворив.

За місяць, зорі й солов’їв,
Ми будемо життям стояти,
Нехай завжди лунає спів,
Із ніжних вуст дитяти.

Єднаймося, аби на Україні,
Завжди лунав веселий сміх,
А воля і любов до Батьківщини,
Навіки поєднає нас усіх.