Ти -- моє кохання!

Ти -- моє кохання,
Ти -- моє життя,
Я живу для тебе,
Ти -- моє буття.

Вранці прокидаюсь
З думкою про тебе
Боже ж, як кохаю
Милий мій, я тебе.

Боже ж, як я хочу,
Щоб були ми разом,
І розлуку вражу
Побороли зразу ж.

Ти -- моє кохання,
Ти -- моє життя,
Я живу для тебе,
Ти -- моє буття.
(28.03.2000)

Два птахи

Літали два птахи у небі, під сонцем,
Літали високо над нашим віконцем,
Кружляли у хмарах, співали пісні,
Мелодії лились з душі голосні.
Поглянь, яке сонце! Поглянь, який рай!
Нехай радість й щастя зігріє наш край.
І все хай цвіте і буяє красою,
Захоплює нас і милує весною!
І постріл…як грім серед ясного неба.
Йому вже ні сонця, ні неба не треба.
Він зойкнув від болю, поринув у сни
Чому він помре й не побачить весни.
Лише плач голубки лунав на весь край,
Благала вона повернути їй рай.
Але все сховалось, ніхто це не чув.
Лиш ранений голуб із болем зітхнув.
Не плач, моя люба, не плач, не ридай,
Живи ти без мене, люби ти цей край.
А той, хто зламав наше щастя земне,
Нехай з цим гріхом і надалі живе.
(18.04.03)

Осінь

Чарівна пора знову прилетіла,
Навкруги ліси всі озолотила,
Принесла дари людям на спожиток,
Погостила й згодом пішла на спочинок.

Перелітні птиці в небесах блукають,
Біле пір’я з неба, наче сніг кружляє,
Дощ, як сльози птахів печаль сповіщають,
Адже рідну землю вони покидають.

Холод, дощ осінній, зимній вітер виє,
І невдовзі , мабуть , все сніжок укриє,
І тоді у гості зима завітає,
Й морозець за щічки діток пощіпає.
(2003р.)

1 вересня!

Перше вересня, малята!
Час уже до школи йти
Книжка, зошит і щоденник
У портфелі – назавжди.
А ще ручка , олівець,
Та резинка й струганець
Все воно вам тут згодиться —
Для науки пригодиться!
Математика, читання,
Малювання та писання,
Рідна мова солов’їна ―
Для науки всім потрібна.
Тож навчайтесь ви старанно,
Слухайтеся вчителів,
Ваші успіхи в навчанні
Будуть радувать батьків.
(серпень 1998)

Що люблю, чим живу?

Люблю я мову солов’їну
І цвіт калини навесні,
Люблю родину, Батьківщину,
Й святу хлібину на столі.

Моя молитва

О, Боже, я тебе благаю
Візьми нас під своє крило,
Я рученята простягаю,
Молюся , так щоб і було.

Спаси мене й мою родину,
Від різних бід і злого ока,
І захисти в лиху годину,
І хай обходить нас морока.

Й прости мені мої провини,
Не дай їх знову повторити,
Допоможи моїй вкраїні,
В майбутньому щасливо жити!
(03.11.2003)

Миру мир на віки вічні!

Що страшніше у житті
Кожної людини?
Це біда, неволя, горе
Неньки України.

Це Війна – жахлива відьма,
Всіх зачарувала
І у мирних, добрих сім’ях
Щастя й радість вкрала.

Хоч все вкрала та є віра
На тебе вкраїно,
Що життя все одно буде,
Вірю, Батьківщино!

Україно, нене рідна!
До тебе звертаюсь
Захисти людей невинних
Вони ж повмирають!

І не стане України
Не стане і люду
І погине все довкола
Від болю і бруду.

Адже вбивці-ненажери
Усіх повбивають
І нещасну Україну
В ланцюгах поховають.

Звільни, Боже нас від муки
Змилуйся над нами,
Над людьми, над грішними
Твоїми синами.

І дай сили нам, завзяття
Розум і здолаєм
Ворогів, страшних відлюдьків,
Що кров проливають.

І тоді, на повний подих
Ланцюги порубаєм
Звільним нашу Україну
Катів покараєм .

Ні, не ми їх покараєм
А Господь Великий.
А ми люди почнемо
В щасті навік жити.

А війна, стара чаклунка —
Її вже не має,
Тільки сміх та спів пташиний
Навколо лунає.

Все співає, оживає —
Життя розцвітає,
Чесність, правда, справедливість
Довкола гуляє.

О, народ мій українській
Додолу схилився
І до Бога Славетного
Від душі вклонився.

І сказали люди добрі
Слова золотії:
Миру мир навіки вічні
Нашій Батьківщині!

(«Вічна пам’ять нашим героям!»)