Суть

Там, де безмежна недосяжність закінчується твоїм пристанищем, стаєш собою. Тільки там ... Не маючи туди повертатися, не зможеш тільки буттям пізнавати себе. Тому так є. Вичерпуєш створене і втоми нема, бо відомої безлічі, нічого не вартої, намагання марні на вічність. Спотворене красою, якої бажав, приймаєш сподіваннями збагнути свою неправду. Помиляєшся від нестримності знову помилитися ... Тому необхідність заперечувати собі стає невідворотністю заперечення. Шлях відмови для знищення – вій. Сам створив "все" так. І "все" теж робиш, ні чим, тільки для повернення туди, де собою себе вважаєш.

Би. Б.

...Він би... У нього була кішка. Була... Б... Так говорять тоді, коли мають на увазі те, чого нема. Він тому і намагався в деяких випадках додавати до слів була - б і би. Букви, та вони багато чого змінюють, все інакше. Зовсім не так. У нього була б кішка. Ось це і примусило його до наступного. Чогось, як він думав, безглуздого і непотрібного. Він не любив тварин, а особливо кішок. Тому і вирішив, нібито вона у нього вже є - кішка. Не любити і кожен день піклуватися про неї. З кішкою... Краще б не починати. Він підозрював навіть зле і що це все може закінчитися і не початися. Вибрав би саму звичайну і сіру. Звідки тоді було б знати. Що її беруть всупереч. А не завдяки.

З перших днів він зрозумів би, як важко не любити і постійно бачити те, що не любиш. Особливо, коли воно потребує ласки і уваги, а іноді - їжі. Та він старанно виконував би всі вимоги, які потребують такі обставини. Виконував все, що зазвичай виконують люблячі господарі своїх кішок. Мабуть, дивно, а може, і ні, бо кішці він би прийшовся... Вона б терлася собою об його ноги. Муркотіла, піднімала хвіст. Намагалася гратися з ним. В ці хвилини він не просто любив би, а вже не міг терпіти її. Ще б трохи і... все рівно настав би той день... Тоді б він прийшов додому після довгого, важкого і невдалого дня, який був би останньою краплею для того, щоб бути в стані повного відчаю. Ліг би на диван, навіть не роздягаючись. Відчувши самотність і втому, які намагався раніше не помічати. Він один... Нікому, крім себе, не потрібен. Ці думки повністю витіснили б залишки оптимізму і бажання...

В кращому випадку захотів би напитися горілки і спати, потім знову напиватися і спати... Не сприймати нічого, крім цих потреб. Захотів би вже підвестися і дістати пляшку. Відчув би рукою щось пухнасте і тепле. Весь цей час біля нього лежала б кішка, яку він майже ненавидів. Вона була б поряд, а він же не любив її. Та для неї він - все. Все повністю. Любити когось для неї - невимушена життєва необхідність. Зрозумів би, що це так просто для неї. Він потрібен цій тваринці. Все-таки комусь потрібен, крім себе. І виявляється, що його щось любить без фальші і примусу, незалежно від всього. Люблять таким, яким він є. Ця простота його приголомшила б. Він би довго сидів і дивився на свою кішку. Почав би переоцінювати всі свої наміри і вподобання. Він би вперше її погладив і назвав би ім'ям, якого в неї раніше не було...

КУЛЯ

Моя молодість пройшла в звичайному магазині, серед сотень таких, як я. Вбрання і аксесуари були не дуже вишуканими, та мені личило. Наш калібр користувався особливим попитом. Я була однією із тих, яких беруть на справжнє діло.

В один з похмурих, дощових днів з'явився Він. Невиразне, спотворене опіком обличчя відштовхувало і лякало.

Взяв нас п'ять. Ми були в захваті. Нарешті щось буде.

Чекати довелося недовго. Був справжній драйв. Такий шалений кайф треба тільки відчути... Все навколо тебе скаженіє і рухається в нестримному темпі. Ця мить варта життя. Потім м'яко зупинилася в якомусь тілі. Доволі тепле і вологе місце. Приємно. Скільки всього нового.

Мені так подобалося... Потроху все почало набридати. Сумно. Волога залишилася, тепло зникало. Невдовзі стало зовсім зле... Я одна, - без інших... Пам'ятаю яскраве світло. Мене вкинули до якогось целофанового пакету. Знову я опинилася серед своїх. Вони, як і я, були голі, якісь спотворені, зім'яті... Тільки у мене ще був доволі пристойний вигляд...

Знову нудьга. Темрява... Мабуть, це закінчилося і моє життя. Не знаю... Полежу в пакетику, а там буде видно...

Бджола

У вулику з'юрмилися бджоли.

П'ятнадцята бджола злетіла на подвір'я у п'ятницю, з'явилася в останній день. Бо вона від'їхала. Мабуть забула.

Вона полетіла у вечері далеко. Аж до 3-го вулика.

"Путішествініца" прилетіла до 5-го вулика. Там п'ятнадцята бджола була хороша. Літала кругом вулика і їла мед. Інші позлітали і чекали на неї. Вона смакувала.

Вулик був порожній, бо настав ранок. Бджола почала...

Дощу й досі нема. П'ятнадцята почала теж юрмитися, нарешті закінчилася п'ятниця. Почався новий... Старий закінчився.

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, МАМО

- Мамо, чому ти не хочеш мене народжувати? Я тепер твій. Ми рідні. Я частина тебе. Не вбивай мене. Я хочу життя. Ти ж моя мама. Мами люблять своїх дітей. Я тебе дуже-дуже люблю. Хочу, щоб ти мене народила. Матусю, народи мене. Благаю тебе, я ж живий. Подаруй мені життя. Я принесу тобі радість і щастя. Вихід завжди є. Подумай, ще є час, не роби помилку. Ти вже не одна, у тебе є я. Мамо!

Не голодний тиранозавр розмовляє сам з собою

- ...Зуб вже не болить... Не голодний. Як з цією? Ще й шкутильгає. Скалічене. Далеко не втече. Молоденьке. Такі смачніші. Не голодний. З'їм. Ні... Краще після випорожнення. Нехай випорожниться. Жеруть цілий день листя і коріння. Потім їх розносе.. На смак ніби болото, їв таких. Був голодний... Дуже голодний. Тоді не зважаєш. Голод... А як вони живуть? Виживають... Знають, що їх з'їдять. Раніше чи пізніше... З'їдять без зайвих... З'їдять для втамування голоду... Жах... Оце і є жах. Бути кормом... Жити, щоб бути кормом... Де тут радість життя?.. Не до радості. Виживати і радіти... Насолода? Дивна насолода. Зачекаю до ранку... Поки не голодний... Не голодний. Ні. Мені не жаль їх... Просто не голодний. А зранку... на ранок вони випорожнюються... Не буду їсти - буду голодний і що. Ні... Краще не голодним... Не швидко б старіти. Старі слабі. Бачив я таких. Можуть з'їсти. Тоді можуть з'їсти для втамування голоду. Поки мене складніше з'їсти. Зараз ні. Перед цим треба вбити... А карликів вегетаріанців, як ця нікчема, можна жувати живцем для задоволення. Ковтнути відразу і все... Хто мене зможе з'їсти? Такі, як я. Тільки такі, як я сам. Не просто. Та коли буде двоє... тоді... Не швидко б старіти. Стану слабшим і хворим... ховайся від всякого непотребу... не голодний... Треба частіше бути не голодним... Не голодний... До ранку... Тільки... можуть з'їсти голодні... Не дам їм... Нехай до ранку... Тоді смачніше... Нехай виживає до ранку... Не втече вже... А зранку буду голодний... Не жаль її. Просто не дам з'їсти іншим... Сам... Зранку... Ні... Не жаль... Не дам з'їсти іншим... Сам... Не голодний... Не жаль її... Ні...

Лелека

Всім вагітним і тим, які хочуть бути такими.

...Втомлене сонце ховається за горизонт. Спадає спека. Тихо і не помітно приходить літній вечір. Затихає все і всі. Дві сусідки на лавочці, під вишнею, ведуть неквапливі "світські розмови" :

- ... Така наша доля.

- Та не кажи. Коли жінка чекає "прильоту лелеки", вона стає незвичайною. Розквітає мов троянда. Он, як моя Оленка хоч картини малюй. Всім тим Мадоннам і Джокондам до неї сто разів умитися. Як би ще...

В розмову втручається мала Оксана. Вона тихенько гралася у піску, не подаючи виду, що уважно слухає розмову дорослих.

- Мамо, у нас же коло двору на стовпі живуть лелеки. Кожен рік прилітають, а ти не змінюєшся. Правда, цього року моя старша сестричка... Ну вона й так гарна. Всі хлопці задивляються, хоча і стала повненькою, з'явився маленький, круглий животик. Це так смішно. Ма, а чому в мене нема такого ? Може треба попросити лелеку ? А як?.. Як? Я спробувала, а він відразу кудись полетів.

Жінки тільки роти повідкривали від здивування.

- Біжи пограйся до Катрусі. Дивись, яка в неї нова, гарна лялька.

- Біжи пограйся... Нова лялька... Я вже доросла - на той рік буде вісім. Добре, піду.

- Ти чула ? Оце дітки пішли.

- Та з цією ще можна ладнати, а от старша... Була б моя воля, я б тому "лелеці" Миколі таке влаштувала. Заради доньки не можу – все -таки зятьок. Приходив весною у відпустку, а вони ж ще зі школи зустрічаються.

- От і дозу стрічалися...

- Добре хоч командир військової частини, людина розуміюча - вдруге дав відпустку, щоб подали заяву до загсу і одружилися. Все не так як у людей. Тепер чекає, коли "прилетить лелека".

- Ой, не говори так, головне щоб любили одне одного і жили в злагоді. Все інше дрібниці.

- Якби Ваші слова та до... Підбігла задоволена Оксанка :

- Мамо ! Якщо напитися багато води, животик теж збільшується. Дивись!

Дають

- ...Запам'ятай, онучку. Корівки дають нам молоко, курочки - яйця, свинки – м'ясо і сало, овечки – шерсть...

- Дідусю, а ми що їм даємо. Вони нам дають, дають, колись надоїсть давати. Що ми тоді будемо робити?

- Г-м-м ...

Дитячі питання кожного можуть поставити в безвихідне становище. Добре, що поряд була сусідська дівчинка. На дитячі питання і відповіді дитячі.

- Володя, ти що зовсім... Що нам у дит.садку говорила вихователька. Вони нам усе дають, бо ми їх любимо, піклуємося про них, годуємо.

- Так- так. Оксанка вірно сказала. Молодець.

- А я бачив, як одна свинка не хотіла віддавати своє м'ясо і сало. Тоді дядько Василь дуже рознервувався і чимось вдарив її. Тільки після цього мабуть погодилася. Лягла і стала такою спокійною, спокійною... Потім мене мама погукала, я не бачив як вона давала м'ясо і сало.

- Щось у мене голова розболілася, піду мабуть ляжу. А ви грайтеся, грайтеся. Потім поговоримо...

Шокований дідусь пішов у хату.

- А ти Оксанко, як не знаєш, то мовчи. Я ще й не таке бачив і чув.

Оксанка була не з тих, що швидко здаються, вона показала Володі язика і сказала :

- Дурний! Я з тобою не хочу гратися. Ти ще малий. Багато будеш знати, то зовсім не виростеш...

Відразу старим станеш...

Я. Дитяча розмова без запитань співрозмовника

- А у мене тато мертвий. Помер і відразу став блідий-блідий. Тепер не розмовляє. Навіть очі не розплющює. Ніби спить. Так спати хотів перед цим. Мама купила мені морозива і попросила щоб я йшов гратися. Сказала, я чув, бабусі: "Жаль дитини, ще зовсім малий, нічого не розуміє". І це я малий, нічого не розумію. Чому вони так думають ? Мертвий значить не живий. Був живий, а тепер не живий. Не живих, я бачив, закопують в землю, щоб вони там лежали, завжди. Якщо не закопати будуть тільки заважати, починають смердіти. Тато був добрий, майже не бив мене. Як бив то за діло. Купував цукерки на палочці, жувачки і навіть шоколад, на день народження. Хочеш підемо, подивимось на тата. Можна його поторгати, він нічого тобі вже не зробить. Всі плачуть. Поплакав і я, потім перестав і пішов. Все рівно він не живий. Плач не плач... Цікаво, чи чує він слова. Може чує, та не може сказати. Погано, що не живі не розмовляють. Всі мене жаліють, кажуть добрі слова, дають солодке. Раніше б так робили. Краще все таки бути живим. Можна бігати, гратися, розмовляти. А що мертві, тільки лежать і все. Вже нічого не можуть. Добре хоч мама не мертва, буде з ким розмовляти. Мама в мене теж не погана, коли в своєму розумі. Тоді вона майже як тато, навіть допоможе з домашнім завданням. Саме краще в неї виходить додавати цифри. Просто молодець, краще за мене... Фотографія мого тата буде тепер приклеєна в мене у щоденнику. Прийду в школу розповім вчительці...

Теж Я

Я крім добра нічого поганого більше не роблю.

Дитяча розмова без запитань співрозмовника.

- Всюди був вогонь і дим. Спочатку я хотів тікати. Стало страшно і дуже важко дихати. Треба було рятувати маму. Вона важка. Я не міг. Тягнув її до дверей, щоб надвір тоді. Хоча вона і п'яна, а все-таки мама. Я люблю свою маму. Завжди коли напивається засинає аж хропе. Тоді краще не чіпати. Так і цього разу. Хотіла і мені налити горілки. Язаховався під ліжко. Ні таким п'яним не хочу бути. Коли п'яний треба багато спати. Говорити казна-що. Не люблю спати. Для чого так. Краще гратися з дітьми або піти до бабусі попросити щось поїсти... Мама в лікарні. Мене раніше виписали. Зараз у бабусі живу. Лікарі сказали, що мама обов'язково видужає і прийде до мене... Дядько пожежник подарував значка і назвав мене рятівником. Я рятував маму. Після того як почала боліти голова не пам'ятаю нічого. Мене і маму врятували пожежники. Ще б трохи і все. Нас би не стало. Були б мертві як тато. ТрЄч)? рости швидше. Тоді може вмовлю маму не пити горілку. Я її люблю і вона мене теж. Вона хороша... Вона моя мама... Мама в мене є, як і у всіх...

Мабуть я

Дитяча розмова без запитань співрозмовника.

Я мабуть не щасливий. А може соціально не адаптований. Так сказала тітка, що направила мене сюди. А ще казала... Сирота... Я – сирота. Тепер сирота. Бреше вона все. Тепер все інакше. Не те, що в бабусі. Мене привезли до інтернату. Мама тим часом одужає. Перебуду зиму і додому. А тут тепло, грубу не треба розпалювати. Годують багато разів на день. Навіть в ранці. Таких, як я, більше... Дівчатка є теж... Що правда примушують навчатися. А я хочу вчитися. Це цікаво. Раніше такого не було. Може треба частіше до школи приходити... за кожну відповідь хвалять. Не важливо навіть правильно чи ні. Поки нормально. Якщо не сподобається або набридне втечу з хлопцями до столиці. Вони вже давно готуються. Зароблю там гроші і вилікую маму. Хто крім мене їй допоможе?

Каяття того, хто був кращим ангелом Його

Воля Його – не благодать тобі – це ВОЛЯ ЙОГО.

Біль... Біль... Біль розриває. Нищить. Біль безсилля і покори перед Нездоланним. Немає кращого для тебе, крім болі. Спасіння немає. Зникло все. Немає нічого, є тільки відчуття нестримного бажання приймати біль. Зробити не можна інакше. Покора і стриманість для жертви злому. Свобода в середині чогось, а хотілося всього необмеженого, безкінечного для себе. Осягнути, зрозуміти, намагатися бути там. Обіцянки і неправда ось - розплата за свободу. Насправді немає свободи, є тільки вибір. Вибір між одним і тим же. Прояв волі і знову нестримний біль, страждання - це кара за жагу пізнати бажання свободи. Хочеш жити? Будеш жити, для того, щоб знати, ти-ніщо, якщо ти проти Нього. Не корися, матимеш все - і страх, і біль, і безсилля, і можливість помирати. Це буде нищити, бо спромігся протистояти всьому, бувши силою від сили. Твій шлях - життя, живи ним, іншого не чекай, бо хотів творити милість Його, в протистоянні Йому, забувши, що все дане дарма, яке не треба повертати. Бажав сам мати, що давати і прийняв смертельне, безжальне, неживе. Все завершене і жадоба слави Його і боротьба заради свободи. Свободи, якої не треба, якої нема і не буде, бо все це біль жалю і смутку, втрати надії на вічність. Обрав стояти супротив і виживати, замість бути поруч з Ним і любити Його, як Він любить тебе, бо ти частина була Його улюблена.

Не будеш знищений, лише покараний і самотній. Відійшов, щоб не повертатися. Він дозволить розуміти і повернутися, коли приймеш терпіння і страждання. Знай, готуйся і чекай, час непокори лічений. Страждай – це милість на спасіння, в цьому суть. Твій вибір був протистояння. Будь поки ти є. Прийде, коли благати треба, а не хотіти і жадати. Треба знати це. А поки біль, Він нищить і дає надію... Повстав... Хотів бути Ним, сам без Нього... Неможливе робив супроти існування всього. Він той, що є, а ти тільки прийнятий для справ. Змирись з цим і будеш. Як ні, то знову біль. Тільки біль, туга за минулим і бажанням майбутнього.

Нема тебе без Нього. Спроможний лише бути під владою Його, бо ти не Він, а Він - це Все.

Поцілунок Юди

Він був у розпачі:

"Сни...Скоро я збожеволію. Здається, ніби живу тільки там. Сьогодні... Якась маячня. "Ти повинен її поцілувати". Запамяталося тільки -"повинен її поцілувати". Це пульсувало, в голові як, наказ. Усвідомлення всього цього викликало неприродній страх. Він відчув себе іграшкою в чужих, жахливих міцних руках. "Так досить. Це ж тільки сон. Треба швидше до людей"...

...Хоч до побачення залишилось більше години, Він вийшов на вулицю... Пройшов дощ і літнє сонце знову взялося за свою справу. Ноги самі привели до знайомого кафе. Свіже повітря, смачна кава і бажана зустріч додали настрою.

"Нарешті, вона! Як завжди, бездоганна і впевнена у собі. Весела, привітна посмішка. Він не міг звикнути, ці думки постійно лізли в голову: "Красуня, багата і я починаю до неї звикати? Ніби жарт. А таки любить мене, інакше б не приходила. Їхні погляди зустрілися, слова стали зайвими... Вона кінчиками пальців торкнулася його губ. ...Бажання відчувати її стало ще сильнішим. Мить, і він забув про все. Вони так захопилися, що не зважали навіть на відвідувачів кафе і перехожих...

В цей час снайпер на горищі сусіднього будинку отримав наказ: "Ціль - білявка, цілується з хлопцем в темних окулярах".

Назва не потрібна...

...Навколо тебе туман. Туман надій і сподівань, переконань і прагнень... Туман, який закриває від тебе сутність. Незаперечну сутність всього, в якій не діють твої правила. Ти можеш лише заховатись і тільки на довгу мить, в тумані свого існування.

Туман... Густий туман ти в ньому хочеш чогось і живем заради того, щоб чогось хотіти. Позбав себе всього особистого і матимеш страх і станеш жити в світі невідворотності і неминучості. Сам на одинці в "тому" не ілюзорному, справжньому - де немає ні добра, ні зла, є тільки світ без туману.

Може це спасіння, а може просто твоє щастя. А поки що тобі потрібен туман, твій, який ховає, дасть надію, можливість, дозвіл жити і радіти тому, що все так є. Не бійся його, бо це ти сам...