Коли приходить янгол

На моєму ліжку сидить янгол. Він пахне дешевою пудрою, у нього розмазана губна помада, а темно-каштанове волосся зав’язане в недоладний вузол. Янгол дивиться телевізор і їсть шоколадні цукерки. Він не помічає, що я вже прокинувся та спостерігаю за ним. Ніколи не думав, що янголи так полюбляють шоколад.

І чого він опинився тут - в цій неприбраній кімнаті, на моєму ліжку?

- Ти не сердишся за те, що взяла цукерки? Просто обожнюю «Вишню в лікері». Ти спав, і я не хотіла будити тебе. Не сердишся? – янгол облизує замащені в шоколаді пальці.

- Будь ласка вмийся… зітри косметику

Якусь мить пильно розглядає мене. Їй нецікаві мої слова.

Ніколи не бачив таких смарагдово-зелених очей, а ще в нього надзвичайно довге і густе волосся. Напевне, усі янголи досконало прекрасні.

- Ти б вдягнулася. Невже тобі зовсім не соромно переді мною?

Мовчки одягає на себе куций клаптик тканини жахливого салатового кольору – її сукня.

- Так ліпше?

Заперечно хитаю головою.

- Ти схожа на повію.

- Дякую за комплімент…і за пріют, але мені вже час…

Янгол не може піти від мене. Ладен встати на коліна і благати її про те, щоб залишилась. Віддам усе своє заради цієї істоти.

- І куди ти підеш? Тебе ж прогнали з небес.

Ніякого здивування чи заперечення; тільки байдужість і зелено-смарагдові очі.

- А тобі звідки відомо?

- Ти б ходила в іншому одязі… ніколи не зустрів би в тому гадючнику… не залишилася на ніч.

- Що вам до того? – розгублено і зле.

Вона йде від мене.

- Ти янгол, і я тебе не відпущу. Мені байдуже, але не дам тобі занапастити себе.

Гарна біла спина. У нього немає крил.

- Вирішив пригріти сирітку? Хм, ангол. Чула б тебе моя мати… сказала б тобі хто я. Анголи чисті, вони прекрасні, а я брудна… ти навіть не уявляєш, яка я брудна. Огидна, мерзенна, брудна. Чуєш БРУДНА!

Здається, в її очах сльози. Ні, не плаче – це лише мої вигадки. Злість, виклик, образа, ненависть, але не сльози.

- Що б ти там не говорила, але ти - янгол, і я це знаю. Тебе скинули на землю, і тепер ти не знаєш як жити серед людей в цьому жорстокому світі.

- Ненормальний? Шиза мучить? От блін попала. Не потрібно мені твоєї жалості ані допомоги… – голос злий та глумливий – ти диви, благодійник знайшовся...

Не відпущу його.

- На тебе так довго чекав... чекав на свого янгола.

Декілька непевних кроків назад. Бачу в її очах страх. Вона боїться мене. Вона не вірить моїм словам. ЗРОБИ ЩОСЬ, ІДІОТ! ВОНА ПІДЕ!

- І куди ти зібралася? Вчора не страшилася, а сьогодні так?

- Не знала ж, що в тебе не все добре з головою. Що ти того... – недобра усмішка; досада в погляді.

- Та зачекай ти. Хочеш кави? Роблю смачну каву по-турецьки.

Як її затримати? Повна не підконтрольність ситуації. В голові пустка. Вона свердлить дірки в моєму тілі своїми очиськами. Думай, ідіот, думай швидше. Усмішка. Вона всміхається мені. Не зле і з іронією, як зазвичай, а зворушливо і тепло. Усміхаюсь у відповідь. Кімната залита яскравим світлом, воно ріже очі; довкола пахне сливовим варенням. Все пливе перед очима.

Мені знову вісім років і я бачу янгола. Його обличчя повне тривоги і страху. Холодна рука торкається мого чола.

- Блядь, ти мене так налякав. Дуже болить голова? Сильно вдарився? Ого, яка гуля… Добре, що ти прийшов до тями, а то я… я так розгубилася. Хотіла на тебе вже вилити склянку холодної води, та ти відкрив очі… блін, так перелякалася… Що це було з тобою? Викликати скору?

- Не треба. Допоможи мені піднятися. – повертаюсь до реального відчуття часу.

- Ти ще полежи краще. Мабуть твердо? Принести подушку?

Які прекрасні його очі.

- Вибач, що налякав тебе. Зі мною таке буває. Це ще з дитинства. Тепер все вже гаразд. Дякую, що не пішла.

- Я ж твій ангел. – вона усміхається мені - тепло і гарно. Вона це сказала просто так.

- І ти не підеш? – ідіот, що за запитання, вона ж не вірить тобі.

Янгол мовчить.

Як його звати? Чи у них немає імен?

Поспіхом одягаю шерстяний джемпер і піджак. Штани жахливо пом'яті, але зараз не до того. Янгол сидить на ліжку повернувшись до мене спиною.

- Буду через десять хвилин. Супермаркет тут поряд. Ти хочеш чогось особливого?

- Гранат.

- Яких? – придурок. – Туди й назад. ОК.

Довга черга в двадцять хвилин. Жахливий хробак точить зсередини. Передчуття найгіршого, страх перед очевидним - а що як янгол піде? Втече. До біса покупки.

Не чекаю на ліфт. П’ять поверхів на одному подиху.

Кімната пуста. На кухні також нікого немає. Хочу покликати її, але не знаю імені. Де тепер його шукати? Це кінець. Кінець усьому. Повна фрустрація. Сповзаю по стіні на бруду підлогу коридору.

- Тобі знову зле?

Янгол стоїть переді мною. Вода з її волосся скапує мені на піджак.

- Ти не пішла?

Від нього пахне моїм шампунем.

- Чому ти вважаєш мене ангелом?

Не дивлюся на неї. Міцно заплющую очі, але вона досі поруч. Поряд зі мною, і це не сон.

- Якби була ангелом, то б знала про це. Правда?

Не відаю чому він тут? Чого знову явився мені?

- Коли був ще дитиною, то впав з дерева - липи. Вона росла у нас на подвір’ї. Потім її зрубав мій батько. Потрапив до лікарні і пролежав там пів року. Спочатку у комі – довго. Лікарі думали, що скоріш за все я помру, а якщо й виклигаю, то стану недоумком – занадто серйозна травма голови. Але я вижив завдяки тобі. Ти щодня являлася мені і сиділа коло мене. Тоді ще не говорив і думав, що ти одна з медсестер. Правда вбрання в тебе було зовсім не таке як у них, але мені було байдуже до того. Ти ніколи не розмовляла, а лише усміхалася і гладила мене по голові. Звик до тебе. Та одного дня ти не прийшла. Згодом запитував маму, де ти пропала, однак вона ніколи не бачила тебе. Ніхто тебе не бачив. Лікарі сказали, що все це наслідки сильного струсу мозку або ж моя фантазія. Лише бабуся вірила, що ти існуєш, що ти - мій янгол охоронець. Знаєш, саме цим вона й пояснювала моє майже чудесне видужання.

Хотів назавжди запам’ятати твоє обличчя - таке миле та світле. Але згодом твій образ стерся з моєї пам’яті. Залишився нечіткий дитячий спогад.

Проте ти явилася мені знову - це було п’ять років тому. Потрапив в автомобільну катастрофу – сів нетверезим за кермо. Тоді також опинився в реанімації, і ти стала приходити до мене. Відразу тебе впізнав - ти не змінилася і, напевне, стала ще красивішою. Лікарі стверджували, що буду інвалідом, але ти мене знову врятувала. Я скоро видужав і повернувся до звичного життя... та знаєш, цього разу незабув тебе і, коли вчора зустрів янгола в тому гадючнику, все рівно впізнав його... мабуть, бруд не чіпляється тебе.

Вона нічого не запитувала.

Вона вірить мені? Не бачу її очей, вони закриті.

- Що ангел робить на землі? Чого у нього таке паскудне життя?... Чому він покинув небеса? ЧОМУ він так себе поводить?

Що можу на це сказати? Не знаю відповідей на її запитання.

- Можливо, його вигнали або він сам вирішив жити з людьми… - у її голос непевність.

- Так, він дуже любив людей, а тому захотів жити з ними, як вони. У нього забрали крила, стерли усі спогади і створили нові.

- Чому такі сумні? – очі повні нездорового блиску.

- А це кара. Щоб він жалкував про зроблене.

- Йому дадуть другий шанс?

- Думаю, що ти його вже отримала і з часом все згадаєш.

- А як мене звали?

Я не знаю.

- Завжди називав тебе просто янголом.

- Можна виберу собі нове ім’я допоки не пригадаю справжнього?

Чи янголи взагалі мають імена?

- Це вирішувати тобі.

Вона міцно обіймає мене.

- Завжди знала, що моє життя є не моїм, що воно надто погане і несправжнє. Відчувала це завжди. І як добре, що… ангел. Ти ж не помилився? Така щаслива. – вона сміється і притискається до мене. – Отже я тебе рятувала, а зараз ти мене. Не огидна і ниця, а янгол… А чим займаються ангели, які стали людьми?

- Ти і далі опікатимеш мене.

- Несмачно готую - жахливо готую.

- Мені не потрібна домогосподарка. Напевне, тепер моя черга піклуватися про тебе.

Вона відмовляється спати сама, їй подобається згорнувшись калачиком лежати поряд. Чую як б’ється серце янгола. Просипаюся серед ночі і слухаю її рівне дихання. Мені постійно здається, що все це колись матиме кінець. Намагаюся забути про це.

Не знаю чим вона займається, коли зостається сама удома. Напевне, дивиться телевізор, по десятки разів витирає пилюку у квартирі, яка вже сліпить чистотою блиску, гуляє в парку неподалік будинку, часом ходить по магазинах. Думаю, янгол нудиться, проте він ніколи не нарікає, ніколи й ні на що не скаржиться. Та сьогодні я приготував для неї сюрприз.

Довгий і вимогливий дзвінок у двері.

Нащупую рукою ключі в кишені куртки, однак двері відчиняються самі. Щось біле прошмигує в глиб коридору.

- Не дивись на мене. Роздягайся і мий руки… запекла качку... з гарніром.

В хаті неприємний запах диму і гарі. Це, мабуть, наша вечеря - у кухні накритий стіл на дві особи. Ховаю свій подарунок на підвіконник, лиш би він не впав звідти.

- Тобі подобається?

Напевне, маю дурнуватий вигляд, але ніяк не можу зібратися з думками. Вона така гарна. Її сукня, зачіска, відсутність макіяжу... ВОНА ПРЕКРАСНА. ВОНА ЯНГОЛ. Не вистачає лише крил.

Несміливо усміхається мені.

Ідіот, скажи щось нарешті...

- У мене немає слів… просто шокований.

- Але тобі сподобалось? Так чи ні? – моя реакція їй незрозуміла.

- Ти прекрасна… надзвичайна, дійсно не можу підібрати слів, щоб висловити своє захоплення.

- Це ж дуже добре.

Вона підбігає до мене і цілує в щоку. Її очі повні радості та задоволення.

- Отже тобі полюбився мій сюрприз. А я так переживала... ми майже тиждень шили сукню, але це було нічого порівняно з тим, які труднощі пережила готуючи цю вечерю. Жах! Тобто все смачно… сподіваюсь... а жах, що було так важко. Давай покладу салату.

- Ми шили?!

- Угу. – її рот вже повен картоплі. – У тебе така мила сусідка.

- Карга з 56?

- Не говори так. Вона мені дійсно подобається і ти їй теж. Клавдія Євгенівна казала, що ми гарна пара. А знаєш, вона співала в опері, я навіть слухала її по такому… такій… забула як це називається, але там ставляться такі чорні платівки. Клас. Я часто ходжу для неї в магазин за покупками. Правда, вона не вміє шити, але в неї є швейна машинка, а я вмію. Я ж закінчила курси крою та шиття в бурсі.

Дивно. Раніше ніколи не думав про її попереднє життя. Як жила до того? Чи хтось переймається її раптовим зникненням?

- І все це ти зробила заради мене?

- Так. А ще мені було дуже самотньо, ось і вигадала для себе заняття.

Вона вся світиться. Янгол щасливий. Але що означає цей її погляд? Картопля застряє у горлі - починаю давитися.

- Випий води.

Заперечно хитаю головою даючи знати, що й так все пройде. Боляче лупить рукою по моїй спині.

- Годі. Все минулося… Я тут подумав, що ми можемо закликати на вечерю нашу сусідку. Що ти на це скажеш?

- Ні…. не сьогодні.

Що ж з її очима? Вони не такі як зазвичай.

- Я… - пауза – я тобі не симпатична?

- Тобто? Ти гарна, дуже гарна. – вона ж це повинна знати і сама.

- Вибач мені. Я дурна… Вибач.

Янгол відвертає від мене своє обличчя. Що з нею таке сьогодні?

- Пробачити за що?

- Це я так. Не бери до голови. Обіцяю більше не псувати вечір… це мій подарунок тобі…

Майже забув.

- Знаєш і у мене є щось для тебе… також... підійди до вікна.

Через мить вона кружляє, мов та дзиґа по всій кухні, міцно притиснувши до себе маленький біленький клубочок з повними страху чорними оченятами-ґудзиками.

- Це… це мені?!!! Яка я щаслива… Тепер ми гулятимемо разом… Який клас. Яке гарненьке… завжди-завжди хотіла песика.

Вона дійсно щаслива.

Собаку було названо Хвостиком. Вони обожнюють один одного - на мене ж щеня гарчить. Важко визнати, але я ревную її до цього клубка шерсті. Він завжди поруч з нею - я ж цілими днями на роботі. Ось і зараз залишаю свого янгола на чотири дні – їду у відрядження до Москви. Не знаю чому, але мені здається, що не слід робити цього, просто недобре передчуття. Правда, керівництву не поясниш свою відмову такими дурницями. Розуміє все і вона - сприймає як належне.

Обіцяв дзвонити щодня і, коли тільки їй захочеться - на мій мобільник.

Весь день в трубці телефону лише довгі гудки виклику.

Вечір. В Росії 22.00. – в Україні 21.00. Вона ніколи не гуляла так довго.

Прошу свого товариша заїхати до мене на квартиру, і перевірити чи все гаразд з моєю сестрою.

Беру квиток назад до дому. До бісу ще 2 дні.

В аеропорті набираю номер -

………………………………………………………..

Київ. Таксі. Порожня квартира. Голодний пес. Намагаюся з’ясувати в старухи з 56 чи вона не бачила моєї………….. не знаю, як назвати її. Та здогадується сама.

- Ви шукаєте Ліну? Вона вже два дні не заходила до мене. А щось трапилось?

Ліна? Ліна – це її справжнє ім’я чи вигадане?

- Ні.

Йду заявляти в міліцію.

Стоп. Хто вона тобі, що ти розповіси їм? В янголів, навряд чи, вони вірять.

Цілими днями тиняюся вулицями міста з надією випадкової зустрічі з нею. Хвостик тужить і я теж. Він нічого не їсть.

Її немає вже тиждень.

Повертаюся на роботу.

Сьогодні жахливий день – льє дощ.

Знову думаю про неї.

Мені не хочеться йти до дому.

Лише 23.00.

Потрібно вигуляти собаку.

Двері ліфта відчиняються. Сморід. Чийсь пес знову нагидив у коридорі. Хоч би в собаче лайно не вступити.

Перша мить шалу і щастя змінюється острахом та подивом. Вона боса та в самій лише футболці?!! але на дворі ж так холодно

Не впізнаю обличчя янгола: біля ока величезний синець, ніс розбитий, нижня губа одута. Міцно стискаю її не замислюючись над силою обіймів. Янгол плаче. У неї істерика. Спочатку я не розумію того, що вона говорить, перебиваю розпитуючи про те що сталося? що з нею? чому пішла?

Янгол відштовхує мене. Її очі повні ненависті.

- Ти обдурив! Ти все вигадав, стерво! Знаєш чого прийшла? А щоб ти подивився на свого ангела. Ну як я тобі? Подобаюсь?.. Ти все мені набрехав. Все!!!!!!! Не знаю лише навіщо, але усе було вигадкою. Подивися на свого ангела. Подивись! Ну… награвся вже? – крик змінюється новим потоком сліз. Вона кашляє і задихається. Я беру цю дівчину на руки і, як маленьке дитя, заношу до квартири.

Вона ще довго плаче, щось викрикує, та я не розбираю значення її слів. Згодом стомлюється та засинає.

Розглядаю її обличчя - і не впізнаю. Тисячі думок кишіють у голові. Хвостик жалібно скавулить біля своєї господарки. Боюся, що він розбудить її - зачиняю пса у ванній кімнаті.

Потім втома.

Прокидаюсь від собачого дзявкання та якихось булькотливо-шиплячих звуків. Мені навіть не відразу стає зрозумілим, що доносяться вони з кутку, де стоїть ліжко.

Вмикаю світло.

Дівчина вся у крові. Вона кашляє кров’ю, вона давиться нею. Притримую її голову.

Боже, що робити?

Викликаю швидку. Довго з’ясовують симптоми, мій адрес і т.д. Кричу, щоб негайно приїздили.

Янгол дивиться на мене - вона знову янгол.

Посміхається мені. Вже не кашляє кров’ю, але така бліда.

Холодна, мов крижинка. Накриваю ковдрою.

- Напевне, це і є мій другий шанс.

Мені робиться зле – голова йде обертом.

- Хвостик тужитиме за мною, а я за ним…

Яка вона бліда.

- Навіщо ти таке говориш. Не кажи такого.

- А я зовсім не боюсь. Мені просто сильно хочеться спати... я посплю... добре?

- Зараз приїде швидка...

Дзвінок у двері. Двоє чоловіків у білих халатах.

- Кто больной?

Від нього ж несе спиртним?!!!.

Показую рукою на двері в кімнату.

І звідки тут взялась та баба з 56?

Хтось випустив Хвостика. Він обнюхує і лащиться до мене.

ВІН ЖЕ НЕНАВИДИТЬ МЕНЕ!

Я бачу її зелені очі – вона розглядає мене.

Потік слів… лавина відомих, але зовсім незрозумілих слів. Намагаюся пов’язати їх.

«Да тут надо ментов визивать... побоі…Звать как…?...Вони така гарна пара…Це не він…Заткніте сабаку…Що з цим?...Може шок?»

Її очі посміхаються мені. Вона жива.

Якщо закопати янгола в землю, то його з’їдять хробаки, і він не потрапить на небо.

Жахливий сон. Хочу прокинутися.

Щось вологе і холодне торкається моєї руки - ніс щеняти.

Він ж не зможе без неї.
8 лютого 2005 р.