Мешканці

Світанок… На нього можна дивитися довго, поки пурпурний колір сонця не стане сліпучо яскравим. Кожного разу він неповторний і незабутній. Скільки художників, фотографів прагнули передати всю гамму кольорів, але ніщо не зрівняється з побаченим явищем. Великий той художник, який зміг створити невимовно принадливу красу, яка чарує, манить і наштовхує на філософські роздуми. Хтось встає з світанком, а хтось – далеко після нього. Навіть не помічає всіх ліній горизонту, як змінюються плавно фарби, коли сонце встає і починається ще один день. Що заважає цього дня творити добро, любити та насолоджуватися красою? А що заважає прожити все життя, як цей прекрасний день?

Крізь ледь відкриту сірникову коробку було помітно яскраво рожеві головки звичайних сірників. Вчора господиня поклала на кухонний стіл нову коробку.

«Ось і настав новий етап в моєму житті. Який він буде? Скільки радісних моментів він дасть? А може це буде тільки мить?... Добре було відчувати себе частиною одного великого цілого. Здавалося, що може його зламати? Скільки нас – тисячі, мільйони? Потрібно поставити мету, хай навіть і маленьку, але цілком реальну. Так хочеться помилуватися ще раз світанком і насолодитися ранковою тишею. Дожити до завтрашнього дня», – вирішив один з сірників, прокинувшись раніше інших, щоб не пропустити світанок.

Після сходу сонця сірник почав оглядати приміщення, у якому він опинився зі своїми друзями. Це була кухня. Вона була прибрана до блиску, що характеризувало її господарів з кращого боку. Незрозумілий запах збив нашого сірника спочатку з пантелику. Це була суміш запахів спирту і якихось невідомих розчинів або ліків. Пізніше кмітливість привела його про думку, що господарі якоюсь мірою причетні до медицини.

Сорок головешок на тоненьких і маленьких соснових паличках лежали, як солдати в тісній картонній коробці, та були схожі один на одного. Але один сірник був особливим. Зовні він не відрізнявся нічим, але життєрадісність, наполегливість, неординарність виділяли його серед інших. В кожного сірника був свій порядковий номер. Номери були присвоєні самими ж сірниками для зручності спілкування між собою і відповідали порядку їх пакування в коробці. Протягом їх недовгого життя розташування сірників могло змінюватися, але номери залишалися такими ж. У сірника, який відрізнявся своїми поглядами на життя був порядковий номер 10. Його родичі здогадувалися, що згорить він останнім. Всі знали його наміри прожити якомога довше і якості характеру Десятого сприяли цьому.

Кожного разу завмирав подих мешканців картонного будиночка, коли господиня при приготуванні їжі, навіть не замислюючись, витягувала перший сірник і запалювала їм плиту. Цей ранок був не виключенням. Після витягування першого сірника в коробці запанувала тиша. Стало відомо для кого закінчився день, не встигнувши і розпочатися.

- Це був Восьмий, Восьмий, – здогадалися пара трійка балакучих сірників, - бідолашний, навіть не встиг прокинутися. Уявляєте, як він злякався від несподіванки.

Ввечері почувся стогін одного з сірників. Десятий відразу визначив хто це. Тринадцятий. На ярус нижче – лівіше.

«Боязнь перед невідомим ні до чого не приведе, а паніка тільки розпалить обстановку і заблокує здорове мислення», - подумав наш герой.

- Друже, - звернувся Десятий до володаря нещасливого числа, - це мені треба плакати, я на верхньому ярусі і в мене шансів в порівнянні з тобою менше. Ти хочеш поговорити зі мною?

- Так, – відповів Тринадцятий, намагаючись трохи заспокоїтися.

Він попросив помінятися місцями сусіда на деякий час. Сусід в допомозі не відмовив. Інший на його місці почав би бурчати, і врешті-решт відмовився. Чотирнадцятий розумів, що при відмові буде складніше зберегти загальну тишу і спокій. Розмова затягнулася допізна, нікому вже не хотілося мінятися місцями. Тринадцятому розмова з Десятим додала упевненості, він навіть узяв декілька порад до уваги. Як не жорстока доля, але вранці життя Чотирнадцятого завершив яскравий вогонь, його пригадали тільки добрим словом.

Минуло шість днів. До полудня наближався суботній день. У коробці залишилися два сірника. Небачена сила рятувала сірника з номером 10. Це випадковістю навряд чи можна назвати. Очікування мешканців відносно Десятого майже справдилися.

«Кому своїм перебуванням я приніс радість? На відміну від тебе, я жив за рахунок інших, не допомагаючи ближньому. Як прикро, що багатьом це спадає на думку тільки в кінці їх жалісного існування. Буденна метушня поглинає тебе з головою. Ти не помічаєш, як за світанком починається ранок потім день і так … А коли зупиняєшся, час пройшов. Хочеш, щоб твоїх помилок не повторювали інші. Але…», – міркував сусід Десятого. Незабаром настала черга і його. Десятий був останнім. Про що він зараз думав? Йому самому напевно було складно відповісти на це питання.

А тим часом на вулиці почувся шум машин, гучні голоси людей, незвичні для цього часу доби. Стукіт в двері. Чоловік з розгубленим виглядом забіг в квартиру з хлопчиком на руках років дванадцяти, який був без свідомості. Господиня начебто спочатку розгубилася, оскільки в будинку згасло світло. Вона кинулася до столу за коробкою сірників. Господиня поспішно витягнула сірника, тільки здивувалася, що так швидко запалила його, злегка стикнувши його з боковою стороною коробки. Освітлюючи в потрібному напрямі, медик поспішно знайшла необхідний засіб, та привела до тями хлопчика.

Що насправді відбулося з сірником? Він героїчно чекав останньої миті, але небачена сила обкутала оболонкою його рожеву голову, Десятий не відчував аніскілечки болю. Потік свіжого повітря викинув його на підвіконня. Сірник виявився живим і неушкодженим. Пролежав там ще півроку, а може більше. Він навіть і мріяв, що буде стільки часу дивитися на світанки та насолоджуватися принадливою красою. І це прекрасний час був вічністю.