Пан Бурмило

У неділю пан Бурмило
Аж до полудня проспав.
В животі усе скрутило,
Надто ж голод допікав.

Перерив усю хатину,
В кожний горщик зазирнув,
Глек порожній перекинув
І невесело зітхнув:

--Ні скоринки не знайти.
Мабуть, в гості треба йти.
Закрив двері на замочок
І побіг через лісочок.

І почудилось Бурмилу:
«У Лисиці пахне м'ясом».
--Так і є ! Кумася мила
Запивала обід квасом.

Радо гостя зустрічала.
За стіл стала садовити.
Щиро й гірко побивалась:
--Чим би кума пригостити?

Все поїли любі діти.
Аж скривився : «Ненажери».
Не схотів кваску попити,
Мерщій кинувся у двері.

Біг хутенько, аж упрів.
Раптом Зайчика зустрів:
--Гей, куценький, зачекай,
Свого дядька виручай!

А племінничок сіренький
Ні на мить не зупинився:
--В мене справ є багатенько.
Я і так вже забарився.

--От біда,- бурчав Бурмило.--
Що то за лиха година ?
Ось і тут не пощастило.
Зирк! за кущиком хатина:

Сірі двері, сірі вікна.--
Сірий Вовк тут оселився.
Пан Бурмило наш як рикне:
--Сірий друже, озовися !

Тиша … Замкнені дверцята.
«Сірий Вовк подався з хати.
Що ж, нема чого чекати,
Бо не любить голод ждати.

Далі вже терпіть несила».
Лісом, полем він понісся.
Аж на пасіці Бурмило
Серед вуликів спинився.

Не підкрався, не тихенько,
Бо не міг уже чекати --
Мед густенький, солоденький
Закортіло скуштувати.

Сунув лапу, сунув дві,
Знайшлось місце й голові.
Мед тягучий потягнув,
І від радості забув,

Що всі бджоли не гостинні.
«Як сердито загули!»
Задзвеніли в небі синім,
Гуртом жалить почали.

Закричав Ведмідь від болю:
--Відпустіть мене на волю!
Бджоли гостя дорогого
Проводжали до дороги.

Він про все забув на світі
Біг, качався, і крутився.
Весь покусаний, побитий
На галявині спинився.

На пеньочку сів старому.
Мучить голод… Морить втома…
Ведмідь стогне, і реве,
Пазурами шерстку рве.

Голод з думки не виходить:
--Ой-ой, що ж мені робить?
Раптом… «Що це?! Ось, навпроти,
Кущ малиновий стоїть!»

Як угледів, аж підскочив:
--Що за диво – дивина?
Чи посліпли мої очі,
Що цей кущ я обминав?

Ведмідь довго їв малину,
Доки голод вгамував.
Нарвав повну лопушину
І додому почвалав…

Із тих пір наш пан Бурмило
Всіх у лісі так навчає:
--Не надійся на гостини.
А на те, що сам надбаєш.

До обіду годі спати,
Вчись ранесенько вставати.
Бо як голод тебе збудить,
Лихо, друже, тоді буде…

Про Сороку--білобоку

По двору зеленому сорока скакала.
У калюжу кожну гордо заглядала.
--Що з тобою стало? Розкажи, Сороко?
Поділися радістю з нами. білобока.

Сорока склала крильця,
На ганочку стала,
Примружила темні очі
І застрекотала:

--Пролітала я над містом,
І знайшла собі намисто
На базарі.
Проглядала вранці стежку,
І побачила сережку.
Жаль, без пари.
Ці прикраси приміряю:
В чому кращий вигляд маю?
Що підходить, а що – ні,
Підкажіть хутчій мені.

Здивувались ми, побачивши ті речі,
Бо шукали вчора все це цілий вечір.
Плакала Галинка, спати не хотіла--
Мамин подарунок загубила.

--Ой, не плач, Галинко,
А виходь із хати.
Принесла Сорока
Нам сьогодні свято!

Заясніли радісно
Очі у Галинки.
Висушило сонце
Сльози до краплинки.

А хитра сорока
Свої крильця склала,
Стала на стежині
І заскрекотала:

--Я Галинці намисто
Не віддам!
Понесу його у місто,
І продам.

А сережку без пари
Не віддам вам, діти, даром:
Дайте зеркальце маленьке,
І копієчку кругленьку.
А ще краще, й не одну.
Тільки близько не підходьте,
Бо вщипну !

А Галинка взялась в боки:
--Знай, Сороко – білобоко,
Не боюсь тебе, злодійку!
Що призналась – на копійку.
А намистечко віддай,
І від нас мерщій тікай:
За хвіст зловимо довгенький,
Миттю стане коротенький.

Злякалася Сорока,
На крильця присіла.
Кліпнула оком,
Таке заскрекотіла:
--Забирай, Галинко.
Забирай, дитинко.
Забирай своє.
Знай, що я не крала.
Просто підібрала.
Думала, нічиє.

Галинка сережку
Із стежки підняла.
А синє намисто
Сороці віддала: --У синьому намисті
По світу літай.
А чужі прикраси
Собі не підбирай.

По двору Сорока в намисті гуляла,
В зеркальце кругленьке гордо заглядала.

Зайчик

Скаче зайчик через ліс,
А за ним женеться лис.
В лапках зайчика торбинка,
У торбиночці – морквинка.
Біжить зайчик, поспішає,
На пеньочки не зважає.
Та зненацька зачепився,
По стежині покотився –
З лапок випала торбинка,
Із торбиночки – морквинка.
Ой – ой! Ніколи лежати,
Треба зайчику тікати.
Рудий лис уже близенько.
Мружить очі він хитренько.
Та на щастя – поруч нірка,
Сірий зайчик – скік! У дірку.
Без обіду лис лишився.
Чому ж зайчик зажурився?
Сумно зайчику до сліз,
Що морквинки не доніс.

Ведмедики

На стежині ведмідь – тато
І маленькі ведмежата.
Йдуть ведмедики ліском,
Поспішають за медком.
Ведмідь – тато щось втомився,
На галявині спинився,
Зручно влігся в холодочку,
На старенькому пеньочку,
Лапами пеньок обняв,
Позіхнув і … закуняв.
А маленькі ведмежата
Довго грались біля тата,
Промайнула не хвилина,
Не одна, мабуть, година.
А як вечір наступив,
Джміль ведмедя розбудив.
Ведмідь вухо почесав
І ведмедикам сказав:
– Пізно, діти, кудись йти.
Нам вже меду не знайти.
Завтра вранці в ліс підемо
І смачненький мед знайдемо.
Поспішав додому тато
І плелися медвежата.

Грибник

Сумно, гірко аж до сліз -
Не беруть мене у ліс.
Кажуть, в лісі заблуджуся,
В грибники я не годжуся.
Витру сльози я дрібненькі,
Візьму кошичок маленький,
Побіжу у ліс густенький,
Назбираю там опеньків.
З повним кошичком вернуся –
В грибники давно годжуся!

Кішка і мишка

Жалібно муркоче кішка –
Утекла від неї мишка.
В нірку скочила швиденько
Сіра мишка смачненька.

Кішка в нірку зазирає.
Кішка мишку виглядає
І муркоче щось хитреньке,
Але й мишка не дурненька.

В теплій нірочці сидить,
З нірки мишка не спішить.
Знає, добре знає мишка,
Що вартує нірку кішка.

Дрібу-дріб... Тріпу-тріп…

Дрібу-дрібу... Дрібу-дрібу... Дрібу-дріб... - Іде бабуся.
Тріпу-тріпу... Тріпу-тріп... Тріпу-тріп...– Біжить Маруся.
Дрібу-дрібу... Дрібу-дрібу... - По вузесенькій стежині.
Тріпу-тріпу... Тріпу-тріп... – В косенятах стрічки сині.
Дрібу-дрібу... Дрібу-дрібу... – В руках кошички маленькі.
Тріпу-тріпу... Тріпу-тріп...– В них суниці червоненькі.
Дрібу-дрібу... Дрібу-дрібу...– Зупинилися спочити.
Тріпу-тріпу... Тріпу-тріп... – Марусині, що робити?
Дрібу-дрібу... Дрібу-дрібу... - А суниці всі смачненькі.
Тріпу-тріпу... Тріпу-тріп...– Та чомусь такі маленькі.
Дрібу-дрібу... Дрібу-дрібу... – З повним кошичком бабуся.
Тріпу-тріпу!.. Тріпу-тріп!.. – З порожнісіньким Маруся.

Пиріг

В хаті сльози, в хаті сміх:
Місить Галочка пиріг.
У муку яєчко вбила,
Круте тісто замісила.
Ой місила! Ой місила!
Де й взялася в неї сила.
Галя сплескує руками:
Тісто не таке, як в мами.
Рветься і не піддається,
З куховарочки сміється.
Ще й чималий кусень вліз
На малий кирпатий ніс.
В хаті сльози!
В хаті сміх!
Чи спечеться цей пиріг?!

Сонечко

У моє віконечко
Зазирнуло сонечко,
Лагідно посміхнулося,
Промінням пригорнулося.
Ніжне сонечко ясне
Розбудило мене.

Дощик

Дощик дзвінко розгулявся,
По калюжкам: «чап-чалап».
В будку песик заховався –
Промочить не хоче лап.

Хмарка

Хмарка небом іде,
За собою дощ веде.
Крапельки дрібненькі.
Дзвінкий дощ срібненький.

Сон

Я вкладаюсь спати в ліжко,
Під подушку кладу книжку.
Місяць в небі засріблиться,
Мені казочка присниться.

Кішка

Біля мене сидить кішка,
Я читаю киці книжку.
Кішка казку слухає,
Лапкою вушко чухає.

Мишка

Біжить мишка сіренька,
За нею – кішка руденька.
Кішка хоче погратись,
А мишка спішить сховатись.

Сорока

За вікном сорока голосно скрекоче.
Розбудити малого Івасика хоче.
– Тихо, сороко, годі скрекотати.
Не заважай малому Івасику спати.

Україна

Я маленька зернинка моєї родини.
Я квітучий росточок своєї країни.
І пісні чарівні. Голос чистий, і вроду
По краплинці взяла я у свого народу.
До землі прихилюся травинкою –
Величають мене Українкою.

Колисаночка-ніч

На вершині сосни
Посхилялися сни,
Заколисані сни
На верхівочках сплять.
Люлі-люлі-люлі,
І на небі й землі,
І на небі й землі
Срібні зорі тремтять.

Колисаночка - ніч.
Місяць, ніби павич.
Місяць, срібний павич,
Із-за гір покотивсь.
Люлі-люлі, люлі,
Люлі, дітки малі.
Ген, у срібній імлі
Мудрий Сонько з'явивсь.

І нагойдує він
Пречудові казки,
Ще незнані казки
Янголятам малим.
Люлі, люлі, лю-лі.
Щоб здорові росли,
Щоб щасливі були,
Виростали із ним.

Люлі-люлі-люлі,
Посхилялися сни,
На вершині сосни
І тихесенько сплять.
Люлі-люлі-люлі,
І на небі й землі,
І на небі й землі
Срібні зорі тремтять.

Хвилі сну

Сну рожеві хвилі заколишуть вечір,
Засріблиться місяць над гніздом лелечим.
Солодко й спокійно дітки спочивають,
Ніжну колисанку зорі їм співають.
Слухай ніжну колисанку
І спи солодко до ранку.
Сплять у нірочках звірята,
У гніздечках – пташенята.
Оченята закривай,
Люлю-люлі, засинай.

Пропливає казка в човнику срібненькім,
Доторкнеться ласка діточок маленьких.
Спи, дитя кирпате.
Спи, маленька втіхо.
Хай в житті твоєму вік не буде лиха.

Слухай ніжну колисанку
І спи солодко до ранку.
Сплять у нірочках звірята,
У гніздечках – пташенята.
Оченята закривай,
Люлю-люлі, засинай.

Люлі, люлі, люлі–лю,
Срібні зорі прихилю.
Оченята закривай,
Люлю-люлі, засинай.