НАРКОМАН
(п'єса)

Присвячується “мудрій” політиці нашої держави
в галузі охорони здоров’я – “так тримати”

Дійові особи:

Андрійко – головний герой
Вікторія Вікторівна – мати Андрійка
Василь – товариш, Андрійка
Оксана – кохана дівчина Андрійка
Юра - наркоділок
Олександр Сильний та Олександр Світлий – захисники Андрійка
Краснуха – мікроорганізм, збудник однойменного інфекційного захворювання
Грип – вірус
Нежить – найпоширеніша хвороба на планеті
Голка на шприці
Трамадол – галюциноген у вигляді пігулок, котрий вільно продається в аптеці
Маріхуана – трава, конопля, ганджубас і таке інше
Червоний Мак – рідинний наркотик, який діє внутрішньо через кров
ВІЛ – Вірус Імунодефіциту Людини, збудник Синдрому Набутого Імунодефіциту Людини – смертельно небезпечної хвороби 21 століття
Смерть
Лікар і 2 санітари

Дія перша

(Затишне місце у парку. Входить Оксана і сідає на лавочку, вона струнка, молода, одягнена у джинси, кросівки, білу легеньку толстовку, рукавички. На густо присипаному пудрою обличчі помітні червоні плями. В руках мобільний телефон, вона пише комусь СМСку. З іншого боку наближається Андрійко. На ньому легкі літні брюки, футболка, босоніжки. Андрійко помічає, чим зайнята Оксана, тихенько підкрадається до неї і затуляє долонями очі)

Оксана (посміхається). І хто б це міг бути? (торкається рукою Андрієвих долонь) Чоловік... Без обручки, приємно, що не жонатий... 10 пальців не каліка...смердять цигарками. Сідай поряд Андрійко, я тебе пізнала.

Андрійко (сідає поряд Оксани). Як живеш моя мишка? Давно не бачилися, ми через твою хворобу? Невже тобі в таку спеку зимно?

Оксана (не весело). Ті ж знаєш про хворобу і невже не бачиш? Молодший братик з табору краснуху всій сім'ї привіз. Не уявляєш, як мені спекотне, але паскудні плями треба заховати. Ти точно впевнений, що я тебе не інфікую?

Андрійко. Коли було мені 7 років, я нею в школі захворів.

Оксана. Раптом знову причепиться?

Андрійко. Такого не буває. Краснухою лиш раз в житті хворіють. Імунітет, кицюнько, мудра штука.

Оксана. Чим так, у тих паскудних плямах бути, то краще зовсім нею хворіти.

Андрійко. Яка ти простодушна, обираєш кращу долю на словах, не маючи на ділі права.

Оксана. Я лише, зичу собі добра. Раптом справдиться. Що тут поганого?

Андрійко. Але ж не справдилося. Собі добра – комусь лиха. Все однією фразою.

Оксана. Кому я шкоди побажала?

Андрійко. Аптеці, лікарні та всім тим, хто має відношення до твого лікування. Для всіх добра ніколи не буває, так само, як і лиха.

Оксана. Ти, ще скажи, що все довкола нас відносне.

Андрійко. Сама про то добре знаєш.

Оксана. Якщо ні добра ні лиха не має, що ж тоді є?

Андрійко. Твоя й моя оцінки всього, що нас оточує, бо насправді, людина ніколи не збагне створеного кимсь іншим світу. Мета людини, щоб шукати, прагнути, не зрозуміти і померти. Вселенське нерозуміння Розумієш?

Оксана. Не дуже! Краще скажи чесно, знову траву з Василем курив?

Андрійко. Я навіть не бачив його сьогодні.

Оксана. То, може з кимсь іншим, бавився. Дивись мені! Невже більше нема чим зайняти себе окрім, як курити той дурний план?

Андрійко. Він зовсім не дурний, навпаки, розумний. Знаєш, які геніальні думки до голови лізуть.

Оксана. Ти ж сам добре знаєш, який, то самообман. Андрійчику, любчику, я тебе благаю, не роби того більше. Заради мене... Чого мовчиш? Скажи, що не будеш?

Андрійко. Не буду, не буду!

Оксана. От і молодець.

(Андрійко пригортає Оксану до себе, довкола сутеніє, аж поки не стане зовсім темно. Виходить Краснуха зі свічкою у руках, це стара жінка, одягнена у білий сарафан з червоними цяточками. Деякий час вона повільно пересувається сценою, щось шукаючи. Врешті знаходить почату дволітрову пляшку Кока-коли. Радіє з того. За сценою чуються впевнені військові кроки, видно слабкі блиски світла. Краснуха, чуючи їх, ховається і задуває свічку. З'являються Олександри Сильний і Світлий. Одягнені у камуфляжну форму військових. Світлий маленького зросту, безрукий, на голові шахтарська каска, з канагонкою, якою він світить поперед себе. Сильний, здоровенний чолов'яга з автоматом на спині. Він крокує слідом, чітко відбиваючи кожний крок, чоботами об підлогу).

Сильний. Як темно, нічогісінько не бачу. Хоч в око стріль.

Світлий. Стій тут, я поки роздивлюсь довкола, чи все чисто. (Світлий починає повільно обходити сцену, пильно оглядаючи сцену. Знаходить Краснуху). Сюди, друже, в нас нелегали!

Сильний (підходить). Хто це?

Світлий (сліпить Краснуху ліхтарем в обличчя). Не знаю. Обличчя, начебто, знайоме, але давно було не пригадаю. Ви, хто така чого тут вештаєтесь, пані?

Краснуха. Шановні, припиніть мене сліпити! Я з роду вітамінів А, хіба не видно?

Сильний. Таких лахміть не носять дами з того роду. Де ваші документи?

Краснуха. Не має тут, забула вдома.

Світлий. Згадав! Вона Краснуха, тягни її до КПЗушки.

Сильний. Віддай сюди, ти вже свого попила. (видирає в неї пляшку).

Краснуха. Не маєте права... (зривається з місця, бігає сценою, намагаючись втекти, але Світлий вихоплює з темряви кожний її крок, а Сильний ловить, скручує за спиною руки і виводить за сцену).

Дія друга

(Квартира наркоділка Юри, диван, крісла, телевізор. Гучно лунає американський реп. Хазяїн квартири, лежить на дивані і захоплено слухає музику. Сапається в хустку і чхає. Це молодий хлопчина у широких штанях з лисою головою. Дзвонять у двері, Юра піднімається, дивиться у шпарину, відчиняє заходять Андрійко і Василь).

Юра (потискаючи їм руки). Вітаю чуваки! За чим прикотили?

Андрійко. За травою, звичайно. Дунути зібралися.

Юра. Чого вам та скільки? (чхає).

Василь. Рот прикривати треба. Не чхай на нас, чучундра. Хочеш постійних клієнтів грипом нагородити?

Андрійко. То нам замість бонусу, у рамках підтримки клієнтів. (Регоче).

Юра. Чого вам та скільки?

Андрійко. Кораблик тої, що була вчора.

Юра. Гроші!

Андрійко. Може безкоштовно даси?

Юра. Гівна з туалету! За кожне задоволення в житті доведеться рано чи пізно платити. Звикайте до того. (Андрійко дає гроші, Юра рахує). Слухайте, візьміть по дозі маку? Для вас ціна така ж як за кораблик? Кайфу набагато більше.

(Андрійко питально дивиться на Василя, той заперечно хитає головою).

Василь. Я зі шприцами справи мати не хочу. Тільки планчик.

Юра. Воля ваша. Чекайте тут, зараз все вам принесу. (чхає).

Дія третя

(Квартира, в якій мешкає Андрійко. Сам він лежить у ліжку хворий на грип, біля нього на стільці сідає Вікторія Вікторівна, і ставить на підлогу велику подорожню валізу. В шафі ховається Грип, але глядачі про те не знають. Це молодий хлопчина, з довгим волоссям, у шкіряній куртці, джинсах з розмальованим, під блазня обличчям).

Вікторія Вікторівна. Ну, як грипознику? Стало краще? Коли видужаєш?

Андрійко. Думаю, скоро... Вже їдеш?

Вікторія Вікторівна. Потяг за годину відходить. Будемо прощатись.

Андрійко. Знову на 3 місяці?

Вікторія Вікторівна. То не так багато, як тобі здається. Дні минуть швидко, от побачиш. Головне не бешкетуй. Ходи їсти до бабусі, або до Оксани та не кожного дня, іноді сам готуй їсти, вари макарони. Гроші на ліки та інші витрати лишила на холодильнику.

Андрійко. Мамо, невже не можна знайти собі роботу в рідному місті? Не хочу, щоб ти їхала.

Вікторія Вікторівна. Ти ж не маленький і знаєш, скільки складає тутешня зарплатня. Не треба про погане, мені самій не легко кидати рідну домівку. Будь сильним, я обов'язково повернусь. Видужуй швидше. Я телефонуватиму кожного дня. Па-па!

Андрійко. Чекатиму. Бувай!

(мати піднімає торбу і виходить. Андрійко, деякий час нудиться, потім засинає. Довкола стає темно, з усіх боків на сцену повзе густий білий дим. Тихо, віддаля світить одинокий вогник Світлого, чуються кроки Сильного. Вони виходять).

Світлий. У темряві стіною став вонючій дим. Тут, навіть канагонка не рятує.

Сильний. Дивись уважно, в такому тумані будь-хто може причаїтись.

Світлий (ходить і уважно оглядає кожний куточок сцени). Здається, пусто.

Сильний. Ти перевір усі зручні тому місця, може десь заховалося?

Світлий (зазирає під ліжко). Нікого. (Дивиться за телевізором). Теж чисто. (відчиняє шафу там сидить Грип з тією ж пляшкою Кока-коли і п'є з неї). Знайшовся голубчик, в нас Грип, лапай швидше. Бо він вже не на своє пійло накинувся.

(Грип відштовхує Світлого, вистрибує з шафи і наосліп бігає сценою. Намагаючись не потрапити під промінь канагонки Світлого, той хоч і з труднощами, але вихоплює його променем, Сильний, наздогнавши, валить на підлогу і, знешкодивши, виводить за куліси).

Дія четверта

(Минуло два роки. Квартира Андрійка скрізь безлад, посеред кімнати на підлозі лежить матрац, на ньому Андрійко, поряд сидить Василь, курить маріхуану і дивиться в телевізорі кліп сатисфекшин, скрізь розсипані макарони).

Василь (кричить). Які кралі! Які кралі! Мені вже не сила терпіти! Чуєш, Андрійко, я зараз у твій телевізор залізу.

Андрійко. Кліп, справді, класовий. Давай сюди косого.

(Василь протягує за спину сигарету, продовжуючи дивитися на екран, Андрійко, піднімаючись, натрапляє лобом на запалену сигарету)

Андрійко. Чорт, забери! Бодай тобі повилазило! Ти ж мене підсмажив! О!!! як боляче!

Василь. (дико регоче).

Андрійко. Заткни свою дурнувату пельку! (курить маріхуану, заспокоюється) Десь тут було люстерко. (починає переривати стареньке трюмо). Де ж воно?... Наржався, виродку? Ану подивись, що в мене на обличчі скоїлось?

Василь (роздивляється). Дурниці... Такий собі симпатичний індійський знак. Зможеш в Індію без візи поїхати, доки не загоїться (дико регоче).

Андрійко. Без приколів, нормально, сказати можеш?

Василь (йому важко одночасно сміятись і говорити). Маєш справжній індійський знак, точнісінько між очей... Міткун Чікрофорді. Андрійко (катається від сміху по засипаній макаронами підлозі). Міткун Чим По Морді...(регоче).

Василь. Припини, ідіоте, накурився. веди себе пристойно. Он диви Фіфті Сент починається, тут дівки таке виробляють, сказитись можна. (дивиться на Андрійка, регоче, так триває кілька хвилин, потім дзвонить мобільний телефон, Василь щосили намагається заспокоїтись). Замовкни! Батьки телефонують, почують тебе і мені гаплик...Алло!...Мамо, ми з друзями гуляємо...Нічого не пізно...Не кричи...Скоро прийду... (кладе слухавку). Дістала! Чуєш, блазень, мати дуже лаялась, мені треба додому бігти.

Андрійко. Тоді до завтра.

Василь. Підемо у клуб до ранку.

Андрійко. Та ну його. Хіба не чув, що там тепер якісь покидьки ВІЛ інфікованими шприцами людей штрикають. Треба обережніше бути. Я туди не піду.

Василь. Ти диви, Сніду злякався. Коли маком штрикаєшся не думаєш.

Андрійко. То ж мак, а не СНІД.

Василь. Все одно, програшний варіант, руки собі проколювати. Досі не можу зрозуміти, як Юра підсадив тебе на мак? Покинь доки ще не пізно!... Чуєш?

Андрійко. Звичайно, покину, думаєш я смерті собі хочу!

Василь. Біс тебе знає! Хоч приберися, бо приїде матір, дасть тобі перцю, за те, що квартиру на компостну яму перетворив.

Андрійко. Вона аж через 2 тижні приїде, встигну.

Василь. Досить балачок, бувай! (зникає у дверях).

Андрійко. (зачиняє двері на замок, зникає на кухні) Десь тут у мене був готовий до споживання мак...ага, ось він! (виходить, в руках у нього шприц із наркотиком) трава травою, а справжній кайф – тутечки. (штрикає в руку, лягає на матрац).

(В цей час із шафи з'являється Образ Голки, це худа й довга на зріст жінка, одягнена у облягаючий, блискучій костюм).

Голка (вона весела та усміхнена). Хто кликав мене тут? Кого я врятувати можу? (озирається довкола, бачить безлад, Андрійка на матраці стає засмученою, похмурою та злою).

Голка (злісно). Знов покидьок якийсь запродав не до діла душу й тіло. Здає на злам практично задарма. Шкода його та хто дасть право співстраждати? Не може танути моє серденько, бо замість нього лише порожнина. Я зазвичай штрикаю всіх для спасіння. То хоч і біль, проте лиш благодатна. Такі ж, як цей, від мене тільки шкоди хочуть. Я розбавляю їхню кров примарним щастям. Сліпі!...Сліпці, щурята, вам не видно тих страждань, які я не своєю волею вливаю вам до тіл і душ... Якщо за вами вибір, чого страждати мушу я?... Не знаю! (голосно кричить до Андрійка). Піднявся, покидьок! По тебе я прийшла!

Андрійко (злякано). Ти, хто така, та звідки узялася? Я ж двері зачинив, як увійшла?

Голка. Я голка совісті твого шприца, прийшла колоти твоє серце доки не сконаєш.

Андрійко (сміється). Не совість ти, бо я свою давно вже задушив, а тіло її кинув на поталу своїм голодним друзям.

Голка. Не совісті, а власне тіло ти закинув. Згадай про Юру, який тягнув тебе у це багнище? Чи не він твій друг?

Андрійко (злісно). Замовч!

Голка. Він втягнув тебе у великий борг... Його тобі ніколи не сплатити... Твої проблеми саме через тих, кого ти назвав друзями.

Андрійко. Заглухни!!

Голка. Можливо тебе... заріжуть, або втоплять десь у каналізації. Хто знає. Упир, п'єш материнську кров.

Андрійко. Досить!!!

Голка. Згадай, Андрійко, як у дитинстві ти задушив маленького папужку...потім викинув його у смітник, а батькам сказав, що пташка вилетіла у відчинене вікно і не повернулася. Пам'ятаєш?...Як твоя права рука міцно тримала бідолашну пташину...пальці хижо затискали її шийку...Кеша виривався, тріпотав, але ти його не випустив...потім, ця маленька пухнаста істота забилася у передсмертній агонії, а ти продовжував душити аж поки, він зовсім не затих...

Андрійко (плаче). Стули пельку, падлюка! Не край моє серце! Ти, хто така і звідки тут взялася?

Голка. Я є твоя новітня совість. Душа тієї голки, якою ти штрикаєш себе у вени. Я вмію боляче колоти в саме серце, усіх і кожного, дорослих і малят. Тебе, ж, паскудний наркомане, колотиму, безжально в саме серце.

Андрійко. Роби як знаєш. Тільки нічого більше не кажи.

Голка. Кеша мав пару – самицю Дуню, але вона так сильно любила Кешу, що припинила їсти, і вже за кілька днів померла з голоду...

Андрійко (хапає Голку за шию і душить). Я і тебе вб'ю, якщо ти не замовчиш.

(З'являється Образ Червоного Маку він молодий юнак його рухи плавні і повільні. Одягнений у світло-сіру піжаму та м'які хатні капці. В руках несе недопиту Кока-колу).

Мак. Пусти її, Андрійко,...вона більше не буде...Правда Голко?...Будь спокійним, хлопче, нема чого хвилюватись...будь собою. (показує на телевізор). Диви, як танцюють.

(Андрійко загіпнотизовано дивиться у телевізор Мак відводить у бік Голку).

Мак. Чого до нього лізеш, то моя робота?

Голка. Ти ж знаєш, я голка і караю всіх, хто робить з мене зла рабиню.

Мак. Чому ж рабиню? Ти створена для штрикання, що він і робить.

Голка. Я маю рятувати їх від Смерті, а він примушує служити її цілям.

Мак. Ти тільки переносиш Смерть на інші дати, від неї рятувати не можливо.

Голка. Мені противно бути посередником примарних задоволень. Страшною зброєю я теж не хочу бути.

Мак. Яка, ще зброя? Ти, про що?

Голка. Останнім часом, люди навмисно штрикають один одного голками зі Снідом. І підло збільшують ту юрбу смертельно хворих.

Мак. Цікавий спосіб помсти, ворогам?

Голка. Та помста є безглузда і сліпа байдужому до співчуття суспільству. На цей великий гріх, ідуть зневірені у власному житті. Хворі та нещасні, “по-братськи”, діляться хворобою зі здоровими та щасливими. Які нічим не завинили.

Мак. З часів Ісуса, невинних не лишилось. От клятий СНІД! Мого Андрійка він, однак не візьме.

Голка. Не кажи, Гоп, коли з ним маєш справу. СНІД хитра потвора.

Мак. Андрійко, він охайний, завжди має свій шприц, презервативи та постійного партнера.

Голка. Він гомік?

Мак. Боже збав, нормальний хлопець.

Голка. Я все одно не була б така впевнена у повній над ним владі. Всяке може бути.

Мак. Мені байдуже, що ти там собі думаєш. Я певен: право повільно терти його тіло і душу в пісок, належить виключно наркотику з ім'ям Червоний Мак. (гордо піднімає голову). Тобто мені.

(з'являється Образ Трамадолу це старенький дідусь, блідий з сивою бородою, одягнений у капці, халат і чалму).

Трамадол. Ти, Маку, забуваєшся. Андрійко дуже полюбляє слухати мої цікаві розповіді...

Мак. Повільно чухаючи, свою дебільне викривлену пику. Не напускай туману, дід, твої байки Андрійко більше слухати не стане, занадто вже тупий ти пропонуєш йому кайф.

Трамадол. Але завдяки толерантному Українському законодавству мене можна купити, в будь-якій аптеці. Та ще й нема потреби штиркати мене у вену, з'їв кілька пігулок і все. Скоро Андрійко оцінить всі мої переваги, і ти більше не матимеш над ним влади. Я буду на смерть чавити його не один десяток років, набагато довше та вишуканіше за тебе.

(з'являється Образ Маріхуани, вона приваблива дівчина, модно вдягнена блондинка в коротенькій спідничці, зеленому топіку та туфельках на високих підборах).

Маріхуана. Вітаю всіх вас, кляті егоїсти! Уже позабували з кого Андрійко наш почав свій наркотичний шлях? Хто ж, як не Я, щодня веде до вас за руки молодь, безперспективним шляхом нарко ейфорії?

Мак (вклоняється за мусульманським звичаєм). Твої чари в нашій справі безцінні. О, Маріхуано.

Трамадол. Ти, яскравим сонечком, засліпила очі мільйонів людей. Тобі моляться, поважають та легалізують. Низький тобі поклін.

Мак. Загальна наша справа – шлях до Смерті людства, житиме доки ти граєш у нашій команді.

Трамадол. Сам визнав. Про яку ж конкуренцію тоді може йти мова? Мир?

Мак. Інакше й бути не може! Одну справу робимо.

(Голка намагається піти, але Мак тримає її за руку)

Мак. Куди ж ти, кралечко, хіба ти теж не в нашій справі, без тебе не цвісти так пишно нарко справам.

Голка. Мені противно бути поряд з вами, я створена вести війну зі Смертю, я їй ворог, ви друзі ваша не моя дорога.

Трамадол. Таке було колись. Тепер ти наш союзник.

Голка. Допомагаю я, та не губить, а рятувати людське плем'я... Я не можу бути з вами, Ви – Зло, Я – Добро.

(З'являється ВІЛ, самовпевнений чоловік приємної зовнішності, взутий у чорні туфлі із великими срібними пряжками, одягнутий в чорні брюки, білосніжну сорочку з довгим коміром та чорний блискучий плащ).

Голка (до себе). Який він красень!

(Маріхуана не помітно для присутніх, засмучено надуває губи дістає хустку та відвертається, щоб плакати).

ВІЛ (помічає, але не звертає уваги). Добраніч, друзі. Чим панночку так налякали? (до Голки). Чим вас засмутили?

Голка. Вони упевнюють, що я також виконую із Вами чорну справу Смерті. І кажуть, що я Зло, але ж це все не так, бо я врятовую людей від Смерті. Підтримайте мене хоч Ви.

ВІЛ. По правді, кажучи, Добро – це міф, а Зло ще фантастичніше поняття. Залиште оборону веж картонних тим хто їх городить - людям. Навколо тих стовпів, 100 років наперед безглузді наші спори. Створіть все те, що Бог колись створив до нас – тоді дізнаєтесь для чого, де і як. А поки не створили свято вірте в Правду та Свободу, Добро і Зло, у Ідеальне та Реальне. Задовольняйте свій інформативний голод, хто як може. Свою ж значущу роль у драмі Смерті з назвою “Життя” Бог пропонує Вам обрати самостійно. Я особисто, пропоную не цуратись нашого товариства. Вам дуже пасуватиме мій герб, повірте.

Мак. Кожний член наркотичної родини внутрішньовенних, матиме за честь прикрасити вас своєю емблемою, ви будете просто неперевершеною дамою в нашій компанії...

Маріхуана (до себе). Будеш схожа на Брежнєва, як новорічна ялинка посеред липня.

ВІЛ. Погоджуйтесь.

Голка (вагаючись). Навіть не знаю...

Мак (відкриває пляшку Кока-коли). Пригощайтесь друзі, попийте трохи чорної водички за здоров'я нашого Андрійка. (всі роблять по ковтку, коли черга доходить до ВІЛ, той відмовляється).

ВІЛ. Красно дякую, але я не п'ю.

Маріхуана (до себе). Тільки допомагаєш пити іншим.

(Починає лунати вальс ВІЛ протягує руку і запрошує Голку до танцю, та сором'язливо приймає запрошення, вони легко вальсують. Тим часом Трамадол, Маріхуана та Мак починають хороводити навколо матрацу, на якому сидить Андрійко.

Дія п'ята

(Минуло 5 років. Кімната Андрійка,в ній Вікторія Вікторівна і лікар швидкої допомоги над Андрійком, який лежить важко хворий на ліжку, не піднімаючись. В кімнаті все прибрано, лише стіл засипаний купами різноманітних ліків).

Лікар. Нежить, треба негайно шпиталізувати.

Вікторія Вікторівна (вона постаріла, осунулася, схудла). Вчора він трошки промок під дощем, я напоїла його чаєм, обігріла. Невже нежить справді, настільки для нього страшна?

Лікар. За такого діагнозу, будь-яка хвороба, може бути останньою. Тим більше, його стан мені зовсім не подобається. Я піду по ноші. Ви з нами їдете?

Вікторія Вікторівна. Так, так. лишень зачекайте хвилиночку, одягнуся

(лікар виходить).

Вікторія Вікторівна (збираючи кімнатою речі та, одягаючи теплий одяг). Синочку, синочку, завіщо ти мене так мучиш? Десь підчепив СНІД, нагородив їм своїх товаришів. Вони тепер проклинають тебе і мене, що тебе породила. До всього ти, ще й наркоманствуєш. Якби ж то ти знав, як важко мені живеться? Ніколи не думала, що станеться, тебе пережити. Я не наврочу, бо знаю - житиму доки болить за тебе моє материнське серце. Немає на кого покинути мого Андрійка, всі давно відцуралися й прокляли нас. Але в тому не їхня провина. Піднімайся, і скажи, що з тобою все гаразд! Ти ж знаєш у скільки нам виливається кожний твій візит до лікарні! Де брати гроші, коли я вже винна людям стільки, що за 3 життя не віддати. Ти маєш перемогти, ту кляту нежить! Все буде добре. Хочу мучитись, не вмирай, Андрійчику, синку, я з тобою (виходить).

(Всі виходять. На сцені стає зовсім темно. Виходять ВІЛ та Нежить. Це невеличка дівчинка в білому сарафані. ВІЛ з ліхтарем веде її за руку).

ВІЛ. Сюди, я втамую твою спрагу. (шукає по кімнаті, знаходить в шафі недопиту пляшку Кока-коли) Ось тобі водичка – пий.

Нежить. Боязко, мені. Цю пляшку двоє грізних Олександрів бережуть. Якщо впіймають нас, біди не оминути. Он, чуєш, вже сюди ідуть. Я добре їхні кроки знаю.

(Звуки, котрими супроводжується поява Світлого та Сильного. ВІЛ вимикає ліхтар, ховає Нежить до шафи, сам під ліжко. Виходять Світлий та Сильний).

Світлий. Тут точно хтось лихий ховається, ну прямо носом чую.

Сильний. Краще покажи їх променем своїм. Шукай, мій друже, зараз ми їм перцю задамо.

(Світлий обшукує кімнату, ВІЛ непомітно підкрадається до нього зі спини, зриває з голови каску, вимикає ліхтар канагонки і душить шнуром. В темряві чути шарудіння їхньої боротьби, але темно і нічого не видно.)

Сильний (злякано). Світлий, друже! Що трапилось? Звідки ця темрява? (безпорадно вештається сценою, натикаючись на предмети і падаючи). Хто на тебе напав? Де ти? Тримайся я допоможу.

(ВІЛ задушив Світлого, Сильний, безпорадно бігаючи сильно тупотить і зникає за кулісами).

ВІЛ (Вмикає свій ліхтар, випускає Нежить з шафи). Не треба більше їх боятись. (протягує їй Кока-колу). Пий. (Нежить жадібно ковтає напивається сама, пропонує ВІЛу). Дякую, дитинко, я не хочу пити.

(Знову чується стукіт, чобіт Сильного. ВІЛ вимикає ліхтар і ховається з Нежиттю під ліжко. Сильний безпорадно вештається сценою і кричить).

Сильний. Світлий, що трапилось? Десь тут причаїлася біда, допоможи її побачити. Я нічого не бачу. Світи мені! Світлий! Ти мене чуєш? (уходить).

(ВІЛ та Нежить знову вилазять з під ліжка, вмикають ліхтарик).

ВІЛ. Пий дитятко.

Нежить. Я вже не хочу, якось іншим разом.

ВІЛ. Пий зараз, бо більше не дадуть. Допий усе, я знаю, що ти зможеш... (Стає чутно як Смерть точить за сценою косу). Ще трошки.

(Нежить допиває все до останньої краплі, і кидає геть пляшку. З'являється Смерть. Вона худа жінка у білому весільному вбранні. Починає грати вальс, Смерть підхоплює Андрійка до танцю вони вальсують. Музика поступово стихає. Смерть кладе Андрійка на ліжко, всі виходять. Знову світає. Входить лікар з двома санітарами, кладуть мертвого Андрійка на ноші та уносять. Завіса).