Гра за правилами

Деякі кажуть, що кохання як квітка розквітає лише весною. І справді, багато гарних стосунків зав’язуються саме цієї пори. Та між ними все почалось восени…

* * *

В ранковому міському трамваї було, як завжди, людно і душно. Ада байдуже дивилась за вікно, думаючи про своє. Сьогодні був четвер, а це означало, що вчора минуло два тижні, як вона мала прийти до нього, але не прийшла. Незважаючи на чудову теплу осінню погоду, вона дивним чином примудрилась застудитись і декілька днів пролежала з високою температурою, а вчора – вона й сама не розуміла, чому не пішла. Не те, щоб вона себе погано почувала, просто вирішила не піти, щоправда й довго сумнівалась: з одного боку їй хотілося знов побути з ним, але дивне відчуття боязку зіграло визначальну роль в її рішенні. Здавалось, що їхні зустрічі почали зближувати їх, і їй це страшенно не подобалось. З самого початку це мав бути лише секс, а не якісь сентиментальні романтичні стосунки. Ада пригадувала той день, коли все це почалось. Тоді все виглядало так просто і так легко.

* * *

Через декілька днів мала початись осінь. В місті стояла страшенна спека. І, можливо, вона б і не помітила це так яскраво, якби так не поспішала. Ада летіла з максимально дозволеною швидкістю, на яку лише були здатні її ноги в босоніжках на височенних каблуках. Настрій був пречудовий і майбутня зустріч обіцяла веселе продовження цього вечора. Ні, вона поспішала не на побачення. Останнього хлопця Ада безцеремонно покинула ще місяць тому і тепер, що називається, перебувала у вільному польоті, хоча заводити зараз нові стосунки вона також не мала особливого бажання. Ада поспішала на зустріч з подругою, яка лише вчора повернулась з відпочинку. Тож сьогоднішній вечір мав ознаменуватись морозивом і смішними історіями подруги.

Вона вправно проковзувала в натовпі в натовпі народу, що вивалився на платформу з поїзду метро, коли почула, як її хтось покликав. Ада мимоволі повернулась і за мить побачила Макса.

Дивно, але вона не бачилась з ним майже два роки і була ледь знайома, але він запам’ятав її ім’я. Хоч його ім’я вона також згадала, варто було їй знову його побачити. Тоді, два роки назад, вона зустрічалась з хлопцем, який з марною надією бачив в ній майбутню дружину, а він – зустрічався тоді з його сестрою, яка переконливо робила подібні натяки. І Аду, і Макса такі речі лише злили. Вона не хотіла серйозних стосунків, а тим паче з людиною, яка тебе постійно намагається переробити, хоч і в кращу для більшості сторону. Весь вечір вона ловила на собі зацікавлені погляди Макса. Ні, це був не флірт і не загравання. Просто йому було цікаво спостерігати за людиною, якій було так само нудно, як і йому. Вони перекинулись кількома жартами і розуміючими поглядами, але вечір підійшов до завершення. Вони попрощались і розійшлись, кожен зі своєю парою, і з тих пір більше не бачились.

Через тиждень Ада покинула свого кавалера після того, як той вилаяв її за нецензурне слово, випущене в сторону товстуна, який трохи не віддавив їй всі пальці на нозі. Слава Богу, в ньому зіграла гордість, і він їй більше не дзвонив з намаганням знову порозумітись…

Ада легенько здригнулась, згадавши ту історію, а Макс тим часом підійшов майже впритул. На станції стояв шум: поїзди відходили і приходили з обох сторін платформи, народ гудів, а чергова по станції щось нерозбірливо кричала у свою рацію. Макс усміхнувся, вона відповіла йому тим самим. Він був таким же милим і привабливим, як і тоді. Вона мимоволі зловила себе на думці, що розглядає його. Але схоже, робила Ада це не одна. Щось подібне читала вона і в його очах.

– Як в тебе справи? – нарешті запитав Макс.

– Все добре, – лукаво всміхнувшись, відповіла Ада.

Він хотів щось сказати, але вона перебила його.

– Послухай, я страшенно поспішаю, але з задоволенням зустрінусь з тобою, – мило промовила вона і спокусливо затримала погляд на його вустах. Він із зацікавленням дивився на неї, відповідаючи тим самим.

– Я знайду тебе сама, – крикнула вона, тонучи в натовпі люду, що ніс її до ескалатора.

* * *

Вечір дійсно видався веселим, але забути про раптову зустріч Ада так і не змогла. Вже лежачи в ліжку, вона думала про нього.

– Схоже, Макс такий самий, як і я. Серйозні стосунки його також не особливо приваблюють. Цікаво, він кинув ту невгамовну дівчину раніше, ніж я її правильного братика? Так, в ньому таки щось є. А що б він сказав, якби я запропонувала йому зустрічатись, але без стосунків? Без побачень, без довгих розмов, глибоких поглядів і обов’язків відвідувати сімейні вечори? Тільки секс і нічого більше. Все просто і ясно. А якщо щось піде не так, завжди можна безболісно розірвати, нас же нічого не пов’язує, – думала вона, радіючи своїй геніальній думці. Ада переможно посміхнулась і, перевернувшись на інший бік, спокійно задрімала, з насолодою очікуючи на майбутню зустріч з ним.

* * *

Через три дні, в середині робочого тижня, вона близько шостої години тихо постукала в двері його кабінету. Аж дивно, наскільки її могла заговорити тоді його балакуча минула подруга, щоб Ада навіть кабінет запам’ятала. В правильності свого приходу вона не сумнівалась, але відчуття деякого хвилювання та невизначеності трохи дратувало її.

– Точно знати, що ти хочеш отримати, – це половина справи, – тихо промовила Ада і відкрила двері кабінету. Він сидів за столом і працював за комп’ютером, не помітивши незвану гостю. Вона не голосно стукнула дверима. Макс нарешті помітив її.

– Привіт, – усміхнувся він, повернувшись в кріслі.

– Привіт, – відповіла Ада так, ніби ці слова були лише легким прикриттям справжніх намірів.

– Як ти мене знайшла? – запитав Макс.

– Навела про тебе довідку. В мене широка база даних.

– Мені варто тебе боятись? – Він піднявся з крісла.

– А що? Будеш? – продовжувала гру Ада.

– Ніколи, – впевнено відповів він. Його впевнена нахабність подобалась їй. Все йшло за її планом, саме так, як вона і передбачала.

– Може, запропонуєш мені кави? – сказала Ада і лукаво посміхнулась.

– Так, звичайно.

Макс відповів їй таким же пожадливим поглядом. Німий флірт поступово переростав в бажання і їй це все більше подобалось. Ада дивилась, як він незграбно мішає ложечкою гарячу каву і повільно наблизилась до нього. Він ледве стримався, аби не уставитись на її груди, які просвічувались крізь блузку чорним мереживним бюстгальтером. Ада помічала і це її страшенно забавляло. Це ніби усвідомлювати владу і тішитись нею.

– Якщо за три секунди не поцілує, я сама це зроблю, – подумала вона і зупинила його руку, в якій й досі була чайна ложка. Але втілювати свої слова їй не довелось, бо вже за дві секунди Макс поцілував її, а його руки опинились на талії.

– А він непогано це вміє, – задоволено подумала Ада, коли відчула, як його долоні потягнулись вгору під блузкою. Все йшло далі, але вона і не думала зупиняти його, бо саме для цього й прийшла...

– Не думав, що ти на це підеш, – сказав Макс. В його голосі було і задоволення, і деяка незручність.

– Якщо захочеш, я буду приходити кожен тиждень, в середу. Але є умова: ніяких стосунків, ніяких обов’язків, ніякого звикання. Лише...

– Секс, – замість неї закінчив Макс.

Ада усміхнулась і застібнула останній ґудзик на блузці.

– Ніби гра з чіткими правилами. Але, сподіваюсь, не на виліт, – весело промовив він і, поправивши краватку, знову наблизився до неї. Ада поправила волосся.

– Ну так що, тебе влаштовують такі правила? – до неї знову повернулась та лукава посмішка флірту, що знову панував у їхніх поглядах.

– Цілком, – прошепотів він їй на вушко і знову поцілував в шию. Ада вправно викрутилась з його обіймів і, кинувши на останок « До середи ! », задоволено посміхнулась, залишивши його з недоторканою чашкою холодної кави.

* * *

– Так, добре все-таки тоді було, – усміхнувшись, подумала Ада. Народ в трамваї почав метушитись. Вона отямилась від своїх спогадів. – Боже, це ж моя зупинка.

Ада швидко піднялась і, оминувши повненьку кондукторшу, вийшла з трамвая. Зранку було прохолодно і вона застібнула ґудзики плаща.

В інституті все було як завжди. Не зважаючи на подавлений настрій, Ада поводилась жваво і досить люб’язно відповіла на всі запитання одногрупників. Була перерва, вона сиділа й переписувала конспект пропущеної лекції, коли в аудиторію зайшов молодий високий чоловік. Це не був голлівудський красень, однак був досить гарний, аби заволодіти увагою більшості дівчат в аудиторії. Побачивши її, він напружено усміхнувся і вийшов в коридор. Ада піднялась і направилась до виходу, залишивши здивовану подругу без можливості поставити десяток запитань з цього приводу.

Вона задоволено ловила на собі заздрісні погляди дівчат, але найбільше її радувало, що Макс її знайшов, хоч в даний момент не могла зрозуміти як саме. Її номера телефону в нього не було, прізвища вона не говорила, а його він не міг просто так дізнатися, але яка була різниця, головне, що знайшов.

Ада вийшла в коридор. Макс стояв за кілька метрів від дверей, обпершись об стіну, і з легкою цікавістю дивився на неї:

– Чому ти не на роботі? – вона запитала так, ніби вони попрощались лише вчора ввечері.

– В мене вихідний. Ти перестала приходити. Я подумав щось сталось… – без натяку на схвильованість відповів він.

– Я хворіла, – спокійно відповіла Ада.

– Чому не подзвонила?

Вона раптом посерйознішала. Посмішка, яка до цього лукаво світилась на її вустах, раптом зникла. Він порушив правило і, ніби зрозумівши помилку, Макс одразу ж додав:

– Ну а зараз? Нормально почуваєшся?

– Так, все добре.

– Тоді може підемо до мене? – він посміхнувся і наблизився до неї, повільно притискаючи її до стіни.

– Але до п’ятої пари я мушу вернутись, – відповіла Ада, цілуючи його у відповідь.

– В нас ще море часу, – задоволено промовив він. Вона неохоче вислизнула з його обіймів і швидко повернулась до аудиторії, аби забрати свої речі.

– Хто він? Ти з ним зустрічаєшся? – з неабиякою цікавістю запитала подруга, подаючи їй речі. Ада не мала звички посвячувати кого-небудь в свої особисті справи, але на цей раз вирішила зробити інакше. Вона нахилилась і тихо сказала:

– Я з ним не зустрічаюсь. Я з ним просто сплю час від часу.

В подруги округлились очі, але потім вона просто розсміялась.

– Ну звичайно, – весело відповіла подруга, сприйнявши слова Ади за черговий розіграш. Між її словами правди і брехні була настільки тонка межа, що потрібні були роки спілкування з нею, аби навчитись відрізняти одне від іншого, хоча інколи Ада перевершувала навіть себе.

– От завжди так, варто сказати правду, і тобі ніхто не вірить, а на мою брехню ведуться всі, – подумала вона, вилітаючи з аудиторії. Макс чекав поряд. В десяти метрах Ада помітила викладача і тут же кинулась цілувати свого «партнера по грі», вдало прикриваючись ним від серйозних очей викладача. Номер явно пройшов успішно і лектор, не повертаючи голови до парочки, зачинив за собою двері.

Дорогою до його дому вони майже не говорили. Перекинулись кількома фразами і далі мовчали. Обоє думали про те, що чекало їх через двадцять хвилин, коли вони зачинять двері квартири, і обоє, здається, були раді з цього.

Поганий настрій, який ще зранку докучав їй, минувся, немов головний біль. Вона спокусливо подивилась на нього, а він відповідав їй тим самим. Коли вони зайшли до ліфту, Макс вирішив не чекати і наблизився до неї. Ада з насолодою відповідала на його поцілунки, запускаючи свої нафарбовані нігтики у в’язані хвилі його светру на спині.

Тихий сигнал сповістив, що вони приїхали. Двері відчинились і вони, захоплені своєю справою, неохоче вивалились з ліфту. Макс швидко відчинив двері і вони зайшли до квартири. Голосно захлопнулись вхідні двері, куртка і плащ впали на підлогу, не потрапивши на вішалки, туди ж полетала і її сумка.

Здавалось, що за тих декілька тижнів, які вони не бачились (а вони зі скучились не стільки за поглядами і розмовами, скільки за дотиками і поцілунками), пристрасть і тяжіння, які й раніше була між ними, тепер зросли з новим поштовхом…

Минуло дві години. Ада лежала на спині і крутила пальцем темні кучері, що розкинулись на білій подушці. Вона, здається, лише сьогодні помітила, що подушки пахнуть його туалетною водою. Спочатку їй не дуже подобався цей запах, але згодом Ада почала вдихати його з насолодою, щоразу згадуючи їхні зустрічі та його. Вставати зараз з ліжка і бігти на пару їй хотілось якнайменше, однак обов’язок був вище за її бажання.

– Ще годину можна бути тут, – подумала вона, поклавши назад годинник, що стояв на тумбочці.

Ада перевернулась і поклала голову на його груди. Вони обоє мовчали. Вона чула, як відбиває ритм його серце. Це було так дивно, але так приємно, що вона мимоволі всміхнулась.

– Що? – запитав Макс, водячи пальцем по її оголеній спині.

– Ти знаєш, що твої подушки пахнуть тобою, твоєю туалетною водою?

– Дивно, чого б це? – всміхнувшись відповів він запитанням на запитання.

Ада хотіла щось відповісти, продовжити його жарт, але раптом передумала. «Чим менше ми говоримо, тим менше знаємо одне про одного, а отже – менше прив’язуємось», – подумки дорікнула вона собі, відсторонилась від нього і знову перевернулась на бік, уставившись очима в секундну стрілку годинника.

Макс, здається, відчув це і сам наблизився до неї. Ада відчула, як його тепла рука опинилась на її животі, повільно підіймаючись до грудей, а ніжні вуста поцілувати край плеча, що виступав з-під ковдри. Це було казково.

Їй настільки це сподобалось, що налякало її. Ада починала відчувати те, чого не мала права відчувати. Її почало вабити не просто до його тіла, її вабило до нього, а цього вона не мала права допустити. Вона піднялась і сіла на ліжко, відкинувши ковдру. Пишні темні кучері неслухняного волосся ледве сягали плечей, а світла шкіра відтіняла контури її спини на тлі темно-синіх гардин, що повністю закривали вікно.

– Я хочу їсти. В тебе є щось пожувати? – звичним тоном запитала Ада не повертаючись до нього, і застібнула свій чорний мереживний бюстгальтер.

– Борщі я не готую, але в холодильнику має щось бути. Можеш взяти що захочеш? – трохи байдуже відповів Макс, лежачи так само, як вона його залишила.

– Все під контролем, – заспокійливо подумала вона, почувши холодні нотки в його голосі.

Ада повернулась і подарувала йому свою звичайну лукаву усмішку, а потім піднялась і попрямувала в самій блузці босоніж на кухню.

– А вино теж можна взяти? – пролунав її веселий голос через п’ять хвилин.

– Можеш, але якщо не зможеш зв’язати і п’яти слів на парі, мене потім не вини, – відповів Макс і розвалився на ліжку. Незабаром з кухні долинув приємний аромат кави.

– Я розорила тебе на бутерброд з сиром і чашку кави. До речі, кава просто диво, – повідомила вона, коли через десять хвилин повернулась в кімнату і почала збирати речі, які хаотично валялись на підлозі біля ліжка.

– Я переживу, – жартуючи відповів Макс.

– Мені вже пора, а то на пару спізнюсь, – спокійно промовила Ада, натягуючи на голову светра. Він сів, і вже хотів піднятися з ліжка, коли вона зупинила його. Ада опустилась на ліжко і поцілувала його, охопивши долонями щоки. Блискавка на її джинсах ще не була застібнута, а від волосся йшов приємний аромат щойно звареної кави.

– Мене не треба проводжати. Я замкну двері, – прошепотіла вона, підіймаючись з ліжка.

– Як хочеш. Тоді до наступної середи? – запитав він.

– Звичайно, – пробубніла Ада і, поправивши неслухняні кучері, попрямувала до коридору, а наступної хвилини глухо хлопнули вхідні двері. Вона пішла, можливо на тиждень, а можливо назавжди.

* * *

Наступної середи Макс, як завжди, чекав її о шостій, хоч трохи сумнівався в тому, що вона прийде. Але в двері подзвонили. Ада дотрималась обіцянки. Далі все було як завжди: плащ на підлозі, туфлі дивились в різні сторони, а вони просувались до кімнати, не випускаючи з обіймів один одного. Одяг один за одним опинявся на підлозі біля ліжка. Але коли на ньому залишилась сама білизна, а на ній – навіть й цього не було, щось задзвонило.

– Чорт, мобільний, – невдоволено сказав він, випускаючи її з обіймів. Телефон все співав свою пісню. Ада засміялась, дивлячись як Макс нахилився і почав перекидати речі на підлозі. Нарешті телефон був у нього в руках.

– Так, слухаю, – трохи розгублено промовив він. Потім кілька разів мугикнув, погоджуючись з чимось.

– Вибач, – неголосно сказав він, притискаючи долоню до слухавки, і вийшов на кухню, міцно закривши за собою двері. Дивно, але до цієї миті Ада ніколи не думала, що у нього може бути особисте життя, що він може з кимсь зустрічатись, цілувати когось так само, як хвилину назад цілував її. Вона раптом усвідомила, що їй зовсім не подобається, навіть злить. Але ж Макс їй не належить. Тож як вона може вимагати від нього щось? Це ж зовсім суперечить грі, яку вони обоє затіяли. І не було схоже, що Макс хотів змінити правила, окрім того випадку, коли він знайшов її в інституті, але тоді він зробив це з інших причин.

Ада ще раз кинула невдоволений погляд на зачинені двері і нахилилась до сумки, яка на цей раз валялась біля ліжка.

– Не втрачати ж часу, – подумала вона і дістала свою улюблену записну книжку в шкіряній обкладинці. Через десять хвилин Макс повернувся до кімнати і, поклавши на стіл телефон, попрямував до шафи.

– Вибач, що так довго, – сказав він дорогою. Вона підвела свої карі очі і з цікавістю розглядала його обличчя, немов бачила його вперше.

– Що ти там постійно пишеш? – запитав Макс, ніби хотів уникнути відповіді на її можливі запитання, однак запитувати Ада нічого не збиралась, але змінити тему і сама була не проти.

– Так, нічого. Невеличкі художні твори, – без особливого ентузіазму відповіла вона, хоч в голосі читалась гордість за своє хобі.

– Даси почитати?

Він копався в шафі, поки не витяг сіру спортивну футболку і темні спортивні штани.

– Не думаю. Це маленькі історії про жінок і для жінок, – пояснила Ада і закрила записник. Макс вже встиг вдягнутись і підійшов до столу. Декілька хвилин перевіряв щось на мобільному з серйозним виглядом обличчя.

– Не роби цього. Тобі має бути байдуже, – прошепотів в її голові тихенький голос, однак це було сильніше за неї.

– Щось трапилось? В тебе неприємності? – стурбовано запитала вона.

– Ні, все гаразд, – він посміхнувся у відповідь і, поклавши мобільний назад на стіл, присів на ліжко.

– Просто ти якийсь розсіяний, – виправдовуючись промовила Ада, картаючи себе за нестриманість.

– Неправда, я дуже уважний, – тихо відповів Макс і наблизився до неї.

– Тоді скажи, уважний ти мій, навіщо ти знову вдягнувся, – ледь чутно запитала вона. Він нічого не відповів, лише скинув з себе футболку.

Глухим ударом впала на підлогу записна книжка, розкрившись десь посередині, а ручка котилась кудись під ліжко…

* * *

Наступної середи все повторилось знову. Було о пів на восьму, а це означало, що через годину-півтори Ада знову одягнеться і повернеться додому, залишивши після себе нагріту постіль як згадку про свою присутність. Вона ніколи не залишалась в нього на ніч, хоч він ніколи і не просив її залишитись.

Ада поклала голову на його груди, відкинувши назад волосся, і вимальовувала нігтем вказівного пальця якісь візерунки чи літери. Макс мовчав, а вона не хотіла першою починати розмову. Можливо, так тривало б і далі, але в її сумці раптом щось задзвонило. Ада швидко піднялась і дістала з сумки телефон, який все виспівував мелодію з „Секс і місто”.

– Слухаю.

Вона зняла слухавку і вже хотіла встати з ліжка, але думка про те, що їй доведеться голою пройти по кімнаті і в такому ж вигляді говорити по телефону на кухні, не здалась їй надто розумною, тому вона лише підтягнула до себе ковдру, але залишилась сидіти на ліжку.

– Привіт, – весело відповіла Ада комусь на іншому кінці дроту. – Я в бібліотеці…Я не знаю номеру зали… Ні, не треба за мною заходити... Звичайно я прийду. Зустрінемось там, де домовились... – обурилась вона – Так, я також... Все. До зустрічі. – Ада вимкнула телефон. Він з цікавістю дивився на неї. Вона лукаво посміхнулась, побачивши його реакцію.

Звичайно, Ада могла сказати, що це була подруга, з якою вони планували піти в кіно на якусь комедію і вона спеціально купила її улюблені чіпси, хоч в цьому не було необхідності, бо подруга їх також купила. Але Макс мовчав, а вона не мала наміру щось йому пояснювати. Ада нахилилась і потягла до себе його руку, аби подивитись, яка зараз година. Аби встигнути, вона повинна була вийти через п’ятнадцять хвилин. Він, здавалось, був дещо розгублений цим дзвінком, але вдало демонстрував на обличчі байдужість. Ада потягнулась назад, аби підвестись з ліжка, але він раптом одхватив рукою її спину. Від несподіванки Ада опустилась назад на його груди і вона знову відчула на шиї його поцілунки, які раптом перекинулись на вуста.

Якби Ада його не знала, обов’язково подумала б, що Макс просто не хоче її підпускати. Вона усміхнулась і неохоче звільнилась від його обіймів.

– Мені треба йти. Не мене чекають, – перевівши подих відповіла вона, одягаючись. Швидко розчесавшись, вона витягла з сумки невеличке квадратне люстерко і якусь мить дивилась в нього.

– Ти з кимсь зустрічаєшся? – раптом запитав Макс, сівши на ліжко. Ада здивовано повернулась. Таких прямих слів вона аж ніяк не очікувала почути від нього, однак сказати правду також не схотіла, а щось вигадувати про стосунки з іншим чоловіком? Ада чомусь не хотіла йому брехати, хоч на її вигадки купувались майже всі і він не мав стати виключенням. Однак не цього разу.

– Знаєш, в одній цікавій книжці було написано: всі питання заслуговують відповідей, але не на всі запитання варто давати її. Так що дозволь мені не відповідати.

Макс стиснув плечима, показуючи, що йому, в принципі, все одно, просто було цікаво. Ада не поцілувала його на прощання, як робила майже завжди, а, закинувши сумку на плече, вийшла з кімнати, однак біля самих дверей повернулась і, посміхнувшись, промовила:

– До наступної середи.

* * *

Наступної середи все якось не склалося ще зранку. Контрольна робота, потім захист лабораторної роботи, а після – дві лекції, одна нудніша іншої. З легким відчуттям роздратування Ада вийшла з корпусу і попрямувала до метро, дорога до якого пролягала через парк. Жовте листя вже давно опало і тепер приємно шелестіло під ногами, час від часу серед жовтого сухого листя зеленими голочками майоріли травинки. Прогулянка по парку трохи підвищила її настрій, однак Ада з нетерпінням чекала зустрічі з Максом. Їхні зустрічі завжди приносили їй задоволення і спокій. А тепер це їй було просто необхідно, вона хотіла якнайшвидше побачити його очі, почути його приємний голос.

В назначений час Ада подзвонила у дзвоник, через хвилину він відчинив двері.

– Привіт, – вона зайшла, не чекаючи на запрошення і одразу ж потягнулась до нього, аби поцілувати, але Макс відвернув голову, мовчки допоміг їй зняти плащ і пішов до кімнати, але Ада і не думала рушити з місця. Вже біля дверей він повернув до неї похмурий погляд. Макс явно був не в гуморі, але ставати для нього громовідводом вона також не збиралась.

– Може мені ліпше піти? – ображено запитала вона. Він якийсь час дивився на неї, але врешті підійшов і забрав в неї сумку.

– Ну що ти? Звичайно, ні. Проходь, – вже веселіше промовив він, провівши рукою по її спині. Однак похмурий настрій так і не минув. Складалося враження, що він був з нею скоріше з якогось обов’язку, аніж за власним бажанням, і це її здорово дратувало. Ада почала думати, що даремно сюди прийшла і розчаровано зітхнула, але він не звернув на це уваги, піднявся і пішов на кухню. Залишатись тут і далі бажання вона не мала, тому піднялась і почала вдягатись. І навіть не чула, як він повернувся.

– Ти не брала мого годинника? – вагаючись запитав Макс.

– Того механічного? Я більше цікавлюсь електронними, – спробувала пожартувати Ада, однак жарту він явно не зрозумів.

– Я серйозно. Ти не брала годинник? Я завжди клав його в одне місце, а тиждень назад він зник. – Вигляд у нього був рішучий.

– Ти що, натякаєш, що це я потягнула в тебе годинника?

– Я не знаю. Просто я вже все обшукав. Його ніде немає, – Макс не дивився на їй в очі і Ада чудово розуміла чому.

– То пошукай ще. Може, ти десь його залишив? – ображено промовила вона.

– Я не міг цього зробити. Того вечора він точно був вдома, а тепер його немає! – голосно й твердо сказав він.

– То може влаштуєш мені обшук? – тихо, але зі злістю, промовила Ада і підійшла до нього.

– Хоча ні. Голою ти мене вже сьогодні бачив, але ще є сумка. Може я там сховала твій годинник? – продовжувала вона. Макс винувато і серйозно подивився їй в очі.

– Вибач. Просто це був подарунок, – виправдався він.

– Ну що ж, тоді я сама влаштую собі обшук. Може, в мене прихована клептоманія? – роздратування взяло над нею гору і Ада театрально вивернула над ліжком свою сумку. Кілька десятків дрібних речей посипалося з неї. Незрозуміло, як вони всі туди помістились, але жіночі сумки завжди містили в собі загадки. Ада показово порпалась рукою серед речей і почала знову закидати їх в сумку.

– На жаль, годинника немає. Може телефон залишити? – уїдливо запитала вона і кинула зверхній погляд. Він мовчав.

– Чорт, мої парфуми, – пробубніла Ада і підібрала з подушки невеличку фігурну пляшечку, що тепер була напівпорожньою і вкинула її назад в сумку. По кімнаті поширився солодкий запах її парфумів, які він так часто вдихав з її шкіри. Вони чимось нагадували запах чорного чаю, але не були надто приторними, аби швидко втомитися від них.

Ада рішуче направилась до коридору. Макс наздогнав її біля вхідних дверей. Вона намагалась вислизнути, як звикла робити завжди, але він міцно затиснув її плечі.

– Залишися. Я не знаю, що на мене найшло. До чорта того годинника, – палко промовив Макс і спробував її поцілувати, але Ада ухилилась.

– Я ніколи не сплю з тим, кому не довіряю. І тобі раджу так робити. Тоді не буде таких ситуацій. – Вона не плакала, навпаки, була спокійною, навіть холодною.

– Це означає, що ти мені довіряєш? – він вже нічого не розумів, а її слова лише ще більше все сплутали.

– Прощай, – тихо промовила Ада і, нарешті вирвавшись з його рук, захлопнула за собою вхідні двері.

* * *

Минуло три тижні, коли вони востаннє бачились. Ада більше не приходила до нього, а Макс – не намагався її знайти. Вона все більше відчувала, як його бракує і подумки сварила себе за це, але згодом все одно починала думати про нього і на серці ставало страшенно сумно і самотньо. Ада порушила правила гри, які сама і вигадала, але тепер це було байдуже. Гра була зіграна до кінця. Це мало колись статися, і вона знала це точно, однак ніколи не гадала, що станеться все саме так.

Назвати її крадійкою. Ада ніколи нічого не крала і його слова боляче вдарили по її самолюбству і гордості, а почуття несправедливості досі гризло її й змушувало ображатись на нього. Однак зараз Ада багато віддала б за те, щоб знову побачити його, вдихнути запах його одеколону з подушки, до якого вже встигла звикнути. Була середа. Можливо через це її охопила ностальгія за тими «стосунками без стосунків». Вона сиділа на останній лекції і з нудьгою дивилась за вікно, де тихо, дрібними краплями моросив перший сніг. Перший день зими, і як вона могла про це забути? Ада тихо посміхнулась і повернула погляд до викладача.

– На сьогодні все, – як завжди серйозно закінчив лектор через годину, обтрушуючи долоні від залишків крейди.

– Щось трапилось? Ти якась сумна, – стурбовано запитала подруга, що сиділа поряд.

– Ні, нічого, – тихо відповіла Ада, засовуючи книжку в сумку.

З аудиторії вони виходили останніми. В коридорі було до незвичного людно. Вони пропхались крізь веселу компанію, яка жваво щось обговорювала і звернули ближче до стіни, де зазвичай було менше народу .

– Ти тільки поглянь, скільки квітів, – захоплено промовила подруга, штурхнувши її в бік, бо Ада не відводила погляду від начищеного паркету.

Вона подивилась в сторону, в яку кивала подруга. Біля великого вікна з широким підвіконням стояв в Макс з великим букетом білосніжних троянд, явно на когось чекаючи. Він дивився за вікно, лише інколи повертаючи до натовпу стурбований погляд. Перше, що прийшло їй на думку – сховатися кудись, промайнувши мимо, аби він не помітив, аби з ним не говорити, не бачити його очей. Подруга все ще дивилась в сторону чоловіка.

– Слухай, а це не твій знайомий? – невпевнено запитала вона.

– Господи, не можна бігати і ховатись вічно. Ти не в третьому класі, – пролунав в голові тихий голос.

– Вибач, зустрінемось пізніше, – задумливо промовила Ада і пішла назустріч. Вона не відчувала слабкості в ногах, руки не тремтіли, просто трохи змерзли. Серед натовпу він побачив її і більше не відводив погляду, ніби боявся знову загубити, а Ада, навпаки, намагалась не дивитись йому в очі, ніби соромилась чогось. Чим ближче вона наближалась до нього, тим більше її охоплював страх. Він прийшов вибачитись, про це яскраво говорили білосніжні троянди, однак що йому потрібно ще? Помиритись і далі продовжувати їхні зустрічі без прив’язування. На це вона не погодиться, Кіра зрозуміла це в ту мить, коли сьогодні знову побачила його. Вона хотіла більшого, хотіла говорити з ним, сміятися, побачити його дитячі фотографії. Вона хотіла знати про нього все. І це нестримне бажання страшенно лякало її, цей шлях був незворотнім, але тепер вона хотіла ним пройти. Вперше в житті їй не хотілось втекти, не звикаючи до когось.

Тим часом Ада наблизилась до нього майже впритул і єдиним, що тепер межувало між ними, був великий букет троянд. Вона нарешті наважилась подивитись йому в очі. Так, там було відчуття провини, але було і щось інше, схоже на сум втрати. Ада мимоволі посміхнулась. Звідкілясь повернулось відчуття впевненості й радості від того, що Макс знову поряд, на відстані руки, зовсім близько. Їй так хотілось поцілувати його, доторкнутися до нього, але гордість і образа вчасно зупинили її.

– Я знаю, квіти – це банально, але я чув, дівчатам таке подобається, – спокійно сказав він.

– Так... це банально, – тихо відповіла Ада і взяла букет. Троянди майже не пахнули, вона провела пальцем по тендітним білосніжним пелюсткам і знову перевела погляд на нього.

– Вибач, я страшенно винен перед тобою.

В його голосі не було спокутування, але було щось дуже щире, без натяку на звичні для неї лукавість та флірт.

– Я знаю. І як ти міг лише подумати, що це я потягнула твого годинника? То хто це був? – вже веселіше запитала вона і поклала букет на підвіконня, куди ще раніше скинула сумку.

– Це була бабуся, яка прибирала в мене. Коли ти почала навідуватись, я найняв її, аби вона трохи наводила в мене лад. В мене руки до цього не доходили, – пояснив Макс.

Ада, задумавшись, лише кивнула головою у відповідь і перевела погляд до вікна, ніби втомилась від розмови.

– Але ти все таки крадійка, – промовив він без натяку на жарт. Вона, не розуміючи, подивилась на нього, але нічого не відповіла, навпаки, Ада хотіла почути пояснення.

– Ти вкрала мій спокій. Я думаю про тебе навіть тоді, коли не хочу, а подушка й досі пахне твоїми парфумами. Мені не вистачає тебе... – здавалось, він сказав не все, що хотів, але цього їй було досить, аби зрозуміти, як він хоче зараз бути з нею. Його холодна рука доторкнулась до щоки і вона мимоволі потягнулась до нього. Її переповнювала радість. Все, що вона так хотіла почути, нарешті прозвучало з його вуст і тепер вона хотіла єдиного – щоб це ніколи не закінчувалось. Але раптом він відсторонився від неї, хоч рука й досі залишалась в її пухнастому волоссі.

– Але більше не буде дурнуватих правил. Ніякої гри. Тільки реальність. Тому якщо ти з кимсь зустрічаєшся, покинь його, бо мені доведеться натовкти йому пику. Я не хочу ділитися тобою з кимсь. Хочу, щоб ти була лише моєю. І я хочу почитати твої твори, – здається, вперше за їхню зустріч, Макс посміхнувся і знову поцілував її.

– Добре, – згодом прошепотіла Ада, – можеш прочитати їх, всі до одного. Думаєш, в нас щось вийде?

– Не знаю, але спробувати варто, – впевнено промовив він і від цих слів вона вже не могла стримувати посмішки. Ада не знала, що чекає її в майбутньому, але готова була ризикнути. В цьому вона була впевнена.

Почалась наступна пара, студенти розбрелись по аудиторіям і в коридорі нарешті стало пусто. Він підняв її сумку, а вона притиснула до себе троянди, і вони разом вийшли на свіже повітря. На білі троянди падав дрібний, такий же білий сніг. Він падав на руки, обличчя, волосся, що ставало мокрим, на плитку вузьких доріжок і на височезні дерева в парку.

Їхні постаті повільно віддалялись від корпусу, поки зовсім не зникли серед зелених ялинок, що відгороджували від сторонніх очей старий зимовий парк.