Українське світотворення

"Є ливада, а на тій ливаді - Верба*,
а під Вербою сидить дівка розплетена,
а в тієї дівки одне око вогняне,
а друге - водяне".
Замовляння

У Божім Слові
із Вогню й Води цей світ
із Матері Иви Їван до плуга вийшов
у кривавім світлі
і мерехтіли зорі на Иві
із Матері Иви Ївга вийшла до квітки
що вся в сльозах
і заблукала в квітці Ївга
і квітка в Ївзі заблукала
і мерехтіли зорі на Иві
із матері Иви Ивилга вилетіла
а Іван із Ївгою
до Живого Вогню Сонця звели лиця
і почули як Ивилга Живою Водою горло полоще
і заспівали щоб на зорях зраділи
і розтіклась сльоза між зорями й землею на струни
що держать землю
як згасне спів той - згине світ
о превеликий Боже
о Господи!

* Іва, Ива, Гива (Верба) - Дерево Життя. За безвічним руським переказом першими людьми на землі були її діти Іван та Ївга, першою пташкою - Ивилга.

ще де той наріжний камінь

в порожніх очних ямах жерця
гнізда повні пташенят
які пурхають у крові нагих жінок
із світочами над головами
попереду ярма на шиї білої нетелі
і чорного бика у плузі
що зачакловує обораним колом місце для осад
обране жерцем що спостеріг
де пообіді череда звільна стала на тирло
коли пастух загрузнувши у світлі
сопілчаним голосом вмивав дитячі лиця
а орачі йдучи за плугом
ледь встигали з борозни вирвати босі ноги
щоб не проросли корінням у димуючу роллю
поки жерці замуровували людину під першу осаду
де тур червоним оком виповнював
тисячоліття до Христа
який вивільняє з вічної Руїни
той замурований голос
вкладаючи його до моїх вуст

Зелені Свята

"вставайте рано, татку,
треба майити хатку,
то-то ваша робота,
бо днесь цвітна субота".

лепеха долівки чадить русалчиним волоссям
подовженим місячним світлом
яке виваблює з глибин їх на поверхню
нести холод своїх місячних облич
попри завиті про них вінки на березі
що через них дівчата цілувались
попри намітки рушники і пряжу задля них
з якої в снах дівчат
прядеться тихий страх перед Водою
як туляться до вікон
заклечаних гіллям в Знак Сонця
що хату з далиною лучить
цвісти холодними лілеями ніздр
над розламаним про них ще теплим хлібом
- най Бог прийме перед душі
і хліб із свічками з гробів
руки дідів на небо перед Господом поставлять
і радісно до Бога з-за хліба визирають душі тих
що на землі їх пом'янули
й заклечані надією могили
і полум'я освяченої втретє
громничої свічі тверде
і Колесо Святого Дуба спалахнуло*
і корогоди довкіл нього злилися в одне тіло
- горю горю дуб
- кого ти гориш
- красної пані
- а якої
- тебе молодої
і заливають той Вогонь Водою**
- горіла дубова горіла
а я молода гасила
і розчиняються русалки в мняті
як Петрові батоги їх до Води женуть
і сльоза в дівоцькім оці половіє
і тоне в зелені народ
що найсивіший в світі

* Колесо - ряд гілок на дереві на одній висоті. Лише згодом клалося справжнє колесо на стовп.
** Як Тріицю на Водохрещі.

Мокрини

в душі твоїй холоне мокра пташка
з очей її вже осінь дивиться в поля
де в її двох копанках що на лиці твоєму
зерна дощу кільчаться
промини наш хліб у полі
нашу печаль в осені
хай на нашому хлібі
висохнуть твої сльози
а мокра стріха - крилом душі
що її осінь обляже
щоби перевести людей
через янголову сльозу
в якій лише дощ чує
як плачуть серпи

за день до Маковія

як із Місяця чадить повісмо біле
хтось тривожить квітів ляк
щоби крик холодний із людського сну
у сон квітів впав
щоби прявся тихий ляк
із сну квітки в сон людини
хто то в білих сітях місяця так тяжко б'ється
храм що на сльозі твердій стоїть
золотими банями вже в зорях
на якій зорі розплющать діти очі
за Вкраїну тугою умиті
загубились
аби ж тілько в квітах
по слідах тих темних на росі кривавій
до зорі найдальшої добутись можна
до Вкраїн усіх Вселенної усеї!

засвічують посвіт (Семена)

"ой прийшли ж ніченьки довгенькі,
посвіти ж нам, коминку біленький".

вже повісмо чорне близько
задиміли ночі над селом
в дітей світла побільшали очі
туляться у хаті до Вогню
як останні зерна в землю проспівали
засвітивши орачеву руку край загінки
поки пісня кабицю ладнає
діти по дворах насіння світла носять
- батько й мати просять
щоби йшли женити комина на нас
од Вогню Живого скіпку зажигають
що од темряви заступить хату
поки Сонце на Весну поверне*
і намають мати посвіт хмелем і барвінком
й голосом своїм
що з дівоцтва над барвінком сходив
і діжу поставлять серед хати
що руками хліба рід трима на світі
і обсіють посвіт і діжу
- захисти посвіте худібку
коники волики і всяку пашницю
захисти бджілки і винеси їх на красну весну
приспор медку й вощечку
дай челядонці охоту раненько вставати
при світлі працювати
щоб нашого роду не було переводу
і дівоцькі квіти з комина на хату
очі розтулять
і щока дівоцька гріє комин
і як в комині вогонь
гуде в тілі кров червоно
- дівка гарненька
полюбити комина раденька**
і сідають хліба з'їсти
і гостяться тихо
по неквапній роботі і розмова неквапна
коло хліба

* На 1990 рік - 20 березня час весняного рівнодення, час Великодня в язичницькому звичаї. І за християнського посвіт гасився вранці на Великдень.
** Вже за християнським звичаєм з Семена до дівок починають засилати сватів.

Бгання* Короваю**

"благослови, Боже, й Пречистая Мати
своєму дитяті короваю бгати".

налетіли молодиці-коровайниці що ті зозулиці
барвінковими чолами засвітили
борошном ясним з семи ланів
водицею із семи криниць
тугою семи сиріт
червоними дунаями де дівоцтво їх сконало
понад клуби пов'язались до діжі
що на ній свічки горять
бредуть темними медами пісні де сум поночіє
на жарини дмуть гарячими ротами
на яких після перезви не один обсмалить вуса
- наша піч регоче короваю хоче
розтуляються тіла жаркіші печі сходить коровай
аж на коровайницях сорочки тріщать
- пазуха порвалася я сорому набралася
як всадили коровай до печі
покотились жилами жарини
а лопаті стріху перелетіть тричі
і діжею тричі в сволок
а як дружко ще й піддружко
тричі навхрест свашок цілували над діжею
півдіжі пелюсток натрусилось
а в печі вже загнітився Сонця Знак задля невісти
поки коровайниці гукаючи дощі мили руки на току
щоб родило збіжжя

* Ще Т.Шевченко писав "бгати поему" - творити, а в гуцулів ще й тепер бгати - робити полози до саней. Слова Бог і бгати - однокорінні. Бга (санскр.) - світло, боговиця - різдвяний хліб у болгарів.
** Коровай і корова не тілько однокорінні. Коровай із Знаком Сонця - Хрестом замінив криваву жертву: раніше на весіллі приносили в жертву корову чи коня. Спочатку коровай з вигляду був подібний до корови. Тепер з тої подібности лишилися самі ріжки.

Дівич-вечір

"квіток, Марись, квіток покля не маш діток,
будеш мала діти впадуть з тебе квіти".

"відчини, Боже, ворота, бо йде на посаг сирота,
єя сердечко скипає, бо свого батенька не має".

"будеш своє личко слізьми заливати,
своїх дівчат, ріднесеньких навік оставляти".

- пане-старости
- а ми раді слухать
- благословіть молоду на посад завести
- Бог благословить
заячали лебеді із рушників
як молоду за Сонцем тричі обвели круг столу
за білу хустину*
зацвіли дівками лави повними повноньками
де княгиня вечір взолотила
заспіває зозулиця - горлиці заплачуть
заспівають горлиці - вона заголосить
як блакить в розчинених ротах дівчат затужить
до безвіку тягнуться голосом таким протяжним при кінці
що й веселе обернеться голосінням
як крізь весілля похорон проступить
як крізь похорон весілля
і відпускають голоси
і очі склепивши летять за ними вслід у вирай
крило сльози яке ти тихе
а сльози ті що на дівоцькім цвіті
що їх сонце на розсвіті всі не вип'є
зозуля склює
щоб напровесні
у димах зелених голосу свого їх повернути
щоби знов із житняку проквітло гильце Деревом Життя
свіжістю дівоцьких пазух у сутінках яких
парубкам важкі повіки не здоліть підвести
де шепоче щось на вухо смерті житній колос
де у кожнім погляді калина
де у лузі кінь ступаючи по м'яті
срібні копанки лишає
поки копитом ще не вдарив у ворота
зранений з сідлом порожнім

* До комори до молодих ніхто не мусить торкатися голою рукою, так само до комори молоді нічого не їдять, а про горілку й мови нема. Коли на друге науці є що казати, то до першого вона ледь доступитись може.

розплітання коси

"тихо-тихо Дунай воду несе
а ще тихше дівка косу чеше"

- благослови Боже
і отець і мати
своєму дитяті
косу розплітати
дівка косу чеше - красу сіє
над діжею вкритою кожухом
гребеня шепіт золотий
розпустив брат джегерелю до землі
вичесав сім весен у найсумнішу пісню
сім віночків за водою

вінчання

"їхала Маруся до вінця,
сіяла росу із рукавця"

на Купала Сонце грало обнімало Воду
як зродились за повір'ям з того злюбу руси
за звичаєм на Купала ставали до злюбу
як зело і чоловік у найбільшій силі
ой як піде колом Сонечко по небу
перелийте нам доріженьку до церкви
як поставить пан-отець на рушничок нас
і зав'яже нам руки
перед Господом ми станем як дві свічки
засвічуся од калини
а мій князь од шаблі

Катерини

до схід Сонця вийшла з вишні
ще коріння плаче в п'ятах
і до черепка поставить
свій одламаний мізинець -
гілку вишні
і поливає з тріснутої губи аж до Родздва
як зацвіте - віддасться
Горел Коструб горлиць збив у зграю
щоб за мачину до півнів північних
за горня із кашею хапались
у новий рушник увите
що виткався дорогою для Долі
тулять те горня між груди
за горня твердіші
і вилазять на ворота кликать Долю
- Доле йди до мене вечеряти
як заспіває півень
- добрий тобі вечір Доленько моя
а ні
- щоб ти зозулі блуднице не чула
а паде звізда
страх до землі пригне дівок:
- згасла Доля

Миколи

а жалілись Господу святі
що нема нігде на небі Миколая
голосом з твердого світла
янголів гукнув Господь
- хай прийде сюди Микола
- нима
- а де
- на воді глибокій люд рятує
по якомусь часі посилає знов
- від вогню десь на землі рятує
а як ще гукнуть звелів
- козаків десь з скрути визволяє
аж потому вже приходить і Микола
постоли в болоті руки і лице в землі
- де ти був
- мужикові воза помагав тягти з болота
глянув на святих Господь
похилили голови святі
а Миколи вже й нима

Колядка за Україну

"Любіть її. Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть".
Т.Шевченко

вже до вічности півкроку
та з півсотні кроків ще до хати
де чекають золоті снопи колядки - голос Коліди
гой святе Родздво
йдуть приплісуючи* поровень
а береза** з свого дзвона ронить сльозу світла
радуй си
місячними голосами
як би з того боку місяця виводять
- ой з-за гірочки з-за калиноньки
їхали люди з Україноньки
хто вони
чиї душі пробив спис місячного світла
в неділю рано
хто вони
що той танок із ночі в день виводять
місячная смерть лягає їм на лиця
гей на топірцях калинова сльоза
що в ній брата брат на вилах держить
в неділю рано
сипле світлом сивини той що перед веде
у танку безвічнім де співає смерть
- гой ми вам колідували
йик соловейко при лузі в тузі
йик перепілка в ярій пшениці
йик сив зозулько у вишневім садку
і розступилася земля
і в світлі крові встають вигублених мільйони
Матері колідувати встають Божі діти!
в неділю рано
чиста їхня кров гуде в трембіті
- гой вийдіть ик нам
чи спите чи чуєте.
спам'ятайтесь люде вийдіть з хати
киньте в сонячну скарбону*** свої душі
порятуйте люде Матір Україну!
гой дай Боже

* Це обрядовий танець Коляди.
** Береза, счінанник - отаман колядників.
***В неї колідники кладуть пожертви.

Подається за виданням: Валерій Ілля. Сварга. Харків, МАЙДАН, 1996 р.