БОЯРИНЯ
Драматична поема
І
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики; на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її Оксана і служебка. Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя йому видко одразу, що він не москаль.
П е р е б і й н и й
(до гостя)Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю,
поки ми там, на цвинтарі, балачки
провадили.П е р е б і й н и х а
(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)Боярине, прошу
зажити з нами хліба-солі.С т е п а н
(уклоняючись)Рад-би,
шановна пані-матко, та не смію,
коли б не гнівались старі бояри, -
я й так уже давно від них одбився.П е р е б і й н и й
Про них ти не турбуйся. Підкоморій
їх запросив на бенкет, а тебе
я випрохав до нас: "Я сам, кажу їм,
щось недугую трохи, то не можу
на бенкетах гуляти, а Степана,
по давній приязні до його батька,
хотів би пригостити в себе в хаті.
Він молодик, йому ще не пристало
на бенкети великі учащати".
Боярам, видко, вже запах медок
та варенуха, отже, роздобрились
та й мовили: "Нехай собі парнішка
сидить у тебе хоч і до від'їзду.
Навіщо він нам здався?"С т е п а н
От спасибі,
пан-отченьку!(Зіходить на рундук з господарями.)
П е р е б і й н и й
Я джурі накажу,
нехай перенесе твоє манаття
до нас, та й заберу тебе в полон,
поки не визволять бояри.С т е п а н
Боже!
Такий полон миліший од визволу.П е р е б і й н и х а
(до Оксани)Піди лиш, доню, там пошли Семена.
(Оксана виходить і незабаром вертається.)
С т е п а н
Якби лиш я не став вам на заваді...
П е р е б і й н и х а
Ото б таки! Ще в нас у хаті стане
для гостя місця!П е р е б і й н и й
Ти, синашу, в мене
забудь всі церегелі. Таж зо мною
небіжчик батько твій хліб-сіль водив,
укупі ми й козакували.
(Садовить Степана і сам сідає при столі. До Оксани.)
Дочко,
ти б нас почастувала на початок.(Оксана наливає з сулійки дві чарки - батькові й гостеві.)
О к с а н а
Боярине, будь ласка, призволяйся.
С т е п а н
(узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)Дай боже, панночко, тобі щасливу
та красну долю!О к с а н а
Будь здоровий, пивши.
(Степан, випивши, знов сідає, Оксана частує батька. Всі вечеряють.)
П е р е б і й н и й
(до Оксани)А він спочатку не пізнав тебе,
ти знаєш? Запитав: яка то панна
у першій парі корогву несе?О к с а н а
(усміхаючись і поглядаючи на Степана)Коли?
П е р е б і й н и й
Та отоді ж, як ти на Трійцю
в процесії між братчицями йшла.С т е п а н
Ти завжди носиш корогву?
О к с а н а
(з певною самовтіхою)А як же.
Я перша братчиця в дівочім братстві.П е р е б і й н и й
(жартівливо підморгнувши)Се вже тобі не та мала Оксанка,
що ти, було, їй робиш веретенця.О к с а н а
Ті веретенця й досі в мене є…
(Замовкає, засоромившись.)С т е п а н
(втішений)Невже?
О к с а н а
(перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері)А де се, мамо, наш Іван?
П е р е б і й н и х а
Та де ж? На вулиці між товариством.
Оксанин брат, молодий козак, увіходить з будинку.
І в а н
Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.
П е р е б і й н и х а
Ти б уперід хоч привітався з гостем!
І в а н
(сідаючи, недбало)Ми вже віталися там коло церкви.
П е р е б і й н и й
Він буде мешкати в нас до від'їзду.
І в а н
(так само)От як? Що ж, добре... Слухай-но, Оксано,
ця страва вже простигла, принеси
свіжішої.О к с а н а
(уражена його недбалим тоном)Служебка зараз прийде,
то й накажи їй.І в а н
Ба, яка ти горда!
(До Степана.) У вас там на Москві, либонь, дівчата
так бришкати не сміють?С т е п а н
Я московських
дівчат не знаю…О к с а н а
Як же се?
С т е п а н
Я, власне,
недавне на Москві. Поки ще батько
живі були, я в Києві, в науці,
при Академії здебільша пробував,
а вже як батько вмерли, я поїхав
до матері на поміч.П е р е б і й н и х а
Чом ти ліпше
сюди не перевіз матусі?С т е п а н
Трудно.
Нема при чім нам жити на Вкраїні.
Сам, здоров, знаєте - садибу
сплюндровано було нам до цеглини
ще за Виговщини. Були ми зроду
не дуже так маєтні, а тоді
й ті невеликі добра утеряли.
Поки чогось добувся на Москві,
мій батько тяжко бідував із нами.
На раді Переяславській мій батько,
подавши слово за Москву, додержав
те слово вірне.І в а н
Мав кому держати!
Лихий їх спокусив давати слово!П е р е б і й н и й
Тоді ще, сину, надвоє гадалось,
ніхто не знав, як справа обернеться…
а потім… присягу не кожне зрадить...І в а н
(іронічно)Та певне! краще зрадити Вкраїні!
С т е п а н
(спалахнув, але стримався)Не зраджував України мій батько!
Він їй служив з-під царської руки
не гірш, ніж вороги його служили
з-під польської корони.І в а н
Та, звичайне,
однаково, чиї лизати п'яти,
чи лядські, чи московські!..С т е п а н
А багато
було таких, що самостійно стали?П е р е б і й н и й
(до Івана)Сутужна, сину мій, вкраїнська справа…
Старий Богдан уже ж був не дурніший
від нас з тобою, а проте ж він
не вдержався при власній силі.Перебійниха, нахилившись синові до вуха, шепоче щось. Той нетерпляче стріпує чубом.
І в а н
Батьку!
Що там замазувать? Кажімо правду!
Се річ не власна, се громадська справа!
Якби таких було між нами менше,
що, дома чесний статок протесавши,
понадились на соболі московські
та руки простягали до тієї
"казни", як кажуть москалі...П е р е б і й н и х а
(Сіпає сина за полу.)Іване!
С т е п а н
Не задля соболів, не для казни
подався на Москву небіжчик батько!
Чужим панам служити в ріднім краю
він не хотів, волів вже на чужині
служити рідній вірі, помагати
хоч здалека пригнобленим братам,
єднаючи для них цареву ласку.
Старий він був обстоювати збройно
за честь України...І в а н
Ти ж молодий, -
чому ж ти не підіймеш тої зброї,
що батькові з старечих рук упала?С т е п а н
Як поясню тобі?.. Коли ще змалку
навчав мене з письма святого батько,
то він мені казав напам'ять вивчить
про Каїна та Авеля. "Мій сину,
мовляв, пильнуй, щоб міг ти з ясним оком,
а не з тьмяним, не тремтячи мов Каїн,
Небесному Отцеві одповісти,
коли тебе спитає: "де твій брат?"
А як же можу я на Україні
здійняти зброю так, щоб не діткнути
ніколи нею брата?.. І невже
мушкет і шабля мають більше сили
та чести, ніж перо та щире слово?
Ні, учено мене, що се не так!П е р е б і й н и й
Не звикли якось ми такого чути…
проте… було б на світі, може, менше
гріха і лиха, якби всі гадали
по-твоєму…І в а н
(згірдно)Се в Києві ченці
навчають отакого!О к с а н а
Ти ж, Іване,
у Києві не вчився. Звідки знаєш,
чого там научають?І в а н
(зачеплений)От знайшлася
зненацька оборонниця для тебе,
боярине!О к с а н а
Я тілько правду мовлю…
Засоромлена подається з рундука в садок. Увіходить з будинку на рундук джура.
Д ж у р а
Там, пане, я приніс для гостя речі.
П е р е б і й н и й
Ходім, Степане, покажу, де маєш
в нас мешкати.С т е п а н
(до Перебійнихи)Спасибі, пані-матко,
за хліб, за сіль!П е р е б і й н и х а
(з косим поглядом на сина)Пробач, коли що, може,
прийшлось на перший раз не до сподоби…Степан з Перебійним і джурою йдуть у будинок.
П е р е б і й н и х а
(до Івана нишком)Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?
І в а н
Ат! Хай же він хоч раз почує правду!
П е р е б і й н и х а
Адже ти чув, що він казав…
І в а н
Овва!
Бурсак та щоб не вмів замилить очі!П е р е б і й н и х а
Мені він до сподоби, - добрий хлопець,
такий увічливий…І в а н
Та вам вже, звісно,
язиком приподобатись недовго.П е р е б і й н и х а
Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь
таким до гостя гострим! Се ж неначе
на те його ми в хату запросили,
щоб ним помітувати. Незвичайно!І в а н
Та вже гаразд, не буду зачіпати.
(Зіходить з рундука.)П е р е б і й н и х а
Куди ти?
І в а н
От піду до товариства.
Іде через садок, перескакує через тин і зникає. Увіходить служебка і збирає зо столу.
П е р е б і й н и х а
Де ти, Оксано?
О к с а н а
(виходить із-за куща з кухликом у руці)Ось я, тута, мамо.
Се я барвінок поливаю.П е р е б і й н и х а
Справді,
полити слід, - зовсім посох на сонці.
Полий же й те, що ми пересадили.Перебійниха і служебка, зібравши зо стола, йдуть у будинок. Оксана, поливаючи квітки, співає веснянки. В садку сутеніє. Степан нишком вилазить вікном з своєї кімнати на рундук, прудко та звинно зіскакує з рундука на землю і підходить до Оксани.
О к с а н а
(уриває спів і впускає кухля)Ой лихо! Хто се?..
С т е п а н
Панночко, се я.
Прости мене. Ти гніватись не мусиш,
бо ти ж мене сама причарувала,
і звабила, як соловейко, співом.
Я не своєю силою прийшов…О к с а н а
(засоромлено і разом гордовито)Боярине, до чого сії речі?
Мені їх слухати не випадає.
(Хоче йти.)С т е п а н
(затримує її за руку)Ні, ти не підеш так…
О к с а н а
(вражена, вириває руку)Се що за звичай?
Я не холопка з вотчини твоєї!С т е п а н
(знищений)Я не хотів образити тебе.
Запевне, вільна ти… Яка журба
тобі, що я поїду на чужину
з розбитим серцем, що коханий спогад
про зустріч милу обіллє отрута?
Тобі дарма, дівчино-гордівнице...
Хто я для тебе? Зайда, заволока…
Адже мене усюди так зовуть...
Ти завтра вже про мене й не згадаєш...О к с а н а
(спустивши очі)Хіба ти завтра їдеш?
С т е п а н
Що ж я маю
тобі тут очі мулити собою?О к с а н а
Виходить, наче я тебе жену…
Я ще ж тобі не мовила ні слова...С т е п а н
Невже я маю ще й того діждатись,
щоб ти мені сказала: "вибирайся"?О к с а н а
(збентежена, зриває з вишні листочки, кусає їх і розщипує в руках)Який же ти чудний? Ну, що ж я мала
тобі казати?.. Я не звикла так.
Я інших паничів роками знаю
і ще від них такого не чувала…
а ти… недавно що приїхав…С т е п а н
Панно!
Ті паничі безжурно походжають
на широкому дозвіллі по садочках
та вибирають квітку для забави,
і тілько ждуть, щоб краще розцвілася.
А я ж як в'язень, що на час короткий
з темниці вирвався і має хутко
з веселим світом знову попрощатись
і розцвіту не має часу ждати.
Мені була б не для забави квітка,
я бачу в ній життя і волі образ
і краю рідного красу. Для мене
куточок той, де б посадив я квітку,
здавався б цілим світом… Я забув,
що ти живеш на волі, що для тебе
привабного нема нічого там,
де я живу, і навіть буть не може…О к с а н а
(стиха, похиливши голову)Чого ж ти так уже у тому певен?
Ти наче думаєш, що я вже справді
якась ростина, що в мені немає
ні серця, ні душі…
(В голосі злегка бринять сльози. Вона уриває.)С т е п а н
(знов бере її за руку, вона не боронить)Оксано! Зоре!..
Пробач... я сам не знаю… я не смію…
(З поривом.)
Ні, я не можу, я не маю сили
тебе зректися!
(Пригортає Оксану.)
Серденько, скажи,
чи любиш ти мене? Промов же слово!О к с а н а
Хіба ж би я з тобою так стояла?
(Ховає обличчя у нього на грудях. Німа сцена.)С т е п а н
Я завтра старостів зашлю до тебе.
Чи батько твій їх прийме?О к с а н а
Татко дуже
тебе вподобав і матуся теж.С т е п а н
Що тільки дам тобі я на чужині
замість веселощів рідного краю?
Своє кохання вірне, більш нічого...О к с а н а
Не думай, ніби я пуста панянка,
що тільки має на умі забави
та залицяння. Сі трудні часи
думок поважних і дівчат навчили.
Якби ти знав, як тута кров гнітить!..С т е п а н
Кров?
О к с а н а
Так. Не раз, вернувшися з походу,
лицарство з нами бавиться при танцях.
Простягне руку лицар, щоб узяти
мене до танцю, а мені здається,
що та рука червона вся від крови,
від крови братньої... Такі забави
не веселять мене… Либонь, ніколи
не прийняла б я перстеня з руки
такого лицаря…
(Гладить йому руку.)
Оця рука
від крови чиста.С т е п а н
Се не всі вважають
за честь.О к с а н а
А я відразу привернулась
до тебе серцем за твою лагідність.
Скажи, чи всі такі в твоїй родині?С т е п а н
Родина в нас мала: сестра й матуся,
та брат маленький. Так, вони у мене
всі не лихі.О к с а н а
Твоя матуся, може,
не злюбить незнайомої невістки?..
Що я тоді почну там на чужині,
далеко так від роду?С т е п а н
Ні, Оксано,
того не бійся. Мати будуть раді,
що привезу я жінку з України, -
мій батько, умираючи, бажав,
щоб я десь в ріднім краю одружився.
Тебе ж малою мати пам'ятають.
(Знов пригортає її.)
Та й хто ж би не злюбив моєї долі,
голубоньки Оксаночки моєї?
Се тілько в пісні всі свекрухи люті,
а ти побачиш, як моя матуся
тобі за рідну стане.О к с а н а
Дай-то Боже!
С т е п а н
Мені тепер здається, що нігде
на цілім світі вже нема чужини,
поки ми вдвох з тобою. От побачиш,
яке ми там кубелечко зів'ємо,
хоч і в Москві! Нічого ж там чужого
у нашій хатоньці не буде - правда?О к с а н а
Авжеж. І знаєш, якось я не дуже
боюся тої чужини.С т е п а н
Зо мною?
О к с а н а
(усміхається )Тим паче що з тобою. Але й так,
хіба ж то вже така чужа країна?
Та ж віра там однакова, і мову
я наче трохи тямлю, як говорять.С т е п а н
Та мови вже ж навчитися недовго,
ні, ніби трохи тверда… Та дарма!
Оксаночка у мене розумниця, -
всього навчиться.О к с а н а
Не хвали занадто,
бо ще наврочиш!
(Трохи посмутніла.)
Я вже й так боюся...С т е п а н
Чого, єдина?
О к с а н а
Якось так упало
се щастя раптом… Я такого зроду
не бачила... Всі подруги мої,
ті, що побралися, багато мали
і горя й клопоту перед весіллям,
а я…С т е п а н
Та ще пожди! От, може, завтра
твій батенько мені поріг покаже.О к с а н а
Ні, ні, сього не буде, я вже певна
С т е п а н
(жартуючи)Здається, панночка не раді з того?
Коли б ще й гарбуза не покотили?..О к с а н а
Та годі! Що за жарти?
С т е п а н
От ніяк
не догожу тобі словами! Добре ж,
не буду говорити, коли так!
(Без слів пригортає й милує її. Вона спершу пручається, потім піддається його пестощам.)Голос м а т е р і
(з будинку)Оксано! Годі вже там поливати!
Вже пізно!О к с а н а
(кинулась)Мати кличуть!..
(Зривається йти.)С т е п а н
(утримує її. Пристрасно)Ще хвилинку!..
Хвилиночку!..О к с а н а
Я вийду ще до тебе,
як мати ляжуть спати.С т е п а н
Вийди, люба!
Я виглядатиму тебе до світа!Голос м а т е р і
Оксано, де ти?
О к с а н а
Ось я йду, матусю!
(Ще раз на прощання обіймає Степана і йде до будинка.)
Далі
Подається за виданням: Леся Українка. Поезія. Драматичні твори. Київ, в-во НАУКОВА ДУМКА, 1999 р.
